Ухвала

від 01.12.2022 по справі 918/993/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"01" грудня 2022 р. Справа № 918/993/22

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача 1: ОСОБА_2

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко"

про: визнання недійсним рішення учасника товариства, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача 1 - ОСОБА_2 , відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко" з позовом про визнання недійсним рішення учасника товариства, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя.

Розглянувши матеріали позовної заяви суд встановив, що позивачем при зверненні з позовом до суду порушено правила об`єднання позовних вимог.

Cуд виходив з наступних обставин.

Згідно з положеннями статті 4 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України), юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з приписами статті 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;

- справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;

- справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;

- вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Натомість, відповідно до положень статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом з тим, у позові заявлено вимогу про визнання за позивачем в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину закладу громадського харчування "Колиба" що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд зауважує, що така позовна вимога не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Так, свої позовні вимоги позивач аргументує тим, що в період з 08 вересня 1998 року по 12 квітня 2019 року перебував у шлюбі з відповідачем 1, при цьому, 12 квітня 2019 року рішенням Рівненського міського суду у справі №569/3261/19 вказаний шлюб було розірвано без поділу набутого за час шлюбу нерухомого майна (заклад громадського харчування "Колиба" та земельна ділянка).

Як на підставу позову позивач вказує, що вказана нерухомість набута у шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю.

Позивач просить суд в порядку поділу спільного майна подружжя визнати право власності на 1/2 частину закладу громадського харчування "Колиба", та на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,16 га.

Суд звертає увагу позивача, що вказаний спір стосується правовідносин, котрі виникають стосовно спільної сумісної власності подружжя та поділу майна набутого чоловіком та жінкою як подружжям під час шлюбу. Позивач звернувся до господарського суду як фізична особа, яка не є підприємцем.

В судах України склалася усталена практика щодо розгляду спорів стосовно визнання права власності на частину об`єкта нерухомого майна за одним із подружжя в порядку поділу спільного майна подружжя після розірвання шлюбу. Такі спори мають розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Зокрема серед іншого суд ураховує постанови Верховного Суду від 02 червня 2021 року № 500/3918/15, від 17 листопада 2021 року № 756/11915/17 у справах які мали подібні предмети спору та схожі правовідносини щодо спільної сумісної власності подружжя та поділу нерухомого майна набутого чоловіком та жінкою як подружжям під час шлюбу.

Суд підкреслює, що даний спір у цій частині не стосується правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, не полягає у оспорюванні права власності на частку у статутному капіталі юридичної особи, та не є спором, що виникає між учасниками при створенні чи діяльності товариства. В обґрунтування позову позивач не вказує на порушення своїх корпоративних прав, а матеріали позову не містять не містять посилань та доказів того, що позивач є учасником товариства.

Аналізуючи положення пункту 4 частини першої статті 20 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в пункті 37 постанови від 03.11.2020 у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20) дійшла висновку, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами. Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до частини першої статті 2 Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір`ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.

Згідно із частиною першою статті 9 СК України подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Відповідно до частин перших статті 14 та 15 СК України сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Аналіз наведених норм дозволяє зробити висновок, що ознакою сімейних прав і обов`язків є їх тісний зв`язок з відповідним носієм, що зумовлює неможливість їх передання (перекладення) іншій особі. Тобто носії таких прав та/або обов`язків можуть врегулювати свої відносини, пов`язані з їх реалізацією та/або виконанням, за домовленістю, зокрема, шляхом укладення договору, про який йдеться в статті 9 СК України, однак передати та/або перекласти зазначені права та/або обов`язки на іншу особу їх носії не можуть.

Згідно з нормами статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

З врахуванням наведеного суд робить висновок, що позовні вимоги про поділ майна подружжя шляхом визнання права власності на частину нерухомого майна (заклад громадського харчування та земельну ділянку) підлягають до розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже такі позовні вимоги не можуть бути віднесені до юрисдикції господарських судів, а натомість підлягають до розгляду за правилами ЦПК України.

Стосовно вимоги про визнання недійсним правочину щодо розпорядження спільним майном набутим подружжям під час шлюбу суд зауважує, що такі спори між колишнім подружжям мають розглядатися за правилами цивільного судочинства, про що свідчить численна судова практика, зокрема постанова Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Суд також звертає увагу позивача, що у постанові Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 Велика Палата Верховного Суду навела правову позицію щодо визначення юрисдикції таких спорів. Так, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Так, предметом спору у вказаній вище справі було визнання недійсним правочину щодо відчуження частки у статутному капіталі підприємства учасниками та власниками часток якого були обидва з подружжя, а тому у тій справі суди встановили наявність співвідношення та взаємозв`язку спільного сумісного майна подружжя (а саме часток у статутному капіталі підприємства) з корпоративними правовідносинами, які виникають під час створення та діяльності юридичної особи, чого немає у даному позові.

У справі № 916/2813/18 мало місце розпорядження часткою у статутному фонді підприємства, а правочин щодо такої частки, як окремого об`єкта цивільних правовідносин, оскаржувався у судовому порядку.

В даному ж позові позивач заявив вимогу посилаючись на порушення його права власності на частку у спільному сумісному майні набутому подружжям за час шлюбу, а саме - на частку у об`єктах нерухомого майна, а не на частку у статутному фонді юридичної особи.

Таким чином вимога про визнання правочину щодо передачі нерухомого майна недійсним в даному випадку не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Те ж саме суд зауважує щодо вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомості, оскільки така вимога є похідною від наведених вище вимог щодо спірного майна, котре позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя набутого у шлюбі, та стосується реєстрації такого майна.

Отже, оцінивши суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності, ураховуючи практику Верховного Суду, суд вважає заявлені в даному позові вимоги про визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя, визнання недійсним правочину та скасування державної реєстрації права власності такими, що підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Разом з тим вимога про визнання недійсним рішення учасника товариства про внесення до статутного капіталу товариства нерухомого майна має формальні ознаки корпоративного спору. Предмет спору (визнання недійсним рішення учасника товариства), суб`єктний склад (відповідачами у позові зазначені товариство та його учасник), характер спірних правовідносин (оспорюється рішення учасника товариства про внесення в статутний капітал товариства нерухомого майна та затвердження статутного капіталу товариства) свідчать про те, що за наведеними критеріями спір у цій частині може стосуватися корпоративних правовідносин.

Однак висновки про обґрунтованість позовних вимог та наявність чи відсутність порушених корпоративних прав позивача суд вправі робити лише на стадії розгляду справи по суті. Таким чином позовні вимоги у цій частині мають ознаки корпоративного спору, а тому позов у цій частині відноситься до юрисдикції господарських судів.

Згідно з правилами статті 21 ГПК України, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Згідно з приписами статті 173 ГПК України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з нормами пункту 2 частини 5 статті 174 ГПК України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу).

Суд зауважує, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 173 ГПК України.

Відповідно до абзацу 1 частини 7 статті 174 ГПК України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено. Копія позовної заяви залишається в суді.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне повернути ОСОБА_1 позовну заяву та додані до неї документи.

Керуючись статтями 174, 234, 235 ГПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача 1 - ОСОБА_2 та до відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Адамант Ко" про визнання недійсним рішення учасника товариства, визнання недійсним правочину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку поділу спільного майна подружжя повернути заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.

Суддя А.Качур