Постанова

від 17.11.2022 по справі 910/11870/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 910/11870/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кролевець О.А. - головуючий, Губенко Н.М., Кібенко О.Р.

за участю секретаря судового засідання - Крапивної А.М.

та представників

Позивача: Савко Р.Я.

Відповідача: Шапран Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022

(головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді - Буравльов С.І., Шапран В.В.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022

(суддя - Полякова К.В.)

у справі № 910/11870/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнікол"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця"

про стягнення 2 511 914,55 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У зв`язку з перебуванням суддів Баранця О.М. та Студенця В.І. у відпустці, склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 01.11.2022, який наявний в матеріалах справи.

Короткий зміст позовних вимог

2. Товариство з обмеженою відповідальністю ?Юнікол? (далі - ТОВ ?Юнікол?, позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ? Південно- Західна залізниця ? (далі - АТ ?Українська залізниця?, відповідач) про стягнення 2.511.914,55 грн заборгованості.

3. Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови грошового зобов?язання, щодо оплати виконаних позивачем послуг та виставлених відповідачу рахунків на оплату послуг, на підставі актів наданих послуг.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022, позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 2.511.914,55 грн заборгованості.

5. Судове рішення мотивовано тим, що підписані сторонами акти наданих послуг є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення зобов?язань відповідача щодо здійснення розрахунків за надані послуги, надані позивачем відповідачу акти не оплачено, що свідчить про наявність заборгованості.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

6. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

7. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 , щодо належності і допустимості доказів, та від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 щодо неправильної юридичної кваліфікації правовідносин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

8. Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилається на те, що постанови Верховного Суду, вказані скаржником у касаційній скарзі, в обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, прийняті у справах з правовідносин, які не є подібними до даної справи, а тому, позивач вважає, що наявні підстави для закриття касаційного провадження. Отже, скаржник вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

9. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2019 ТОВ ?Юнікол? виставило АТ ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південно-Західна залізниця? рахунки на оплату з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623 серійний номер 41719461271945 на рейковий автобус PESA 620М-011.

10. 05.03.2019 ТОВ ?Юнікол? надало на підпис АТ ?Українська залізниця? в особі регіональної філії ?Південно-Західна залізниця? акти надання послуг на загальну суму 2 511 914, 55 грн., а саме: рахунок від 28.02.2019 № 8 на суму 323 923,31 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 4 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 9 на суму 246 785,00 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 2 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 10 на суму 285 655,57 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 10 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 11 на суму 363 096,92 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 5 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 12 на суму 278 628,16 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 6 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 13 на суму 338 300,64 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 11 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 14 на суму 61 556,98 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 8 до вказаного рахунку; рахунок від 28.02.2019 № 17 на суму 413 958,97 грн. та акт надання послуг від 05.03.2019 № 13 до вказаного рахунку.

11. З огляду на те, що відповідач оплату наданих послуг не здійснив, позивач звертався до відповідача з претензією від 01.04.2020 про сплату боргу, однак відповіді або грошових коштів не отримав.

Позиція Верховного Суду

12. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача і відповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, та заперечення, викладені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

13. Відповідно до частини 1-3 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Водночас, згідно частини 4 цієї статті, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

14. Як вказувалось, скаржник оскаржує судові рішення на підставі п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України, та зазначає, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19, щодо належності і допустимості доказів, та від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20, 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 щодо неправильної юридичної кваліфікації правовідносин.

15. Пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

16. При цьому, суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина сьома статті 301 ГПК України).

17. Тобто суди попередніх інстанцій застосовують відповідні норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, а Верховний Суд, у свою чергу, аналізує використання судами нормативних приписів та викладає правові висновки щодо правильного застосування таких норм.

18. Більше того, відповідно до частини шостої статті 13 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

19. Згідно із частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

20. У контексті наведеного правового регулювання помилковим буде звуження розуміння того, що застосовувати можливо лише норми матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції формує висновки щодо застосування не лише норм матеріального права, які є обов`язковими для судів першої та апеляційної інстанцій, а й вказує на особливості та правильність застосування норм процесуального права. У протилежному випадку на суди з урахуванням приписів статті 13 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? та статті 236 ГПК України не поширювався б обов`язок керуватися правовими висновками Верховного Суду, в яких би йшлося про положення процесуального права.

21. Крім того, згідно з пунктом 6 частини другої статті 36 Закону України ?Про судоустрій і статус суддів? Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У тому випадку, якщо вважати, що застосування норм права стосується лише матеріального права, то фактично нівелюється визначальна роль Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики. Неможливо здійснювати повноваження щодо єдності судової практики виключно у контексті норм матеріального права, оскільки однакове застосування судами норм процесуального права є основою для забезпечення верховенства права під час судового розгляду.

22. Тобто змісту підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, буде відповідати застосування судом апеляційної інстанції усупереч уже сформованому правовому висновку суду касаційної інстанції як норм матеріального права, так і норм процесуального права.

23. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 визначено, що оцінюючи обсяг повноважень суду касаційної інстанції під час касаційного перегляду рішень судів попередніх інстанцій, об`єднана палата касаційного господарського суду, дійшла висновку, що саме перевірка правильності застосування норм як матеріального, так і процесуального права є ключовою для суду касаційної інстанції.

24. З урахуванням вищезазначеного висновку, колегія суддів констатує наступне.

25. Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

26. Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

27. Згідно ст. 509 ЦК України, ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

28. Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

29. Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

30. Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

31. Як встановлено судами та не заперечується сторонами, договір в формі єдиного документа між сторонами не укладався.

32. Предметом спору у даній справі є стягнення 2.511.914,55 грн заборгованості за рахунками надісланими позивачем відповідачу для оплати, вказані рахунки складено на підставі актів наданих послуг.

33. Акти на підставі яких позивачем виставлено відповідачу рахунки зі сторони виконавця підписано директором ТОВ ?Юнікол? Вергілес Ю.М. зі сторони замовника директором виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? Протанським А.О.

34. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечуючи проти позовних вимог, зазначав про те, що у статутному капіталі відповідача державна частка перевищує 50 %, а тому надання послуг за актами, мало відбуватись відповідно до порядку встановленому у Законі України ?Про публічні закупівлі?, чого не було дотримано сторонами правовідносин, крім того, відповідач вказував на відсутність повноважень у представника відповідача на підписання вказаних актів наданих послуг, зважаючи на положення статуту відповідача.

35. Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд посилався на те, що виставлені ТОВ ?Юнікол? акти надання послуг є первинними документами щодо здійснення господарської операції з надання послуг з демонтажу-монтажу навісного обладнання блоку двигуна D2876-LUE623 серійний номер 41719461271945 на рейковий автобус PESA 620М-011. Суд зазначав про те, що документи, подані позивачем, відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

36. При цьому, відхиляючи доводи та заперечення відповідача, викладені ним у відзиві на позов, зокрема, щодо відсутності повноважень у представника відповідача на підписання вказаних актів, суди зазначили, що господарським судом у справі № 910/2470/21, розглянуто та відхилено доводи АТ ?Українська залізниця? щодо порушення приписів ч.4 ст.36 та п.1 ч.1 ст.37 Закону України ?Про публічні закупівлі?, зважаючи на те, що позивачем не доведено належними засобами доказування відповідних обставин, які мають значення для справи. Щодо відсутності повноважень у представника відповідача, суди зазначили, що у судових рішеннях у справі № 910/2470/21 встановлено, що оскільки підписані начальником виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно - західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? акти наданих послуг не є окремим правочином, то перевищення повноважень останнього у даному випадку відсутні.

37. Отже, посилаючись на вищезазначене, суди вказали, що відповідач безпідставно відмовляється оплачувати виставлені рахунки, а тому наявні підстави для задоволення позову.

38. Касаційний суд не погоджується з такими висновками судів зважаючи на наступне.

39. Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

40. За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

41. Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

42. Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

43. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

44. Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

45. Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

46. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

47. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

48 Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

49. Колегія суддів звертає увагу на те, що у статті 79 ГПК України впроваджено стандарт доказування "вірогідності доказів".

50. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

51. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

52. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

53. Зазначений висновок також міститься і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, на яку вказував скаржник у касаційній скарзі. Крім того, у вказаній постанові також зауважено, що засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

54. Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

55. Отже, з`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

56. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

57. Вказаного не було в повній мірі враховано судами попередніх інстанцій.

58. Так, суд першої інстанції визнаючи позов обґрунтованим та приймаючи рішення про задоволення позову, не дотримався вищезазначених принципів та допустив неповне встановлення обставин у справі та неналежне дослідження доказів.

59. Із матеріалів справи та оскаржуваних судових рішень убачається, що, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, спірним є питання надання та прийняття послуг за актами надання послуг та оплати рахунків виставлених відповідачу на підставі вказаних актів.

60. Під час розгляду даної справи Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові від 02.06.2022 у справі №924/362/21, зокрема, що господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Відповідно виникнення господарського зобов`язання з оплати товарів/робіт/послуг залежить від факту виконання або невиконання такої господарської операції, який і має бути доведений учасниками спірних правовідносин та встановлений судами, а не від самої по собі наявності документу, який містить такі відомості.

61. Первинні документи, до яких належать і акти, мають типову форму, але використання спеціалізованої форми не забороняється, головне при використанні власного бланку, узгодженого між сторонами, дотримуватися вимог ч. 2 ст. 9 Закону України ?"Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні?, якою визначено перелік обов`язкових реквізитів акта.

62. Під час оформлення акта необхідно враховувати, що складати первинні документи можуть лише уповноважені особи, які є відповідальними за проведення цієї господарської операції. Документ, яким особа уповноважується на підписання акта обов`язково зазначається у акті надання робіт/послуг. При цьому в даному випадку зазначення документу, який підтверджує повноваження сторони акта є необхідним, оскільки сторонами не укладався договір, як єдиний документ.

63. Водночас, порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту отримання товару/надання послуги, сторони не позбавлені можливості доводити зобов`язання іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення господарської операції.

64. У зв`язку з чим Суд зазначає, що виконання робіт чи надання послуг повинно обов`язково супроводжуватися підписанням акта у двох екземплярах, по одному примірнику для кожної сторони.

65. Таким чином, касаційний суд констатує, що з урахуванням предмету і підстав позову предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з встановленням факту надання послуг позивачем та встановлення факту порушення відповідачем зобов`язань щодо оплати отриманих послуг. При цьому, оскільки договір сторонами не укладався, відповідно достеменного з`ясування потребують обставини щодо складання сторонами актів наданих послуг та виставлених на підставі вказаних актів рахунків.

66. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду (така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

67. Вищезазначеного не було враховано судами. Так, суди не звернули належної уваги, що акти не містять посилання на будь який документ, який уповноважує представника отримувача - директора виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? на підписання такого акта. При цьому суди лише вказали, що підписання зі сторони відповідача директором виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? актів наданих послуг, які є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

68. Судами взагалі не досліджувались обставини та докази, які підтверджують повноваження сторін на підписання актів.

69. Тоді як у відзиві на позов основним запереченням відповідача вказано саме на підписання акту зі сторони відповідача неуповноваженою особою. Незважаючи на вищезазначене, доводи відповідача у даній справі фактично залишились без належної правової оцінки та необхідного дослідження, чим суди фактично порушили принцип змагальності, як основоположний принцип законного і обґрунтованого рішення.

70. При цьому, як вбачається з оскаржуваних судових рішень, суди, зважаючи на положення ст. 75 ГПК України, відхилили заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, посилаючись тільки на преюдиційні факти встановлені у справі № 910/2470/21.

71. Згідно з частиною 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

72. Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

73. Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

74. Як вбачається з судових рішень у справі № 910/2470/21 АТ ?Українська залізниця? зверталось до господарського суду з позовом до ТОВ ?Юнікол? про визнання недійсними актів від 05.03.2019 №№2, 4, 5, 6, 8, 10, 11, 13, згідно відповідних рахунків від 28.02.2019 №№ 9,8, 11, 12, 14, 10, 13, 17. Так, у справі № 910/2470/21 позивач, зазначав про те, що вказані акти укладено з порушенням Закону України ?Про публічні закупівлі? та з перевищенням повноважень начальником виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця ?, а тому вказані акти підлягають визнанню недійсними, на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

75. Суди розглядаючи спір у справі № 910/2470/21 та відмовляючи в позові зазначали, що оспорювані акти не є правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, а тому не підлягають визнанню недійсними. Щодо доводів позивача про підписання вказаних актів начальником виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця ? АТ ?Українська залізниця? з перевищенням повноважень, суди відхилили такі доводи та зазначили, що у відповідності до поданої позивачем довіреності № 1930 від 17.12.2018, ПАТ ?Українська залізниця ? в особі виконуючого обов`язки директора РФ ПАТ ?Українська залізниця ? Веприцького Р.С. та виконуючого обов`язки заступника директора регіональної філії з реформування РФ ПАТ ?Українська залізниця? Шестакова Г.Л., уповноважила начальника виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця ? АТ ?Українська залізниця ? діяти від імені довірителя, зокрема, вчиняти правочини, укладати, змінювати та розривати будь-які договори в т.ч. внутрішні зобов`язання (окрім колективних договорів та змін до них), з урахуванням обмежень, передбачених п. п. 5.6, 5.7 Положення про філію, отже, зважаючи, що оспорювані акти не є правочинами, тому відсутні підстави для визнання їх недійсними. Крім того, судами зауважено, що в оспорюваних актах відсутнє посилання на відповідну довіреність.

76. Посилаючись на обставини у вказаній справі суди не звернули належної уваги на те, що у судових рішеннях у справі № 910/2470/21 не зазначено, яку ж саме особу було уповноважено підписувати акти наданих послуг, у судових рішеннях зазначено лише посаду такої особи - начальник виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? без зазначення прізвища. Водночас, суди не звернули належної уваги на те, що у даній справі акти підписано директором виробничого підрозділу локомотивного депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця ? АТ ?Українська залізниця?. У зв`язку з чим суди не з`ясували належним чином, чи підписані акти у даній справі та справі, на яку посилаються в якості преюдиції, однією і тією ж особою.

77. При цьому, оскільки у справі № 910/2470/21 суди вказали на те, що в оспорюваних актах відсутнє посилання на відповідну довіреність, судам у справі, що зараз розглядається, необхідно було встановити наявність документа, що уповноважує особу на підписання актів наданих послуг зі сторони замовника у даній справі.

78. Крім того, суди у справі не надавали оцінки та не встановлювали обставин щодо того, чи є акти, які були предметом спору у справі № 910/2470/21, саме тими актами, за якими позивач просить стягнути заборгованість у даній справі, зважаючи на те, що договір у формі єдиного документа сторонами не укладався.

79. Отже, приймаючи рішення про задоволення позову суди так і не встановили належним чином особу, якою підписано акти наданих послуг зі сторони замовника, чи наявні у цієї особи повноваження на підписання такого документу. Аргументи судів, що стосуються відхилення доводів відповідача у справі грунтуються виключно на обставинах встановлених у справі № 910/2470/21. При цьому, суди посилаючись на обставини встановлені у справі № 910/2470/21 не врахували всіх принципів щодо застосування преюдиційних фактів.

80. Так, апеляційний суд цитуючи абзаци із судового рішення у справі № 910/2470/21, що стосуються повноважень начальника виробничого підрозділу локомотивне депо Київ-Пасажирський РФ ?Південно-західна залізниця? АТ ?Українська залізниця? на вказане не звернув належної уваги, та не перевірив вказані обставини та не дослідив відповідні докази у даній справі.

81. Водночас, апеляційний суд, в порушення вимог ст. 269 ГПК України, не звернув належної уваги на те, що на момент розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції, судові рішення у справі № 910/2470/21 було скасовано постановою Верховного Суду від 15.06.2022, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

82. Отже, вищезазначені висновки зроблені судами без урахування того, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

83. При цьому, касаційний суд зауважує, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19).

84. Як свідчить зміст оскаржених судових рішень, суди попередніх інстанцій, обмежившись посиланням на преюдиціальність обставин, встановлених у судових рішеннях у справі № 910/2470/21, помилково ухилилися від самостійного дослідження обставин справи щодо наявності повноважень на підписання актів у представника замовника, встановлення обставин виконання послуг за актами, наявності заборгованості, тобто, фактично не з`ясували дійсного обсягу прав та обов`язків сторін, не дослідили та не надали оцінки документам, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача у справі, що у наведеному випадку має значення для правильного вирішення спору, зважаючи на предмет і підстави позову. Зазначене дає підстави вважати, що суди необґрунтовано вказали, що акти наданих послуг, відповідають положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксують факт здійснення господарської операції, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.

85. Тоді як, у пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

86. З урахуванням наведеного колегія суддів суду касаційної інстанції вважає обґрунтованими посилання скаржника на порушення судами умов щодо застосування преюдиційних фактів та на передчасність висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову.

87. При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, та ст. 13 ГПК України, щодо принципу змагальності сторін у судовому процесі, що в даному випадку і відбулось, оскільки суди попередніх інстанцій взяли до уваги тільки доводи позивача у справі. Тоді як, в даному випадку, обґрунтування судових рішень у справі фактично було зосереджено тільки на обставинах встановлених у судових рішеннях у справі № 910/2470/21, без належного дослідження інших доказів та обставин справи.

88. Недотримання попередніми судовими інстанціями вищезазначених норм процесуального права стало причиною порушення судами принципу змагальності, визначеному у ст. 13 ГПК України, умов застосування судами преюдиційних фактів, встановлених судовими рішеннями, та відповідно оцінки доказів, зважаючи на положення статей 76- 79 ГПК України, що відповідно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення даного спору.

89. Водночас, касаційний суд зауважує, що на вмотивованості судового рішення неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), про що свідчить відповідна практика.

90. У справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58) зазначено, що призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

91. Так, в пункті 31 рішення у справі "Волошин проти України" (№15853/08) та пункті 22 рішення у справі "Бацаніна проти Росії" (№3932/02) зазначено, що принцип рівності сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище.

92. У пункті 25 рішення ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" (заява № 63566/00) від 18.07.2006 вказано, що суд зобов`язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше суд не виконає свої зобов`язання щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

93. Крім цього у пункті 42 рішення у справі " Бендерський проти України " (№22750/02) вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

94. Таким чином, Верховний Суд констатує, що ухвалені у справі судові рішення не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами допущено неповне з`ясування фактичних обставин, не досліджено докази, які мають значення для правильного вирішення справи, також, судами не враховано правових висновків, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду.

95. Отже, знайшли своє підтвердження доводи касаційної скарги, викладені скаржником в обґрунтування підстави касаційного оскарження визначеної у п. 1 частини 2 ст. 287 ГПК України.

96. Зважаючи на викладене суд касаційної інстанції констатує, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено всіх обставин у даній справі та не надано їм належної правової оцінки, з урахуванням вищезазначених положень матеріального та процесуального права, враховуючи повноваження суду касаційної інстанції, визначені у ст. 300 ГПК України, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. Відповідно до частини 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

98. Частиною 4 ст. 310 ГПК України встановлено, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

99. Оскільки порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, допущено судами першої та апеляційної інстанцій, справа має бути передана на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

100. Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

101. При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, дати належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам в їх сукупності, та в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Розподіл судових витрат

102. Оскільки у даному випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (ч.14 ст. 129 ГПК України).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 316, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1 . Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/11870/20 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. А. Кролевець

Судді Н.М. Губенко

О.Р. Кібенко