Рішення

від 21.11.2022 по справі 911/1184/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2022 р. Справа № 911/1184/22

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., за участю секретаря судового засідання Литовки А.С., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Скло»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів»

про стягнення 304162,30 грн

за участю представників

позивача: Вірьовкін О.І. адвокат, ордер серії АМ № 1027321 від 20.07.2022;

відповідача: Ричек В.В. в порядку самопредставництва.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СВ-Скло» (далі позивач, ТОВ «СВ-Скло») з позовною заявою від 20.07.2022 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (далі відповідач, ТОВ «ПЗС») про стягнення 1754707,53 грн, з яких: 1450545,23 грн основного боргу, 156181,97 грн пені, 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору № 09/08-2021 від 09.08.2021 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару.

Господарський суд Київської області ухвалою від 01.08.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі; постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 22.08.2022.

Через підсистему «Електронний суд» 18.08.2022 від представника ТОВ «СВ-Скло» надійшла заява від 17.08.2022, за змістом якої позивач уточнює позовні вимоги та просить суд стягнути з ТОВ «ПЗС» на користь ТОВ «СВ-Скло» 1495730,65 грн, з яких: 1450545,23 грн основного боргу та 45185,42 грн інфляційних втрат.

Заява обґрунтована обставинами часткової сплати відповідачем боргу в розмірі 242710,00 грн, які позивач, відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України, зарахував у погашення судового збору, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Через підсистему «Електронний суд» 12.09.2022 від представника ТОВ «СВ-Скло» надійшла заява від 09.09.2022, за змістом якої позивач уточнює позовні вимоги та просить суд стягнути з ТОВ «ПЗС» на користь ТОВ «СВ-Скло» 1253186,23 грн основного боргу. Заява мотивована тим, що станом на 30.08.2022 відповідач сплатив на користь позивача загалом 242544,00 грн, які позивач зарахував у погашення інфляційних втрат та частини основного боргу.

Через канцелярію суду 29.09.2022 ТОВ «ПЗС» подало заперечення № 2-Ю від 29.09.2022 на позовну заяву, у яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обгрунтовуючи заперечення проти позовних вимог, відповідач зазначає, що ТОВ «ПЗС» є одним з основних бюджетоутворюючих підприємств Бучанського району Київської області і тривалий час є виробником склотарної продукції на ринку виробників України з повним циклом виробництва.

За твердженнями відповідача, у зв`язку із вторгненням російських військ на територію України, введенням військового стану та розташування виробничих потужностей у зоні бойових дій за адресою: смт Пісківка, Бучанського р-ну, Київської області, ТОВ «ПЗС» на підставі наказу від 25.02.2022 № 168-к, з метою уникнення людських жертв, змушене було припинити виробництво, зупинити обладнання та погасити дві наявні скловарні печі. Товариство розташоване на відстані 30 кілометрів від м. Бородянка і через агресію окупантів вибуховими хвилями пошкоджено приміщення та обладнання заводу, а через мінометні, ракетні та артилерійські обстріли зруйновано та понівечено склади, складське обладнання та знищено велику частину готової продукції.

Відповідач зауважує, що введення воєнного стану в Україні визнано Торгово-промисловою палатою України форс-мажорною обставиною, яка, на його думку, є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, тобто від нарахування штрафів/пені за неналежне виконання зобов`язань.

Також, на думку відповідача, позивач неправомірно зарахував (на підставі статті 534 Цивільного кодексу України) сплачені відповідачем після відкриття провадження у справі грошові кошти в рахунок погашення невизнаних ТОВ «ПЗС» пені, втрат від інфляції та 3% річних. Відповідач звертає увагу на те, що при погашенні основного зобов`язання, при здійсненні платежів, ТОВ «ПЗС» вказувало призначення платежу: «За склобій згідно Договору від 09.08.2021 № 09/08-2021», що свідчить про протиправність дій позивача щодо як нарахування штрафних санкцій, так і їх залікове зарахування в односторонньому порядку.

Через канцелярію суду 03.10.2022 ТОВ «СВ-Скло» подало заяву від 29.09.2022 про уточнення позовних вимог, у якій позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 304162,30 грн, з яких: 156181,97 грн пені, 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи подану заяву, позивач зазначає, що після відкриття провадження у справі відповідач станом на 30.09.2022 сплатив позивачу основний борг в розмірі 1450545,23 грн. Зважаючи на призначення платежу, яке позивач не має права змінювати, останній просить суд стягнути з відповідача нараховані на прострочену заборгованість пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

За наслідками розгляду у підготовчому засіданні 03.10.2022 заяви ТОВ «СВ-Скло» від 29.09.2022 про уточнення позовних вимог суд установив, що остання за своїм змістом є заявою про зменшення розміру позовних вимог. Установивши дотримання позивачем вимог щодо форми та змісту такої заяви, встановлених статтею 46 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), суд прийняв до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, з огляду на що спір вирішується виходячи із нової ціни позову 304162,30 грн.

Подані раніше до суду заяви позивача про уточнення позовних вимог від 17.08.2022 та від 09.09.2022, за усною заявою представника позивача, зробленою у підготовчому засіданні 03.10.2022, суд залишив без розгляду.

З метою вирішення питань, визначених частиною другою статті 182 ГПК України, суд неодноразово відкладав підготовче засідання, строк підготовчого провадження продовжувався на тридцять днів, про що суд 12.09.2022 постановив ухвалу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.10.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.10.2022.

На електронну адресу суду 19.10.2022 від представника ТОВ «СВ-Скло» надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат позивача на забезпечення професійної правничої допомоги та стягнення таких витрат з відповідача на користь позивача в розмірі 41000,00 грн.

Зазначену заяву суд долучив до матеріалів справи.

У судовому засіданні 24.10.2022 суд розпочав розгляд справи по суті та заслухав вступні слова представників сторін щодо вимог заявленого позову, а також стосовно змісту та підстав заперечень проти позову, після чого оголосив перерву до 21.11.2022.

У судовому засіданні 21.11.2022, після закінчення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, представники сторін виступили із заключними словами, посилаючись на обставини і докази, досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 233 ГПК України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Після виходу з нарадчої кімнати, відповідно до статті 240 ГПК України, 21.11.2022 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ТОВ «СВ-Скло» (продавець) та ТОВ «ПЗС» (покупець) 09.08.2021 укладено договір № 09/08-2021 (далі договір), відповідно до пункту 1.1 якого продавець зобов`язується поставити у власність покупця склобій (далі «Товар»), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даного договору.

За умовами пункту 2.1 договору загальна кількість товару, що має бути поставлена та строки поставки викладються у заявках. Ціна товару погоджується та вказується у специфікаціях, які з моменту їх підписання сторонами є невід`ємними частинами даного договору.

Сума договору складається із суми всіх поставок, підтверджених видатковими накладними (пункт 2.3 договору).

Відповідно до порядку розрахунків, погодженого сторонами у пункті 3.2 договору, оплата проводиться покупцем протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня з дати вивантаження товару, згідно виставлених рахунків продавця.

Датою вивантаження товару, згідно з пунктом 3.3 договору, вважається дата підписання видаткових накладних.

Пунктами 4.2, 4.4 договору обумовлено, що продавець постачає товар на умовах DDP завод покупця, який знаходиться за адресою: Київська обл., Бородянський р-н, смт Пісківка, вул. Тетерівська, 1 (згідно з ІНКОТЕРМС 2010). Перехід права власності на партію товару від продавця до покупця є дата приходу товару на завод покупця і зазначається в ТТН.

Згідно з пунктом 6.2 договору за прострочення оплати товару згідно з пунктом 3.2 покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Відповідно до пункту 8.1 договору останній набирає сили з 09.08.2021 і діє до 31.12.2022.

Сторони погодили та підписали додатки до договору, які є його невід`ємною частиною, а саме: № 1 «Технічні вимоги до склобою змішаного тарного очищеного», № 2 «Технічні вимоги до склобою безбарвного тарного очищеного», № 3 «Технічні вимоги до склобою коричневого тарного очищеного».

У період з 08.02.2022 по 23.02.2022 продавець поставив, а покупець прийняв у власність товар (склобій) загалом на суму 1094775,23 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви видатковими накладними: № 15 від 08.02.2022 на суму 109736,00 грн; № 16 від 10.02.2022 на суму 104748,00 грн; № 17 від 14.02.2022 на суму 105676,00 грн; № 18 від 15.02.2022 на суму 110142,00 грн; № 19 від 16.02.2022 на суму 125688,14 грн; № 20 від 17.02.2022 на суму 138359,35 грн; № 21 від 18.02.2022 на суму 89368,70 грн; № 22 від 21.02.2022 на суму 91132,56 грн; № 23 від 22.02.2022 на суму 92700,43 грн; № 24 від 23.02.2022 на суму 127224,05 грн.

Також у матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних за вказаний період, які підписані представниками сторін.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

У зв`язку з введенням військового стану в країні та знаходженням заводу в районі бойових дій, з метою запобігання людських жертв та зменшення ризику повної втрати виробничих потужностей внаслідок перебоїв з енергопостачанням (електрична енергія та газ), ТОВ «ПЗС» 25.02.2022 видало наказ № 168-к, відповідно до пункту 1 якого з 26.02.2022 оголосило про призупинення виробництва продукції на невизначений строк (до закінчення військового стану в Україні).

Також організовано робочу групу щодо призупинення виробництва та консервування скловарних печей (підпункт 2.1 наказу № 168-к), оголошено простій не з вини працівників з 01.03.2022 всім працівникам, крім тих, які задіяні в консервуванні скловарних печей (пункт 4 наказу № 168-к).

Листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата України (далі ТПП України) на підставі статей 14, 14№ Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».

Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

У подальшому сторони підписали акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.04.2022, відповідно до якого заборгованість ТОВ «ПЗС» перед ТОВ «СВ-Скло» становить загалом 1450545,23 грн, з урахуванням заборгованості, яка сформувалась станом на 31.01.2022.

ТОВ «СВ-Скло» звернулось до суду із позовом про стягнення з ТОВ «ПЗС» 1450545,23 грн основного боргу, а також нарахованих на вказану прострочену заборгованість 156181,97 грн пені, 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат.

Після відкриття провадження у справі, у період з 12.08.2022 по 27.09.2022, ТОВ «ПЗС» перерахувало на рахунок ТОВ «СВ-Скло» грошові кошти в загальному розмірі 1450545,23 грн із призначенням платежу «За склобій згідно договору №09/08/2021 від 09.08.2021», що підтверджується платіжними дорученнями: № 11859 від 12.08.2022 на суму 60000,00 грн; № 11860 від 12.08.2022 на суму 101558,00 грн; № 11878 від 12.08.2022 на суму 81152,00 грн; № 11956 від 30.08.2022 на суму 20000,00 грн; № 11957 від 30.08.2022 на суму 93060,00 грн; № 11958 від 30.08.2022 на суму 109736,00 грн; № 11981 від 30.08.2022 на суму 19748,00 грн; № 12053 від 09.09.2022 на суму 89368,70 грн; № 12054 від 09.09.2022 на суму 125688,14 грн; № 12055 від 09.09.2022 на суму 110142,00 грн; № 12056 від 09.09.2022 на суму 105676,00 грн; № 12057 від 09.09.2022 на суму 85000,00 грн; № 12111 від 27.09.2022 на суму 138359,35 грн; № 12112 від 27.09.2022 на суму 311057,04 грн.

Сплата відповідачем основного боргу стала підставою для подання позивачем до суду заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача 156181,97 грн пені, 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат.

Як встановлено статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами першою, третьою, п`ятою статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, сторони уклали договір, який за своєю правовою природою є договором поставки товару.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд установив, що у період з 08.02.2022 по 23.02.2022 на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1094775,23 грн.

Водночас, відповідно до акту звірки взаєморозрахунків, який підписано і скріплено печатками сторін, станом на 28.04.2022 заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становила загалом 1450545,23 грн.

У статті 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Враховуючи умови пункту 3.2 договору, згідно з якими покупець зобов`язаний оплатити ціну товару протягом 21 календарного дня з дати вивантаження товару, прострочення покупця в оплаті за отриманий товар, відповідно до вказаних вище видаткових накладних, настало щонайменше з 01.03.2022 (за поставкою від 08.02.2022). За останньою поставкою, яка відбулась 23.02.2022, прострочення в оплаті товару настало 17.03.2022.

При цьому, як підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями за період з 12.08.2022 по 27.09.2022, відповідач здійснив оплату за отриманий товар з пропуском строків, визначених договором.

З огляду на прострочення відповідачем грошових зобов`язань за договором № 09/08-2021 від 09.08.2021, позивач просив суд стягнути нараховані на підставі пункту 6.2 договору та статті 625 Цивільного кодексу України 156181,97 грн пені та 15022,00 грн 3% річних, нарахованих за період із 17.03.2022 по 20.07.2022, а також 132958,33 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з квітня по липень 2022 року.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У пункті 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема щодо сплати неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Як встановлено частиною другою статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2 договору передбачено сплату покупцем пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення у разі порушення строків оплати товару, встановлених пунктом 3.2 договору.

Як вже зазначено, позивач нарахував до стягнення з відповідача за порушення строків оплати товару за договором 156181,97 грн пені за період з 17.03.2022 по 20.07.2022.

Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з нього сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що Торгово-промисловою палатою України визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022.

Суд зазначає, що 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України 16.11.2022 № 2738-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб.

Таким чином, наразі продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 19.02.2023.

За змістом статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У пункті 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 зазначено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для об`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору (контракту, угоди тощо) обов`язків згідно із законодавчими чи іншими нормативними актами виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Тобто Торгово-промислова палата України підтвердила, що обставини з 24.02.2022 до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами, як для суб`єктів господарювання так і для населення.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України»).

Статтею 617 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Також згідно з положеннями частини другої статті 218 Господарського кодексу України, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 913/785/17).

Відповідно до пункту 7.1 договору, в разі виникнення обставин непереборної сили (пожежа, повінь, землетрус, військові дії різного характеру, стихійне лихо, війна і військові дії, неоголошена війна, проведення антитерористичної операції, страйки, акти вищих органів державної влади чи органів управління тощо і ін.), що перешкоджають якій-небудь із сторін виконати повністю або частково свої обов`язки, термін виконання обов`язків за договором відкладається на період дії обставин непереборної сили ліквідації наслідків.

Пунктами 7.2, 7.3 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов цього договору, якщо це стало наслідком дії обставин непереборної сили. Виникнення форс-мажорних обставин має бути підтверджене актом Торговельно-промислової палати або іншими документами, виданими уповноваженими державними органами і підтверджуючих факт настання вказаних обставин. У випадку недотримання вказаних умов сторона не вправі посилатися на форс-мажорні обставини.

Матеріали справи свідчать про те, що 25.02.2022 ТОВ «ПЗС» наказом № 168-к з 26.02.2022 оголосило про призупинення виробництва продукції на невизначений строк (до закінчення воєнного стану в Україні). Крім того оголошено простій з 01.03.2022 всім працівникам крім тих, які задіяні в консервуванні скловарних печей.

Пунктом 5 зазначено наказу передбачено, що під час простою працівники звільняються від обов`язку бути присутніми на робочих місцях при наявному ризику для життя.

Враховуючи викладене, суд погоджується із позицією відповідача у справі, що введення воєнного стану вплинуло на спроможність своєчасного проведення розрахунків, а отже з урахуванням засад законності, розумності, добросовісності, справедливості та пропорційності дотримання балансу інтересів сторін, суд вважає за належне відмовити у задоволенні 156181,97 грн пені, нарахованої позивачем до стягнення з відповідача за період з 17.03.2022 по 20.07.2022.

При цьому слід зазначити, що існування на території України надзвичайних обставин, а саме введення воєнного стану, що неодмінно впливає на спроможність своєчасного ведення розрахунків та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності, є загальновідомим та нормативно врегульованим.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 Цивільного кодексу України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 922/175/18).

Порушення відповідачем умов договору щодо оплати вартості товару є підставою для нарахування визначених статтею 625 Цивільного кодексу України платежів, а наявність обставин непереборної сили за договором не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Під час перевірки розрахунків позивача суд установив, що сума 3% річних, нарахованих на заборгованість в розмірі 1450545,00 грн, становить 15022,08 грн, а сума втрат від інфляції 144042,85 грн.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат є меншими, ніж розраховані судом, та у зв`язку з тим, що відповідно до частини другої статті 237 ГПК України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, до стягнення з відповідача підлягають 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат, тобто у заявленому позивачем розмірі.

Беручи до уваги наведені вище положення законодавства та договору, враховуючи встановлені судом факти і зміст позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині 15022,00 грн 3% річних та 132958,33 грн інфляційних втрат. У стягненні 156181,97 грн пені суд відмовляє.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, суд керується пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України, відповідно до якого судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на те, що ціна позову становить 304162,30 грн, а також з огляду на висновок суду про часткове задоволення позову, судовий збір у розмірі 4562,43 грн (1,5% ціни позову) покладається на сторони пропорційно задоволених вимог. Отже з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2219,70 грн судового збору.

Крім того, за змістом пункту 1 частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною першою статті 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

У позовній заяві, яка є першою заявою по суті, позивач повідомив, що ТОВ «СВ-Скло» очікує понести витрати на забезпечення професійної правничої допомоги в розмірі 80000,00 грн. Докази понесення відповідних витрат позивач зобов`язався надати протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду.

У запереченнях на позовну заяву відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до співмірного розміру.

До закінчення судових дебатів представник позивача подав до суду заяву про долучення до матеріалів справи доказів понесених витрат ТОВ «СВ-Скло» на забезпечення професійної правничої допомоги, у якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 41000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Матеріали справи свідчать про те, що правова допомога ТОВ «СВ-Скло» у цій справі надавалась адвокатом Вірьовкіним Олександром Ігоровичем, який діяв на підставі ордеру серії АМ № 1027321 від 20.07.2022.

Суд установив, що між адвокатом Вірьовкіним Олександром Ігоровичем (адвокат) і ТОВ «СВ-Скло» (замовник) 19.07.2022 укладено договір про надання професійної правничої допомоги № 19/07, відповідно до пункту 1.1 якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити роботи у порядку та строки обумовлені сторонами в даному договорі.

Пунктом 4.1 договору № 19/07 обумовлено, що розмір оплати праці адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються в актах прийому-передачі наданих послуг. Замовник сплачує винагороду адвокату у готівковому або/чи у безготівковому вигляді на банківський рахунок адвоката. Сума наданих послуг сплачується замовником протягом 30 робочих днів з дня підписання акту прийомки-передачі наданих послуг.

Адвокат і замовник 19.10.2022 підписали акт № 01 прийому-передачі наданих послуг до договору про надання професійної правничої допомоги № 19/07 від 19.07.2022 на загальну суму в розмірі 41000,00 грн.

За змістом вказаного акта адвокат надав, а замовник прийняв такі послуги:

- підготовка та подання позивної заяви про стягнення боргу та штрафних санкцій з ТОВ «ПЗС» на користь ТОВ «СВ-Скло» 1754707,53грн., з яких: 1450545,23 грн основний борг, 156181,97 грн пеня, 15022,00 грн 3% річних, 132958,33 грн інфляційні втрати; вартість послуг становить 35000,00 грн;

- представництво замовника в суді із розрахунку 2200,00 грн за одне засідання, а саме: 22.08.2022, 12.09.2022, 03.10.2022 загалом на суму 6600,00 грн.

Досліджуючи надані документи на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Вірьовкіним О.І. професійної правничої допомоги позивачу у цій справі. Отже витрати ТОВ «СВ-Скло» на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Частиною четвертою статті 126 ГПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

При цьому слід зазначити, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони (в цьому випадку відповідача), відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, а також чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині четвертій статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 ГПК України узгоджується також із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.11.2019 у справі № 905/1785/18 та від 18.11.2019 у справі № 908/374/19.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи із конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на складність цієї справи, наданий адвокатом обсяг послуг, а також враховуючи клопотання відповідача про зменшення відповідних витрат до співмірного розміру, на думку суду, у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 41000,00 грн, стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, у розумінні приписів частини четвертої статті 129 ГПК України, а їх стягнення з відповідача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, з огляду на що суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Такі висновки суд обґрунтовує наступним.

Спір у цій справі для кваліфікованого юриста є спором незначної складності та фактично є спором про стягнення заборгованості за договором поставки із застосуванням пункту договору щодо наслідків прострочення грошового зобов`язання (пеня) та статті 625 Цивільного кодексу України (3% річних та інфляційних втрат), до якого наявна стала практика Верховного Суду у подібних правовідносинах. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Суд також врахував, що нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося, відповідач не вчиняв жодних перешкод у розгляді цієї справи, сплативши під час розгляду справи всю суму основного боргу.

Водночас, як свідчать матеріали справи, остання за своєю суттю не є складною та не викликає значного публічного інтересу, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.

Враховуючи фактичні обставини справи та критерії розумності судових витрат, беручи до уваги предмет позову, тривалість розгляду і складність справи, ціну позову, а також клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на надання професійної правничої допомоги, суд установив наявність підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які заявлено до стягнення з відповідача.

Таким чином, з урахуванням норм частини четвертої статті 126 ГПК України, суд дійшов висновку, що за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 126, 129, 237, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пісківський завод скловиробів» (07820, Київська обл., Бородянський р-н, смт Пісківка, вул. Тетерівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 33894121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ-Скло» (12447, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Двірець, вул. Висілкова, буд. 27; код ЄДРПОУ 44161221) 15022 (п`ятнадцять тисяч двадцять дві) грн 00 коп. 3% річних, 132958 (сто тридцять дві тисячі дев`ятсот п`ятдесят вісім) грн 33 коп. інфляційних втрат, 15000 (п`ятнадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу та 2219 (дві тисячі двісті дев`ятнадцять) грн 70 коп. судового збору.

3. Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 156181 грн 97 коп. пені.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до статей 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 01.12.2022.

Суддя О.В. Щоткін