Постанова

від 25.10.2019 по справі 468/1692/18-ц

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.10.19

22-ц/812/1677/19

Єдиний унікальний номер судової справи:468/1692/18-ц

Провадження 22-ц/812/1677/19 Суддя - доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

25 жовтня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участі:

- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

- представника відповідача Шевченка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Злагода на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року ухвалене головуючим у справі суддею Муруговим В.В. в приміщені того ж суду, того ж дня о 13 год. 11 хв., повний текст рішення складено 13 серпня 2019 року, за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Злагода про визнання недійсними договорів оренди землі,

встановила:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 пред`явила позов до Приватного підприємства Злагода (далі - ПП Злагода ) про визнання недійсними договорів оренди землі.

Позивач зазначала, що є власником двох земельних ділянок, розташованих в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5, 82 га та 2, 55 га з кадастровими номерами: 4820680800:04:000: НОМЕР_1 та 4820680800:03:000 НОМЕР_2 , належних їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 №051205 від 25 жовтня 2004 року.

01 грудня 2004 року між нею та відповідачем був укладений договір оренди землі, строком на 7 років, а після закінчення терміну дії цього договору за обопільною згодою, вони продовжили договірні відносини на тих самих умовах.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 прийняла рішення про необхідність самостійного ведення обробки земельних ділянок, однак їй стало відомо, що відповідач користується її земельними ділянками на підставі договорів оренди землі від 01 грудня 2013 року, які вона не укладала та не підписувала.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати недійсними вказані договори оренди землі від 01 грудня 2013 року.

Рішенням Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним укладений 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП Злагода договір оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 2,55 га кадастровий номер 4820680800:03:000:0221, що розташована в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

Визнано недійсним укладений 01 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ПП Злагода договір оренди землі щодо передачі в оренду земельної ділянки площею 5,82 га кадастровий номер 4820680800:03:000:0224, що розташована в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області.

-2-

Стягнуто з ПП Злагода на користь ОСОБА_1 3 659 грн. 84 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору та витрат за проведення експертизи.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, ухвалення його з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судово-почеркознавча експертиза у справі була проведена неналежною установою, експерту були надані неналежні для експертизи вільні зразки, судом невірно надана оцінка факту отримання позивачем орендної плати за договором оренди та суд необґрунтовано не взяв до уваги аргументи відповідача про обізнаність позивача про порушення його прав з 25 березня 2015 року, тобто з моменту реєстрації спірних договорів та у порушення ч. 4 ст. 267 ЦК України не застосував наслідки спливу позовної давності.

У відповіді на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_2 зазначав, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і повністю узгоджується з матеріалами справи.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як встановлено судом і вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є власником двох земельних ділянок, розташованих в межах території Єрмолівської сільської ради Баштанського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5, 82 га та 2, 55 га з кадастровими номерами: 4820680800:04:000: НОМЕР_1 та 4820680800:03:000 НОМЕР_2 , належних їй на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 № НОМЕР_4 від 25 жовтня 2004 року (а.с.8-9).

ПП Злагода користувалось вказаними земельними ділянками на підставі договору оренди землі від 01 грудня 2004 року, зареєстрованого у Баштанському районному відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр ДЗК при Держкомземі України від 02 листопада 2006 року № 040600601485 (а.с.5-7).

Згідно договору оренди землі без номера від 01 грудня 2013 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 25 березня 2013 року, ОСОБА_1 надала земельну ділянку площею 2,55 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0221 у строкове платне користування ПП Злагода на строк 10 років. Згідно договору оренди землі без номера від 01 грудня 2013 року, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень 25 березня 2013 року, ОСОБА_1 надала земельну ділянку площею 5,82 га, кадастровий номер 4820680800:03:000:0224, у строкове платне користування ПП Злагода на строк 10 років (а.с.10-17).

Протягом 2013-2018 років ОСОБА_1 отримувала від ПП Злагода орендну плату за користування земельною ділянкою.

Обґрунтовуючи позов, позивач зазначала, що обидва договори оренди землі від 01 грудня 2013 року вона не підписувала, а про їх наявність дізналась лише у жовтні 2018 року. До цього часу вважала, що земельні ділянки продовжували перебувати в оренді у відповідача за попереднім договором, на умовах якого, як вона вважала, що отримувала орендну плату.

Відповідно до висновку судово - почеркознавчого експерта №80 від 24 квітня 2019 року підпис від імені ОСОБА_1 у графі Оредодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі від 01 грудня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП Злагода (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0221), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

-3-

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі Оредодавець розділу Підписи сторін договору оренди землі від 01 грудня 2013 року укладеного між ОСОБА_1 та ПП Злагода (кадастровий номер земельної ділянки 4820680800:03:000:0224), виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с.119-122).

До того ж, в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що договір в присутності відповідної посадової особи підприємства позивачем не підписувався, а був переданий донці позивача, яка працювала на підприємстві.

Враховуючи те, що договори оренди від 01 грудня 2013 року ОСОБА_1 не підписувала, суд дійшов до вірного висновку про наявність підстав, передбачених ст.ст.203,215 ЦК для визнання оспорюваного правочину недійсним.

Доводи в апеляційній скарзі щодо порушення процесуального закону не можна визнати обґрунтованими.

Так, про попереднє судове засідання в якому вирішувалось питання про призначення почеркознавчої експертизи відповідач був належним чином повідомлений (а.с.89). Експериментальні та вільні зразки почерку позивача були долучені до справи з дотриманням процесуальної форми (ст.107 ЦПК України), що підтверджується даними журналу судового засідання та його технічним записом (а.с.55, 103).

Ухвалу суду про призначення такої експертизи відповідач в установленому порядку не оскаржував (п.12 ч.1 ст.353 ЦПК України), а заявив лише клопотання про призначення повторної експертизи, хоча поставлені судом перед експертом питання відповідають Науково-методичним рекомендаціям з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (затверджено наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5). До того ж саме такі ж питання пропонувались і відповідачем у клопотанні про призначення повторної експертизи (а.с.144 - 148).

Об`єкти і матеріали дослідження експерта відповідають наданим судом в його розпорядження об`єктам і матеріалам (а.с.105,109,119).

Твердження апелянта про те, що судом при призначені експертизи порушено п.1.4,1.8 розділу 1 Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень не заслуговують на увагу, виходячи з такого.

Так, апелянт посилається на надання судом експерту недостатніх та неналежних вільних зразків підпису ОСОБА_1 .

Проте, таке спростовується матеріалами справи та висновком експертизи, в якому експертом зазначено, які саме вільні зразки підпису позивача надано на дослідження. Достатність досліджуваного матеріалу відповідно до вищевказаних Науково-методичних рекомендацій визначає сам експерт, в іншому випадку відповідно до процесуального законодавства він заявляє клопотання про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, пов`язаних з проведенням експертизи ( п.2.1 розділу 2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №53/5 від 08 жовтня 1998 року)( далі - Інструкція). Клопотань про надання додаткових матеріалів для проведення дослідження експерт не заявляв.

Крім того, зазначена у п. 1.8 кількість як вільних, так і експериментальних зразків є рекомендованою, а не суворо обов`язковою, що підтверджується вживанням у цьому пункті таких прислівників як бажано , по змозі .

З матеріалів справи вбачається, що експертизу проведено на підставі наданих експериментальних, вільних та умовно-вільних зразків підписів ОСОБА_1 , що надані останньою та містяться у матеріалах справи.

За такого, колегія суддів вважає, що експертизу проведено у відповідності до вимог ст. 147 ЦПК України.

-4-

Саме по собі твердження відповідача про наявність сумніву у правильності висновку експерта є недостатніми для проведення повторної експертизи, так як висновок експерта носить категоричний характер, а в дослідницькій частині наведені обґрунтування розбіжностей за загальними та окремими ознаками між наданими на експертизу зразками підпису позивача (а.с.119-122), що у повній мірі відповідає вимогам ст.102 ЦПК України, розділу 1У Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджено наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5).

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про те, що експертиза була проведена неналежною установою. Як вбачається з матеріалів справи клопотання про призначення судової експертизи заявлено представником позивача, який просив проведення експертизи доручити Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України. Представник позивача проти проведення експертизи заперечував, а у разі її призначення не зазначив жодної експертної установи (а.с.53-54,75-77).

Ухвалою у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Миколаївського НДЕКЦ МВС України (а.с.104-105).

За змістом статті 7 Закону України Про судову експертизу судово-експертну діяльність у кримінальному провадженні здійснюють державні спеціалізовані установи, а в інших випадках - також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. До державних спеціалізованих установ належать:

науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України;

науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України;

експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

За змістом ч. 3 ст. 103 ЦПК України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Оскільки вказаною нормою процесуального закону передбачено право суду з урахуванням обставин справи самостійно визначити експерта чи експертну установу, суд першої інстанції правильно використав таке право та за відсутності заперечень відповідача щодо експертної установи чи експерта визначив запропоновану позивачем експертну установу, яка розташована за місцем розгляду справи. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 не обмежувала право суду доручити проведення експертизи експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Дії суду не суперечать положенням п. 1.1 та п. 1.6 Інструкції.

Посилання на те, що судом в ухвалі про призначення експертизи не мотивована підставність проведення експертизи в Миколаївському НДЕКЦ МВС України, а не в належній, як на думку відповідача, установі - Одеському НДІСЕ, не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки Миколаївський НДЕКЦ МВС України має у своєму штаті експертів, які згідно законодавства мають право проводити судові експертизи.

-5-

Що ж стосується отримання позивачем грошових сум від відповідача, то такі дії позивача не можна вважати укладанням або наступним схваленням договорів оренди (ч.2 ст.241 ЦК України), оскільки як установлено позивач не підписувала оспорюваних договорів оренди та не уповноважувала на їх укладення інших осіб, а, відтак, і не виражала свою волю на їхнє укладення.

Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом наслідків спливу позовної давності.

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Встановивши, що позовну давність пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цієї підстави, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

У даному випадку суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач дізналася про порушення її прав в жовтні 2018 року, коли отримала копії договорів оренди. До цього часу про існування договорів їй не було відомо, оскільки договори оренди вона не підписувала.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, оскільки належних доказів того, що позивач могла бути обізнана про наявність оспорюваних договорів до жовтня 2018 року матеріали справи не містять та судом не установлено.

Більш того, як слідує з пояснень представника відповідача у суді апеляційної інстанції розрахункові документи з виплати орендної плати позивачу не містили даних щодо договорів на підставі яких здійснювались виплати. Отже, сама по собі реєстрація відповідачем спірних договорів оренди 25 березня 2015 року цього висновку суду не спростовує.

Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

За такого, відповідно до вимог частини першої статті 375 ЦПК України рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

-6-

Керуючись ст. 367, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Злагода залишити без задоволення, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2019 року.

Єдиний унікальний номер судової справи:468/1692/18-ц

Провадження 22-ц/812/1677/19 Суддя - доповідач апеляційного суду - Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

(вступна та резолютивна частини)

25 жовтня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого - Самчишиної Н.В.,

суддів: Прокопчук Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання - Цуркан І.І.,

за участі:

- представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

- представника відповідача Шевченка І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства Злагода на рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року ухвалене головуючим у справі суддею Муруговим В.В. в приміщені того ж суду, того ж дня о 13 год. 11 хв., повний текст рішення складено 13 серпня 2019 року, за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Злагода про визнання недійсними договорів оренди землі,

Керуючись ст. 367, 375, 382, 389 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Злагода залишити без задоволення, а рішення Баштанського районного суду Миколаївської області від 08 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верхового Суду у випадках та з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: Л.М. Прокопчук

Ж.М. Яворська