Ухвала

від 28.11.2022 по справі 914/1416/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

УХВАЛА

28.11.2022 Справа № 914/1416/18

Суддя Манюк П.Т. розглянувши матеріали

заяви: Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), м. Київ

про видачу дублікату наказу у справі № 914/1416/18

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 , с. Савинці, Рокитнянський район, Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Енергопромхолдинг, м. Червоноград, Львівська область

про стягнення 2 467, 50 грн

встановив:

В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/1416/18 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Енергопромхолдинг про стягнення 2 467, 50 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.09.2018 у справі № 914/1416/18 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Енергопромхолдинг на користь Військової частини НОМЕР_1 суму в розмірі 4 229, 50 грн, з яких: 2 467, 50 грн пені та 1 762, 00 грн судового збору.

На виконання вказаного рішення видано наказ від 08.10.2018.

23.11.2022 до господарського суду від Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про видачу дублікату наказу від 08.10.2018.

В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що на примусовому виконанні у Шевченківському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебуває виконавче провадження № 57834819 з примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 № 914/1416/18 про стягнення з ТОВ «Енергопромхолдинг» на користь Військової частини НОМЕР_1 боргу у розмірі 4 229, 50 грн, з яких: 2 467,50 грн пені та 1 762, 00 грн судового збору. 04.06.2019 державним виконавцем Колодчуком С.В., винесено постанову про прийняття виконавчого провадження, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження.

08.08.2019 державним виконавцем Колодчуком С.В., керуючись пунктом 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» , винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, копію якої разом з оригіналом виконавчого документа направлено на адресу стягувача. Проте, 27.04.2020 начальником Відділу, керуючись статті 74 Закону, винесено постанову про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 08.08.2019 № 57834819.

Державним виконавцем Коваленко Є.І, у телефонній розмові з представником стягувача встановлено, що оригінал наказу Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 № 914/1416/18 останнім було направлено на адресу Відділу для продовження примусового виконання виконавчого документа. Однак, в матеріалах виконавчого провадження № 57834819 станом на 15.11.2022 відсутній такий оригінал наказу, відтак цей наказ є втраченим, у зв"язку з чим відділ державної виконавчої служби звернувся в господарський суд з відповідною заявою.

Встановивши наведені обставини справи, суд дійшов наступних висновків, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку (статті 129, 129-1 Конституції України).

Згідно зі статтею 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частини перша статті 327 ГПК України).

Порядок вирішення питання щодо видачі дубліката виконавчого документа (наказу суду) до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів визначено підпунктом 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України.

Відповідно до підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. За видачу стягувачу дубліката виконавчого документа справляється судовий збір у розмірі 0,03 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ухвала про видачу чи відмову у видачі дубліката виконавчого документа може бути оскаржена в апеляційному та касаційному порядку.

Дублікат виконавчого документа - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Від оригіналу зазначений документ відрізняється лише спеціальною позначкою "Дублікат".

Аналіз змісту підпункту 19.4 пункту 19 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України свідчить, що основними критеріями для задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа є: втрата виконавчого документа (загублення, викрадення, знищення, істотне пошкодження, вилучення у виконавця або стягувача, що унеможливлює його виконання, тощо) та звернення до суду із заявою до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Суд зауважує, що ГПК України не надає суду права відмовити у задоволенні заяви про видачу дубліката наказу з мотивів її необґрунтованості та не зобов`язує наводити причини втрати наказу. За умови встановлення факту невиконання судового рішення видача дубліката наказу не порушує прав боржника та не покладає на нього додаткових зобов`язань, оскільки дублікат наказу має повністю відтворювати втрачений наказ, у тому числі містити дату його видачі. Натомість відсутність наказу унеможливлює виконання рішення суду та порушує його права.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (див. рішення від 19.03.1997 зі справи "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 зі справи "Шмалько проти України").

Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" № 15729/07 від 05.07.2012, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

За таких обставин суди дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про видачу дублікату наказу у справі № 914/1416/18.

Керуючись ст.ст. 234, 326, 327, п. 19.4 розділу «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Заяву Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про видачу дублікату наказу у справі № 914/1416/18 задовольнити повністю.

2. Видати Шевченківському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 08.10.2018 у справі № 914/1416/18 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергопромхолдинг» на користь Військової частини НОМЕР_1 суму в розмірі 4 229, 50 грн, з яких: 2 467, 50 грн пені та 1 762, 00 грн судового збору.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Манюк П.Т.