Постанова

від 15.11.2022 по справі 947/39031/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6073/22

Справа № 947/39031/20

Головуючий у першій інстанції Бескровний Я. В.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.11.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів колегії: Дришлюка А.І.,

Громіка Р.Д.,

при секретарі: Павлючук Ю.В.,

переглянув у судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Данилюка Андрія Борисовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В:

31 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- стягнути з ОСОБА_1 , грошову компенсацію на користь ОСОБА_2 , у розмірі 50% від суми продажу квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 59 500 доларів США, які було отримано відповідачкою ОСОБА_1 згідно розписки;

- зобов`язати ОСОБА_1 не вчиняти перешкоди та надати свою згоду на продаж квартири АДРЕСА_2 (співвласниками якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно Договору дарування, від 08.07.2006, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., на праві приватної спільної часткової власності, реєстр 5782).

Також просив розподілити майно набуте подружжям під час шлюбу таким чином:

Залишити у власності та користуванні відповідачці ОСОБА_1 :

- 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_1 , на праві приватної спільної часткової власності, відповідно Договору дарування від 08.07.2006, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., р. 5782;

- квартиру під АДРЕСА_3 , що належить на праві приватної власності мати відповідачки ОСОБА_3 , відповідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., зареєстрований у реєстрі за № 6764, від 10.09.2018;

- земельну ділянку, 4-Б, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0.0188 га, кадастровий номер 51237820000:02:004:3266, що належить відповідачці на праві приватної власності та збудований двоповерховий житловий будинок, загальною площею 200 кв.м;

- автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, що зареєстрований на ім`я позивача але знаходиться у користуванні відповідачки.

Залишити у власності та користуванні позивача ОСОБА_2 :

- 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності, відповідно Договору дарування від 08.07.2006, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., р. 5782;

- земельну ділянку, кадастровий номер 5123784200:01:001:0043, що розташована на території АДРЕСА_5 , що належить позивачу, на праві приватної власності, відповідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., 23.03.2009, за реєстром №1387;

- автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , 2008 ріку випуску, що зареєстрований на ім`я відповідачки, але знаходиться у користуванні позивача.

В обґрунтування позову зазначено, що вищеперераховане майно набуто у період шлюбу, а тому відповідно до вимог Сімейного кодексу України позивач має право на 1/2 частину зазначеного майна.

Представник відповідача із позовом погодився частково, подавши письмові пояснення, у яких зазначив про можливість поділу земельної ділянки, кадастровий номер 5123784200:01:001:0043, що розташована на території АДРЕСА_5 та двох автомобілів, у задоволенні позову в іншій частині просив відмовити у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію від суми продажу квартири АДРЕСА_1 у розмірі 59 500 доларів США.

Поділено майно набуте ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час шлюбу, а саме:

- визнано за ними право власності по 1/2 частині земельної ділянки кадастровий №5123784200:01:001:0043 за адресою АДРЕСА_5 ;

- визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6(MT) державний номерний знак НОМЕР_2 ;

- залишено в користуванні та власності ОСОБА_1 автомобіль Chevrolet Aveo державний номерний знак НОМЕР_1 2006 року випуску.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Данилюк А.Б. просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації від суми продажу квартири в розмірі 59 500 доларів США, та визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6(MT) д.н.з НОМЕР_2 , залишення в користуванні та власності ОСОБА_1 автомобіля Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 2006 року випуску, та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих позовних вимог. Також просить при можливості розподілу майна автомобіля Honda Accord 2.0i Comfort 6(MT) д.н.з НОМЕР_2 , та автомобіля Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 , без визначення ідеальних часток вирішити питання щодо стягнення відповідної компенсації.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 листопада 2022 року задоволено клопотання адвоката Данилюка А.Б. в інтересах ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке призначено на 15 листопада 2022 року.

15 листопада 2022 року від адвоката Кудрінської Ю.Є. в інтересах ОСОБА_2 надійшли пояснення по справі, у яких вона в тому числі просила розглядати справу за їх відсутності.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов`язковою, клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належно сповіщеного позивача та його представника.

В частинах 1 та 2 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року перевіряється апеляційним судом в частині вимог про: стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації від суми продажу квартири в розмірі 59 500 доларів США; визнання за ОСОБА_2 права власності на автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6(MT) д.н.з НОМЕР_2 ; залишення в користуванні та власності ОСОБА_1 автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 2006 року випуску, оскільки лише в цій частині рішення суду оскаржується відповідачем.

Заслухавши суддю-доповідача та представника ОСОБА_1 адвоката Данилюка А.Б., який підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).

Крім того, частиною 1 ст.4ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 69 СК України).

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2019 року розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, актовий запис №1174 від 02 вересня 2005 року. Судове рішення набрало законної сили (а.с. 12-13).

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_2 , загальна площа 70,6 кв.м, житлова площа 34,5 кв.м, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по 1/2 частині кожному. Підстава виникнення права власності: договір дарування, р.5782, 08.07.2006, Похиленко Л.М. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу (а.с. 14-15).

Встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 23 березня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Похиленко Л.М., 23.03.2009, за реєстром №1387, належить земельна ділянка, кадастровий номер 5123784200:01:001:0043, площею 0,076 га, що розташовану на території АДРЕСА_5 (а.с. 109-110).

04 грудня 2007 року між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір кредиту №2007/13-2.06/744, згідно якого банк надав позивачу у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 130000 доларів США зі сплатою 12,25 % процентів річних. Кредит надається з метою фінансування інвестування житла трьохкімнатної квартири, номер 17, загальною площею 112,21 кв.м, що знаходиться на 5 поверсі та будується за адресою: АДРЕСА_6 , відповідно до договору №38 купівлі-продажу майнових прав при будівництві житла від 14.11.2007 (а.с. 27-31).

Згідно договору купівлі-продажу від 15 червня 2018 року, ОСОБА_2 передав у власність (продав) а ОСОБА_4 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 113 кв.м, житловою площею 64,8 кв.м. За домовленістю сторін продаж квартири вчинено за 449396,84 гривень. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Різой Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №368 (а.с. 32-34).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_7 , загальною площею 113 кв.м, житловою площею 64,8 кв.м, знаходиться у приватній власності ОСОБА_4 (а.с. 21-22).

Згідно копії розписки від 15.06.2018, наявної в матеріалах справи, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 суму в розмірі 119000 доларів США, за продажу квартири за адресою: АДРЕСА_7 (а.с. 36).

У позовній заяві ОСОБА_2 вказує та це не заперечується відповідачем ОСОБА_1 , що за кошти в розмірі 119000 доларів США, з продажу вищезазначеної квартири, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_8 , відповідно до договору купівлі-продажу від 10.09.2018, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А.М., зареєстрований в реєстрі №6764. При цьому, квартира була оформлена на мати відповідачки ОСОБА_3 , та належить їй на праві приватної власності, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 19-20).

Матеріалами справи також встановлено, що в період шлюбу за спільні кошти сторонами були придбані два автомобіля:

-автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_2 (а.с. 102-103);

-автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , 2008 рік випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 . Дата реєстрації 14.07.2009 (а.с. 26, 104-105);

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , складеного суб`єктом оціночної діяльності СОД ТОВ «МЕДІСОН-ГРУП» станом 08.07.2020, ринкова вартість вказаного автомобіля на дату оцінки складає 248 690 гривень (а.с. 23-25).

В ході судового розгляду встановлено, та не заперечується сторонами, що автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , 2008 рік випуску, знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 , а автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 ..

Задовольняючи позовні вимоги в частині поділу транспортних засобів, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6 (MT) д.н.з. НОМЕР_2 знаходиться у фактичному користуванні позивача ОСОБА_2 , а автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 у фактичному користуванні відповідача ОСОБА_1 , а також з того, що сторонами не надано доказів ринкової вартості автомобілю Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 , крім того автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_1 не оцінено, як автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6 (MT) д.н.з. НОМЕР_2 , яким користується ОСОБА_2 , клопотань про призначення відповідної оціночної експертизи сторони не заявляли.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошової компенсації від суми продажу квартири в розмірі 59 500 доларів США, суд першої інстанції виходив із того, що кошти в розмірі 119000 доларів США, з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_7 , які згідно розписки від 15.06.2018, відповідачка отримала від позивача, є предметом спільної сумісної власності подружжя, та ОСОБА_1 не доведено, що кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

На підставі вищевстановлених обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 7678, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Статтями 263-264ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, тобто ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Київського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2021 року відповідає.

Апеляційний суд визнає не обґрунтованими та відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що кошти в розмірі 119000 доларів США, з продажу квартири за адресою: АДРЕСА_7 , сторони витратили при спільному проживанні, ведені спільного господарства та в інтересах сім`ї придбавши квартиру за адресою: АДРЕСА_8 , з огляду на наступне.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, законом встановлено презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до положень ч.1 ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб; у випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі (постанова Верховного Суду від 22.03.2021 у справі № 522/5302/16-ц).

Згідно із вимогами ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.

У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч статті 65 Сімейного Кодексу України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки.

У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

За змістом наведених норм, факт використання спільних коштів не в інтересах сім`ї повинен бути доведеним відповідними доказами.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 червня 2019 року у справі №761/32404/14-ц.

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 просив поділити спільні кошти в розмірі 119000 доларів США та стягнути на його користь 50 % від вказаної суми.

Під час розгляду справи судом встановлено та не заперечується відповідачем, що кошти в розмірі 119000 доларів США, сторони отримали від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_7 .

Згідно договору купівлі-продажу від 15 червня 2018 року, ОСОБА_2 передав у власність (продав), а ОСОБА_4 прийняв у власність (купив) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 113 кв.м, житловою площею 64,8 кв.м.

В силу вищевказаних положень СК України, зазначені грошові кошти відносяться до спільного майна подружжя, кожен з яких має право на 1/2 їх частину.

Згідно розписки від 15.06.2018, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 суму в розмірі 119000 доларів США, за продажу квартири за адресою: АДРЕСА_7 .

Також встановлено та не заперечується сторонами, що за кошти в розмірі 119000 доларів США, які фактично перебували у відповідачки, було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_8 . При цьому, квартира оформлена на мати відповідачки ОСОБА_3 , та належить їй на праві приватної власності.

Як вказує Верховний Суду в постанові від 07.10.2020 по справі №752/7501/18: «Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї».

Отже, категорія «інтереси сім`ї» не має чіткого визначення у законодавстві України, а тому визначення того, чи було той чи інший правочин вчинено в інтересах сім`ї залишається на розсуд суду.

Тому, на підставі вищевикладених обставин справи та вимог чинного законодавства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивач має право на стягнення з відповідачки грошової компенсації у розмірі 50 відсотків від суми продажу квартири АДРЕСА_1 , оскільки такі кошти відносяться до спільного майна подружжя, кожен з яких має право на 1/2 їх частину, та були витрачені відповідачкою не в інтересах сім`ї.

Суд не вбачає та відповідачкою не доведено інтересу чи потреби позивача ОСОБА_2 , як одного з подружжя у придбанні за спільні кошти подружжя, квартири за адресою: АДРЕСА_8 , ОСОБА_3 , яка є матір`ю відповідачки.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що поділ транспортних засобів, який встановлений судом першої інстанції є непропорційним та несправедливим, оскільки автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , який залишається позивачеві, згідно інформації з доступних веб ресурсів є значно дорого вартісним ніж автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, який залишається відповідачу, слід зазначити наступне.

Згідно ізпунктом 22постанови ПленумуВерховного СудуУкраїни від21грудня 2007року «Пропрактику застосуваннясудами законодавствапри розглядісправ проправо нашлюб,розірвання шлюбу,визнання йогонедійсним таподіл спільногомайна подружжя»судам роз`яснено,що поділспільного майнаподружжя здійснюєтьсяза правилами,встановленими статями69-72СК Українита статтею372ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України. Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 2 ст.70СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.

Статтею 71СК України встановлено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі належної йому частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Згідно з частинами другою та третьою статті 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

За загальним правилом при розгляді справ про поділ спільного майна подружжя вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справ.

Як встановлено матеріалами справи в період шлюбу сторонами були придбані два автомобіля: автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_2 , однак знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_1 , та автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , 2008 рік випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_1 , однак знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_2 ..

Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_2 надав Звіту про оцінку транспортного засобу Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , складеного суб`єктом оціночної діяльності СОД ТОВ «МЕДІСОН-ГРУП» станом 08.07.2020, відповідно до якого ринкова вартість вказаного автомобіля на дату оцінки складає 248 690 гривень.

При цьому позивачем вказано, що оскільки автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску знаходиться у фактичному користуванні відповідачки ОСОБА_1 , він позбавлений можливості надати суду більш детальну інформацію про дійсну вартість цього автомобілю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. ст. 12, 81 ЦПК України).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, про те, що за ОСОБА_2 слід визначити право власності на автомобіль Honda Accord 2.0i Comfort 6(MT) д.н.з НОМЕР_2 ; а за ОСОБА_1 слід визначити право власності на автомобіль Chevrolet Aveo д.н.з. НОМЕР_1 2006 року випуску, оскільки такий варіант користування автомобілями фактично вже склався між сторонами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує, що поділ є непропорційним та несправедливим, оскільки автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , який залишається позивачеві, згідно інформації з доступних веб ресурсів є значно дорого вартісним ніж автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, який залишається їй, при цьому жодних доказів на підтвердження зазначеного не надає, а тому такі доводи є лише припущенням.

Колегія суддів також враховує, що відповідач ОСОБА_1 не погоджуючись із вимогами позивача та висновком суду першої інстанції в частині поділу автомобілів, ні в суді першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи не заявляла клопотання про призначення судової експертизи на предмет встановлення ринкової вартості автомобіля Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску.

Вказуючи, що автомобіль Honda Accord 2.Oi Comfort 6 MT (CU), державний номер НОМЕР_2 , є значно дорого вартісним ніж автомобіль Chevrolet Aveo, державний номер НОМЕР_1 , 2006 рік випуску, відповідач ОСОБА_2 в порушення засад змагальності цивільного судочинства не надала жодних доказів на підтвердження своїх вимог або заперечень.

За своєю природою принцип змагальності судового процесу засновується на розподілі процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог на відповідача.

Доводи наведені в апеляційні скарзі суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, та фактично зводяться до незгоди із мотивами судових рішення, які встановлені у справі.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки відповідач ОСОБА_1 заперечуючи проти позовних вимог не довела та не надала належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції, а саме того, що поділ автомобілів є непропорційним, несправедливим, та того що кошти в розмірі 119000 доларів США, буди витрачені в інтересах сім`ї.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 1, 376, 382-384 ЦПК України Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Данилюка Андрія Борисовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Київського районногосуду м.Одеси від06грудня 2021рокузалишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 25 листопада 2022 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік