Постанова

від 30.11.2022 по справі 215/58/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7236/22 Справа № 215/58/22 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2022 року м.Кривий Ріг

справа № 215/58/22

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Кривому Розі, у порядку ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2022 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 вересня 2022 року, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «ПівнГЗК») про відшкодування моральної шкоди в зв`язку з ушкодженням здоров`я при виконанні трудових обов`язків, в обґрунтування якого зазначив, що в період роботи в шкідливих умовах праці на ПрАТ «ПівнГЗК» ним отримано два хронічні професійні захворювання.

Зазначені хронічні професійні захворювання, відповідно до Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання від 16 травня 2012 року виникли з вини роботодавця.

Згідно висновку МСЕК від 17 липня 2012 року, позивачу первинно з 18 червня 2012 року до 01 липня 2013 року встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 35% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності.

Згідно висновку МСЕК від 08 липня 2021 року, позивачу повторно з 01 липня 2021 року безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 40% у зв`язку з профзахворюваннями.

Позивач вважає, що йому не було забезпечено безпечних умов праці, він втратив працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходився на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, він відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежений у спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує його нормальні життєві зв`язки.

Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 195 000 грн., яку просив стягнути з відповідача на свою користь без відрахування з цієї суми податку з доходів фізичних осіб.

Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 90 000 грн. без стягнення податків та обов`язкових платежів, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Стягнуто з ПрАТ «ПівнГЗК» на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 992,40 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ПрАТ «ПівнГЗК» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду змінити, зменшивши суму стягнення моральної шкоди та зменшивши розмір витрат на правову допомогу.

Зокрема зазначає, що позивач був попереджений про шкідливість умов праці, за роботу в шкідливих умовах, позивач отримував пільги та компенсації, підвищену оплату праці та додаткові відпустки. Тривалість роботи позивача в шкідливих умовах залежить від самого працівника і лише працівник несе відповідальність за наслідки свого вибору. Працюючи в шкідливих умовах, позивач сама повинна дбати про свій стан здоров`я. Крім того, позивачем не обґрунтовано розмір моральної шкоди, сума не відповідає розумності та справедливості, просить відмовити в задоволенні позову.

При цьому апелянт вважає, що стягнутий судом першої інстанції розмір витрат на правову допомогу є безпідставно завищеним.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 працював протягом 26 років 3 місяців на ПрАТ «ПівнГЗК» (а.с.4,5).

Згідно Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання від 16 травня 2012 року, позивачу встановлено два хронічні професійні захворювання (а.с.4-6).

Згідно довідки МСЕК від 17 липня 2012 року, позивачу первинно з 18 червня 2012 року до 01 липня 2013 року встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 35% у зв`язку з профзахворюваннями та третя група інвалідності (а.с.7).

Згідно довідки МСЕК від 08 липня 2021 року, позивачу повторно з 01 липня 2021 року безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності в розмірі 40% у зв`язку з профзахворюваннями (а.с.8).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України, забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення професійного захворювання від 16 травня 2012 року, причиною виникнення професійних захворювань позивача є робота протягом 14 років 5 місяців в умовах впливу на організм вібрації та шуму, параметри яких перевищували нормативні.

Отже, роботодавець ПрАТ «ПівнГЗК», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійні захворювання позивача, які завдають йому фізичного болю та душевних страждань, виникли також з вини ПрАТ «ПівнГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці, відповідно до нормативно-правових актів.

Колегією суддів, на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями, установлено, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки відчуває постійний тупий біль у при крижовому відділу хребта і тазовому поясі справа з іррадіацією праву ногу, гострий біль після робочої зміни, постійне відчуття здерев`яніння кистей, відчуття за терпіння правої стопи, слабкість в ногах, обмеження об`єму рухів. Біль при рухах в плечових, ліктьових суглобах, напади побіління пальців кистей при охолодженні, біль в галиностопних суглобах і суглобах стоп при ході, скутість рухів у вранішній час, періодичний головний біль. Позивач постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, розпачу. Лікарями виявлений відсутній стабілізаційний процес у його здоров`ї, що підтверджується чисельними виписними епікризами, що містяться в матеріалах справи, в яких зафіксований стійкий дистабілізаційний стан його здоров`я, внаслідок чого позивач переносить моральні страждання.

Зазначений висновок колегії суддів є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.

Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, у шкідливих умовах, що стало причиною його професійних захворювань, які потягли за собою втрату працездатності та необхідності подальшого тривалого лікування у медичних закладах.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманих професійних захворювань, стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів на підприємстві відповідача (14 років 05 місяців) із загального стажу в шкідливих умовах - 26 років 03 місяці, відсоток втрати ним професійної працездатності первинно в розмірі 35 %, визнання його особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, та взагалі можливість такого відновлення, враховуючи встановлення ступеню втрати професійної працездатності та групи інвалідності безстроково.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

При цьому колегія суддів вважає такими, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач був попереджений про шкідливість умов праці, за роботу в шкідливих умовах, позивач отримував пільги та компенсації, підвищену оплату праці та додаткові відпустки, тривалість роботи позивача в шкідливих умовах залежить від самого працівника і лише працівник несе відповідальність за наслідки свого вибору та про те, що працюючи в шкідливих умовах, позивач сама повинна дбати про свій стан здоров`я, оскільки вказані доводи не знімають з відповідача відповідальності за незабезпечення позивача безпечними умовами праці.

При цьому подане 03 листопад 2022 року клопотання відповідача про витребування доказів, в якому ставиться питання про витребування від позивача ОСОБА_1 довідки, видану банківською установою про наявність у нього рахунку для поповнення задоволенню не підлягає, оскільки інформація, яку відповідач просить витребувати у позивача, не має значення для вирішення справи по суті та не є доказом в розумінні норм ч.1 ст.76 ЦПК України.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 1-3 статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписами ст. 137 ЦПК України встановлено, що до складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як роз`яснено в п. 47 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року №10, право на правову допомогу гарантовано ст. 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16.11.2000 № 13-рп/2000; Рішення від 30.09.2009 № 23-рп/2009; Рішення від 11.07.2013 № 6-рп/2013).

Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015 року, п. п. 34-36 Рішення у справі Гімайдуліна і інших проти України від 10.12.2009 року, п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування заявленої суми на надання правничої допомоги представником позивача надано копію Договору про надання правової допомоги від 14 грудня 2021 року № 48/21, укладений між позивачем та адвокатом Карнаух Т.В., зміст правової допомоги на суму 5 000 грн. та прибутковий ордер № 48/21 від 14 грудня 2021 року, відповідно до якої адвокатом одержано від ОСОБА_1 кошти в сумі 5 000 грн за надання правової допомоги по справі.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем документально підтверджено понесені витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн, та відповідно до вимог ч.4 ст.137, ч.ч.2,3 ст.141 ЦПК України, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, а також відповідно до розміру задоволених вимог, суд першої інстанції правомірно стягнув витрати на правову допомогу у сумі 5 000 грн.

Колегія суддів зауважує, що аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, постановив ухвалу, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційних скаргах.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат`залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 07 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 30 листопада 2022 року.

Головуючий:

Судді: