Постанова

від 29.11.2022 по справі 420/1434/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/1434/19Головуючий в 1 інстанції: Потоцька Н.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Шевчук О.А.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення ОМР від 19.09.2018 року №3676-VІІ,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» ( надалі Позивач) звернувся з позовом до Одеської міської ради ( надалі Відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення Одеської міської від 19.09.2018 року №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

В обгрунтування позву зазначив, що вказане рішення було ухвалено в результаті незаконних дій ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» та з допущенням значних порушень процедури порядку оформлення проектів рішень і формування порядку денного сесії Одеської міської ради. Право користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці (колишня вул. Красних Зорь), буд. 4/6, належить ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі Дочірнього підприємства «Санаторій «Красні зорі» закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Одеська міська рада перед прийняттям оскаржуваного рішення №3676-УІІ від 19.09.2018 року, в порушення п. 2 ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України не отримала письмової згоди попереднього землекористувача, засвідченої нотаріально - ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» в особі ДП «Санаторій «Красні зорі» та прийняла рішення про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. Земельна ділянка надана у користування Позивачу відповідно до рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 418 від 16.05.1955 року та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради №806 від 24.09.1956 року, отже ЗАО (ПрАТ) «Укрпрофоздоровниця» в особі ПП «Санаторій «Красні зорі» був первинним землекористувачем, який має усі законні підстави для користування даною земельною ділянкою. Крім того, Позивач вказав, що Одеська міська рада при підготовці та ухваленні оскаржуваного рішення №3676-УІІ від 19.09.2018 року допустила значну кількість порушень, не зважила на наявність арештів та заборони відчуження, користування, розпорядження об`єктом нерухомого майна, недотрималась положень ст. 123 Земельного кодексу України, ст. 24 Регламенту Одеської міської ради, в результаті чого було прийнято рішення, яке очевидно порушує права, свободи та законні інтереси ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду від 16 вересня 2019 року - скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі. В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що законний інтерес ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» полягає в намірі отримати земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6 в оренду, оскільки на даній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна Санаторій «Красні зорі», який належить Апелянту. ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» вказало, що щодо Санаторію «Красні зорі» на сьогодні розглядається спір в Приморському районному суді м. Одеси справа №522/5998/18 за позовом ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» до ОСОБА_1 та ТОВ «Будлайф інвест» про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння. Право користування земельною ділянкою є похідним від права власності на об`єкт нерухомого майна. Саме тому, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» має законний інтерес на отримання земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна в оренду, а не ТОВ «Будлайф інвест», який незаконно заволодів майном Позивача, тому законний інтерес ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» підлягає захисту в адміністративному судочинстві. Водночас захист законного інтересу ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» неможливий без встановлення суттєвої обставини, а саме: хто ж є власником нерухомого майна. Дана обставина може бути встановлена лише при розгляді справи №522/5998/18 в Приморському районному суді м. Одеси. З викладеного виходить, що Одеський окружний адміністративний суд прийняв рішення за умови об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, чим допустив грубе порушення процесуального права, а саме п. 3 ч. 1 ст. 236 Кодексу адміністративного судочинства України. Апелянт також вказав, що судом було допущено процедуру дослідження доказів, (ст. 220 КАСУ), а саме: не було здійснено відтворення відеозапису, який міститься в матеріалах справи. Одеським окружним адміністративним судом, під час дослідження доказів по справі №420/1434/19 не було досліджено поданий Позивачем диск, на якому міститься засідання сесії Одеської міської ради, яке відбулось 19.09.2018 року, та на якому було прийнято оскаржуване рішення. Даний відеозапис був отриманий з мережі Інтернет, з якого вбачається, що Одеською міською радою було допущено ряд грубих порушень процедури, встановленої Регламентом Одеської міської ради, який був затверджений Рішенням Одеської міської ради № 1-VII від 11.11.2015 року. ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» також вказує, що виконавчі органи Одеської міської ради не мали права розробляти проект оскаржуваного рішення міської ради під час дії арештів, накладених ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10.04.2018 року у справі № 522/5998/18 та ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 04.05.2018 року у справі № 522/6874/18. Під час винесення оскаржуваного рішення, суд не врахував доводи Позивача та не надав їм належну правову оцінку щодо порушення Відповідачем Генерального плану міста Одеси та Плану зонування території міста. Відповідно до Генерального плану, на земельній ділянці, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Бернрадацці (колишня вул. Красних зорь), 4/6, знаходиться Санаторій «Красні зорі», що вкотре підтверджує, що на даній земельній ділянці знаходиться майно ПрАТ «Укрпрофоздоровниця». Відповідно до Генерального плану та Зонінгу на даній земельній ділянці можуть знаходитись підприємства, які здійснюють санаторно-курортне оздоровлення. Проте, ТОВ «Будлайф інвест» не є такою особою, яка надає санаторно-курортні послуги. Крім того, в порушення ст. 72, 90, 91, 93 КАС України, судом було відмовлено у задоволенні клопотань Позивача про виклик та допит свідків. Таким чином, суд першої інстанції фактично позбавив можливості Позивача надати всі докази, які він вважає входять у предмет доказування по справі, та на підставі яких можна встановити обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та спростовують доводи Відповідача та Третьої особи. Даний факт підтверджує, що суд першої інстанції не повно, не всебічно та не об`єктивно дослідив всі обставини справи.

У відзиві на апеляційну скаргу, Одеська міська рада, зазначила, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішення Одеської міської ради, яким надано дозвіл ТОВ «Будлайф Інвест» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно ТОВ «Будлайф Інвест», а ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не є учасником правовідносин щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою вказаній юридичній особі а отже, таке рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Оскаржуване у справі рішення вже вичерпало свою дію шляхом його виконання, адже проект землеустрою щодо розроблення якого оскаржуваним рішенням надано дозвіл, вже розроблений на замовлення особи, якій цей дозвіл надавався. Ані станом на момент прийняття рішення Одеської міської ради, ані на момент прийняття рішення суду від 16.09.2019 року ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не було власником ані нерухомого майна, ані власником чи користувачем земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6. Одеська міська не погоджується із доводами ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» щодо обов`язку суду зупинити провадження у цій справі до вирішення цивільної справи № 522/5998/18, предметом оскарження у якій є права власності ТОВ «Будлайф Інвест» на об`єкти нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, оскільки, досліджуючи питання щодо правомірності надання дозволу ТОВ «Будлайф Інвест» на розробку проекту землеустрою, суд мав дослідити ті обставини та докази, які існували на момент прийняття цього рішення суб`єктом владних повноважень, та чи були у останнього підстави для відмови у наданні такого дозволу. Крім того, Відповідач зауважив, що під час дослідження доказів у даній справі у відкритому судовому засіданні у суді першої інстанції представником Позивача не було заявлено клопотання про огляд/відтворення відеозапису, який міститься на матеріальному носії. Вже у апеляційній скарзі ПрАТ «Укрпрофздоровниця» фактично змінює підстави позовної заяви, які не були заявлені у позовній заяві взагалі та не розглядались судом першої інстанції, зокрема, про неможливість звернення ТОВ «Будлайф Інвест» із клопотанням до міської ради, щодо неналежної перевірки виконавчими органами місцевого самоврядування поданих ТОВ «Будлайф Інвест» документів разом із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, порушення порядку візування проекту рішення, тощо. Відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Інші доводи Одеської міської ради також узгоджуються з висновками суду першої інстанції, які викладені в рішенні.

Треті особи : Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не скористалися своїм процесуальним правом надання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 17.08.2018 року на адресу Одеської міської ради надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 4,0 га для експлуатації та обслуговування нежитлових приміщень санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування.

12.09.2018 р. за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» зареєстровано право власності на будівлі і споруди площею 11 804,50 кв.м., що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, що підтверджується інформаційною довідкою з ЄДРРПНМ № 1642526551101 від 02.07.2019 р.

19.09.2018 р. на пленарному засіданні сесії, ОМР прийнято рішення № 3676-VІІ «Про надання Дозволу ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 4,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування».

Вважаючи вказане рішення протиправним, Позивач звернувся з цим позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що рішення Одеської міської ради №3676-VII від 19.09.2018 року є актом індивідуальної дії, прийнятим відносно ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не є учасником (суб`єктом) правовідносин з надання дозволу на розробку проекту землеустрою ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», а отже, таке рішення не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Водночас, суд надав правову оцінку підставам позову по суті, вказавши, що на час прийняття спірного рішення міської ради, за ТОВ «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» у встановленому законодавством України порядку про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, зареєстровано право власності на домоволодіння за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6,

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС).

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України, право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 підкреслено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який:

- має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб`єктивного права;

- пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом;

- є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає;

- є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу або скаржнику.

- порушений суб`єктом владних повноважень.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Апелянт повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Предметом позову у цій справі фактично є правомірність видачі рішення Одеської міської від 19.09.2018 року №3676-VІІ «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтованою площею 4,0000 га, за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6, для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель санаторію з приміщеннями торгівельного призначення та громадського харчування» , та відповідно - також законність даного рішення.

Обгрунтовуючи наявність порушених прав та інтересів апелянт вказує, що протиправним рішенням позивача, яким надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ» на розробку проекту землеустрою з порушення процедури порядку оформлення проектів рішень і формування порядку денного сесії Одеської міської ради, та як наслідок порушення права користування спірною земельною ділянкою ПрАТ «Укрпрофоздоровниця».

Однаке, як вбачається з матеріалів справи, ПрАТ «Укрпрофоздоровниця» не надано доказів, які б вказували на здійснення позивачем реєстрації права користування земельною ділянкою за адресою: м. Одеса, вул. Бернардацці, 4/6 у встановленому законом порядку.

Поряд з цим, за даними, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, вибули з права власності Позивача.

Разом з тим, скаржником не доведено, що сторонами по справі в межах досліджуваних правовідносин приймались будь-які рішення, які б впливали на права та інтереси ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», та не доведено обставин порушеного права внаслідок прийняття оскаржуваного в межах даної справи рішення. Апелянт не навів суду обґрунтованих доводів, що свідчать про те, що оскаржуваним рішенням Відповідача були порушені права апелянта у цій справі, оскільки вони не призвели до жодних правових наслідків для нього.

Зазначені обставини не свідчать про очевидну відсутність у ПрАТ «Укрпрофоздоровниця», матеріально-правової заінтересованості і були встановлені лише під час судового розгляду справи. Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості скаржника є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги.

З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості апелянта є підставою для відмови у задоволенні апеляційної скарги незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення.

Відтак, колегія суддів не вважає за необхідне входити в обговорення та оцінку правомірності спірного рішення, яке є предметом позову, оскільки воно не впливає на правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки сторонами в межах досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси скаржника, враховуючи недоведеність ним обставин порушеного права внаслідок прийняття оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині надання оцінки рішенню Відповідача від 19.09.2018 року №3676-VІІ, оскільки висновки суду про те, що спірне рішення не порушує його прав та про його законність, є взаємовиключними.

Водночас, встановивши відсутність матеріально-правової заінтересованості в оскарженні рішення, суд проаналізував доводи Позивача, що стосуються правомірності рішення і дійшов висновку, що воно не є незаконним.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині надання оцінки рішенню Відповідача від 19.09.2018 року №3676-VІІ, оскільки висновки суду про те, що спірне рішення не порушує прав Позивача та про його законність, є взаємовиключними.

З цього приводу апеляційний суд звертає увагу, що з`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішення, котре оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення. Відтак, висновки суду щодо правомірності оскарженого рішення не мають самостійного правового значення. Оскільки вони не вплинули на правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позову, колегія суддів не вбачає необхідності змінювати мотивувальну частину судового рішення.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з положеннями ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.ст.315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2019 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «УКРПРОФОЗДОРОВНИЦЯ» до Одеської міської ради, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДЛАЙФ ІНВЕСТ», Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення ОМР від 19.09.2018 року №3676-VІІ, - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 29 листопада 2022р.

Головуючий суддя Стас Л.В.Судді Турецька І.О. Шевчук О.А.