Постанова

від 29.11.2022 по справі 340/9016/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 340/9016/21

адміністративне провадження № К/990/22494/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Пасічник С.С.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 (судді: Юрко І.В. (головуючий), Коршун А.О., Чумак С.Ю.) у справі №340/9016/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління ДПС у Кіровоградській області про визнання протиправними та скасування рішень комісії Головного управління ДПС у Кіровоградській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та зобов`язання зареєструвати податкову накладну в Єдиному реєстрі податкових накладних, днем її подання.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.02.2022 позов Товариства задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Кіровоградській області з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних від 23.09.2021 №3146861/43683877, яким відмовлено в реєстрації податкової накладної від 09.07.2021 № 82, зобов`язано ДПС України зареєструвати податкову накладну від 09.07.2021 №82 в Єдиному реєстрі податкових накладних, днем її подання.

Також на користь позивача присуджено судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 4540,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Додатковим рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3272,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Кіровоградській області.

Не погодившись з додатковим рішенням суду першої інстанції Головним управлінням ДПС у Кіровоградській було подано апеляційну скаргу.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18.07.2022 додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі №340/9016/21 змінено. В абзаці другому резолютивної частини додаткового рішення слова та цифри « 3272,00 грн» замінено на « 500 грн», в іншій частині додаткове рішення було залишено без змін.

3. До Третього апеляційного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №340/9016/21 щодо стягнення судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу в порядку частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в розмірі 3000 грн.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №340/9016/21.

Відмовляючи у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового судового рішення суд дійшов висновку, що наданими доказами не підтверджено обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу у цій справі.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

4. Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» 16.08.2022 звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій, посилаючись на недотримання норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 у справі №340/9016/21 про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» про ухвалення додаткового судового рішення та направити справу в цій частині для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

5. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування заяви про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу представником позивача до було надано наступні документи:

- додаткову угоду №2 до договору №166/34/21 від 08.06.2022;

- акт прийому-передачі послуг з правової допомоги від 18.07.2022;

- рахунок від 08.06.2022 №676;

- платіжне доручення від 17.06.2022 №1222;

- копію ордеру від 08.06.2022 №АЕ1138137.

Згідно акта прийому-передачі послуг з правової (професійної правничої) допомоги від 18.07.2022, адвокатом виконано послуги з підготовки та надання від імені Товариства відзиву на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 у справі №340/9016/21.

Загальна фактична кількість годин надання правової допомоги - 3 години, з яких:

- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.04.2022 - 2 години;

- підготовка та подання клопотань та заяв з процесуальних питань - 1 година.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

7. Правовою підставою касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає порушення судом апеляційної інстанції норм статті 134, 252 Кодексу адміністративного судочинства України та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм.

У доводах касаційної скарги Товариство вказує на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та всупереч положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України прийняв «ухвалу» а не «додаткову постанову». Також позивач вказує, що матеріалами справи спростовуються висновки суду щодо відсутності (неподання) будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру, що були надані представником позивача. Крім того, Товариство зазначає, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у справі.

8. Відповідачі не скористалися своїм правом та не подавали відзивів на касаційну скаргу позивача, що не перешкоджає її подальшому розгляду.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

9. Надаючи оцінку доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд виходить з наступного.

Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат, пов`язані з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 30 Закону України ''Про адвокатуру та адвокатську діяльність'' №5076-VI від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частинами першою, другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення визначені статтею 244 Кодексу адміністративного судочинства України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Отже, суд вирішує питання щодо судових витрат під час ухвалення рішення, про що зазначає у його резолютивній частині (частина перша статті 143, частина п`ята статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини п`ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Стаття 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною третьою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Виходячи з положень статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України вимог або питань процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що зазначені в частині першій статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених процесуальною нормою підстав для ухвалення додаткового судового рішення (наприклад, питання чи вимога, щодо якої подано заяву про ухвалення додаткового судового рішення, фактично вирішено судом в основному рішенні).

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в ухвалі від 19.01.2022 у справі № 500/2632/19, та Верховного Суду - в постановах від 19.03.2020 у справі №640/6209/19, від 31.08.2022 у справі №560/4650/20.

Отже, з урахуванням вищевикладеної правової позиції, колегія суддів вважає, що у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі ''додаткового рішення'' або ''додаткової постанови'' з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення.

У справі, що розглядається, заяву про ухвалення додаткового судового рішення з питання розподілу судових витрат представник позивача подав після ухвалення судом апеляційної інстанції постанови за результатами апеляційного розгляду справи по суті.

Вирішуючи вказану заяву, апеляційний суд надав оцінку поданим позивачем доказам та обґрунтуванням щодо відповідності заявлених витрат на професійну правничу допомогу і дійшов висновку, що такі витрати не підтверджено.

Таким чином, постановлення за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення і висновку про відсутність підстав для стягнення судових витрат судового рішення у формі ухвали є порушенням норм статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України.

10. При цьому колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу і на висновок суду апеляційної інстанції, що наданими доказами не підтверджено обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу у цій справі, оскільки надані представником позивача відзив на апеляційну скаргу відповідача на додаткове рішення, є послугою, що не потребує значної кількості часу та суттєвих зусиль, будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру від позивача або його представника до суду апеляційної інстанції не подавалось. Крім того, справа судом апеляційної інстанції розглядалась в порядку письмового провадження, судові засідання не проводилися, будь-яких додаткових доказів або пояснень суд у сторін не витребовував, справа є незначної складності, а спірні правовідносини в апеляційному провадженні стосувались лише правової допомоги.

Так відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо), (частина сьома статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 10 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 2, 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання та основні засади адміністративного судочинства, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Це, зокрема підтверджується і вимогами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, витрати на професійну правничу допомогу є витратами, що пов`язані з розглядом справи і такі підлягають розподілу в залежності від результату розгляду справи по суті. Розмір витрат на правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат, зокрема і на правничу допомогу. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Проте суд апеляційної інстанції вказані норми процесуального права при оцінці обставин щодо обґрунтованості витрат позивача не врахував.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано документи в підтвердження понесених витрат та розрахунок таких витрат, проте не вбачається, що відповідачі заявляли клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу, та обґрунтовували їх неспівмірність.

При цьому судом апеляційної інстанції з власної ініціативи проведено оцінку співмірності понесених позивачем витрат, що є порушенням норм процесуального права, а саме частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, слід зазначити, встановлення судом неспівмірності заявленого стороною розміру витрат на оплату послуг адвоката згідно приписів частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою лише для зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу, проте не є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11. Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

12. Постановлена у цій справі ухвала суду апеляційної інстанції таким вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України не відповідає, тому з огляду на порушення норм процесуального права відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

Керуючись статтями 132, 134, 137, 139, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕТАЛЛМАШ» задовольнити частково.

Ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 01.08.2022 у справі №340/9016/21 скасувати, а справу в частині вирішення заяви про ухвалення додаткового судового рішення направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ.Я.Олендер І.А. Гончарова С.С. Пасічник