Постанова

від 01.12.2022 по справі 826/11161/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 826/11161/18

касаційне провадження № К/9901/23878/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року (головуючий суддя - Аверкова В.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року (головуючий суддя - Кузьменко В.В.; судді - Василенко Я.М., Шурко О.І.)

у справі № 826/11161/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електростандарт ЛТД»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

У липні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Електростандарт ЛТД» (далі - ТОВ «Електростандарт ЛТД», позивач, платник) звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач, контролюючий орган, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 00003971402.

В обґрунтування позову платник зазначив, що відповідач неправомірно здійснив визначення собівартості товарів за допомогою бази даних інформаційної системи «Податковий блок», оскільки інформація із чеків, які передаються до бази, містить тільки внутрішній код товару і його часткову назву, що не дає можливості належним чином ідентифікувати товар для визначення його собівартості. Крім того, контролюючим органом під час визначення собівартості товарів були враховані не всі товарні чеки та не були досліджені первинні документи, які підтверджують формування собівартості реалізованого товару, що свідчить про неповне з`ясування обставин при складенні акта перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року, позов задоволено.

Визнаючи протиправним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що фактична собівартість, реалізованих позивачем товарів, відповідає показникам, відображеним в фінансовій звітності платника, та підтверджена первинними документами, тому висновки контролюючого органу про завищення позивачем собівартості реалізованої продукції є помилковими.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що платником не було надано в повному обсязі відомостей бухгалтерського обліку, які підтверджують щоденне формування доходів та витрат в розрізі контрагентів постачальників та покупців. Крім того, на момент розгляду справи відносно службових осіб ТОВ «Електростандарт ЛТД» зареєстровано кримінальне провадження за № 32018100000000182 від 10 жовтня 2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Верховний Суд ухвалою від 21 жовтня 2019 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДФС в м. Києві.

18 листопада 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що оскаржувані судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, при цьому доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судових інстанцій. Наголошує, що відповідачем при проведенні перевірки не були враховані всі товарні чеки, які підтверджують формування собівартості реалізованого товару, за охоплений перевіркою період. Крім того, податковий орган не надав механізм розрахунку, який він використовував при визначенні собівартості реалізованого товару.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем в період з 28 лютого 2018 року по 21 березня 2018 року проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Електростандарт ЛТД» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2017 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2013 року по 30 вересня 2017 року, за результатами якої складено акт від 28 березня 2018 року № 186/26-15-14-02-05/39003119.

Вказаним актом, зокрема, встановлено, що ТОВ «Електростандарт ЛТД» завищено собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на загальну суму 11 470 205,00 грн, що призвело до порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, в результаті чого платником занижено податок на прибуток на загальну суму 2 064 637,00 грн, у тому числі за 2015 рік на суму 805 016,00 грн, за 2016 рік на суму 758 940,00 грн, за три квартали 2017 року на суму 500 681,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 00003971402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2 379 542,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 2 064 637,00 грн та за штрафними санкціями 314 905,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного акта індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Статтею 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються, зокрема, на такому принципі як нарахування та відповідність доходів і витрат - для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи (у тому числі накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318 (далі - П(С)БО 16).

Відповідно до пункту 5 П(С)БО 16 витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

За правилами пункту 6 П(С)БО 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (пункт 7 П(С)БО 16).

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (далі - П(С)БО 9).

Відповідно до пункту 4 П(С)БО 9 запаси - активи, які: утримуються для подальшого продажу (розподілу, передачі) за умов звичайної господарської діяльності; перебувають у процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва; утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, а також управління підприємством/установою.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Пунктом 16 П(С)БО 9 визначено, що при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, продаж та іншому вибутті оцінка їх здійснюється за одним з таких методів: ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої собівартості; собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу.

Судами встановлено, що понесені у перевіряємому періоді витрати платником формувались на підставі первинних документів, які відображені у рахунках 90, 92, 93, 94, 95 бухгалтерського обліку. На підтвердження формування собівартості реалізованих за перевіряємий період товарів в матеріалах справи міститься регістр 90 рахунку.

При цьому, при відпуску запасів у виробництво, з виробництва, у продаж та іншому вибутті позивач використовує метод собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО).

Податковий орган зазначає, що платником завищено собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на загальну суму 11 470 205,00 грн, у тому числі за 2015 рік на 4 472 312,00 грн, за 2016 рік на 4 216 334,00 грн, за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року на 2 781 559,00 грн.

Вказані твердження контролюючого органу ґрунтуються на аналізі інформації, наявної в базі даних «Податковий блок».

Разом з тим, такі висновки відповідача спростовуються наданими на підтвердження собівартості реалізованих кінцевим споживачам товарів платником документами, а саме:

- за 2015 рік: копіями товарних чеків, фіскальних звітних чеків та сторінок реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО), видаткових накладних, товарно-транспортних накладних; таблицею собівартості товарів за даними бухгалтерського обліку позивача, з якої вбачається, що відпускна сума з податком на додану вартість (далі - ПДВ) за вказаний період склала 22 230 698,07 грн, а собівартість реалізованої продукції без ПДВ - 18 064 664,02 грн; реєстром повернення реалізованого товару за товарними чеками за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року; копією оборотно-сальдової відомості по рахунку 70 за вказаний період;

- за 2016 рік: копіями товарних чеків, фіскальних звітних чеків та сторінок РРО, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних; таблицею собівартості товарів за даними бухгалтерського обліку позивача, з якої вбачається, що відпускна сума з ПДВ за вказаний період склала 25 831 111,18 грн, а собівартість реалізованої продукції без ПДВ - 20 776 698,56 грн; реєстром повернення реалізованого товару за товарними чеками; копією оборотно-сальдової відомості по рахунку 70 за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року;

- за 9 місяців 2017 року: копіями товарних чеків, фіскальних звітних чеків та сторінок РРО, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, вантажних-митних декларацій; таблицею собівартості товарів за даними бухгалтерського обліку позивача за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року, з якої вбачається, що відпускна сума з ПДВ за вказаний період склала 17 828 846,83 грн, а собівартість реалізованої продукції без ПДВ - 14 094 924,06 грн; реєстром повернення реалізованого товару за товарними чеками за вказаний період; копією оборотно-сальдової відомості по рахунку 70 за період з 01 січня 2017 року по 30 вересня 2017 року.

Аналізуючи названі документи суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що фактична собівартість реалізованих товарно-матеріальних цінностей відповідає показникам собівартості, відображеним в фінансовій та податковій звітності позивача, що свідчить про безпідставність висновків контролюючого органу про порушення платником підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 ПК України.

Доводи відповідача про ненадання платником документів на запити контролюючого органу спростовують матеріали справи, які містять копії супровідних листів з відмітками податкового органу про отримання запитуваних документів.

Суд не приймає посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження відносно службових осіб ТОВ «Електростандарт ЛТД», оскільки матеріали справи не містять доказів наявності вироку суду щодо зазначених осіб за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинною третьою статті 212 Кримінального кодексу України.

Таким чином, висновок судових інстанцій про необ`єктивність доводів контролюючого органу щодо завищення позивачем собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДФС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова