Рішення

від 29.11.2022 по справі 826/13605/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2022 року м. Київ № 826/13605/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрівської Н.А.,

розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу

за позовом Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Комунального підприємства «Київське автотранспортне підприємство №2737»

про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - позивач, Департамент) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства «Київське автотранспортне підприємство №2737» (далі по тексту - відповідач, КП «АТП №2737»), у якому просив зобов`язати відповідача знести металевий ангар площею 444,8 кв. м. та металевий павільйон площею 100 кв. м. на вул. Стеценка, 20 а в Подільському районі м. Києва.

На обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що під час проведення позапланової перевірки відповідача виявлено порушення пункту 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та складено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11 вересня 2017 року; за наслідками перевірки виконання вимог припису встановлено невиконання вимог припису, наслідком чого є звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13605/18 і призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).

Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд адміністративної справи, своїм правом надати відзив на позовну заяву не скористався, доказів на спростування заявлених позивачем вимог не надав, що відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ознайомившись із письмово викладеними доводами позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, суд встановив такі обставини справи.

Наказом Департаменту від 21 серпня 2017 року №546 на підставі звернення ГО «Стоп корупції» призначено позапланову перевірку відповідача на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єктів будівництва за адресою: вул. Стеценка, 20-А у Подільському районі м. Києва, на підставі якого видано направлення від 21 серпня 2017 року та від 08 вересня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 11 вересня 2017 року б/н, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (далі по тексту - акт перевірки №1), в якому зафіксовано, що земельна ділянка площею 4,5695 га на вул. Стеценка, 20-А у Подільському районі м. Києва надана у постійне користування відповідачу для експлуатації та обслуговування гаража для спецавтомашин (катафалків) на праві Державного акту постійного користування земельною ділянкою, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 21 березня 2012 року за №03-9-00061. Під час перевірки з виїздом на місце та враховуючи надані документи встановлено, що за вказаною вище адресою на території КП «АТП №2737» побудовані нежитлові будівлі, а саме: металевий павільйон площею 100 кв. м. та металевий ангар площею 444,8 кв. м., без документів, які надають право на виконання будівельних робіт та експлуатуються без прийняття в експлуатацію, що є порушенням частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

11 вересня 2017 року Департаментом видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, яким від відповідача вимагається з метою усунення виявлених порушень з 11 вересня 2017 року заборонити експлуатацію будівлі металевого павільйону площею 100 кв. .м та будівлі ангару металевого площею 444,8 кв. м. до усунення виявлених порушень у відповідності до вимог законодавства; складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 11 вересня 2017 року.

Постановою від 21 вересня 2017 року №56/17/079-8616 на відповідача накладено штраф у розмірі 60624,00 грн за порушення пункту 8 статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Наказом Департаменту від 08 грудня 2017 року №806 призначено позапланову перевірку відповідача на предмет дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил на об`єктів будівництва за адресою м. Київ, вул. Стеценка, 20-А та видано направлення від 08 грудня 2017 року.

За результатами перевірки складено акт від 08 жовтня 2017 року б/н, складений за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт (далі по тексту - акт перевірки №1), в якому зафіксовано, що станом на час проведення перевірки відсутня інформація щодо наявності документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за вказаною вище адресою. Отже, замовником будівництва відповідачем в установлений строк добровільно не виконано вимоги, встановлені у приписі про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11 вересня 2017 року, що є підставою для звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів відповідно до статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В акті зазначено, що відповідач заперечує проти висновків, оскільки він ніколи не був ні замовником, ні забудовником спірних об`єктів; спірні об`єкти зведені їх власником - Київською міською радою та надані відповідачу у користування, введення їх в експлуатацію не визначалось діючим на той час законодавством, а тому до спірних об`єктів не має застосовуватись пункт 8 статті 39 Закону №3038 щодо заборони експлуатації тому що таке прийняття спірних об`єктів в експлуатацію законом не передбачено; ОСОБА_1 не вказав, згідно яких законів спірні об`єкти мали бути введені в експлуатацію в 1992 та 2006 роках, відповідно, а тому відповідачем і не надані витребувані документи. Вимоги припису виконано.

Також складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 29 грудня 2017 року та за наслідками розгляду справи про правопорушення у сфері містобудівної діяльності винесено постанову від 11 січня 2018 року №3/17/073-303, якою на відповідача накладено штраф у розмірі 26430,00 грн за порушення підпункту «а» пункту 3 частини третьої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та абзацу 4 пункту 14 Порядку №553.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється на об`єктах будівництва у порядку проведення планових та позапланових перевірок за територіальним принципом.

Позаплановою перевіркою вважається перевірка, що не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Підставами для проведення позапланової перевірки є, зокрема, 4) перевірка виконання суб`єктом містобудування вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; 6) звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності.

Відповідно до пункту 7 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року №553 (далі по тексту - Порядок №553) позаплановою перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена планом роботи органу державного архітектурно-будівельного контролю. Підставами для проведення позапланової перевірки є: подання суб`єктом містобудування письмової заяви про проведення перевірки об`єкта будівництва або будівельної продукції за його бажанням; необхідність проведення перевірки достовірності даних, наведених у повідомленні та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомленні та декларації про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об`єкта до експлуатації, протягом трьох місяців з дня подання зазначених документів; виявлення факту самочинного будівництва об`єкта; перевірка виконання суб`єктом містобудівної діяльності вимог приписів органів державного архітектурно-будівельного контролю; вимога Держархбудінспекції про проведення перевірки; звернення фізичних чи юридичних осіб про порушення суб`єктом містобудування вимог містобудівного законодавства; вимога правоохоронних органів про проведення перевірки.

Строк проведення позапланової перевірки не може перевищувати п`яти робочих днів, а у разі потреби може бути одноразово продовжений за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю чи його заступника не більше ніж на два робочих дні.

Під час проведення позапланової перевірки посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю зобов`язана пред`явити службове посвідчення та направлення для проведення позапланової перевірки.

Згідно частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю - щодо об`єктів будівництва, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта та які не потребують отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Суд зазначає, що предметом цього позову є зобов`язання відповідача знести металевий ангар площею 444,8 км. М. та металевий павільйон площею 100 км. м., що розташовані за адресою вул. Стеценка, 20 А у Подільському районі м. Києва.

Так, згідно акта №1, під час перевірки з виїздом на місце та враховуючи надані документи, а саме: Державний акт постійного користування земельною ділянкою, «Акт государственной приемочной комисии о приемке законченного строительством объекта в експлуатацию гаража спецавтохозяйства по Гостомельскому шосе від 30.12.1986», звіт від 30.06.2006 про оцінку майна: нежитлової будівлі павільону, загальною площею 100 кв. м, виконаного суб`єктом оціночної діяльності - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , встановлено, що за вказаною вище адресою на території КП «Київське комунальне автотранспортне підприємство № 2737» побудовані нежитлові будівлі, а саме: металевий павільйон площею 100 кв. м та металевий ангар площею 444,8 кв. м, без документів, які надають право на виконання будівельних робіт та експлуатуються без прийняття в експлуатацію. Клас наслідків (відповідальності) вищевказаних об`єктів встановлено - CC1.

Наявні в матеріалах справи копія наказу Головного управління з питань майна Київської міської державної адміністрації від 05 жовтня 2000 року №95 та викладені в акті перевірки №1 обставини вказують, що спірні об`єкти будівництва існували станом на 2000 та 2006 рік та були закріплені з 05 жовтня 2000 року за державним комунальним підприємством по переробці нерудних будівельних матеріалів на праві повного господарського відання з метою раціонального використання основних фондів комунальної власності територіальної громади м. Києва; відповідно до листа Головного управління комунальної власності м. Києва від 11 жовтня 2007 року №042/15/28-7070 повідомлено, що будівлі за адресою вул. Стеценка, 20-а належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва, враховуються на балансі відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не може виконати вимог Департаменту та знести спірні об`єкти, оскільки він не є власником вказаних об`єктів та не є власником земельної ділянки, на якій вони знаходяться, а лише користується ними на праві господарського відання.

Відповідно до положень статті 38 Закону №3038-VI право на звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування належить відповідним органам державного архітектурно-будівельного контролю. Такий позов може бути пред`явлено до суду у разі, якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил із визначенням строку для добровільного виконання припису, та/або якщо перебудова об`єкта є неможливою.

При розгляді позовів про знесення самочинно збудованого об`єкта нерухомості суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об`єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови.

Відповідно до пункту 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливо лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо притягнення винної особи до відповідальності.

Згідно припису від 11 вересня 2017 року, ним вимагається від відповідача заборонити експлуатацію будівлі металевого павільйону площею 100 кв. м. та будівлі ангару металевого павільйону площею 444,8 кв. м.

Водночас, оскільки судом встановлено, що відповідач не є власником спірних об`єктів, суд вважає, що припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил повинен бути винесений відносно замовника такого будівництва. Проте, доказів складення припису щодо замовника будівництва позивачем не надано.

Додатково суд зазначає, що відповідно до частини восьмої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі також Закон № 3038-VІ), експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, забороняється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», правопорушеннями у сфері містобудівної діяльності є протиправні діяння (дії чи бездіяльність) суб`єктів містобудування - юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених законодавством, будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Вчинення суб`єктами містобудування правопорушень у сфері містобудівної діяльності тягне за собою відповідальність, передбачену цим та іншими законами України.

Частиною першою статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що замовник має право виконувати будівельні роботи після: 1) подання замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт відповідному органу державного архітектурно-будівельного контролю щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України; 2) реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності; 3) видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності. Водночас, стаття 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який набрав чинності 12 березня 2011 року, визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об`єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію, за час його дії, тобто посилює відповідальність порушників. Цей Закон не містить застережень про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449, однак ця постанова стосувалася лише об`єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» №208/94-ВР, стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об`єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію. Вперше таке положення закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року №1988-III).

19 січня 2012 року, згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року №4220-VI, Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» викладено у новій редакції, пункт 6 частини другої статті 2 якої передбачає, що суб`єкти містобудування, які є замовниками будівництва об`єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об`єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об`єкта до експлуатації чи акті готовності об`єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. У своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон №208/94-ВР регулює питання відповідальності тих суб`єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема, не ввели в експлуатацію відповідні об`єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Водночас, позивачем не доведено, що період виконання будівельних чи ремонтних робіт спірних об`єктів та початку їх експлуатації припадав на період після набрання чинності вказаним Законом та у період, коли був встановлений обов`язок вчинення дій по прийняттю в експлуатацію результатів таких робіт.

З урахуванням викладеного, оскільки матеріали справи не містять доводів, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо вчинення позивачем законодавчо встановлених дій, які передують зверненню до суду з даним позовом, зокрема, винесення припису відносно замовника будівництва спірних об`єктів, оскільки судом встановлено, що відповідач таким замовником не являється, а також враховуючи, що станом на момент фіксації факту існування таких об`єктів у 2000 та 2006 році законодавчо не встановлено обов`язок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів та не було передбачено відповідальність за не прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, суд дійшов висновку про передчасність звернення Департаменту із позовними вимогами про зобов`язання відповідача знести спірні об`єкти.

Таким чином, позовні вимоги є не підтвердженими документально та нормативно та не підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною першою статті 9, статтею 72, частинами першою, другою, п`ятою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-11, 73-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) відмовити.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному статтями 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України протягом 30 днів з моменту складення повного тексту

Суддя: Н.А. Добрівська