Постанова

від 17.11.2022 по справі 160/3258/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

17 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 160/3258/22

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

за участю секретаря судового засідання Діденко О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року (суддя - Сліпець Н.Є) в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства «ТЕХНОСНАБ» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ТЕХНОСНАБ» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 11.01.2022 №0004690720, яким ПП «ТЕХНОСНАБ» збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 162 705 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 11.01.2022 №0004690720, яким Приватному підприємству «ТЕХНОСНАБ» збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 162 705 грн.

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області із таким судовим рішенням не погодилось, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на ненадання судом першої інстанції вірної оцінки обставинам справи, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що в ході проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками - ТОВ «МАС ЗБУТ», ТОВ «ЛС ТОРГ», ТОВ «ТОРГСАЙТ ГРУП» встановлено обрив ланцюга постачання реалізованого товару, що свідчить про відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, недостовірність даних, що призвело до завищення суми податкового кредиту.

Зазначив, що позивачем не надано контролюючому органу товарно-транспортні накладні; у наданих видаткових накладних не зазначено посаду та прізвище відповідальної особи за отримання товару;

Вважає, що позивачем порушено п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

При цьому, зазначив, що контролюючим органом не було порушено норми чинного законодавства при призначенні та проведенні документальної позапланової виїзної перевірки, як вказано судом першої інстанції в контексті мораторію на проведення перевірок.

Крім того, зазначив, що спірне податкове повідомлення-рішення є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню

Представник відповідача в судому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вказав на правомірність висновків суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОСНАБ» зареєстровано 30.08.2004 як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується випискою з останнього.

Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу №5521-п від 16.11.2021 проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства «ТЕХНОСНАБ» з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «МАКС ЗБУД» за період з 01.06.2019 по 30.06.2019, з ТОВ «ЛС ТОРГ» за період з 01.06.2019 по 30.06.2019, з ТОВ «ТОРГСАЙТ ГРУП» за період з 01.09.2020 по 30.09.2020, та всіх звітних періодів, в яких було задекларовано податковий кредит за взаємовідносинами з вищезазначеними контрагентами.

За результатами документальної позапланової виїзної перевірки Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області складено акт від 01.12.2021 №4316//04-36-07-20-07/30734398.

Перевіркою встановлені порушення пп. «а» п.198.1, п.198.2, 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року№2755-VI (зі змінами та доповненнями), та зниження податку на додану вартість по декларації з ПДВ за червень 2019 року та вересень 2020 року на суму 930164 грн.

На підставі вказаного акту перевірки від 01.12.2021 контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.01.2022 року №0004690720, яким збільшено зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1162705 грн., з яких 930164 грн. за основним платежем, 232541 грн. за штрафними санкціями.

Позивач із зазначеним податковим повідомленням-рішенням не погодився та звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції надавши аналіз та оцінку первинним документам по взаємовідносинам з контрагентами, дійшов до висновку, що підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення не має, оскільки обставини справи та докази спростовують посилання відповідача щодо порушень норм діючого законодавства при здійсненні господарської діяльності.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються. Податковим кодексом України (далі ПК України).

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У пункті 201.1 ст. 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Системний аналіз змісту вищенаведених норм ПК України свідчить про те, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За визначенням статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХІV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні для надання їм юридичної сили і доказовості мати такі обов`язкові реквізити:

-назву документа (форми);

-дату і місце складання;

-назву підприємства, від імені якого складено документ;

-зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

-посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

-особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. п. 2.1 та п. п. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (далі за текстом Положення № 88), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи (на паперових та машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити, як назву підприємства, установи, від імені яких складено документ; назву документа (форми), код форми; дату і місце складання; зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі); посаду, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже, господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як визначено у підпункті 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, право платника податків на збільшення валових витрат та на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість, визначення сум бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що під час розгляду справи судом встановлено, що в перевіряємому періоді ПП «ТЕХНОСНАБ» мало господарські відносини з ТОВ «МАС ЗБУТ», ТОВ «ЛС ТОРГ» та ТОВ «ТОРГСАЙД ГРУП».

Так, 14.06.2019 між ПП «ТЕХНОСНАБ» та ТОВ «МАС ЗБУТ» укладено договір №14/06-19 (а.с. 94-95 т. 1).

Відповідно до умов договору постачальник зобов`язується у встановлений термін поставити та передати у власність покупцю продукцію виробничо- технічного призначення у кількості та асортименті відповідно до специфікацій, а покупець зобов`язується приймати товар та сплачувати його вартість на умовах даного договору.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем, у якості первинних бухгалтерських документів надано копію рахунок на оплату №1212 від 25.06.2019, видаткову накладну №1212 від 25.06.2019, рахунок на оплату №1310 від 27.06.2019, видаткову накладну №1310 від 27.06.2019, рахунок на оплату №1256 від 26.06.2019, видаткову накладну №1256 від 26.06.2019 (а.с. 96-98 т.1).

Оплата за поставлений ТОВ «МАС ЗБУТ» товар контрагенту здійснювалась в безготівковій формі шляхом на підставі платіжних доручень №456 від 19.07.2019 року, №35 від 25.10.2019 року, №33 від 18.10.2019 року, №24 від 01.10.2019 року, №17 від 09.10.2019 року.

Також складені податкові накладні: від 25.06.2019 № 1212; від 26.06.2019 № 1256; від 27.06.2019 № 1310 (а.с. 113-115 т. 1).

Крім того, між ПП «ТЕХНОСНАБ» та ТОВ «ЛС ТОРГ» підписано договір поставки №19/04-19 від 10.04.2019 (а.с. 84-85 т. 1), предмет поставки - суміш асфальтобетонна та бітум дорожній, умови поставки товару - протягом 4-х днів після отримання 100% передплати.

Реальність виконання умов даного правочину підтверджують наступні первинні документи бухгалтерського обліку: рахунок на оплату №803 від 17.06.2019, видаткова накладна №803 від 17.06.2019, рахунок на оплату №1154 від 24.06.2019, видаткова накладна №1154 від 24.06.2019, рахунок на оплату №1232 від 25.06.2019, видаткова накладна №1232 від 25.06.2019, рахунок на оплату №1257 від 26.06.2019, видаткова накладна №1257 від 26.06.2019 (а.с. 93).

Розрахунки між позивачем та ТОВ «ЛС ТОРГ» здійснені безготівково, заборгованість відсутня, доказом чого виступають платіжні доручення №448 від 18.07.2019, №455 від 19.07.2019 року, №4 від 26.07.2019 року (а.с. 136-138 т. 1).

Також складені податкові накладні: від 17.06.2019 № 803; від 24.06.2019 № 1154; від 25.06.2019 № 1232; від 26.06.2019 № 1257 (а.с. 109-117 т. 1)

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надані первинні документи, копії яких наявні в матеріалах справи.

Крім того, 07.09.2020 між ТОВ «ТОРГСАЙД ГРУП» та ПП «ТЕХНОСНАБ» було складено договір поставки № 07/09-2020, положеннями якого передбачено з одного боку, обов`язок ТОВ «ТОРГСАЙД ГРУП» (Постачальника) в 2020 році відвантажити продукцію (товар), та з іншого боку - обов`язок ПП «ТЕХНОСНАБ» (Замовника) прийняти та оплатити поставлений товар (а.с. 61-62 т. 1).

Пунктом 1.2. договору визначено номенклатуру (асортимент) товару, а саме: асфальтобетонні суміші (дрібнозерниста та крупнозерниста) та бітум дорожній. Ціна договору дорівнює загальній сумі вартостей усіх партій товару, що відвантажені за цим договором, ціна за тону визначається у Специфікації (Додаток 1 до Договору).

Розрахунки за поставлений товар здійснюються за умовах відстрочки платежу до календарних 30 днів.

В рамках виконання договору поставки ТОВ «ТОРГАСЙД ГРУП» реалізовано Позивачу суміш асфальтобетонну дрібнозернисту в кількості 175,2 т., суміш асфальтобетонну крупнозернисту в кількості 524,4 т. а також бітум дорожній вагою 3,5 т., за фатом чого Сторонами складено видаткову накладну №22 від 25.09.2020, рахунок на оплату №22 від 25.09.2020, видаткову накладну №20 від 22.09.2020, рахунок на оплату №20 від 22.09.2020, видаткову накладну №21 від 22.09.2020, рахунок на оплату №21 від 22.09.2020, видаткову накладну №19 від 22.09.2020, рахунок на оплату №19 від 22.09.2020, видаткову накладну №13 від 17.09.2020, рахунок на оплату №13 від 17.09.2020, видаткову накладну №14 від 17.09.2020, рахунок на оплату №14 від 17.09.2020, видаткову накладну №15 від 18.09.2020, рахунок на оплату №15 від 18.09.2020, видаткову накладну №16 від 18.09.2020, рахунок на оплату №16 від 18.09.2020, видаткову накладну №17 від 19.09.2020, рахунок на оплату №17 від 19.09.2020, видаткову накладну №18 від 19.09.2020, рахунок на оплату №18 від 19.09.2020 (а.с. 64-83 т. 1).

Також складені податкові накладні: від 17.09.2022 № 13, 14; від 18.09.2020 № 15, 16; від 19.09.2020 № 17, 18; від 22.09.2020 № 19, 20, 21; від 25.09.2020 № 22, (а.с. 99-108 т. 1).

Подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності ПП «ТЕХНОСНАБ» підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних робіт, актами приймання передачі виконаних робіт за формою КБ-2В, актами на використанні під час ремонту матеріали (а.с. 116-130 т. 1).

Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 ПК України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Будь-яких доказів, що первинні документи і податкова звітність Товариства є дефектними або містять недостовірну інформацію, відповідачем не наведено.

Контролюючий орган в акті перевірки зазначив, що до перевірки йому не були надані підтверджуючі документи щодо факту та способу транспортування отриманих товарно-матеріальних цінностей, зокрема товарно-транспортні накладні.

Однак, наявність або відсутність окремих документів, як і помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце, а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, від 24.05.2019 №826/7423/16.

Товарно-транспортна накладна не є первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення для договорів поставки. Відтак, товарно-транспортна накладна не є обов`язковими первинним документом для цілей ведення податкового та бухгалтерського обліку господарських операцій з придбання товарів, а сама по собі відсутність товарно-транспортних накладних не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій з поставки товарів.

Відсутність у видаткових накладних, наданих позивачем під час перевірки, такого реквізиту як «відповідальна особа», на думку суду не є беззаперечним доказом нереальності здійснення господарських операцій.

При цьому, суд враховує, що на момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагенти були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому порядку не визнавалися.

Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов`язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платника не наділено повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

За умови не встановлення контролюючим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 4842/11/2670.

Також, у пункті 13 постанови від 24.04.2018 року по справі № 813/8500/13-а Верховним Судом викладено правову позицію, відповідно до якої, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними».

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 808/1543/17 та від 07.03.2018 року у справі № 804/3420/16.

Варто відмітити, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі №811/217/17.

Відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 9 березня 2019 року у справі №810/302/15.

Таким чином, з урахуванням наведеного, будь-які посилання контролюючого органу та надання оцінки ланцюгу постачання товару, у тому числі, господарської операції контрагента платника податку (позивача) з іншими юридичними особами та висновки про неможливість її здійснення не можуть бути покладені в основу для притягнення до відповідальності платника податку.

Більше того, контролюючим органом в акті перевірки не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов`язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Щодо посилання скаржника на помилковий висновок суду щодо наявності мораторію на проведення перевірки, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, суд зазначає наступне.

Пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України (із наступними змінами та в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Інформація про перенесення документальних планових перевірок, які відповідно до плану-графіку проведення планових документальних перевірок мали розпочатися у період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), та на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» не були розпочаті, включається до оновленого плану-графіку, який оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, протягом 10 календарних днів з дня завершення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Документальні та фактичні перевірки, що були розпочаті до 18 березня 2020 року та не були завершеними, тимчасово зупиняються на період по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Таке зупинення перериває термін проведення перевірки та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень контролюючим органом.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що під дію мораторію підпадають планові документальні перевірки; мораторій встановлений на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)

Тобто, вимоги пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України пов`язані та прямо відсилають до актів Кабінету Міністрів України, на підставі яких завершується дія карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Дію карантину введено постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено дію карантину з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року (період в який було прийнято оскаржуваний наказ). Постановою Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 104 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 30.04.2021. Постановою Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 № 405 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 30.06.2021 тощо. Постановою КМУ від 22.09.2021 р. №981 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України» продовжено дію карантину до 31.12.2021 року.

Отже, Кабінетом Міністрів України не приймалось рішення про завершення дії карантину з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19).

Таким чином, на дату прийняття спірного наказу на території України був встановлений карантин з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), а відповідно діяв мораторій на проведення документальних планових перевірок платників податків.

Пунктом 4 розділу II Закону України від 17.09.2020р. № 909-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» ( далі Закон № 909-ІХ ) на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надано право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

При цьому, Законом № 909-ІХ строк дії мораторію на проведення документальних планових перевірок платників податків, встановлений пунктом 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, не змінювався.

Законом № 909-ІХ зміни до пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України не вносилися.

Відповідно до пункту 4 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 17 вересня 2020 р. N 909-IX Кабінет Міністрів України прийняв постанову №89 від 03.02.2021 «Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірки» якою було скорочено строк дії обмежень, встановлених пунктом 52-2 підрозділ 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб:

тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними;

документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу;

документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 р. №568-ІХ);

документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями;

документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

Проте, норма п.52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України в частині обмежень на проведення планових перевірок є чинною та наразі не скасована. Жодних змін до неї законодавцем не вносилось. Карантин також діє.

Відповідно до пункту 2.1 статті 2 ПК України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Крім того, пунктом 5.2 статті 5 ПК України визначено, що у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Пункт 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України є нормою вищої юридичної сили ніж Постанова Кабінету Міністрів України № 89 від 03.02.2021 і суперечить останній, тому колегія суддів вважає, що саме норми ПК України підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.

У постанові від 22.09.2020 у справі №520/8836/18 (провадження №К/9901/24146/19) Верховний Суд дійшов правового висновку, що оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку у першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Отже, за наявності чинної норми пункту 52-2 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, проведення документальної позапланової виїзної перевірки підприємства у період дії карантину суперечить вимогам податкового законодавства, що зумовлює протиправність податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатами відповідної перевірки.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що висновки акта перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За змістом статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом у судовому засіданні під час розгляду цієї адміністративної справи, рішення суду першої інстанції з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, тому підстави для скасування рішення суду відсутні.

Керуючись ст. 283, 310, 315, 316, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - суддяТ.І. Ясенова

суддяА.В. Суховаров

суддяО.В. Головко