Рішення

від 25.10.2007 по справі 4/297-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/297-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

25 жовтня 2007 р.           Справа 4/297-07

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Мур", м. Вінниця   

до: сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

                   "Хлібороб", с. Іванівка, Вінницький район  

про вилучення та передачу у власність ангару, ціна позову 40 000 грн.

Головуючий суддя     Білоус В.В.     

При секретарі судового засідання Логінов А.О.

Представники

          позивача :   - А Малишенко за довіреністю;

          відповідача : - В. Маринчук, С. Федоченко за довіреностями.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні  справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мур»до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»про вилучення та передачу у власність ангару для постановки сільськогосподарської  техніки, що складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев'яних брусках, стін цегляних та металевих,  довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.. Тракторній в с. Іванівка Вінницького району Вінницької області та є рухомим майном, -

ВСТАНОВИВ :

    В листі № 04/юр-07 від 22.10.2007р. позивач заявив клопотання про зміну предмету позову в якому просить вилучити у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібороб»та передати у власність товариству з обмеженою відповідальністю «Мур»наступні будівельні матеріали:

·             колони бетонні –22 шт;

·          колони –22 шт;

·          рігель –44 шт;

·          ферми-металеві –44 шт;

·          шифер –200 шт;

·          дерев'яні бруски –400 шт;

·          стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п –14 шт.

з яких складається ангар для постановки сільськогосподарської техніки, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.. Тракторній, с. Іванівка, Вінницький район, Вінницька область. Представники відповідача не заперечують проти заявленого позивачем клопотання. З огляду на право надане позивачеві ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, вказане клопотання підлягає задоволенню.

     Відповідач у відзиві на позов, викладеному у листі №113 від 22.10.2007р. та його представники в судовому засіданні позовні вимоги визнали. В судовому засіданні представники відповідача пояснили, що за договором купівлі-продажу від 10.07.2007р. та правочином про внесення змін від 16.10.2007р. до вказаного договору,  відповідач взяв на себе зобов'язання передати покупцеві у власність як будівельні матеріали ангар для постановки сільськогосподарської техніки і зовсім не індивідуально визначене майно, а як будівельні матеріали  з яких він складається і які є рухомим майном. Невиконання своїх зобов'язань, пояснили представники відповідача неможливістю на даний момент забезпечити передачу ангара у власність позивача через наявність на території  об'єкту невивезених речей, які належать відповідачу на праві власності.

   Представник позивача змінені позовні вимоги підтримав, з підстав викладених у позовній заяві, поясненнях наданих в листі №02/24 від 24.10.2007р..

   В судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи для підписання мирової угоди. З огляду на предмет позову, вказане клопотання судом відхилене, як не достатньо мотивоване і спрямоване на зловживання наданим правом.

     Заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справу докази, суд, на підставі ст. 1, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, ч. 2 ст. 181, 525, 526, 638, 658 Цивільного кодексу України, ст. 180, ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України прийшов до висновку про те, що визнання відповідачем позову  не приймається та про те, що позов не підлягає задоволенню. До такого висновку  суд прийшов з огляду на наступне.

    10.07.2007р. між  позивачем ( за договором «Покупцем») та відповідачем ( за договором «Продавцем») було підписано договір купівлі-продажу ангару, правовідносини за яким регулюються гл. 54 ст.ст. 655-697 ЦК України. Відповідач, відповідно до умов договору, передав, а позивач прийняв у власність ангар для постановки сільськогосподарської техніки, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.. Тракторній, с. Іванівка, Вінницький район, Вінницька область (надалі –об'єкт продажу). Ангар складається з фундаменту під колони, бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев'яних брусках, стін цегляних та металевих,  довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п.  Відповідач, в п. 1.4 договору, гарантував позивачу незастережених недоліків, які значно знижують цінність або неможливість використання за цільовим призначенням Об'єкту продажу немає, що він не відчужений іншими особами і не знаходиться під арештом і щодо нього немає обтяжень. Продаж об'єкту  сторони погодили здійснили за 40 000 грн.. Відповідач зобов'язувався звільнити  Об'єкт продажу власних речей, вилучити ключі від Об'єкту  в осіб та передати їх  позивачу в його власність без будь-яких виключень разом з Об'єктом продажу. Позивач зобов'язувався сплатити ціну Об'єкту продажу та прийняти Об'єкт. В п. 5.1. («Передача майна»)договору сторони домовилися, що відповідач зобов'язаний в 3-х денний термін  від дати виконання позивачем оплати за Об'єкт, передати Об'єкт продажу за актом приймання-передачі. Обов'язок відповідача вважається виконаним  в момент передачі позивачеві ключів від об'єкту забезпечення його вивезення. Пунктом 5.1. («Виникнення права власності») договору передбачено, що право власності  на об'єкт продажу виникає з моменту оплати. Відповідач виставив позивачу рахунок  №12 від 11.07.2007р. в якому вказано, що він виставляється  для оплати ангару  для постановки сільськогосподарської техніки згідно договору купівлі-продажу від 10.07.2007р.. Позивач, платіжним дорученням №1133 від 11.07.2007р. перерахував на рахунок відповідача  40 000 грн. за ангар  згідно рахунку №12 від 11.07.2007р.. Вже після порушення провадження у справі і витребування ухвалою суду від 03.10.2007р. доказів про те, що ангар, який складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев'яних брусках, стін цегляних та металевих не являється нерухомим майном, про нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу ангару, позивач з відповідачем 16.10.2007р. підписали право чин про внесення змін до договору купівлі-продажу від 10.07.2007р., яким змінюють п. 1.1. договору купівлі-продажу і викладають його в наступній редакції: «Продавець передав, а Покупець прийняв у власність як будівельні матеріали ангар для постановки сільськогосподарської техніки, який знаходиться на території тракторної бригади по вул.. Тракторній, с. Іванівка, Вінницького р-ну, Вінницької обл.. та є рухомим майном, надалі Об'єкт продажу, а саме наступні будівельні матеріали:

·             колони бетонні –22 шт;

·          колони –22 шт;

·          рігель –44 шт;

·          ферми-металеві –44 шт;

·          шифер –200 листів;

·          дерев'яні бруски –400 шт;

·          стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п –14 шт..

     Продавець зобов'язується демонтувати об'єкт за власний рахунок».

     Також сторони передбачили, що всі інші пункти залишаються без змін.

    Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона має довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень та надати в обґрунтування них докази. Обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 658 ЦК України передбачено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом належить власнику. Зміст договору купівлі-продажу свідчить про те, що його предметом був цілісний об'єкт – ангар для постановки сільськогосподарської техніки. Про це свідчить передбачені договором гарантії не перебування його під арештом, відсутності незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання  за цільовим призначенням об'єкту і обов'язок передачі ключів та інші. Такі зобов'язання не властиві для продажу  будівельних матеріалів. Не змінило ситуацію і підписання правочину від 16.10.2007р. про внесення змін в п. 1.1. договору, оскільки щоб продати ангар як будівельні матеріали та розібрати його, відповідач та позивач, в силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, ст. 658 ЦК України, могли б довести те, що ангар як цілісний об'єкт є власністю відповідача на момент підписання договору купівлі-продажу від 10.07.2007р.. На доказ свого права власності на ангар відповідач надав витяг із бухгалтерського балансу. Суд не вважає витяг із бухгалтерського балансу належним доказом права власності відповідача на ангар, оскільки перебування майна на балансі не є підставою виникнення права власності. Тому суд приходить до висновку про те, що право власності відповідача  на ангар, а відтак і його право розпоряджатися ним шляхом розібрання на будівельні матеріали і їх продаж сторонами не доведено.

    Відповідно до ч. 2 ст. 181 ЦК України рухомими речами  є речі, які можна вільно переміщувати у просторі. Як вбачається із п. 1.2. договору купівлі-продажу від 10.07.2007р. ангар для постановки сільськогосподарської техніки  складається з фундаменту під колони бетонні, колон, рігеля, ферм-металевих, покрівлі шиферної по дерев'яних брусках, стін цегляних та металевих,  довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій»від 20.07.2000р. №1699-ІІІ виконувати будівельні роботи з будівництва можна лише після отримання дозволу інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт. Для отримання такого дозволу згідно п. 2 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.12.2000р. за №945/5166, відповідач якщо він будував ангар, мав подати до інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт рішення виконавчого органу відповідної ради або місцевої державної адміністрації, про дозвіл на будівництво об'єкта, документ, що посвічує право власності забудовника (замовника) чи право користування  земельною ділянкою, на якій буде розміщено об'єкт, комплексний висновок інвестиційної експертизи, документи про призначення відповідальних виконавців робіт, затверджену в установленому порядку проектну документацію. Не потребують дозволу на виконання будівельних робіт, згідно п. 4 вищеназваного Положення тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання робіт з улаштування фундаментів. Оскільки, ангар складається з фундаменту, то його будівництво потребувало отримання дозволу на виконання будівельних робіт та надання інспекції  державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт для отримання такого дозволу, документів передбачених п. 2 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт. Акт про прийняття об'єкту в експлуатацію став би підставою для державної реєстрації права власності на ангар і видання реєстраційного посвідчення. Таких доказів сторони суду не надали, а відтак і не довели набуття відповідачем в установленому законом порядку  права власності на ангар та права розпоряджатися ним (демонтувати, продавати).

    Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи  в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання  однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги чи заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

     Внутрішнє переконання, яке ґрунтується на оцінці доказів наданих в справу, повному всебічному і об'єктивному їх розгляду в сукупності з підстав вказаних вище законодавчих актів, зміна сторонами предмету договору купівлі-продажу з ангару на будівельні матеріали з яких він складається, шляхом підписання, після порушення судом провадження у  справі і витребування додаткових доказів, правочину від 16.10.2007р., дає підстави суду вважати, що договір купівлі-продажу ангару від 10.07.2007р., правочину від 16.10.2007р. про зміну п. 1.1. цього договору, звернення з позовом до суду спочатку із вимогами вилучення та передачі у власність ангару, а потім про вилучення і передачу будівельних матеріалів з яких складається ангар, підстави з яких відповідач не виконує договір, але визнає позов, дають суду підстави вважати, що підписання сторонами договору купівлі-продажу ангару, правочину про внесення змін до п. 1.1. цього договору, пред'явлення в суд  позову про вилучення і передачу у власність ангару, спрямовані сторонами на приховування іншого правочину, отримання рішення суду з якого б можна було в подальшому зробити висновки про визнання за відповідачем  і в подальшому за позивачем права власності на ангар без дотримання порядку, встановленого законодавством, для визнання права власності на майно.

    Наявність в ангарі фундаменту, стін цегляних та металевих,  довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п робить сумнівним твердження сторін про те, що ангар є рухомим майном. Для права власності та інших речових прав на нерухомі речі, його виникнення, перехід і припинення  закон (ст. 182 ЦК України) вимагає державної реєстрації.

     Підписання сторонами 16.10.2007р. правочину  про зміну  п. 1.1. договору купівлі-продажу ангару та зазначення при цьому, що всі інші пункти залишаються без змін призвело до взаємновиключних, суперечливих зобов'язань, які для продажу ангару як будівельних матеріалів слід вважати істотними і такими, що підлягають досягненню згоди сторін. В п. 1.1. договору купівлі-продажу, з урахуванням редакції зміненої правочином від 16.10.2007р.,  демонтувати ангар за власний рахунок має відповідач. Відповідно ж до п. 1.3. договору купівлі-продаж, який залишився незмінним, з огляду на застереження про залишення без змін всіх інших пунктів договору, зроблене п. 3 правочину від 16.10.2007р., розібрати ангар власними силами та за власний рахунок зобов'язаний позивач. Тому суд приходить до висновку про те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо такої істотної умови, яка необхідна для продажу, у вигляді будівельних матеріалів, ангару, як те хто буде здійснювати демонтаж ангару. Без досягнення згоди щодо цієї істотної умови виконання договору щодо продажу ангару як будівельних матеріалів, неможливе і суперечливе. Згідно рахунку №12 від 11.07.2007р., платіжним дорученням №1133 від 11.07.2007р. позивач перерахував на рахунок відповідача 40 000 грн. за ангар, як цілісний об'єкт. Доказів оплати за будівельні матеріали:

·             колони бетонні –22 шт;

·          колони –22 шт;

·          рігель –44 шт;

·          ферми-металеві –44 шт;

·          шифер –200 листів;

·          дерев'яні бруски –400 шт;

·          стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п –14 шт.

позивач не надав і про наявність таких доказів суд не повідомив. Передачу ж об'єкту, яким після підписання правочину  від 16.10.2007р. стали будівельні матеріали, сторони пов'язують із отриманням оплати (п. 5.1. договору «Виникнення права власності»).

    В змінених позовних вимогах позивач просить вилучити стіни металеві довжиною 75 м/п, шириною 12 м/п, висотою 10 м/п , тоді як із п. 1.2 договору вбачається, загальну довжину стін в 75 м/п, ширину в 12 м/п, висоту в 10 м/п дають не лише металеві, а й цегляні частини стін.

  Вказані сторонами в п. 1.1. правочину будівельні матеріали не є індивідуально визначеним майном, тоді як при позовних вимогах про вилучення майна мають бути вказані індивідуальні родові ознаки речі. Вказані в клопотання про зміну предмету позову вимоги  про вилучення будівельних матеріалів не містять індивідуальних або родових ознак будівельних матеріалів.

     Наведене дає підстави суду для відмови в позові за недоведеністю обставин і підстав, вказаних у ньому.

   Позивач платіжним дорученням №1728 від 25.09.2007р. сплатив до Державного бюджету України 480 грн. державного мита, тоді як при ціні позову в 40 000 грн. має бути сплачено 400 грн.. Тому на підставі ст. 47 ГПК України, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», надмірно сплачене державне мито в сумі 80 грн. підлягає поверненню позивачеві із державного бюджету.

      В зв'язку із відмовою в позові судові витрати на державне мито в сумі 400 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн., а всього витрати в сумі 518 грн. підлягають віднесенню на позивача.

       Керуючись викладеним, ст.ст. 4-5, 22, 28, 33, 34, 36, 43, 47, ч. 1, 5 ст. 49, ст. ст. 82-84, 115 Господарсько процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ :

1.          В задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати в сумі 518 грн. на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на позивача.

3.          Органу Державного казначейства повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Мур» м. Вінниця, код ЄДРПОУ 32169057 із Державного бюджету України 80 грн. надмірно сплаченого платіжним дорученням №1728 від 25.09.2007р. (знаходиться в матеріалах судової справи) державного мита.

4.          Копії даного рішення направити позивачу, відповідачу рекомендованим листом або вручити їх повноважним представникам під розписку.

       Оригінал даного рішення , скріплений печаткою суду є підставою для повернення органом Державного казначейства із Державного бюджету  надмірно сплаченого державного мита в сумі 80 грн..

                                                           Вступну та резолютивну частину рішення оголошено 25.10.2007р..

                      Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і  підписано 29.10.2007р..

Суддя                                             Білоус В.В.