Ухвала

від 28.11.2022 по справі 178/1198/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

28 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 178/1198/21

провадження № 61-11525ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Фермерського (селянського) господарства «Золотий ранок» на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського (селянського) господарства «Золотий ранок» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила розірвати договір оренди земельної ділянки від 20 квітня 2013 року № 4/13, укладений між нею та Фермерським (селянським) господарством «Золотий ранок» (далі - ФГ «Золотий ранок»).

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 9,11 га, кадастровий номер 1222080500:01:050:0481, розташованої за межами населеного пункту, в адміністративних межах на території Адамівської сільської ради Криничанського району Дніпропетровської області, згідно з державним актом про право власності на землю серії Р2 № 224652 від 16 грудня 2003 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010312200653. Згідно з договором оренди земельної ділянки № 4/13, укладеним 20 квітня 2013 року між нею та ФГ «Золотий ранок», зазначена земельна ділянка була передана фермерському господарству в оренду строком на 10 років. За умовами вказаного договору відповідач зобов`язався вносити орендну плату в період з 30 липня до 30 грудня кожного року, однак в порушення вимог, передбачених пунктом 9 договору, починаючи з 2013 року по 2020 рік відповідач не сплачував орендної плати в розмірах, визначених пунктом 9 цього договору, в порушення пункту 11 договору відповідач не сплачував їй орендної плати у визначені терміни, а саме з 30 липня до 30 грудня кожного року, в порушення пункту 13 договору відповідач за весь період оренди земельної ділянки з 2013 року жодного разу не переглядав розмір орендної плати, внаслідок чого вона була значною мірою позбавлена того, на що розраховувала при укладенні договору. Вказані обставини є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2022 року позов задоволено. Договір № 4/13, укладений 20 квітня 2013 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Золотий ранок», оренди земельної ділянки, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 9,11 га, кадастровий номер 1222080500:01:050:481, розірвано. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ФГ «Золотий ранок» залишено без задоволення, а рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2022 року - без змін.

18 листопада 2022 року ФГ «Золотий ранок» подало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і відмовити в задоволенні позову.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» передбачено, що у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2022 року (на час подання касаційної скарги) - 2 481 грн.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Як встановлено судами попередніх інстанцій в цій справі, 20 квітня 2013 року між орендодавцем ОСОБА_1 та орендарем ФГ «Золотий ранок» було укладено договір оренди земельної ділянки № 4/13, строком на 10 років. Отже, враховуючи, що позов було пред`явлено в серпні 2021 року, до кінця дії зазначеного договору підлягали до сплати два щорічні платежі.

Судом першої інстанції встановлено, що розмір щорічної орендної плати за договором оренди від 20 квітня 2013 року № 4/13 складає 5 578 грн.

Таким чином, ціна позову в цій справі становить 11 156 грн (5 578 х 2 роки), що станом на 01 січня 2022 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 481 грн х 100 = 248 100 грн). Тобто справа № 178/1198/21 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010, про те, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, не заслуговує на увагу, оскільки в цій справі не оспорювалася правомірність вчинення правочину, тобто позивач просив не визнати договір недійсним, а - розірвати його у зв`язку з невиконанням стороною договору (орендарем) його умов.

Посилання заявника на постанови Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 05 лютого 2019 року у справі № 914/1131/18, від 26 лютого 2019 року у справі № 914/385/18, від 10 квітня 2019 року у справі № 04/6455/17, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 20 серпня 2020 року у справі № 914/1680/18 зводиться до незгоди заявника з установленими судами попередніх інстанцій обставинами і оцінкою доказів.

Крім того, посилання заявника на неврахування судами висновків, викладених в постановах Верховного Суду, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, втім не є доводом, який в розумінні підпунктів а)-г) пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджує наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фермерського (селянського) господарства «Золотий ранок» на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 27 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Фермерського (селянського) господарства «Золотий ранок» про розірвання договору оренди земельної ділянки.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко