Постанова

від 10.10.2007 по справі 7/257-06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

7/257-06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

10 жовтня 2007 р.                                                                                   № 7/257-06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючогоКравчука Г.А.,

суддів:Шаргала В.І., Швеця В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю Агрокомерційна фірма “Орбіта Ко ЛТД”

на постановуДніпропетровського апеляційногогосподарського суду від 30.01.2007 р.

у справі№ 7/257-06

господарського судуДніпропетровської області

за позовомУкраїнської державної інноваційної компанії в особі Дніпропетровського регіонального відділення

доТовариства з обмеженою відповідальністю Агрокомерційна фірма “Орбіта Ко ЛТД”

простягнення 19 406,39 грн.

в судовому засіданні взяли участь  представники:

позивача:Безкоровайна А.М., дов. № 913 від 18.06.2007 р.;

відповідача:— не з'явились;

В С ТА Н О В И В:

У серпні 2006 р. Українська державна інноваційна компанія в особі Дніпропетровського регіонального відділення (яке є правонаступником Дніпропетровського регіонального відділення Державного інноваційного фонду України, далі –Відділення) звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, у якій просила стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомерційна фірма “Орбіта Ко ЛТД” (далі –Товариство) заборгованість у розмірі 19 406,39 грн.

Позовні вимоги Відділення обґрунтовувало тим, що Товариство має заборгованість за договором № 95-12 від 03.07.1995 р., укладеним з Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України у розмірі 13 321,67 грн., яка підлягає стягненню з урахуванням пені (2 137,31 грн.) та 3 % річних (1 195,67 грн.) на підставі норм Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2006 р. (суддя Коваль Л.А.) в задоволенні позовних вимог Відділення відмовлено. Рішення мотивовано тим, що борг Товариства перед Відділенням складає не 13 321,67 грн., а 3 021,67 грн., проте він не підлягає стягненню у зв'язку з закінченням строку позовної давності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. (колегія суддів: Логвиненко А.О., Чус О.В., Павловський П.П.) рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2006 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Відділення задоволено. Постанова мотивована тим, що Відділення довело обґрунтованість позовних вимог та не пропустило строку позовної давності.

Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2006 р. Вимоги, викладені у касаційній скарзі, Товариство обґрунтовує тим, що господарський суд другої інстанції порушив ст. 161 Цивільного кодексу Української РСР та п. 6 розділу “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” Цивільного кодексу України, не взяв до уваги докази, які були досліджені господарським судом першої інстанції.

Відділення не скористалось правом, наданим ст. 1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу Товариства до Вищого господарського суду України не надіслало, що не перешкоджає касаційному перегляду судового акту, який оскаржується.

За розпорядженням заступника Голови Вищого господарського суду України від 10.10.2007 р. розгляд касаційної скарги здійснюється Вищим  господарським судом України у складі колегії суддів Кравчука Г.А. –головуючого, суддів Шаргала В.І. та Швеця В.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Товариства підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Апеляційним господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що:

– між Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України, правонаступником якого є Відділення, та Товариством укладено договір № 95-12 від 03.07.1995 р., відповідно до умов якого Товариство отримало 50 000,00 грн., які зобов'язувалось повернути у грудні 1997 р.;

– зобов'язання з повернення у грудні 1997 р. 50 000,00 грн. Товариство не виконало, у зв'язку з чим Дніпропетровське регіональне відділення Державного інноваційного фонду України у 1998 р. здійснило заходи з примусового стягнення відповідної заборгованості з Товариства на підставі виконавчого напису нотаріуса;

– виконавчий напис нотаріуса про стягнення з Товариства заборгованості було повернуто Відділенню 27.06.2003 р.

Відповідно до частини першої ст. 79 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним на момент пред'явлення Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України виконавчого напису нотаріусу до виконання) перебіг строку позовної давності переривається пред'явленням позову в установленому порядку.

Ст. 87 Закону України “Про нотаріат” встановлює, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Розділ 1 Переліку документів, по яких стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 12.10.1976 р. № 483, який був чинним на момент одержання Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України відповідного виконавчого напису нотаріусу та діяв у частині, яка не суперечила діючому законодавству України, передбачає, що одними з документів, за яким стягнення заборгованості провадиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів державних нотаріальних контор, є нотаріально посвідчені угоди, які передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна.

Згідно зі ст. ст. 348 та 349 розділу V “Виконання судових рішень” Цивільно-процесуального кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент пред'явлення Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України виконавчого напису нотаріусу до виконання) за правилами, викладеними в цьому розділі Кодексу, підлягають виконанню виконавчі написи нотаріусів, які є виконавчими документами.

Враховуючи вказані норми законодавства України, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком господарського суду апеляційної інстанції про те, що звернення Дніпропетровським регіональним відділенням Державного інноваційного фонду України до нотаріуса з вимогою про вчинення виконавчого напису про стягнення з Товариства заборгованості за договором № 95-12 від 03.07.1995 р. та пред'явлення вказаного напису до виконання за своєю правовою природою ототожнюється зі зверненням з пред'явленням відповідного позову до суду, що, в свою чергу, виходячи зі змісту ст. 79 Цивільно-процесуального кодексу України, призводить до переривання строку позовної давності.

Оскільки, як вказано вище, виконавчий напис нотаріуса про стягнення з Товариства заборгованості було повернуто Відділенню 27.06.2003 р., то, як правильно зазначив господарський суд другої інстанції, перебіг строку позовної давності щодо вимог Відділення до Товариства за договором № 95-12 від 03.07.1995 р. розпочався саме 27.06.2003 р.

Відповідно до ст. 71 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним станом на 27.06.2003 р.) загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

П. 6 розділу “ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ” Цивільного кодексу України визначає, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Враховуючи, що строк позовної давності щодо вимог Відділення до Товариства за договором № 95-12 від 03.07.1995 р. за Цивільним кодексом Української РСР (три роки) не сплив до набрання чинності Цивільним кодексом України (до 01.01.2004 р.), апеляційний господарський суд обґрунтовано застосував при вирішенні спору ст. 264 Цивільного кодексу України (частина перша якої встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку), оскільки Товариство листом № 12 від 13.06.2006 р. визнало наявність заборгованості перед Відділенням за договором № 95-12 від 03.07.1995 р.

Проте, господарський суд апеляційної інстанції, прийшовши до правильного висновку про непропущення Відділенням строку позовної давності щодо вимог до Товариства за договором № 95-12 від 03.07.1995 р. та з'ясувавши, що згідно з додатковою угодою до вказаного договору від 01.08.2000 р. заборгованість Товариства складає 28 000,00 грн., стягнув з останнього 19 406,39 грн.

Будь-якого обґрунтування розміру стягуваної з Товариства на користь Відділення за договором № 95-12 від 03.07.1995 р. заборгованості у постанові, яка оскаржується, не наведено, що суперечить вимогам ст. 105 Господарського процесуального кодексу України. Оцінки доказам по справі, які б підтверджували розмір відповідної заборгованості Товариства перед Відділенням, в порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд апеляційної інстанції не надав.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини першої ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2006 р.

Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що дана справа підлягає направленню на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомерційна фірма “Орбіта Ко ЛТД” задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.01.2007 р. та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2006 р. у справі № 7/257-06 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя                                                       Г.А. Кравчук

Суддя                                                                        В.І. Шаргало

Суддя                                                                        В.О. Швець