Постанова

від 01.12.2022 по справі 640/27822/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/27822/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Лічевецького І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест Рентал" до Міністерства культури та інформаційної політики України про визнання протиправним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест Рентал" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати постанову Міністерства культури та інформаційної політики України від 15 жовтня 2020 року № 12596/6.11.6 про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за результатом проведеного 25 вересня 2020 року візуального обстеження та фотофіксації містобудівної ситуації по вулиці Саксаганського 76 у Голосіївському районі місті Києві встановлено проведення робіт «Реконструкція з надбудовою адміністративного будинку по вулиці Саксаганського 76 у Голосіївському районі місті Києві (замовник робіт - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвест Рентал», генпідрядник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Український Виробничо-Будівельний Альянс «Центр»)» на території історичного ареалу міста Києва за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що зафіксовано актом про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 30 вересня 2020 року.

На підставі акта про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 30 вересня 2020 року відповідачем прийнято постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, якою згідно із частиною 1 статті 44 та статтею 45 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на позивача накладено штраф в розмірі 170 000 грн.

Незгода позивача із вказаною вище постановою зумовила звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В даному випадку спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Закон України «Про охорону культурної спадщини», який регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону об`єктів культурної спадщини», до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Відповідно до оскаржуваної постанови, вона винесена відповідно до ч. 4 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», а саме: будівельні роботи проводяться без дозволу на проведення земляних робіт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, оскільки з моменту початку перебігу робіт та/або замовником будівництва дозвіл на проведення земляних робіт Міністерства культури України не отримано. Також з оскаржуваної постанови вбачається, що штраф накладено згідно з ч. 1 ст. 44 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до ч. 1, 3- 4 ст. 32 Закону України «Про охорону об`єктів культурної спадщини», на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Так, з матеріалів справи вбачається, що будівля по вулиці Саксаганського, 76 у Голосіївському районі міста Києва не віднесена до Переліку об`єктів культурної спадщини міста Києва, не занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та до переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини, на обліку як пам`ятка не перебуває.

Відповідно до листа Департаменту охорони культурної спадщини Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29 жовтня 2020 року №066-3842 станом на день надання відповіді межі та режими використання зон охорони пам`яток архітектури та об`єктів культурної спадщини не розроблялись та не затверджувались.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до містобудівних умов та обмежень щодо земельної ділянки по вулиці Саксаганського, 76 у Голосіївському районі міста Києва функціональне призначення такої земельної ділянки: територія громадських будівель та споруд, відповідно до Генерального плану м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2020 року №370/1804.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо необхідності отримання позивачем погодження проектної документації та отримання відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що вказує на протиправність оскаржуваної постанови від 15 жовтня 2020 року № 12596/6.11.6 та є підставою для її скасування.

Щодо посилання позивача на норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", колегія суддів зазначає таке.

Преамбулою Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

За визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" дія цього Закону поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Таким чином, норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.

Згідно з преамбулою Закону України "Про охорону культурної спадщини" цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Таким чином, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №826/12524/18, від 28 листопада 2019 року у справі №826/2440/18.

В постанові від 16 березня 2020 року у справі №826/6522/15 Верховний Суд також виклав висновок, відповідно до якого під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об`єкта культурної спадщини. З огляду на це Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що під час огляду пам`ятки архітектури відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам`ятки, здійснювався огляд пам`ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам`ятки архітектури, а не проводилася перевірка господарської діяльності позивача.

З урахуванням наведеного вище, суд вважає безпідставними доводи позивача про порушення процедури проведення візуального обстеження та фотофіксації містобудівної ситуації по вулиці Саксаганського 76 у Голосіївському районі місті Києві.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду у тридцятиденний строк в порядку, встановленому статтями 329-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді І.О. Лічевецький

Л.В. Бєлова