Постанова

від 16.11.2022 по справі 468/1692/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 468/1692/18-ц

провадження № 61-21279св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне підприємство «Злагода»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Злагода» на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року у складі судді Муругова В. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року у складі колегії суддів Самчишиної Н. В., Прокопчук Л. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства «Злагода» (далі - ПП «Злагода») про визнання недійсними договорів оренди землі.

Позов мотивувала тим, що вона є власником двох земельних ділянок у межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,82 га та 2,55, га з кадастровими номерами 4820680800:04:000:0224 та 4820680800:03:000:0221, належних їй на підставі власності.

Зазначила, що сторони 01 грудня 2004 року уклали договір оренди землі на 7 років, а після закінчення терміну дії цього договору, за спільною згодою, продовжили договірні відносини на тих самих умовах.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 прийняла рішення про необхідність самостійного ведення обробки земельних ділянок.

Проте дізналася, що відповідач користується її земельними ділянками на підставі договорів оренди землі від 01 грудня 2013 року, які вона не укладала та не підписувала.

Просила визнати недійсними укладені 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Злагода» договори оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 2,55 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0221, та земельної ділянки площею 5,82 га, кадастровий номер 4820680800:04:000:0224, які розташовані в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, стягнути на її користь з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням від 08 серпня 2019 року Баштанський районний суд Миколаївської області позов задовольнив.

Визнав недійсними укладені 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП «Злагода» договори оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 2,55 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0221, та земельної ділянки площею 5,82 га, кадастровий номер 4820680800:04:000:0224, які розташовані в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

Стягнув з ПП «Злагода» на користь ОСОБА_1 3 659,84 грн судових витрат.

Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що договори оренди земельних ділянок від 01 грудня 2013 року підлягають визнанню недійсними, оскільки підписані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вважав, що строк позовної давності за вимогами про визнання договорів недійсними не сплинув, оскільки позивач дізналась про їх наявність у жовтні 2018 року і ця обставина не спростована відповідачем.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

На рішення суду першої інстанції ПП «Злагода» подало апеляційну скаргу.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року рішення місцевого суду залишено без змін.

Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що рішення місцевий суд ухвалив з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ПП «Злагода» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 04 грудня 2019 року відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції, зупинив виконання (дію) рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року до закінчення касаційного провадження, надіслав учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснив їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Справа надійшла до Верховного Суду 26 грудня 2019 року.

Ухвалою від 29 червня 2021 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Верховний Суд ухвалою від 07 липня 2021 року касаційне провадження у справі № 468/1692/18-ц зупинив до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Ухвалою від 11 листопада 2022 року Верховний Суд поновив провадження у справі № 468/1692/18-ц.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права; висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи; суди першої та апеляційної інстанцій необґрунтовано не застосували строк позовної давності, не дослідили питання, чи міг позивач дізнатись про порушення своїх прав раніше.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, розташованих у межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,82 га та 2,55 га з кадастровими номерами: 4820680800:04:000:0224 та 4820680800:03:000:0221 (а. с. 8, 9).

ПП «Злагода» користувалося цими земельними ділянками на підставі договору оренди землі від 01 грудня 2004 року, зареєстрованого у Баштанському районному відділі Миколаївської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» при Держкомземі України» від 02 листопада 2006 року № 040600601485 (а. с. 5-7).

За договором оренди землі від 01 грудня 2013 року, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 25 березня 2013 року, ОСОБА_1 надала земельну ділянку, площею 2,55 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0221, у строкове платне користування ПП «Злагода» на 10 років.

За договором оренди землі без номера від 01 грудня 2013 року, зареєстрованим у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 25 березня 2013 року, ОСОБА_1 надала земельну ділянку площею 5,82 га, кадастровий номер 4820680800:04:000:0224, у строкове платне користування ПП «Злагода» на 10 років (а. с. 10-17).

Протягом 2013-2018 років ОСОБА_1 отримувала від ПП «Злагода» орендну плату за користування земельною ділянкою.

Мотивуючи позов, ОСОБА_1 зазначила, що обидва договори оренди землі від 01 грудня 2013 року вона не підписувала, а про їх наявність дізналась лише у жовтні 2018 року.

Вважала, що земельні ділянки продовжували перебувати в оренді у відповідача за попереднім договором, на умовах якого, як вона вважала, отримувала орендну плату.

За висновком судово-почеркознавчого експерта від 24 квітня 2019 року № 80 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Оредодавець» розділу «Підписи сторін» договору оренди землі від 01 грудня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Злагода» (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0221), виконала не ОСОБА_1 , а інша особа.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Оредодавець» розділу «Підписи сторін» договору оренди землі від 01 грудня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Злагода» (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:04:000:0224), виконала не ОСОБА_1 , а інша особа (а. с. 119-122).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що договір в присутності відповідної посадової особи підприємства позивач не підписувала, договір був переданий дочці позивача, яка працювала на підприємстві.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті З ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частинами першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов місцевий суд, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що договори оренди земельних ділянок від 01 грудня 2013 року підлягають визнанню недійсними, оскільки їх підписала не ОСОБА_1 , а інша особа.

Позовна давність за вимогами про визнання договорів недійсними не сплинула, оскільки позивач дізналась про їх наявність у жовтні 2018 року і ця обставина не спростована відповідачем.

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суди попередніх інстанцій дійшли їх унаслідок помилкового застосування норм матеріального права.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають на підставі закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частина третя статті 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

Коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) дійшла висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Розглядаючи справу № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) Велика Палата Верховного Суду не відступила від висновків, викладених у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

У справі, що розглядається, позивач звернулась з вимогою про визнання недійсним договорів оренди від 01 грудня 2013 року, посилаючись на те, що цей договір вона не підписувала.

Із справи відомо, що за висновком судово-почеркознавчого експерта від 24 квітня 2019 року № 80 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Оредодавець» розділу «Підписи сторін» договору оренди землі від 01 грудня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «Злагода» (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0221), виконала не ОСОБА_1 , а інша особа.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Оредодавець» розділу «Підписи сторін» договору оренди землі від 01 грудня 2013 року, укладеного ОСОБА_1 та ПП «Злагода» (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:04:000:0224), виконала не ОСОБА_1 , а інша особа (а. с. 119-122).

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що договір у присутності відповідної посадової особи підприємства позивач не підписувала, договір був переданий дочці позивача, яка працювала на підприємстві.

Отже, суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили, що спірний договір позивач не підписувала та, відповідно, істотних умов його не погоджувала.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими.

У випадку оспорення самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає, порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За таких обставин у позові слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Щодо позовної давності

Суд розглядає питання про застосування позовної давності лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 69-73,137-139), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункти 65, 66)).

Оскільки Верховний Суд відмовляє у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту, доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій, в порушення статті 267 ЦК України, безпідставно не застосували до позовних вимог позивача строк позовної давності є, неприйнятними.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки Верховний Суд ухвалив нове рішення про відмову у позові, витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 115,00 грн та касаційної скарги у розмірі 2 820,00 грн, що разом становить 4 935,00 грн, необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ПП «Злагода».

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Злагода» задовольнити частково.

Рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 жовтня 2019 року скасувати.

У позові ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Злагода» про визнання договорів оренди землі недійсними відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного підприємства «Злагода» відшкодування витрат зі сплати судового збору у сумі 4 935,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук