Рішення

від 29.11.2022 по справі 12/23б/2011

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року м. Харків Справа № 12/23б/2011(913/180/22)

Провадження №5/913/180/22

За позовом Комунального підприємства «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» (вул. Балтійська, буд. 1, м. Брянка Луганської області, 94100)

до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150)

про визнання протиправними дій та стягнення 193 443 грн 39 коп.

у межах справи №12/23б/2011 про банкрутство Комунального підприємства «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання»

Суддя Вінніков С.В.

Без повідомлення (виклику) представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

Комунальне підприємство «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» (далі КП «БЖЕО») 11.08.2022 (дата оформлення відповідного поштового відправлення) звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа-Банк») про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 136 447 грн 44 коп., пені за період з 15.08.2015 по 01.08.2022 у сумі 56 995 грн 95 коп. та про визнання дій АТ «Укрсоцбанк» щодо безпідставного списання коштів з поточного (ліквідаційного) рахунку №26002000117255 та його закриття протиправними.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що у відповідності до ухвали Господарського суду Луганської області від 06.06.2011 у справі №12/23б/2011 за боржником КП «БЖЕО», обліковувались відкриті рахунки у ПАТ «Укрсоцбанк».

Ліквідатором на виконання приписів ст.41 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» рахунки в інших банках не відкривались, було закрито в ліквідаційній процедурі рахунки боржника крім одного №26002000117255, який відкритий в ПАТ «Укрсоцбанк» до подання останнім заяви про порушення справи про банкрутства.

У відповідності до виписки з рахунку № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ «Укрсоцбанк», за 11.06.2014 вихідний залишок грошових коштів складав 172 415 грн 05 коп.

У липні 2014 року невідомими озброєними особами було захоплено офіс арбітражного керуючого Бохана О.С., а також майно боржника та документація у справі про банкрутство.

Відновлюючи частково втрачені документи у справі про банкрутство КП «БЖЕО» ліквідатором було встановлено наявність відкритого ліквідаційного рахунку № НОМЕР_1 у Брянківському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023, з якого ліквідатором проводились операції із задоволення вимог кредиторів, у тому числі виплата заробітної плати колишнім працівникам банкрута.

АТ «Альфа-Банк» став повним правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрсоцбанк» по відношенню до його клієнтів, партнерів та контрагентів 15.10.2019.

23.09.2021 ліквідатор звернувся до голови правління АТ «Альфа-Банк» з запитом №01-10/289 про надання нових реквізитів ліквідаційного рахунку, залишку грошових коштів, надання виписки з ліквідаційного рахунку за період з 01.06.2014 по 01.08.2021, у відповіді від 04.10.2021 №25900/БТ на який АТ «Альфа-Банк» повідомило, що залишок по рахунку відсутній та надано виписку по рахунку за період з 01.06.2014 по 01.08.2021 та вказано, що рахунок закрито в ПАТ «Укрсоцбанк».

З наданої виписки ліквідатору стало відомо про безпідставне списання з ліквідаційного рахунку грошових коштів у сумі 135 447 грн 44 коп.

Також у відповідності до приписів ст.1073 Цивільного кодексу України та ст.ст.230, 231 Господарського кодексу України нарахована пеня за період з 15.08.2015 по 01.08.2022 у сумі 56 995 грн 95 коп.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.08.2022 справа передана на розгляд судді Віннікову С.В.

Ухвалою господарського суду від 23.08.2022 позовну заяву КП «БЖЕО» залишено без руху.

Ухвалою суду від 02.09.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач відзивом від 21.09.2022 вимоги позову відхилив, зазначив, що арбітражний керуючий призначений розпорядником майна з 2011 року і по липень 2014 року використовував рахунок для здійснення платежів, що підтверджується наданою банком випискою по рахунку, а відтак, і був ознайомлений з умовами договору банківського рахунку, правилами обслуговування рахунків в АТ «Укрсоцбанк».

Указав, що з липня 2014 року тарифи банку неодноразово змінювались, а саме 11.08.2014, 12.11.2014, 22.06.2016, 12.06.2017, 01.04.2018, 01.08.2018, 01.09.2018 і позивач жодного разу не звертався до банку ані з заявами про закриття рахунку, ані з заявами про зміну чи встановлення індивідуальних тарифів.

Тарифами банку було передбачено комісію «за ведення рахунку при відсутності руху коштів на рахунку протягом 1 року (12 місяців)»: з 11.08.2014 у розмірі 500 грн 00 коп. щорічно, з 24.11.2014 500 грн 00 коп. щорічно, з 22.06.2016 500 грн 00 коп. щорічно, з 12.06.2017 500 грн 00 коп. щорічно, з 01.04.2018 700 грн 00 коп. щомісячно, з 01.08.2018 у розмірі 700 грн 00 коп. щомісячно, з 01.09.2018 3 000 грн 00 коп. щомісячно.

Тарифами від 01.09.2018 п.2.5.2 передбачено комісію за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку.

Зазначив, що оскільки списання спірних коштів відбулось 14.08.2015 у розмірі 500 грн 00 коп., 10.08.2016 у розмірі 500 грн 00 коп., 23.11.2017 у розмірі 500 грн 00 коп., 18.05.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 21.06.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 17.07.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 09.08.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 18.12.2018 у розмірі 3 000 грн 00 коп., та 22.12.2018 у розмірі 129 147 грн 44 коп., тому строк позовної давності для витребування коштів, що були списані банком з рахунку боржника сплив відповідно 14.08.2018, 10.08.2019, 23.11.2020, 18.05.2021, 21.06.2021, 17.07.2021, 09.08.2021, 18.12.2021 та 22.12.2021.

Також відповідач заперечив щодо нарахування пені.

Позивач у відповіді на відзив від 26.09.2022 №01-10/265 зазначив, що довідався про порушення своїх прав 18.10.2021 з отриманої відповіді від АТ «Альфа-Банк» від 04.10.2021 №26900/БТ про відсутність грошових коштів на ліквідаційному рахунку та неправомірного його закриття, а також з виписки про безпідставне списання грошових коштів АТ «Укрсоцбанк» на підставі договору від 01.05.2011 №26002000117255, який не укладався між позивачем та відповідачем.

Зазначив, що долучена до позовної заяви виписка з поточного (ліквідаційного) рахунку № НОМЕР_1 за 11.06.2014 була роздрукована з флеш-носія, який було отримано у червні 2021 року від колишнього головного бухгалтера КП «БЖЕО». Після встановлення номеру рахунку, відділення банку, у якому був відкритий рахунок, а також після отримання інформації щодо реорганізації ПАТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», ліквідатор звернувся на адресу останнього із заявою від 10.08.2021 №01-10/251 про надання нових реквізитів ліквідаційного рахунку, залишку грошових коштів, надання виписки з ліквідаційного рахунку за період з 01.06.2014 по 01.08.2021 та можливості отримання доступу до рахунку для подальшого розпорядження в ліквідаційній процедурі.

Указав, що у порушення п.п.62, 64 розділу IV Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018, та п.3.1.2 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 №566 відповідач жодним чином не намагався надіслати виписки по ліквідаційному рахунку та отримати від позивача підтвердження про погодження залишку грошових коштів, при цьому здійснюючи безпідставне списання грошових коштів банкрута й набуття їх у власність.

Зазначив, що ліквідатором не заперечується факт укладення договору між КП «БЖЕО» та АТ «Укрсоцбанк» про відкриття банківського рахунку в письмовій формі, однак з огляду на відсутність у відповідача примірника договору важко встановити номер договору, дату його укладення, а також умови, які були передбачені договором. Єдиний документ, який передбачає номер та дату укладення договору, є банківські виписки з ліквідаційного рахунку №26002000117255, а саме номер договору є 55215305 від 01.05.2011.

Частиною 8 ст.252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

в с т а н о в и в:

Як зазначив позивач, у відповідності до ухвали Господарського суду Луганської області від 06.06.2011 у справі №12/23б/2011 за боржником обліковувались відкриті рахунки у Комерційному банку «Укрсоцбанк».

Ліквідатором КП «БЖЕО» рахунки в інших банках не відкривались, закрито в ліквідаційній процедурі рахунки боржника крім одного №26002000117255, який було відкрито в КБ «Укрсоцбанк» боржником до подання останнім заяви про порушення справи про банкрутство.

У відповідності до виписки з рахунку № НОМЕР_1 за 11.06.2014 вихідний залишок грошових коштів складав 172 415 грн 05 коп.

Ліквідатором виконувались функції з управління та розпорядження майном боржника, аналізу фінансового становища, зокрема, шляхом отримання виписок з ПАТ «Укрсоцбанк» з перерахування грошових коштів на рахунки боржника від споживачів за надані послуги, а також з погашення кредиторської заборгованості, яка визнана Господарським судом Луганської області.

У липні 2014 року невідомими озброєними особами було захоплено офіс арбітражного керуючого Бохана О.С., а також майно та документацію у справі про банкрутство КП «БЖЕО». Ліквідатор у 2014 році був вимушений виїхати з території Луганської області, на якій проводилась антитерористична операція.

Відновлюючи частково втрачені документи у справі про банкрутство КП «БЖЕО» ліквідатором було встановлено наявність відкритого ліквідаційного рахунку № НОМЕР_1 у Брянківському відділенні Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», МФО 300023, з якого ліквідатором проводились операції із задоволення вимог кредиторів, у тому числі виплата заробітної плати колишнім працівникам банкрута.

АТ «Альфа-Банк» став повним правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрсоцбанк» по відношенню до його клієнтів, партнерів та контрагентів 15.10.2019. Реорганізація фінансових установ проводилась шляхом приєднання ПАТ «Укрсоцбанк» до АТ «Альфа-Банк» у відповідності до Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», у відповідності до рішення Національного банку України від 12.09.2019.

18.10.2021 від АТ «Альфа-Банк» на запит ліквідатора отримано відповідь від 04.10.2021 №26900/БТ, згідно якої залишок на зазначеному рахунку відсутній, надано виписку по рахунку за період з 01.06.2014 по 01.08.2021 та зазначено, що рахунок було закрито в ПАТ «Укрсоцбанк».

Згідно виписки з рахунку № НОМЕР_1 за 31.07.2014 залишок грошових коштів на рахунку складав 136 447 грн 44 коп.

Банком, починаючи з 14.08.2015 по 22.12.2018 (дата закриття рахунку) з ліквідаційного рахунку банкрута № НОМЕР_1 здійснювалось стягнення комісії за обслуговування неактивного рахунку згідно тарифів банку, без ПДВ, а саме: 14.08.2015 у розмірі 500 грн 00 коп., 10.08.2016 у розмірі 500 грн 00 коп., 23.11.2017 у розмірі 500 грн 00 коп., 18.05.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 21.06.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 17.07.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 09.08.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 18.12.2018 у розмірі 3 000 грн 00 коп., та 22.12.2018 у розмірі 129 147 грн 44 коп.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відносно вимоги позивача про визнання дій АТ «Укрсоцбанк» щодо безпідставного списання коштів з поточного (ліквідаційного) рахунку №26002000117255 та його закриття протиправними суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.45 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Згідно з ч.4 указаної статті відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

У даному випадку позивач просить визнати дії АТ «Укрсоцбанк» протиправними, проте у позовній заяві відповідачем його не визначив.

Більш того, як сам зазначає позивач, АТ «Альфа-Банк» став повним правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ «Укрсоцбанк» по відношенню до його клієнтів, партнерів та контрагентів 15.10.2019. Реорганізація фінансових установ проводилась шляхом приєднання ПАТ «Укрсоцбанк» до АТ «Альфа-Банк» у відповідності до Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», у відповідності до рішення Національного банку України від 12.09.2019.

Указане є підставою для відмови у позові в цій частині.

Крім того, суд бере до уваги наступне.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Слід зауважити, що надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним2 як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Таким чином, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Отже, держава несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав чи законного інтересу, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав чи інтересу.

За змістом абз.2 ч.2 ст.20 Господарського кодексу України, ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У даному випадку АТ «Укрсоцбанк» не відноситься до суб`єктів, дії чи бездіяльність яких може бути визнана у судовому порядку незаконними.

Суд зауважує, що за наслідками задоволення позову має відбуватися поновлення (захист) майнових прав позивача або ж його інтереси можуть бути реалізовані, внаслідок чого він здатний буде набути прав.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав також є самостійною підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04 2021 в справі № 910/10011/19.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що питання правомірності списання банком грошових коштів з ліквідаційного рахунку КП «БЖЕО» є предметом доказування при розгляді вимоги про стягнення безпідставно списаних грошових коштів, яка у даному випадку, на думку суду, є ефективним, зважаючи на ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, способом захисту порушеного права позивача, а тому у задоволенні позову про визнання дій АТ «Укрсоцбанк» щодо безпідставного списання коштів з поточного (ліквідаційного) рахунку №26002000117255 та його закриття протиправними судом відмовляється.

Відносно вимоги позивача про стягнення з АТ «Альфа-Банк» безпідставно списаних грошових коштів у розмірі 136 447 грн 44 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно зі ст.11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір та інші правочини.

Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст.1066 ЦК України передбачено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов`язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Згідно з ч.1 ст.75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Суд бере до уваги, що сторонами у справі факт укладення договору між КП «БЖЕО» та АТ «Укрсоцбанк» про відкриття банківського рахунку не заперечується, проте жодною із сторін примірника відповідного договору суду не надано.

Статтею 1071 ЦК України передбачено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Ухвалою від 06.06.2011 відкрито процедуру санації боржника - КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання»; призначено керуючим санацією керівника боржника - директора КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» Дериземля С.О., призначено розпорядником майна в процедурі санації боржника арбітражного керуючого - Бохана О.С., ліцензія серії АД №077569 від 17.10.2012.

Ухвалою від 12.09.2011 судом затверджено реєстр вимог кредиторів боржника - КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання».

Ухвалою від 30.01.2012 судом було звільнено колишнього керівника боржника КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» Дериземля С.О., від виконання обов`язків керуючого санацією у справі; призначено керуючим санацією керівника боржника директора КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» Орлова В.В.

Постановою від 15.11.2012 судом було припинено процедуру санації КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання»; звільнено від виконання повноважень керуючого санацією Орлова В.В.; визнано боржника КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання», ідентифікаційний код 30663867, м.Брянка, вул.Балтійська, буд. 1, банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бохана О.С., ліцензія серії АД № 077569 від 17.10.2012.

Згідно довідки від 28.04.2015 №241 справа №12/23б/2011 про банкрутство КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» вважається втраченою, що зафіксовано Актом експертної комісії Господарського суду Луганської області №1 від 03.04.2015 «Про нестачу архівних справ (документів)» внаслідок настання обставин непереборної сили - проведенням антитерористичної операції (Указ Президента України від 14.04.2014 №405/2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»).

За ухвалою від 27.07.2015 суд частково відновив втрачені матеріали справи №12/23б/2011 про банкрутство КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання».

Як зазначив ліквідатор, ним закрито в ліквідаційній процедурі рахунки КП «БЖЕО», крім одного №26002000117255, який було відкрито в КБ «Укрсоцбанк».

Суд зауважує, що з огляду на дату закриття рахунку та списання грошових коштів (22.12.2018) до правовідносин сторін підлягає застосуванню законодавство, що діяло в цей період.

Частинами 7, 8, 9 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що ліквідатор зобов`язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. З основного рахунку проводяться такі виплати: поточні комунальні та експлуатаційні платежі; інші витрати, пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Пунктами 6.1, 6.3 ст.6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам). Порядок відкриття банками рахунків та їх режими визначаються Національним банком України. Умови відкриття рахунка та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом - власником рахунка.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.

Відповідно до банківської виписки по особовому рахунку № НОМЕР_1 за період з 01.06.2014 по 01.08.2021 вхідний залишок на 01.06.2014 складав 213 335 грн 19 коп. У подальшому на вказаний рахунок надійшли 03.06.2014 грошові кошти у сумі 58 грн 80 коп. за житлово-комунальні послуги, 06.06.2014 у сумі 26 грн 90 коп. з призначенням платежу «Стягнення боргу згідно ВЛ №33013846, виданий 13.06.2012 з ОСОБА_1 на користь КП «БЖЕО», без ПДВ», 10.06.2014 у сумі 264 грн 60 коп. з призначенням платежу «квартплата» та 11.06.2014 у сумі 94 грн 90 коп. як відрахування з пенсії по виконавчим листам, а також відбулось списання коштів на погашення комісії за розрахунково-касове обслуговування, погашення вимог кредиторів 1-ої черги, і станом на 11.06.2014 залишок грошових коштів складав 172 415 грн 05 коп.

16.06.2014 мало місце списання грошових коштів з рахунку КП «БЖЕО» на погашення кредиторських вимог 1-ої черги та погашення комісії за розрахунково-касове обслуговування у загальній сумі 23 521 грн 90 коп.

19.06.2014 на вказаний рахунок надійшло 140 грн 57 коп., 26.06.2014 49 грн 00 коп. за житлово-комунальні послуги.

Крім того, 26.06.2014 мало місце списання грошових коштів у сумі 3 000 грн 00 коп. як оплата за послуги арбітражного керуючого за червень 2014 року та 07.07.2014 як оплата за послуги арбітражного керуючого за липень 2014 року.

Постановою Правління Національного банку України від 06.08.2014 №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» від 06.08.2014 №466 ураховуючи те, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, з метою запобігання загрози життю і здоров`ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи, керуючись статтями 3, 27, 99 Конституції України, статтями 7, 15 Закону України «Про Національний банк України», статтею 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Законом України «Про боротьбу з тероризмом», розділом I Інструкції щодо організації роботи банківської системи в надзвичайному режимі, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 22 липня 2014 року № 435, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» постановлено банкам України призупинити здійснення усіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою.

Станом на 01.08.2014 залишок грошових коштів на рахунку №26002000117255 становив 136 447 грн 44 коп. і з цього часу банком проводилось тільки списання комісії за обслуговування неактивного рахунку, що підтверджується відповідною випискою.

Так, з ліквідаційного рахунку банкрута № НОМЕР_1 здійснювалось стягнення комісії за обслуговування неактивного рахунку, а саме: 14.08.2015 у розмірі 500 грн 00 коп., 10.08.2016 у розмірі 500 грн 00 коп., 23.11.2017 у розмірі 500 грн 00 коп., 18.05.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 21.06.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 17.07.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 09.08.2018 у розмірі 700 грн 00 коп., 18.12.2018 у розмірі 3 000 грн 00 коп., та 22.12.2018 у розмірі 129 147 грн 44 коп.

Частинами 1, 4 ст.1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Клієнт зобов`язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Відносно доводів позивача щодо неповідомлення його відповідачем про стягнення комісії за обслуговування рахунку суд зазначає наступне.

Як уже зазначалось судом, примірник договору на розрахунково-касове обслуговування рахунку №26002000117255 сторонами не надано, що унеможливлює встановити його умови.

Водночас, п.1.6 Інструкції про порядок відкриття використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 (далі Інструкція) передбачено, що порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

Рішенням Правління АКБ «Укрсоцбанк», оформленим протоколом від 13.06.2006 №13 були затверджені Правила обслуговування банківських поточних (крім карткових) рахунків клієнтів роздрібного (мікро- та малого) бізнесу, відкритих в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк» (далі Правила).

Абзацами 2, 3 ст.2 Правил передбачено, що під час укладення договору клієнт обирає один із варіантів обслуговування: на умовах тарифів на основі послуги з розрахунково-касового обслуговування або на умовах тарифного пакету, яким встановлюється фіксований перелік послуг, що надаються йому банком та визначається їх вартість. У випадку наявності відповідного бажання клієнта, тарифний пакет може бути змінено шляхом укладення додаткової угоди до договору. Відносини клієнта та банку регулюються: безпосередньо договором, цими Правилами, тарифами, нормами чинного законодавства України.

Відповідно до абз.1, 2 ст.4 Правил перелік та вартість послуг з розрахунково-касового обслуговування, що надаються банком клієнту визначається в тарифах. Відповідним тарифним пакетом передбачається фіксований перелік послуг, що надаються клієнту, та їх вартість. За надання послуг, що входять до тарифного пакету, клієнт сплачує щомісячну абонентську плату. Надані банком послуги, перелік або кількість яких не входять до параметрів обраного клієнтом тарифного пакету, оплачуються додатково до суми абонентської плати, передбаченої тарифним пакетом, в розмірі, визначеному тарифами.

Абзацом 8 ст.4 Правил передбачено, що днем розрахунку за послуги банку, які надані клієнту є: згідно базових тарифів день надання банком послуги, та за послуги, які надані протягом поточного місяця згідно тарифного пакету останній робочий день місяця. Списання відповідної суми комісії за надані банком послуги здійснюється не пізніше дня, наступного за днем надання банком клієнту відповідної послуги згідно тарифів банку, та в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Як убачається з наданої банком виписки по рахунку № НОМЕР_1 банком у період з 11.06.2014 здійснювалось списання грошових коштів у якості погашення комісії за розрахунково-касове обслуговування з посиланням на договір від 01.05.2011 №55215305.

Ураховуючи викладене, судом указані доводи позивача відхиляються.

Суд бере до уваги, що тарифи банку, починаючи з липня 2014 року неодноразово змінювались. З огляду на те, що по рахунку № НОМЕР_1 з 01.08.2014 рух коштів припинився, банком нараховувалась комісія за ведення рахунку при відсутності руху коштів на рахунку протягом 1 року (12 місяців) за наступними тарифами: з 11.08.2014 у розмірі 500 грн 00 коп. щорічно, з 24.11.2014 500 грн 00 коп. щорічно, з 22.06.2016 500 грн 00 коп. щорічно, з 12.06.2017 500 грн 00 коп. щорічно, з 01.04.2018 700 грн 00 коп. щомісячно, з 01.08.2018 у розмірі 700 грн 00 коп. щомісячно, з 01.09.2018 3 000 грн 00 коп. щомісячно.

Абзацами 10-13 ст.4 Правил встановлено, що якщо на рахунку відсутній рух коштів протягом 1 (одного) року, не враховуючи сплати процентів, нарахованих на залишки коштів, що знаходяться на рахунку, у випадку їх наявності, банк має право списати з рахунку клієнта комісію «За ведення рахунку при відсутності руху коштів на рахунку протягом одного року». У випадку зміни переліку та/або вартості послуг, яка визначена в тарифах, банк зобов`язаний повідомити про це клієнта шляхом розміщення його на інформаційних стендах, що розташовані у приміщеннях банку, на сайті www.unicredit.com.ua, шляхом надсилання повідомлень за допомогою електронної системи платежів (за умови підключення клієнта до такої системи) не пізніше, ніж за 10 календарних днів до дати їх впровадження. У випадку. Якщо клієнт не погодиться зі змінами тарифів, він має право припинити дію договору шляхом подання письмової заяви про закриття рахунку, в якій зазначається інформація про реквізити рахунку для перерахування на нього залишків коштів на рахунку або їх видачу готівкою не пізніше, ніж за 3 календарних дні до дати зміни тарифів. У разі відсутності письмової заяви клієнта про припинення дії договору нові тарифи вважаються погодженими клієнтом. При цьому банк надає клієнту послуги за тарифами, що діють до дати впровадження нових тарифів, а з дати впровадження нових тарифів надає клієнту послуги у відповідності до нових тарифів.

Як зазначив відповідач, інформації про зміни тарифів розміщувалась на сайті банку www.unicredit.com.ua, що узгоджується з приписами абз.11 Правил, а відтак, банк правомірно нараховував комісію за новими тарифами.

Так, відповідно до банківської виписки по рахунку № НОМЕР_1 , з огляду на відсутність руху коштів на ньому, банком нараховано та списано комісію за ведення рахунку при відсутності руху коштів протягом одного року 14.08.2015 у сумі 500 грн 00 коп., 10.08.2016 500 грн 00 коп., 23.11.2017 500 грн 00 коп., 18.05.2018 700 грн 00 коп., 21.06.2018 700 грн 00 коп., 17.07.2018 700 грн 00 коп., 09.08.2018 700 грн 00 коп., 18.12.2018 3 000 грн 00 коп., що відповідає зміненим тарифам банку та Правилам.

Відносно посилань позивача на приписи п.14.10 ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.14 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» електронний платіжний засіб платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ.

Пунктом 14.10 ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк має право вносити зміни до правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомивши про відповідні зміни користувача у спосіб, передбачений договором. Банк зобов`язаний надіслати користувачу не пізніше ніж за 30 календарних днів до дати, з якої застосовуватимуться зміни правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, повідомлення про такі зміни. Банк у повідомленні зобов`язаний зазначити, що користувач має право до дати, з якої застосовуватимуться зміни, розірвати договір без сплати додаткової комісійної винагороди за його розірвання. Зміни до правил використання електронного платіжного засобу або тарифів є погодженими користувачем, якщо до дати, з якої вони застосовуватимуться, користувач не повідомить банк про розірвання договору.

Суд зауважує, що вказаний пункт ст.14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» регулює порядок внесення змін саме до правил користування електронним платіжним засобом або тарифів на обслуговування електронного платіжного засобу, а не тарифів за обслуговування рахунку, який у розумінні п.1.14 ст.1 цього Закону не є електронним платіжним засобом.

Таким чином, судом указані доводи позивача відхиляються.

Відносно правомірності закриття банком рахунку №26002000117255 на підставі ч.4 ст.1075 ЦК України та списання на свою користь 129 147 грн 44 коп. як комісії за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст.1075 ЦК України встановлено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі: відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

Суд зауважує, що вказаною нормою передбачено право банку відмовитися від договору банківського рахунку тільки за наявності двох пов`язаних між собою умов: 1) відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд, та 2) відсутність залишку грошових коштів на цьому рахунку.

На дату закриття рахунку № НОМЕР_1 , тобто станом на 22.12.2018 на вказаному рахунку знаходились грошові кошти у сумі 129 147 грн 44 коп., проте банк на підставі тарифів від 01.09.2018 п.2.5.2, якими передбачено стягнення комісії за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку списав на свою користь указані грошові кошти та закрив рахунок.

Суд зауважує, що банк, стягуючи вказану комісію, не врахував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

Ухвалою суду від 10.05.2011 відкрито провадження у справі №12/23б/2011 про банкрутство КП «БЖЕО» і з цього часу боржник перебуває в особливому правовому режимі.

Посилання позивача на приписи п.147 Інструкції про порядок відкриття використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 №492 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 01.04.2019 №56) судом відхиляються, оскільки Інструкція в такій редакції набрала чинності 04.04.2019, у той час як закриття рахунку мало місце 22.12.2018.

Відповідно до п.20.4 Інструкції передбачено, що у разі припинення юридичної особи внаслідок її ліквідації для проведення ліквідаційної процедури використовується один поточний рахунок юридичної особи, що ліквідовується, визначений комісією з припинення (ліквідатором, ліквідаційною комісією тощо). Для цього до банку подаються такі документи: копія рішення учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - копія рішення суду, на підставі якого здійснюється ліквідація юридичної особи, засвідчена нотаріально або органом, який прийняв таке рішення; картка із зразками підписів (додаток 3), засвідчена нотаріально. До цієї картки включаються зразки підписів ліквідатора (уповноважених членів ліквідаційної комісії) юридичної особи, що ліквідується. Інші рахунки, виявлені під час проведення ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором (ліквідаційною комісією). Закриття інших рахунків, які не використовуються для проведення ліквідаційної процедури, здійснюється ліквідатором (ліквідаційною комісією) на підставі заяви про закриття рахунку, підписаної особою, яка згідно з рішенням учасників юридичної особи, суду або органу, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи, призначена ліквідатором (за умови проведення ідентифікації та верифікації), та копії рішення учасників, суду або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами про ліквідацію юридичної особи, засвідченої нотаріально або органом, який прийняв таке рішення. Додатково подається картка із зразками підписів (додаток 3), засвідчена нотаріально, якщо на рахунку є залишок коштів. Поточний рахунок, який використовувався для проведення ліквідаційної процедури, закривається ліквідатором на підставі його заяви про закриття поточного рахунку.

У даному випадку ліквідатор заяву про закриття рахунку не подавав.

Пунктом 2.5.2 тарифів банку передбачено можливість нарахування комісії за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку.

Водночас, ст.13 Правил встановлено, що рахунок може бути закритий: за заявою клієнта; на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо припинення клієнта юридичної особи або припинення підприємницької діяльності клієнта фізичної особи-підприємця; у разі смерті клієнта, який є фізичною особою-підприємцем; з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, цими Правилами та договором. Банк має право відмовитись від обслуговування рахунку та закрити його з наступних підстав: у випадку невиконання клієнтом своїх обов`язків, встановлених договором та цими Правилами; якщо протягом 3 років поспіль не здійснюються операції за рахунком, крім списання комісії «За ведення рахунку при відсутності руху коштів на рахунку протягом одного року» та сплати процентів на залишки коштів на рахунку та відсутності на ньому залишків коштів. У випадку відмови банку від обслуговування рахунку банк повідомляє клієнта про це не пізніше, ніж за 30 календарних днів, шляхом надсилання відповідного письмового повідомлення. Під час закриття рахунку залишок коштів на ньому може бути перерахований банком на інший, визначений клієнтом рахунок або отриманий готівкою. У випадку закриття рахунку з огляду на відсутність операцій за ним протягом 3 років поспіль, крім списання комісії «За ведення рахунку при відсутності руху коштів на рахунку протягом одного року» та сплати процентів на залишки коштів на рахунку, залишок коштів на ньому перераховується на балансовий рахунок 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками» після чого банк здійснює закриття рахунку. Кошти зберігаються на балансовому рахунку 2903 «Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками» без нарахування процентів до моменту звернення власника цих коштів щодо розпорядження ними.

Таким чином, указаним пунктом Правил не передбачено сплати комісії за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку, а визначений конкретний порядок, якого мав дотримуватися банк у випадку відсутності операцій по рахунку протягом 3 років поспіль.

Крім того, у даному випадку, на думку суду, з огляду на викладені приписи законодавства та те, що рахунок № НОМЕР_1 є ліквідаційним, списання комісії в такому розмірі є неправомірним та не може застосовуватись до боржника, оскільки головним призначенням вказаних грошових коштів є задоволення вимог кредиторів боржника, а відсутність руху коштів пояснюється тим, що КП «БЖЕО» як і його кредитори знаходяться на непідконтрольній українській владі території, що унеможливлює повноцінне, своєчасне та повне вжиття заходів в ліквідаційній процедурі.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем безпідставно було списано комісію за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку в сумі 129 147 грн 44 коп. та як наслідок неправомірно закритий ліквідаційний рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно ст.1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача та вважає безпідставним списання відповідачем грошових коштів у сумі 129 147 грн 44 коп.

Відносно вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за період з 156.08.2015 по 01.08.2022 у сумі 56 995 грн 95 коп. суд зазначає наступне.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з вимогами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд зауважує, що позивачем не надано суду доказів, що умовами договору розрахунково-касового обслуговування рахунку №26002000117255 від 01.05.2011, сторони передбачили можливість нарахування пені у випадку безпідставного списання банком грошових коштів як і не обґрунтовано це з посиланням на конкретні пункти відповідного договору.

Ураховуючи викладене вимога позивача про стягнення з відповідача пені за період з 156.08.2015 по 01.08.2022 у сумі 56 995 грн 95 коп. є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Водночас, розглядаючи клопотання відповідача, викладене у відзиві на позовну заяву, про застосування до спірних правовідносин позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст.260 ЦК України встановлено, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Суд бере до уваги, що у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред`явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою відлік позовної давності обчислюється однаково з моменту, коли особа довідалася або мала об`єктиву можливість довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо, адже норма ч.1 ст.261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Згідно з положеннями ч.1 ст.261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Обов`язок позивача довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, також випливає із загального правила, встановленого ст.74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Суд зазначає, що і в разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою початок перебігу позовної давності визначається з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення арбітражного керуючого (ліквідатора) до суду із заявою про захист інтересів боржника.

Тому при визначенні початку перебігу позовної давності у спорі за вимогами боржника/арбітражного керуючого не допускається врахування як обставин (дати) порушення провадження у справі про банкрутство та дати призначення (заміни кандидатури) арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), оскільки ні Закон про банкрутство (положення якого втратили чинність), ні чинний Кодекс України з процедур банкрутства не встановлюють спеціальних норм про позовну давність (у тому числі щодо звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними правочинів, укладених боржником). Отже, до цих правовідносин застосовуються загальні норми позовної давності.

У спірних правовідносинах суб`єктом прав є саме боржник, а не арбітражний керуючий (ліквідатор), а тому, визначаючи початок перебігу позовної давності у цій справі, слід враховувати, коли про порушене право дізнався або міг дізнатись боржник в особі уповноваженого органу.

Отже, при дослідженні питання пропуску позовної давності в спорі слід з`ясовувати, коли про порушення своїх прав довідався або міг довідатися боржник в особі уповноваженого органу.

При вирішенні судами спорів, стороною в яких є боржник, що розглядаються у справах про банкрутство, є недопустимим відхід від встановленого ЦК України порядку перебігу позовної давності зі зміною наведеного порядку визначення початку перебігу позовної давності з урахуванням виду позовних вимог у спірних правовідносинах.

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 11.02.2020 у справі №10/5026/995/2012, які в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Відносно доводів арбітражного керуючого про те, що перебіг позовної давності слід відраховувати з 18.10.2021, коли він отримав відповідь від АТ «Альфа-Банк» від 04.10.2021 №26900/БТ про відсутність грошових коштів на ліквідаційному рахунку та про його закриття, суд зазначає наступне.

Постановою від 15.11.2012 судом було припинено процедуру санації КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання»; звільнено від виконання повноважень керуючого санацією Орлова В.В.; визнано боржника КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання», ідентифікаційний код 30663867, м.Брянка, вул.Балтійська, буд. 1, банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Бохана О.С., ліцензія серії АД № 077569 від 17.10.2012.

Як зазначив ліквідатор у позовній заяві, ним закрито в ліквідаційній процедурі рахунки КП «БЖЕО», крім одного №26002000117255, який було відкрито в КБ «Укрсоцбанк».

Частинами 7, 8, 9 ст.30 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що ліквідатор зобов`язаний використовувати при проведенні ліквідаційної процедури тільки один рахунок боржника в банківській установі. Інші рахунки, виявлені при проведенні ліквідаційної процедури, підлягають закриттю ліквідатором. Залишки коштів на цих рахунках перераховуються на основний рахунок боржника. Кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунку здійснюються виплати кредиторам у порядку, передбаченому статтею 31 цього Закону. З основного рахунку проводяться такі виплати: поточні комунальні та експлуатаційні платежі; інші витрати, пов`язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

Таким чином, ліквідатор був обізнаний про наявність у КП «БЖЕО» одного ліквідаційного рахунку №26002000117255, відкритого в КБ «Укрсоцбанк».

Суд зауважує, що ухвалою від 27.07.2015 частково відновлено втрачені матеріали справи №12/23б/2011 про банкрутство КП «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» та з цього часу проводились судові засідання для розгляду справи, про які належним чином повідомлялись учасники справи про банкрутство КП «БЖЕО», зокрема, і ліквідатор Бохан О.С.

Ураховуючи презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, ліквідатор, здійснюючи свої повноваження передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а у подальшому Кодексом України з процедур банкрутства, міг і повинен був довідатися про стан ліквідаційного рахунку, зокрема і про залишок на ньому грошових коштів раніше ніж 18.10.2021.

Суд звертає увагу на те, що ліквідатор про стан ліквідаційного рахунку не цікавився на протязі 7 років і тільки 10.08.2021 вперше звернувся до АТ «Альфа-Банк» з відповідним листом №01-10/251 про надання інформації по рахунку №26002000117255.

Відтак, нездійснення ліквідатор належним чином своїх повноважень та заходів щодо захисту порушених (невизнаних, оспорюваних) прав не свідчить про поважність причин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах та не надає йому у зв`язку із цим права на інший порядок обчислення початку та перебігу строку позовної давності.

З огляду на викладене вказані доводи ліквідатора судом відхиляються.

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).

Суд зауважує, що тлумачення ч.1 та ч.5 ст.261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог. Вимога про визнання правочину недійсним відрізняється від вимоги про виконання зобов`язання не лише по суті, а й моментом виникнення права на захист. Для вимоги про визнання правочину недійсним перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про вчинення цього правочину. Натомість для вимоги про виконання зобов`язання початок перебігу позовної давності обумовлюється виникненням у кредитора права на вимогу від боржника виконання зобов`язання.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч.1 ст.254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Ураховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності для звернення позивача (ліквідатора в інтересах позивача) з позовними вимогами про стягнення безпідставно списаних банком грошових коштів розпочався з наступного дня після списання банком комісії за обслуговування рахунку при відсутності руху коштів по усім рахункам клієнта протягом 18 місяців в розмірі залишку по рахунку в сумі 129 147 грн 44 коп. та закриття ліквідаційного рахунку №26002000117255, тобто з 23.12.2018, та, відповідно, спливав 23.12.2021.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами та доповненнями, внесеними відповідними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (з наступними змінами), зокрема, установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 31 грудня 2022 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року №392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року №641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

02.04.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-IX, яким, зокрема, внесено зміни до ЦК України та доповнено розділ «Прикінцеві та перехідні положення» пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Відтак, у п.12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 07.09.2022 у справі №679/1136/21, які в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) враховуються при виборі і застосуванні норм права.

Суд зауважує, що інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати. Запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Ураховуючи, що останнім днем звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності було 23.12.2021, а Закон України від 30.03.2020 №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02.04.2020, з огляду на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12.03.2020, наразі строк позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення безпідставно списаних грошових коштів не сплинув, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Судовий збір за позовною вимогою про визнання дій протиправними в сумі 2 481 грн 00 коп. покладається на позивача, а за вимогами про стягнення безпідставно списаних грошових коштів та пені у сумі 2 901 грн 65 коп. на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно зі ст.129 ГПК України.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст.240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст.ст.129, 232, 233, 236, 238, 240, 252 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Комунального підприємства «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання» до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк», вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 23494714, на користь Комунального підприємства «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання», вул. Балтійська, буд. 1, м. Брянка Луганської області, 94100, ідентифікаційний код 30663867, безпідставно списані грошові кошти в сумі 129 147 грн 44 коп., судовий збір у сумі 1 937 грн 21 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У решті позовних вимог про визнання дій Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» щодо безпідставного списання коштів з поточного (ліквідаційного) рахунку №26002000117255 та його закриття протиправними, стягнення з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» безпідставно списаних грошових коштів у сумі 7 300 грн 00 коп. та пені в сумі 56 995 грн 95 коп. відмовити.

4. Учасники справи:

Позивач: Комунальне підприємство «Брянківське житлово-експлуатаційне об`єднання», вул. Балтійська, буд. 1, м. Брянка Луганської області, 94100, ідентифікаційний код 30663867.

Відповідач: Акціонерне товариство «Альфа-Банк», вул. Велика Васильківська, буд. 100, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 23494714.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 ГПК України та порядку, визначеному ст.257 ГПК України.

Повне рішення складено 29.11.2022.

Суддя Сергій ВІННІКОВ