Постанова

від 15.11.2022 по справі 925/1248/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2022 р. Справа№ 925/1248/21(925/111/22)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сотнікова С.В.

суддів: Остапенка О.М.

Гарник Л.Л.

за участю секретаря судового засідання Макухи О.А.,

представника АТ "Міжнародний резервний банк" адвоката Тищука М.А.,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"

на рішення Господарського суду Черкаської області

від 20.07.2022 (повний текст складено 29.07.2022, суддя Васянович А.В.)

у справі № 925/1248/21(925/111/22)

за позовом Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Росбан",

2. Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні першого відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні другого відповідача - Демчан Олександр Іванович ,

про визнання недійсним договору,

в межах справи № 925/1248/21

про банкрутство Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (код 30147563),

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду Черкаської області перебуває справа №925/1248/21 про банкрутство Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод", провадження у якій порушено ухвалою суду від від 22 жовтня 2021 року за заявою Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк".

У січні 2022 року в межах справи про банкрутство №925/1165/16 ініціюючий кредитор звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Росбан" та Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" про визнання недійсним договору №БВ546-20 купівлі-продажу цінних паперів від 01 жовтня 2020 року, укладеного між відповідачами.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 20.07.2022 у справі № 925/1248/21(925/111/22) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 20.07.2022 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

На переконання скаржника, суд першої інстанції не врахував в повній мірі всі обставини справи, котрі свідчать про фіктивність, фраудаторність оскаржуваного правочину, мета якого є штучне нарощування кредиторської заборгованості.

Так, скаржник зазначає, що оспорюваний правочин був укладений за існування значної кредиторської заборгованості перед банком за кредитними договорами, боржник відмовлявся виконувати свої зобов`язання перед банком у зв`язку з фінансовою неспроможністю, боржник мав заборгованість зі сплати податків та інших обов`язкових платежів до бюджету, боржник є стороною у великій кількості судових справ про стягнення з нього заборгованості перед третіми особами. Крім того, скаржник зазначив, що оспорюваний договір не виконаний як зі сторони боржника так і зі сторони ТОВ "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" на рахунок ТОВ "Росбан" згідно договору факторингу. Предмет договору - пакет акцій, емітентом яких є ПрАТ "Страхова компанія "Велс", є неліквідним активом, оскільки емітент припинив свою діяльність, не подає фінансову звітність, компанії анульовані ліцензії на провадження страхової діяльності. Купівля цінних паперів не співвідноситься із основними видами господарської діяльності боржника. Переуступка права вимоги за оспорюваним договором на користь ТОВ "ФК "Лабораторія фінансів" відбулась 16.10.2020 за договором факторингу, а повідомлення про відступлення прав вимоги датоване 02.10.2020, що свідчить про фіктивність даних правочинів та створення штучної заборгованості. Окрім того, суд першої інстанції не врахував положень п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України щодо дотримання принципу заборони суперечливої поведінки. Оскаржуваним рішенням судом було позбавлено позивача права отримати "вирішення" спору судом, отримати законне, обґрунтоване рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин за результатом розгляду позовної заяви Банку, як то передбачено ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та підтверджено практикою Європейського суду з прав людини.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №925/1248/21(925/111/22), зобов`язано Господарський суд Черкаської області невідкладно надіслати Північному апеляційному господарському суду матеріали справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2022 призначено розгляд справи №925/1248/21(925/111/22) на 18.10.2022.

ТОВ "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" подала відзив на апеляційну скаргу та просила залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Черкаської області від 20.07.2022 - без змін.

Розпорядник майна боржника арбітражний керуючий Демчан О.І. подав відзив, в якому підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

У відповідності до ч. 10 ст. 32 ГПК України та згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022 для розгляду справи №925/1248/21(925/111/22), у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Отрюха Б.В., сформовано колегію суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Гарник Л.Л., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.10.2022 постановлено здійснювати розгляд справи №925/1248/21(925/111/22) по суті спочатку колегією суддів у складі: Сотніков С.В. (головуючий, доповідач), Гарник Л.Л., Остапенко О.М., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.10.2022; задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" адвоката Сиротіна Д.В. про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та призначено розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 відкладено розгляд справи № 925/1248/21(925/111/22) на 15.11.2022.

14.11.2022 електронною поштою до суду надійшла заява ТОВ "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" про розгляд справи без участі представника, у зв`язку з неможливістю прибути в судове засідання.

Розпорядник майна боржника, представники відповідачів в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Оскільки явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів ухвалила розглянути справу за наявними матеріалами справи та без участі представників сторін, які не з`явились.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення представника Банку, вважає, що скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Провадження у справах про банкрутство до 21.10.2019 регулювалось Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон про банкрутство), а з 21.10.2019 - Кодексом України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Звертаючись із даним позовом, ініціюючий кредитор зазначив, що 01 жовтня 2020 року між боржником як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Росбан" як продавцем був укладений договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ546-20 (оспорюваний договір).

За умовами цього договору продавець зобов`язувався передати цінні папери у власність покупця, а покупець - прийняти їх та оплатити (п.1.1 договору).

В п. 3.4 оспорюваного договору узгоджено, що право власності на цінні папери переходить від продавця до покупця в момент зарахування цінних паперів на рахунок у цінних паперах покупця у його депозитарній установі.

Відповідно до п. 1.2 оспорюваного договору покупець став власником акцій простих іменних бездокументарних, емітованих Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Велс", код ЄДРПОУ 19022263, номінальною вартістю 0,25 грн у кількості 1294100 штук.

Вартість одного цінного паперу визначається шляхом ділення договірної вартості цінних паперів на їх кількість.

Загальна вартість цього договору становить 9000000,00 грн (п. 1.3 оспорюваного договору).

Отже, вартість одного цінного паперу становила 6,95 грн.

За умовами п. 2.1 оспорюваного договору покупець зобов`язувався в день підписання цього договору сплатити продавцю суму, вказану в п.1.3 цього договору у безготівковому порядку.

Відповідно до акту прийому-передачі цінних паперів від 01 жовтня 2020 року продавець передав, а покупець прийняв вказані акції у кількості 1294100 штук.

З виписки про операції з цінними паперами від 01 жовтня 2020 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівайвел кепітал", вбачається, що боржник є власником акцій у кількості 1294100 штук (а.с. 123, т. 1).

У подальшому, 16 жовтня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росбан" (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" (фактор) було укладено договір надання послуги факторингу №Ф161020, відповідно до умов якого фактор зобов`язався передати грошові кошти в розмірі 6982000,00 грн у розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язався відступити факторові своє право грошової вимоги за договором №БВ546-20 купівлі-продажу цінних паперів від 01 жовтня 2020 року до Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" в розмірі 7022000,00 грн.

Відповідно до Додатку №2 до цього договору, вимоги, строк платежу за якою настав, передаються у дату укладення договору. Сплата грошових коштів здійснюється до 15 жовтня 2021 року (включно).

Ініціюючий кредитор зазначає, що укладання оспорюваного договору відбулось за обставин існування у боржника значної кредиторської заборгованості перед Банком та третіми особами, що була підтверджена судовими рішенням.

За твердженням ініціюючого кредитора, внаслідок купівлі неліквідних активів, у період настання строку виконання зобов`язань із погашення заборгованості перед кредиторами, свідчить про очевидну недобросовісність сторони оспорюваного договору, направлену на створення фіктивної заборгованості, а відтак існують підстави для визнання такого договору недійсним як такого, що вчинений на шкоду інтересам кредиторів (як фраудаторний правочин).

Місцевий господарський суд, відмовляючи у позові, виходив з того, що позивач не довів суду належними та допустимими доказами тієї обставини, що спірний правочин, який було вчинено боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, завдав йому збитків. Доводи позивача та арбітражного керуючого стосовно того, що договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ546-20 від 01 жовтня 2020 року було укладено з метою створення штучної кредиторської заборгованості та подальшого впливу на хід справи про банкрутство також документально не підтверджено. При цьому, судом враховано той факт, що ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Росбан", ні Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" не ініціювало провадження у справі про банкрутство Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод", а тому його сторони не могли передбачити відкриття судом даного провадження через рік після укладання спірного правочину. Крім того, визнаних судом кредиторських вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів" в порівнянні з визнаними вимогами банку не достатньо для того, щоб цей кредитор при голосуванні на зборах кредиторів міг впливати на подальший хід процедур банкрутства та прийняття рішень на шкоду позивачу чи іншим кредиторам. Спірний правочин укладався без ознак пов`язаності контрагентів. Отже, під час розгляду справи суд першої інстанції не встановив тієї обставини, що спірний договір купівлі-продажу цінних паперів має ознаки фраудаторного правочину.

Колегія суддів вважає зазначені висновки суду першої інстанції помилковими та зазначає наступне.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України. Загальні підстави щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Тобто, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Судова колегія зазначає, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано нормами КУзПБ, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Верховний Суд неодноразово висловлювався, що обов`язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17, від 19.07.2022 у справі № 904/6251/20 (904/316/21)).

Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками:

- це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі;

- це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону;

- спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Межі є невід`ємною рисою будь-якого суб`єктивного права. Суб`єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.

Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.

За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб`єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб`єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.

Тобто уповноважена особа, маючи суб`єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.

Відтак, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.

У зв`язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").

Велика Палата Верховного Суду, кваліфікуючи правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробила такий правовий висновок:

"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.

Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

У справі, що переглядається, предметом спірного договору є купівля боржником неліквідного активу за наявності, за твердженням позивача, невиконаних боржником зобов`язань за кредитним договором, тобто правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, не мав на меті добросовісне виконання зобов`язання, обумовлене ним, а фактично спрямований на формування фіктивного боргу задля збільшення загального розміру кредиторських вимог до боржника, відповідно зменшує обсяг грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог позивача та інших добросовісних кредиторів у справі про банкрутство.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. А основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (стаття 133 ГК України).

Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов`язку перед кредитором. У зв`язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об`єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб`єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов`язання.

Таким чином, саме у сфері підприємницької діяльності допоки суд не встановив правомірного інтересу боржника при укладенні правочину, а також відсутність зв`язку між укладенням правочину та уникненням відповідальності перед кредиторами за виконання зобов`язань, не можна стверджувати про відсутність ознак фраудаторності договору.

Протягом усього розгляду справи позивач наполягав, що спірний правочин був укладений боржником у період існування невиконаних зобов`язань перед позивачем, які виникли на підставі кредитного договору, та котрий в подальшому став підставою для відкриття провадження у даній справі про банкрутство боржника. Тобто цей договір був укладений в результаті недобросовісних дій боржника, на шкоду кредитору з ознаками зловживання боржником правом власності.

Згідно з вимогами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно вимог ГПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Як підтверджується матеріалами справи, оспорюваний правочин укладений менш ніж за рік перед порушенням провадження у справі про банкрутство АТ "НВП "Смілянський електромеханічний завод".

За оспорюваним договором у боржника утворилася заборгованість в сумі 9000000,00 грн, при цьому на дату укладення цього договору боржник мав невиконані кредитні зобов`язання, та не заперечував неможливості їх виконання, зокрема, перед АТ "Міжнародний резервний банк".

За доводами позивача, які не спростовані відповідачами, купівля-продаж цінних паперів не відноситься до основних видів діяльності боржника, укладення оспорюваного правочину не мала комерційної вигоди, оскільки:

- розмір пакету акцій ПрАТ "Страхова компанія "Велс" згідно договору купівлі-продажу становить лише 2,6960 % акцій статутного капіталу;

- пакет акцій є незначним (міноритарним), та не дає права вирішального голосу в прийнятті рішень щодо діяльності емітента, та розраховувати на значні дивіденди;

- емітент, акції якого стали об`єктом купівлі-продажу, припинив подавати звітність, у товаристві були здійснені дії зі звільнення/припинення повноважень членів правління, наглядової ради, головного бухгалтера без заміщення таких посад, та такому страховому товариству були анульовані всі наявні в нього ліцензії щодо страхування.

Тобто, вказані обставини свідчать про неліквідність придбаного боржником активу. При цьому, належить визнати неспроможними доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Лабораторія фінансів", з якими помилково погодився суд першої інстанції, що вказані вище обставини про неліквідність активу вплинули на його вартість на ринку, оскільки матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження цього, як то висновок про вартість пакету акцій станом на дату подання даного позову.

Помилковими належить визнати і висновки суду першої інстанції про те, що неплатоспроможність боржника виникла до 01 жовтня 2020 року, а не у зв`язку з укладанням спірного правочину, а невиконання грошових зобов`язань перед банком починаючи з 31 січня 2019 року не є наслідком взяття боржником на себе додаткових грошових зобов`язань у жовтні 2020 року, позаяк таку підставу для визнання оспорюваного правочину недійсним позивач не заявляв.

За вказаних обставин, колегія суддів, погоджуючись з доводами позивача, доходить висновку, що оспорюваний договір був укладений за існування значної кредиторської заборгованості перед банком за кредитними договорами, боржник відмовлявся виконувати свої зобов`язання перед банком у зв`язку з фінансовою неспроможністю, боржник мав заборгованість зі сплати податків та інших обов`язкових платежів до бюджету, оспорюваний договір не виконаний як зі сторони боржника, предмет договору - пакет акцій, емітентом яких є ПрАТ "Страхова компанія "Велс", є неліквідним активом, купівля цінних паперів не співвідноситься із основними видами господарської діяльності боржника, що в сукупності свідчить про фіктивність даного правочину з метою створення штучної заборгованості, укладений на шкоду кредиторам боржника, тобто є фраудаторним та підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, на думку колегії суддів, оскаржуване рішення від 20.07.2022 підлягає скасуванню повністю, апеляційна скарга - задоволенню, належить прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Судові витрати належить покласти на відповідачів у зв`язку з задоволенням позову та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 20.07.2022 у справі № 925/1248/21(925/111/22) скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір № БВ546-20 купівлі-продажу цінних паперів від 01.10.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Росбан" та Акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод".

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Росбан" (місцезнаходження: 08129, Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Петропавлівська Борщагівка, вул. Черкаська, 38, прим. 241/1; ідентифікаційний код: 33927612) на користь Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46; ідентифікаційний код: 25959784) 6202,50 грн (шість двісті дві) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

6. Стягнути з Акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Смілянський електромеханічний завод" (місцезнаходження: 20705, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Коробейника, 1; ідентифікаційний код: 30147563) на користь Акціонерного товариства "Міжнародний резервний банк" (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46; ідентифікаційний код: 25959784) 6202,50 грн (шість двісті дві) грн 50 коп. витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.11.2022.

Головуючий суддя С.В. Сотніков

Судді О.М. Остапенко

Л.Л. Гарник