Постанова

від 09.11.2022 по справі 643/10865/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 643/10865/15-ц

провадження № 61-11950св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - підприємство «Основа-Промінвест» громадської організації «Моніторинг та аналіз розвитку країни»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Головне управління Національної поліції в Харківській області, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, Московський відділ Головного управління Національної поліції в Харківській області, товариство з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика Прем`єра», товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-ком Плюс»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2021 рокуу складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Бурлаки І. В., Яцини В. Б.,

у справі за позовом підприємства «Основа-Промінвест» громадської організації «Моніторинг та аналіз розвитку країни» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Головне управління Національної поліції в Харківській області, Головне управління Державної податкової служби у Харківській області, Московський відділ Головного управління Національної поліції в Харківській області, товариство з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика Прем`єра», товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-ком Плюс», про визнання недійсними договорів відчуження майна та застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна.

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року підприємство «Основа-Промінвест» громадської організації «Фонд підтримки інвалідів», яке 30 листопада 2016 року перейменоване на підприємство «Основа-Промінвест» громадської організації «Моніторинг та аналіз розвитку країни», (далі - підприємство «Основа-Промінвест») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів відчуження майна та застосування наслідків недійсності правочинів, витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 виконував обов`язки директора підприємства «Основа-Промінвест». 30 березня 2015 року ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади, у зв`язку з чим були припинені його повноваження на представництво від імені цієї юридичної особи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, підприємствах, організаціях, установах незалежно від форми власності.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка виконувала обов`язки головного бухгалтера, намагалися завдати шкоди позивачу шляхом незаконних дій та утримання товарно-матеріальних цінностей, документів суворої звітності, печаток. Повертати майно та документи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлялися. За фактами рейдерського захоплення орендованого позивачем приміщення були відкриті кримінальні провадження. 21 квітня 2015 року ОСОБА_1 без проведення загальних зборів засновників підприємства «Основа-Промінвест» та отримання згоди на відчуження майна підприємства, знаючи про те, що він не є керівником підприємства з 31 березня 2015 року та що його довіреності були відкликані новим керівником підприємства, начебто видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_4 на продаж транспортного засобу «Volkswagen LТ 46», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_3 . При цьому, всупереч положенням статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представник підприємства ОСОБА_4 продав автомобіль своїй дружині ОСОБА_3 , отже вчинив правочин у своїх інтересах. Крім того, він продав цей автомобіль за заниженою ціною.

Також позивач вказував, що на примусовому виконанні у державній виконавчій службі перебувало виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Харківської області від 02 червня 2015 року про витребування з незаконного володіння підприємства на користь власника приватного підприємства «Інтелект-право» такого майна: обробного центру з чпу (Weeke Venture 06S № 0-250-16-1875); напівавтоматичного трубогібу А38 ТNСВ; ділянки фарбування порошковими полімерними фарбами; форматно-круглопільного верстата F45 № 08-06-10-033; автоматичного кромколицювального верстата КDN 340 № 0-261-20-3411; компресора GS 17/100/306/САR/Т; станка Аlfa-21Т сверлильно-присадочного; устаткування з виробництва меблевої кромки «International», яке знаходиться за адресою: вул. Юр`ївська, 17, м. Харків. Боржник бажав добровільно виконати наказ господарського суду, однак ОСОБА_1 та його представник протидіяли виконавчим діям та ввели державного виконавця в оману, посилаючись на те, що це майно належить їм. За цим фактом відкрито кримінальне провадження № 42015220000001139 за статтею 190 Кримінального кодексу України та Московським відділом Головного управління Національної поліції в Харківській області здійснюється досудове розслідування.

У квітні 2015 року ОСОБА_1 здійснив крадіжку транспортного засобу ГАЗ 3302 та не повернув автомобіль підприємству.

Крім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 незаконно утримували документи позивача за період з 27 січня 2013 року по 10 квітня 2015 року (з дати реєстрації юридичної особи по дату внесення змін до державного реєстру щодо припинення повноважень ОСОБА_1 як керівника), а саме: трудові книжки на 86 працівників; звіти позивача перед органами державної влади та місцевого самоврядування; засновницькі та статутні документи; бухгалтерську документацію; трудові та цивільно-правові договори; документи щодо господарської діяльності в період з 10 квітня 2015 року по 20 лютого 2017 року; печатки підприємства. Оскільки керівником підприємства є ОСОБА_5 , то вказані документи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язані передати йому.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд:

визнати недійсним договір відчуження транспортного засобу «Volkswagen LТ 46», укладений між ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності підприємства «Основа-Промінвест», та ОСОБА_3 ;

застосувати наслідки недійсності довіреності ОСОБА_4 на продаж вказаного транспортного засобу;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь підприємства «Основа-Промінвест» транспортний засіб ГАЗ 3302;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь підприємства трудові книжки 86 працівників згідно зі списком, складеним на підставі банківських виписок перерахованої заробітної плати та сплачених податків; звіти позивача перед органами державної влади та місцевого самоврядування (баланс 2013 року; фінансовий звіт 2013 року; податкові декларації з ПДВ 2013-2015 років; облікові картки працівників, зазначених у пункті 1 позовних вимог згідно з Формою ОК-5); засновницькі та статутні документи; бухгалтерську документацію за період з початку реєстрації підприємства до 20 лютого 2017 року; звіти з ЄСВ 2013-2015 роки; трудові та цивільно-правові договори за весь період діяльності підприємства «Основа-Промінвест», зокрема укладені з товариством з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика Прем`єра» щодо продажу ділянки фарбування порошковими полімерними фарбами;

витребувати з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Меблева фабрика Прем`єра» ділянку фарбування порошковими полімерними фарбами;

витребувати з незаконного володіння фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 таке обладнання: обробний центр з чпу (Weeke Venture 06S № 0-250-16-1875); напівавтоматичний трубогіб А38 ТNСВ; ділянку фарбування порошковими полімерними фарбами; форматно-круглопільний верстат F45 № 08-06-10-033; автоматичний кромколицювальний верстат КDN 340 № 0-261-20-3411; компресор GS 17/100/306/САR/Т; станок Аlfa-21Т сверлильно-присадочний; устаткування з виробництва меблевої кромки «International».

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 19 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року, у задоволенні позову підприємства «Основа-Промінвест» відмовлено.

Рішення судів мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підприємство «Основа-Промінвест», в інтересах якого діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності від 30 грудня 2014 року (комітент), ОСОБА_3 (покупець) та ТОВ «Транс-ком Плюс» (комісіонер) під час укладення договору № 693/15/652568 діяли недобросовісно, зокрема, що ОСОБА_3 була залучена до участі в укладенні договору купівлі-продажу автомобіля «Volkswagen LТ 46» з метою протиправного позбавлення юридичної особи права власності на майно. При цьому позивач не довів те, що продаж автомобіля було вчинено за заниженою ціною.

Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року касаційну скаргу підприємства «Основа-Промінвест» задоволено частково. Постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року в частині вирішення позову підприємства «Основа-Промінвест» про визнання недійсним правочину від 21 квітня 2015 року та застосування наслідків недійсності довіреності від 30 грудня 2014 року скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В іншій частині рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 вересня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не встановив всіх фактичних обставин, які мають значення для справи, зокрема не проаналізував на предмет добросовісності поведінку ОСОБА_3 під час та після укладення договору щодо придбання спірного транспортного засобу, не встановив чи були перераховані позивачу кошти від продажу спірного транспортного засобу. Встановивши наявність між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подружніх відносин, суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки оспорюваному правочину щодо відчуження вказаного автомобіля в контексті частини третьої статті 238 ЦК України, а також презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 червня 2021 року апеляційну скаргу підприємства «Основа-Промінвест» задоволено частково. Рішення Московського районного суду міста Харкова від 19 вересня 2018 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору комісії та застосування наслідків.

Позовні вимоги підприємства «Основа-Промінвест» про визнання договору комісії від 21 квітня 2015 року № 693/15/652568 та повернення автомобіля «Volkswagen LT 46», номерний знак НОМЕР_2 , задоволено. Визнано недійсним договір комісії від 21 квітня 2015 року № 693/15/652568, укладений між підприємством «Основа-Промінвест» від імені якого діяв ОСОБА_4 за довіреністю від 30 грудня 2014 року № 1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Транс-ком Плюс» (комісіонер) і ОСОБА_3 , предметом якого є автомобіль «Volkswagen LT 46», номерний знак НОМЕР_2 , за ціною 32 000,00 грн. Зобов`язано ОСОБА_3 повернути підприємству «Основа-Промінвест» автомобіль «Volkswagen LT 46», номерний знак НОМЕР_2 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 , здійснюючи продаж належного на праві власності підприємству «Основа Промінвест» спірного транспортного засобу «Volkswagen LT 46», мав на меті набуття його у власність в інтересах своєї сім`ї, оскільки покупцем була його дружина, з якою він перебував у шлюбі, а тому діяв не в інтересах довірителя. Крім того, ОСОБА_3 не надано доказів на підтвердження оплати за договором комісії на рахунок підприємства «Основа-Промінвест» грошових коштів за придбаний транспортний засіб «Volkswagen LT 46». Встановивши, що ОСОБА_4 вчинив правочин від імені позивача своїй дружині, тобто фактично у власних інтересах, наявні підстави для визнання оспорюваного правочину недійсним згідно зі статтею 238 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2021 року до Верховного Суду ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

19 липня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 , витребувано її з Московського районного суду міста Харкова.

21 жовтня 2022 року проведено повторний автоматизований розподіл та розподілено справу колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Пророка В. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно із протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 31 жовтня 2022 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц.

11 березня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до апеляційного суду докази фактичного продажу транспортного засобу «Volkswagen LТ 46», отримання грошей підприємством «Основа-Промінвест», дійсної вартості транспортного засобу.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що вона була позбавлена інформації щодо наявності на розгляді суду справи стосовно неї, можливості надавати свої доводи та аргументи стосовно суті справи, подавати докази на підтвердження своїх аргументів, брати участь у дослідженні наданих доказів, у зв`язку із тим, що усі процесуальні документи, у тому числі судові повістки, відправлялися судом на помилкову адресу.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить задовольнити касаційну скаргу, постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У вересні 2021 року підприємство «Основа-Промінвест» подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що на підставі протоколу засідання центральної ради громадської організації «Фонд підтримки інвалідів» від 26 січня 2009 року № 6/1 ОСОБА_1 призначений на посаду директора підприємства «Основа-Промінвест».

30 грудня 2014 року ОСОБА_1 видав довіреність ОСОБА_4 на продаж транспортний засіб «Volkswagen LT 46», номерний знак НОМЕР_2 , який належить підприємству «Основа-Промінвест».

21 квітня 2015 року між підприємством «Основа-Промінвест», в інтересах якого діяв ОСОБА_4 на підставі довіреності від 30 грудня 2014 року (комітент), ТОВ «Транс-ком Плюс» (комісіонер) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір № 693/15/652568, згідно з яким комітент (власник) здає, а комісіонер (ТОВ «Транс-ком Плюс») приймає на комісію транспортний засіб «Volkswagen LT 46», що належить комітентові; комісіонер зобов`язується продати покупцеві вказане майно після зняття з обліку в органах ДАІ за договірною ціною між комітентом і покупцем. Того ж дня ТОВ «Транс-ком Плюс» видало ОСОБА_3 довідку-рахунок № 652568 , згідно з якою вартість продажу автомобіля «Volkswagen LТ 46» склала 32 000,00 грн (а. с. 160-163 т. 2).

ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебувають у шлюбі з 25 серпня 1990 року (а. с. 59 т. 4).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Главою 17 ЦК України унормовано правовідносини представництва при здійсненні правочинів.

Згідно із частиною третьою статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною третьою статті 238 ЦК України встановлено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому, словосполучення «у своїх інтересах» необхідно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, у тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Якщо представник вчинив правочин не в інтересах довірителя, а у своїх власних, то це є підставою для визнання такого правочину недійсним. Правило, передбачене частиною третьою статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

У цій справі предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про визнання недійсним договору відчуження транспортного засобу «Volkswagen LT 46» та застосування наслідків недійсності правочину.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 як представник підприємства «Основа-Промінвест», діючи на підставі довіреності від 30 грудня 2014 року № 1, виданої ОСОБА_8 у період коли останній був керівником цієї юридичної особи, відчужив транспортний засіб «Volkswagen LТ 46» на користь своєї дружини - ОСОБА_3 , у зв`язку із чим ОСОБА_4 набув право спільної сумісної власності на вказаний транспортний засіб.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази, що грошові кошти за оспорюваним договором від 21 квітня 2015 року № 693/15/652568 у розмірі 32 000,00 грн були перераховані на рахунок підприємства «Основа-Промінвест».

Встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, доводи сторін спору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору від 21 квітня 2015 року № 693/15/652568, оскільки такий правочин вчинений представником ОСОБА_4 всупереч інтересам довірителя - підприємства «Основа-Промінвест» та на користь самого представника.

Зазначена справа вже була предметом касаційного перегляду та суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи врахував висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 15 жовтня 2020 року.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що 11 березня 2021 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 подав до апеляційного суду докази фактичного продажу транспортного засобу «Volkswagen LТ 46», отримання грошей підприємством «Основа-Промінвест», дійсної вартості транспортного засобу, оскільки у порушення вимог частини третьої статті 367 ЦПК України вказані докази не були подані до суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_3 була позбавлена інформації щодо розгляду судом справи, можливості надавати свої доводи та аргументи стосовно суті спору, подавати докази на підтвердження своїх аргументів, брати участь у дослідженні наданих доказів відхиляються, оскільки в розгляді справи в суді апеляційної інстанції брав участь представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 , повноваження якого підтверджуються ордером від 25 січня 2021 року серія ДН № 126308 та договором про надання правничої допомоги від 02 жовтня 2020 року № 02/10/20 (а. с. 20-22 т. 6), який відповідно до частини першої статті 64 ЦПК України мав право здійснювати від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Посилання заявника у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 668/13907/13-ц, є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі установлено інші фактичні обставини, зокрема спір стосувався укладення представником юридичної особи договору з перевищенням повноважень.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але цене може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга ОСОБА_3 є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції винесена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд робить висновок, що касаційну скаргу ОСОБА_3 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 07 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк