Рішення

від 23.11.2022 по справі 925/1759/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. м. Київ

Справа № 925/1759/21

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.,

за участі секретаря судового засідання Сироти А.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Миронівка Райагрохім до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТС Сервіс» про стягнення 53 524,75грн, за участю представників від:

позивача Федченко В.В. (ордер серії АА №1252865 від 21.11.2022);

відповідача не з`явилися

встановив:

Приватне акціонерне товариство «Миронівка «Райагрохім» (далі ПрАТ «Миронівка «Райагрохім») звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КТС Сервіс» (далі ТОВ «КТС Сервіс») про стягнення 53 524,75грн, з яких: 50 400грн основний борг; 335,54грн 3% річних, нарахованих за період з 04.08.2021 по 12.12.2021; 945грн - втрати від інфляції, нараховані за період з 04.08.2021 по 12.12.2021; 1 844,21грн - пеня, нарахована за період з 04.08.2021 по 12.12.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором оренди нерухомого майна №ОР 150719 від 15.07.2019 в частині оплати за користування об`єктом оренди за період з липня 2021 року по жовтень 2021 року у встановлений договором строк (т.1, а.с.1- 7).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 04.01.2022: відкрито провадження у справі за відповідним позовом; вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті відзиву, відповіді на відзив та заперечення (т.1 а.с. 112-115).

Поштове відправлення №1801605169844, яким відповідачу направлено копію відповідної ухвали, повернуто відділенням поштового зв`язку №28 м. Черкаси з довідкою від 14.01.2022, у якій причиною повернення вказано: «адресат відсутній за вказаною адресою» (т.1 а.с.117-119).

В силу п.5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки, зокрема, про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвала суду, як вбачається із змісту п.1 ч.1 ст.232 ГПК України, є видом судового рішення.

Отже, відповідна ухвала суду вважається врученою відповідачу 14.01.2022.

У строк, встановлений п.6 резолютивної частини ухвали від 04.01.2022 протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження відзив на позов від відповідача не надходив; клопотань про продовження строку для подання відзиву суд не отримував.

25.01.2022 до Господарського суду Черкаської області від позивача надійшло клопотання про заміну сторони у справі - ПрАТ Миронівка Райагрохім його правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю Миронівка Райагрохім, (далі ТОВ «Миронівка «Райагрохім») у зв`язку з перетворенням внаслідок зміни організаційно-правової форми товариства (т.1 а.с.152).

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 09.02.2022 справу передано до Господарського суду Київської області за виключною підсудністю (т.1 а.с. 163-167).

Справа надійшла до Господарського суду Київської області 02.05.2022.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.05.2022: прийнято справу №925/1759/21 до провадження, замінено позивача у справі ПрАТ «Миронівка «Райагрохім» його правонаступником ТОВ «Миронівка «Райагрохім», а також призначено проведення підготовчого засідання на 01.06.2022 о 15:15 (т.1 а.с.177-179).

Копія відповідної ухвали отримана позивачем 10.05.2022, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення за №0103281384167 (т.1 а.с.181); поштове відправлення №0103281384086, у якому на адресу відповідача направлено копію відповідної ухвали суду, повернуто з довідкою відділення поштового зв`язку від 26.05.2022, у якій причиною повернення вказано: адресат відсутній за вказаною адресою (т.1 а.с.184-188).

Ухвалою від 01.06.2022 судом відкладено підготовче засідання на 29.06.2022 о 16:45 (т. 1 а.с.190-191).

29.06.2022 ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 10:30 15.07.2022 (т.1 а.с.196-197).

Строк підготовчого провадження судом продовжено на підставі ч. 3 ст. 177 ГПК України, оскільки це необхідно для дотримання прав учасників судового процесу, належної підготовки справи до судового розгляду по суті. При цьому, підготовче засідання відкладено судом на підставі п.п.1,3 ч.2 ст.183, п.1 ч.2 ст. 202 ГПК України, враховуючи неявку відповідача, відсутність його клопотання про проведення підготовчого засідання без участі його представника у період воєнного стану, фактичне не направлення відповідачу копії ухвали від 29.06.2022 (т.1 а.с.199) щодо повідомлення про дату, час і місце проведення підготовчого засідання у зв`язку з відсутністю фінансування, про що складено довідку від 29.06.2022 (т.1 а.с.200).

Ухвалою від 15.07.2022, яка занесена до протоколу підготовчого засідання (т.1 а.с.202-203), судом відкладено підготовче засідання на 09:30 12.08.2022 на підставі п.п.1, 3 ч.2 ст.183, п.1 ч.2 ст.202 ГП України, враховуючи неявку відповідача, якого не повідомлено про дату, час і місце засідання суду з причин відсутності фінансування, про що свідчить довідка від 18.07.2022 (т.1 а.с.207).

При цьому, направлення судом ухвали від 15.07.2022 щодо дати, часу та місця проведення підготовчого засідання відповідачу на електронну адресу, зазначену у договорі оренди нерухомого майна №ОР150719 від 15.07.2019 (т.1 а.с.13) не можна вважати належним повідомленням, оскільки відсутні відомості про реєстрацію такої адреси в ЄСІТС на момент розгляду справи. Так, судом враховано, що відповідно до ч.5 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ухвалою від 12.08.2022 підготовче засідання відкладено на 15:00 19.09.2022 (т.1 а.с. 216-217).

Ухвалою від 19.09.2022 підготовче засідання відкладено на 15:30 10.10.2022 (т.1 а.с.222-223). При цьому, позивачу вручені для направлення відповідачу копії ухвали від 04.05.2022 про прийняття справи до провадження та ухвали від 19.09.2022 (т.1 а.с.179, зворот; т.1 а.с.223, зворот).

Відповідні ухвали направлені 26.09.2022 позивачем рекомендованим поштовим відправленням №0104231785116 з описом вкладення (т. 2 а.с. 2-6); зазначене відправлення яке не вручено відповідачу та 05.10.2022 повернуто позивачу у зв`язку з закінченням терміну зберігання (т. 2 а.с.7-9).

10.10.2022 підготовче засідання не відбулось та ухвалою від 12.10.2022 призначено на 15:50 19.10.2022 (т.2 а.с. 227).

19.10.2022 підготовче засідання не відбулось та ухвалою від 19.10.2022 призначено на 13:45 26.10.2022 (т.1 а.с.231).

Ухвала від 19.10.2022 доставлена до електронної скриньки позивача, про що свідчить довідка від 19.10.2022 (т.2 а.с.234); відповідачу копія ухвали у паперовій формі не направлена, у зв`язку з відсутністю фінансування, про що свідчить довідка від 19.10.2022 (т.1 а.с.232). При цьому, ухвала направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 19.10.2022, зареєстрована у реєстрі 19.10.2022 за №106826073 та оприлюднена 20.10.2022.

Ухвалою від 26.10.2022, що занесена до протоколу підготовчого засідання, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 16:50 23.11.2022 (т.2 а.с.10-11).

Копія ухвали від 26.10.2022, якою суд мав повідомити відповідача про дату, час і місце судового засідання у паперовій формі відповідачу не направлена з причин відсутності фінансування, про що свідчить довідка від 26.10.2022 (т.2 а.с.14). Поряд з цим, копія ухвали вручена позивачу для направлення відповідачу 26.10.2022 (т.2 а.с.13, зворот).

З наданих позивачем доказів вбачається, що копія відповідної ухвали направлена відповідачу поштовим відправленням №0104231810862, про що свідчить опис вкладення у відповідне відправлення (т.2 а.с.21), однак, таке відправлення відповідачу не вручено, що вбачається з інформації з сайту АТ «Укрпошта», та повернуто відправнику у зв`язку із закінченням строку зберігання (т.2 а.с.19-20).

Ухвала від 26.10.2022 направлена до Єдиного державного реєстру судових рішень 26.10.2022, зареєстрована у реєстрі 26.10.2022 за №106950143 та оприлюднена 27.10.2022.

До прийняття рішення у справі відзиву на позов суд не отримав.

23.11.2022 судом отримано клопотання позивача про включення до судових витрат понесених ним витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 15000грн, які відповідач просить покласти на відповідача. До відповідного клопотання долучені докази направлення його копії з додатками відповідачу 21.11.2022.

В судове засідання представник відповідача не з`явився.

В судовому засідання представник позивача заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступні обставини.

15.07.2019 між ТОВ «КТС Сервіс» (далі орендар) та ПрАТ Миронівка Райагрохім, правонаступником якого є ТОВ «Миронівка Райагрохім», як встановлено судом при вирішені питання про заміну позивача правонаступником ухвалою від 04.05.2022 (далі орендодавець), укладено договір оренди нерухомого майна №ОР150719 (далі договір), за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (в оренду) на умовах, визначених договором, частину нежитлового приміщення за адресою: вул. Соборності, 143, м. Миронівка, Київська область (т.1 а.с.11-13).

Об`єкт оренди, як установлено п.1.2 договору, передається з метою ведення господарської діяльності підприємства

Відповідно до п. 2.1.1 договору орендодавець зобов`язаний передати орендарю визначений предмет оренди з моменту підписання акту приймання передачі.

Як визначено п. 2.2.2 договору, орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

У відповідності до п. 2.3.1 договору орендодавець має право відмовитись від договору оренди і вимагати повернення предмету оренди, якщо орендар не вносить орендну плату за користування предметом оренди протягом 1 місяця оренди, а також у випадку, коли орендар використовує предмет оренди не за цільовим призначенням.

Згідно п. 2.3.3 договору сторони за договором мають право відмовитись від договору, попередивши про це іншу сторону не пізніше ніж за 1 місяць.

У п. 3.1 договору визначено, що розмір місячної орендної плати за користування майном становить 20грн з ПДВ за 1 метр квадратний орендованої площі, яка нараховується в останній день поточного місяця.

Пунктом 4.1 договору передбачено, що орендар здійснює оплату в розмірі орендної плати шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок орендодавця на підставі рахунків не пізніше 3 днів з дня отримання рахунку.

Як узгодили сторони п. 6.3 договору, у разі несвоєчасної оплати відповідно до п .4.1 договору, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день.

Пунктом 9.1 договору передбачено, що він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2019; у випадку, якщо жодна із сторін не заявить про розірвання даного договору не пізніше 1-го місяця до моменту закінчення строку, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на тих самих умовах.

15.07.2019 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування об`єкт оренди - допоміжне приміщення площею 630м2, розташоване у м.Миронівка Київської області по вул. Соборності, 143, про що сторонами складено акт (т.1 а.с.14).

За твердженням позивача, відповідний договір після закінчення строку його дії, пролонгований за фактом відсутності заяв про його розірвання і такий договір діяв до моменту відмови від договору орендодавця внаслідок прострочення оплати, про що також свідчать акти, складені сторонами щодо оренди у 2021 році. Доказів повернення об`єкта оренди відповідачем не надано.

Судом встановлено, що на підтвердження користування майном позивачем складено акти надання послуг. Так, позивачем на підтвердження користування відповідачем об`єктом оренди надані акти надання послуг:

-№472 від 31.07.2021 на суму 12 600грн;

-№ 492 від 31.08.2021 на суму 12 600грн;

-№ 528 від 30.09.2021 на суму 12 600грн;

-№ 585 від 29.10.2021 на суму 12 600грн (т.1 а.с.16,18,20,22).

При цьому, акт від 31.07.2021 №472 підписаний обома сторонами (а.с.16); інші акти підписані лише позивачем.

Також, позивачем надані рахунки на оплату відповідних послуг, виставлені відповідачу: №217 від 31.07.2021 на суму 12600грн; №243 від 31.08.2021 на суму 12 600грн, 286 від 30.09.2021 на суму 12 600грн, №326 від 29.102021 на суму 12 600грн (т.1 а.с.15,17, 19, 21). Доказів вручення/направлення відповідних рахунків у день їх виставлення відповідачу позивачем не надано.

13.10.2021 ПрАТ Миронівка Райагрохім звернулось до ТОВ «КТС Сервіс» з листом № 105, у якому повідомило про борг з орендної плати за 3 місяці (липень-вересень 2021 року) та повідомило, що у разі непогашення боргу до 29.10.2021 буде змушено звернутись до суду (т.1 а.с.25).

Відповідний лист направлено відповідачу цінним листом №0880101292029, про що свідчить опис вкладення у такий лист та поштова накладна (т.1 а.с.26), який отримано ТОВ «КТС Сервіс» 18.10.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0880101292029 (т. 1 а.с.26).

29.10.2021 ПрАТ Миронівка Райагрохім у листі № 111 повідомило ТОВ «КТС Сервіс» про прийняте рішення про відмову від договору з підстав наявності у відповідача боргу за три місяці з орендної плати та припинення дії договору з 01.11.2021 (т.1 а.с.27).

Як свідчить опис вкладення поштового відправлення №0880101305619, лист № 111 від 29.10.2021 направлено відповідачу разом з рахунком на оплату №326 від 29.10.2021 та актом надання послуг №585 від 29.10.2021 (а.с.29). З рекомендованого повідомлення про вручення відповідного поштового відправлення вбачається, що таке відправлення отримано ТОВ «КТС Сервіс» 03.11.2021 (т. 1 а.с.29).

Окрім того, 19.11.2021 поштовим відправленням №0880101320600 позивачем на адресу ТОВ «КТС Сервіс» (м. Черкаси, просп. Хіміків, 49) направлено акти надання послуг № 492 від 31.08.2021, № 528 від 30.09.2021 та № 585 від 29.10.2021 (т.1 а.с.24).

14.12.2021 ПрАТ Миронівка Райагрохім супровідним листом №128 направлено відповідачу акти за спірний період та рахунки, що підлягають оплаті (т. 1 а.с 28). Зазначений лист з додатками направлено поштовим відправленням №0880101307751, що підтверджується описом вкладення у відповідне відправлення (т.1 а.с.80). Як свідчить інформація з сайту АТ «Укрпошта» ,таке відправлення повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання 06.01.2022 (т.1 а.с.182-183).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що у відповідача наявна заборгованість перед ним за користування орендованим майном за відповідний період липень жовтень 2021 року у розмірі 50 400грн.

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов`язку оплатити орендну плату за липень жовтень 2021 року у розмірі, визначеному у рахунках позивача, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов`язань.

Заявлені вимоги суд вважає мотивованими з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ч.1 ст. 175 ГК України.

Згідно ч.1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як установлено ч.1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Як визначено ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму та відповідна плата вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що передбачено ч.ч.1,5 ст.762 ЦК України.

У даній справі відповідачем не надано доказів оплати орендної плати за спірний період, чим не спростовано тверджень позивача про наявність боргу у розмірі 50400грн за період оренди з липня 2021 року по жовтень 2021 року, хоча строк виконання відповідного зобов`язання, встановлений п.4.1 договору 3 дні з дня отримання рахунку,закінчився.

Частиною першою ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, як визначено ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Не виконавши зобов`язання у встановлений договором строк, відповідач допустив порушення зобов`язання, тому заявлені позивачем вимоги в частині стягнення 50 400грн основного боргу підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем також заявлені вимоги щодо стягнення 335,54грн 3% річних, нарахованих за період з 04.08.2021 по 12.12.2021 та 945грн - втрат від інфляції, що нараховані за період з 04.08.2021 по 12.12.2021.

Згідно ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, позивач, враховуючи факт прострочення виконання зобов`язань з оплати орендної плати за спірний період, має право вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів. Однак, суд не може погодитись з правильністю розрахунку розміру відповідних вимог, здійсненого позивачем.

Так, оскільки за умовами договору відповідач мав сплачувати орендну плату за користування майном протягом 3 днів з дня отримання рахунку, зобов`язання з оплати орендної плати за певний місяць вважається простроченим з моменту закінчення відповідного строку.

З урахуванням наданих позивачем доказів судом встановлено, що відповідачем отримані рахунки:

- № 217 від 31.07.2021- в день підписання ним акту надання послуг №472 від 31.07.2021 31.07.2021 (т.1 а.с.16);

- № 243 від 31.08.2021 та №286 від 30.09.2021 можна вважати врученими 06.01.2022 - в день проставлення відмітки відділенням поштового зв`язку про повернення відправлення №0880101307751, у якому такі рахунки направлені, відправнику за зворотною адресою (т.1, а.с. 182-183);

- № 326 від 29.10.2021 03.11.2021, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення № 0880101305619 (т.1 а.с.29).

Отже, зобов`язання з оплати орендної плати за липень 2021 року є простроченим з 04.08.2021, за жовтень 2021 року з 07.11.2021. При цьому, наявність прострочення оплати орендної плати починаючи саме з 04.09.2021 та 04.10.2021 та до 12.12.2021 відповідно щодо періоду серпень 2021 року та вересень 2021 року позивачем не доведена, оскільки надані докази свідчать про направлення рахунків на оплату орендної плати за відповідний періоді лише після заявленого періоду 14.12.2021.

Враховуючи отримання відповідачем рахунків на оплату, встановлений строк оплати рахунку - 3 дні з дня отримання, заявлений позивачем період нарахування, суд вважає обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача 3% річних, втрат від інфляції на борг у розмірі 12 600грн з орендної плати за липень 2021 року з 04.08.2021 по 12.12.2021 та на борг у розмірі 12 600грн з орендної плати за жовтень 2021 року з 07.11.2021 по 12.12.2021.

За розрахунком суду розмір 3% річних за відповідний період за вказаними сумами боргу складає 172,95грн, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних у вказаному розмірі, а у задоволенні вимог про стягнення 162,59грн 3% річних суд відмовляє.

Розмір втрат від інфляції за відповідний період у зв`язку з неоплатою вищевказаних платежів складає 441грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню втрати від інфляції у такому розмірі, а у задоволенні вимог про стягнення 504грн втрат від інфляції суд відмовляє.

Окрім того, у даній справі позивачем заявлені вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 04.08.2021 по 12.12.2021, за прострочення виконання зобов`язань з оплати орендної плати за спірний період липень 2021 року жовтень 2021 року.

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій згідно ч.2 ст. 217 ГК України, є штрафні санкції.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Отже, оскільки відповідач допустив порушення зобов`язання з оплати орендної плати у строк, встановлений договором, за яке передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення відповідного зобов`язання, вимоги позивача в частині стягнення відповідних штрафних санкцій є мотивованими.

Як визначено ч.2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань».

Розмір пені, встановлений договором, не перевищує максимального розміру, визначеного відповідними нормами.

За загальним правилом, передбаченим ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду розмір пені, нарахований на борг з орендної плати за липень та жовтень 2021 року, за заявлений позивачем період, враховуючи момент з якого відповідні зобов`язання можна вважати простроченими (наступний день після закінчення трьохденного строку, встановленого для оплати рахунку) складає 969,34грн. Отже, суд задовольняє вимоги щодо стягнення 969,34грн пені, а позов в частині стягнення 874,87грн пені вважає таким, що не підлягає задоволенню, оскільки при розрахунку пені позивач нараховує пеню на борг з оплати орендної плати за серпень та вересень 2022 року , не довівши прострочення виконання відповідних зобов`язань у період, за який вони заявлені.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, витрати по оплаті позову судовим збором підлягають частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у розмірі 2204,63грн ( (50 400+969,34+172,95+441)*2270:53 524,75).

Окрім того, у даній справі позивач просить покласти на відповідача витрати у розмірі 15 000грн, понесені на оплату послуг адвоката.

Витрати на професійну правничу допомогу одним із видів судових витрат в силу п.1 ч.3 ст.123 ГПК України.

Як визначено п.12 ч.3 ст.2 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Реалізація права на відшкодування судових витрат відбувається у порядку, визначеному ГПК України, який передбачає декілька етапів.

Так, відповідно до ч.1 ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Згідно ч.2 ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Як унормовано ч.3 такої норми, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Порядок розподілу судових витрат визначений ст.129 ГПК України, в силу ч.8 якої розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази, що встановлено ч.8 ст.129 ГПК України, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, ГПК України визначає послідовність та час вчинення дій учасниками з метою реалізації права на відшкодування судових витрат, що відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідний порядок застосування визначений постановою Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, постановами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2021 у справі №910/18250/16, 19.08.2021 у справі №910/11547/19, 26.10.2022 у справі №911/3001/21, а також додатковою постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2022 у справі №916/1010/21.

В силу ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У першій заяві по суті позовній заяві позивач повідомив про те, що поніс витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000грн та повідомив, що попередній (орієнтовний) розмір його судових витрат, який включає суму сплаченого судового збору у розмірі 2 270грн, складає 6270грн (т.1 а.с.5). При цьому, позивач зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу можуть бути збільшені під час розгляду справи.

До закінчення судових дебатів позивачем повідомлено про понесення витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15 000грн, заявлено про їх стягнення з відповідача.

У підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надані наступні докази:

- договір №1 про надання правової допомоги та юридичних послуг, укладений 23.07.2021 між позивачем (далі - замовник) та адвокатом Федченко В.В. (далі адвокат, виконавець), за яким виконавець за завданням замовника надає правову допомогу та юридичні послуги, які полягають у наданні консультацій, представництві інтересів замовника, у т.ч. в господарських судах, підготовці та аналізі юридично значимих документів тошо;

- додаткову угоду №6 до відповідного договору, яка містить завдання позивача щодо підготовки та подання позову про стягнення з ТОВ «КТС Сервіс» боргу за договором оренди нерухомого майна №ОР150719 від 15.07.2019, за виконання якого п.1.3 такої угоди передбачена оплата у розмірі 4000грн, а також акт №6 виконаних робіт від 07.12.2021 за такою угодою та докази оплати відповідних послуг платіжне доручення №4809 від 03.12.2021 на суму 4000грн;

- договір №2 про надання правової допомоги та юридичних послуг, укладений 21.01.2022 між позивачем (далі - замовник) та адвокатом Федченко В.В. (далі адвокат, виконавець), за яким виконавець за завданням замовника надає правову допомогу та юридичні послуги, які полягають у наданні консультацій, представництві інтересів замовника, у т.ч. в господарських судах, підготовці та аналізі юридично значимих документів тощо;

- додаткову угоду №1 від 24.01.2022 до відповідного договору, яка містить завдання позивача щодо участі адвоката у судовому засіданні 25.01.2022, за виконання якого п.1.3 такої угоди передбачена оплата у розмірі 3000грн, а також акт №1 від 25.01.2022 виконаних робіт (послуг) за такою угодою та докази оплати наданих послуг платіжне доручення №4986 від 26.01.2022 на суму 3000грн;

- додаткову угоду №4 від 27.06.2022 до договору №2, яка містить завдання позивача щодо участі адвоката у судовому засіданні 29.06.2022, за виконання якого п.1.3 такої угоди передбачена оплата у розмірі 2000грн, а також акт №4 від 29.06.2022 виконаних робіт (послуг) за такою угодою та докази оплати наданих послуг платіжне доручення №5481 від 30.06.2022 на суму 2000грн;

- додаткову угоду №5 від 10.07.2022 до договору №2, яка містить завдання позивача щодо участі адвоката у судовому засіданні 15.07.2022, за виконання якого п.1.3 такої угоди передбачена оплата у розмірі 2000грн, а також акт №5 від 20.07.2022 виконаних робіт (послуг), а також платіжне доручення №5492 від 04.07.2022 на суму 2000грн у якому у графі «призначення платежу» вказаний договір №2 та акт №4, послуги за яким вже фактично оплачені платіжним дорученням №5481 від 30.06.2022 і, враховуючи дату платежу 04.07.2022, таким платежем не могли оплачуватись послуги, які визначені заявданням (фактично замовлені) у додатковій угоді №5, яка укладена пізніше 10.07.2022 та не передбачає розповсюдження її умов на відносини сторін, що мали місце до її укладення (доказів зміни призначення платежу не надано);

- договір №4 про надання правової допомоги та юридичних послуг, укладений 10.11.2022 між позивачем (далі - замовник) та адвокатом Федченко В.В. (далі адвокат, виконавець), за яким виконавець за завданням замовника надає правову допомогу та юридичні послуги, які полягають у наданні консультацій, представництві інтересів замовника, у т.ч. в господарських судах, підготовці та аналізі юридично значимих документів тощо;

- додаткову угоду №1 від 10.11.2022 до договору №4, яка містить завдання позивача щодо участі адвоката у судових засіданнях 29.10.2022 (фактично вже відбулось на момент укладення відповідної угоди, що не суперечить загальним засадам), 23.11.2022, за виконання якого п.1.3 такої угоди передбачена оплата у розмірі 4000грн, а також акт №1 від 15.11.2022 виконаних робіт (послуг) за такою угодою, що складений до фактичного надання частини відповідних послуг (участь у засіданні 23.11.2022), отже не може підтверджувати, що такі послуги у відповідній частині надані та докази оплати послуг платіжне доручення №5882 від 10.11.2022 на суму 4000грн.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивачем здійснена оплата послуг адвоката на суму 15000грн, однак, оплата у розмірі 2000грн платіжним дорученням №5492 від 04.07.2022 фактично здійснена вже оплачених раніше послуг іншим платежем, тому суд не може її врахувати. При цьому, докази у підтвердження надання послуг - акти виконаних робіт, а саме акт від 15.11.2022 оцінюється судом критично, оскільки у такому акті сторони укладеного договору №4 підтверджують факт надання послуг, які ще на момент його складення надані не були.

Зазначені витрати, у заявленому розмірі можуть бути покладені на відповідача лише

частково з наступних підстав.

У даній справі відповідачем не подавалась заява про зменшення відповідних витрат через їх не співмірність.

Так, відповідно до ч.4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, відповідними нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Як визначено ч. 5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №916/1283/17, 30.07.2019 у справі № 902/519/18, додаткових постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2020 у справі № 911/471/19, 20.09.2022 у справі №912/423/20, 25.10.2022 у справі №907/438/21).

Однак, відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України визначено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 вказано, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України, однак, ч. 5 наведеної норми визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У відповідній постанові зазначено, що на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями ч.ч.6,7,9 ст.129 ГПК України.

Як роз`яснено у відповідній постанові, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч.4 ст.126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст.126 ГПК України). Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 ст.129 ГПК України може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, як вказано у вищезгаданій постанові, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст.129 ГПК України відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі самі критерії застосовував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 28); у рішенні ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015).

У даній справі суд не погоджується з тим, що витрати на оплату правничої допомоги, понесені позивачем, мають повністю покладатись на відповідача, оскільки розмір таких витрат не є співмірним із складністю справи, розумним, дійсно необхідним, неминучим та пропорційним предмету спору.

Окрім того, заявлений орієнтовний розмір судових витрат в частині витрат на професійна правничу допомогу у першій заяві по суті позивача складав всього 4000грн, однак, за результатами розгляду даної справи позивач вимагає покласти на відповідача витрати на оплату послу адвоката у розмірі 15000грн, що майже у 4 рази перевищує їх орієнтовний розмір, заявлений у позові.

Як визначено ч.6 ст.129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу; кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Як визначено ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»: гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги; при встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини; гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У п.п.19,20 постанови від 07.07.2021 №910/12876/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини, разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Як зазначено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України від 20.11.2018 у справі № 910/23210/17, 13.02.2019 у справі № 911/739/15, 01.08.2019 у справі № 915/237/18, для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що його позов не підлягає задоволенню, а за наявності заперечень позивача щодо співмірності заявленої суми компенсації також має бути обґрунтовано, що такі витрати відповідача були необхідними, а їх розмір є розумним і виправданим. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд вказав, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Так, відповідна справа не є складною, не потребує дослідження значного обсягу доказів, витребовування доказів.

Отже, суд, враховуючи відповідні обставини, суперечність частини наданих у підтвердження витрат доказів, виходячи з критерію розумності відповідних витрат, а також їх дійсної необхідності та неминучості саме у відповідній справі, враховуючи вартість аналогічних послуг інших суб`єктів, обсяг фактично виконаної роботи (наданих послуг), вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в рахунок відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги 7 769,61грн, а витрати на оплату такої допомоги у розмірі 7230,39грн суд покладає на позивача.

При розподілі судових витрат суд також врахував, що частина вимог судом визнана необґрунтованою та у частині відповідних вимог відмовлено, тому у відповідності з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, витрати на оплату послуг адвоката задовольнив пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.129, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КТС Сервіс» (ідентифікаційний код 42534167; 18027, м. Черкаси, просп. Хіміків, буд. 49,) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Миронівка «Райагрохім» (ідентифікаційний код 05489224; 08801, Київська обл., Обухівський р-н, м. Миронівка, вул. Соборності, буд. 143) 50 400грн основного боргу, 172,95грн 3% річних, 441грн втрат від інфляції, 969,34грн пені, а також 2 204,63грн в рахунок часткового відшкодування витрат по оплаті позову судовим збором, а також 7769,61грн в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату професійної правничої допомоги.

3. В частині стягнення 162,59грн 3% річних, 504грн втрат від інфляції, 874,87грн пені відмовити.

4. Витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 7230,39грн покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01.12.2022.

Суддя А.Р. Ейвазова