Рішення

від 21.11.2022 по справі 940/301/22

ТЕТІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

21.11.2022 Провадження по справі № 2/940/223/22

Справа № 940/301/22

РІШЕННЯ

Іменем України

21 листопада 2022 року Тетіївський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Мандзюка С.В.

за участю секретаря судових засідань Романовської Л.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Столярчука В.М.

представника відповідачів ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

представника третьої особи адвоката Порхун О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тетієві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Тетіївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про визнання недійсним рішення Галайківської сільської ради,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Тетіївського районного суду Київської області з позовом, в якому просить: поновити пропущений строк звернення до суду; визнати недійсним (протиправним) рішення Галайківської сільської ради № 140 від 18 грудня 2018 року в частині відведення земельної ділянки ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 , та рішення органу місцевого самоврядування, витяг з рішення, серія та номер: 168/4, виданий 10.06.2019 року, видавник: Галайківська сільська рада; скасувати Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу 176831674, дата та час формування: 08.08.2019 року); стягнути з Тетіївської міської ради судові витрати на його користь.

В обґрунтування позову зазначив,що в кінці серпня 2021 року від жителів села Софіполь дізнався, що земельна ділянка орієнтовною площею 0,39 га, яка відповідно до шнурової книги рахується біля його будинку, належить вже ОСОБА_3 . Рішенням Галайківської сільської ради від 18.12.2018 року № 140 «Про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок, які розташовані на території Галайківської сільської ради в межах населених пунктів с. Галайки та с. Софіполь» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,78 га (куди ввійшла і його земельна ділянка 0,39 га) для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до земельно- кадастрової книги земельна ділянка площею 0,39 га рахувалась за його батьком ще з 1982 року. Після смерті батька ця земельна ділянка з 2012 року рахується за ним, згідно з рішенням Галайківської сільської ради від 05.04.2012 року № 60.

Позивач вважає, що передача третій особі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки відбулась з порушенням визначеного законом порядку, а також його прав як користувача суміжної земельної ділянки, оскільки з ним не погодили межі земельної ділянки, що є обов`язковою умовою для виготовлення кадастрової зйомки земельної ділянки, яка є невід`ємною частиною технічної документації із оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку.

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 20.04.2022 року відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого засідання.

10.05.2022 року відповідач Тетіївська міська рада надала суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що позивач не набув в установленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою, що в свою чергу унеможливлює його захист в судовому порядку. Крім того, ОСОБА_1 не надав жодних доказів існування земельної ділянки площею 0,64 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 , як об`єкта цивільних прав. У зв`язку з тим, що спірне рішення Галайківської сільської ради не порушує жодних прав позивача, просить суд в позові відмовити. Водночас, міська рада просить суд відмовити в задоволенні позову також з підстав пропущення строку позовної давності, оскільки позивач не наводить жодних аргументів (наявності обставин), які з об`єктивних, не залежних від нього підстав, унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне подання цього позову (а. с. 54-56).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що земельну ділянку площею 0,7757 га для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3224681202:02:009:0002, отримав у власність у визначеному законом порядку із земель запасу Галайківської сільської ради та не за рахунок земельної ділянки позивача. Позивач у позові не зазначив жодної законодавчої норми, якій не відповідає проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки. Окрім того вважає, що ОСОБА_1 не має права на звернення до суду з даним позовом, оскільки оспорюваними рішеннями сесії Галайківської сільської ради його права не порушені жодним чином. Позивач не надав правовстановлюючих документів, зареєстрованих в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з яких можна було б встановити, що він є власником або законним користувачем спірної земельної ділянки. Свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 14.08.2010 року, долучене ОСОБА_1 до позову, стосується успадкування житлового будинку по АДРЕСА_2 та не свідчить про виникнення права власності на земельну ділянку. У даному свідоцтві, навпаки, зазначено, що земельна ділянка, яка відноситься до цього житлового будинку, не приватизована. Земельна ділянка, на яку посилається ОСОБА_1 , як на свою власність, не сформована, не має встановлених меж, інформація про неї не внесена до Державного земельного кадастру, тому не є об`єктом цивільних прав. Крім того, ОСОБА_1 у своєму позові не надав жодного доказу та не навів поважних причин, які б перешкоджали йому звернутися за захистом своїх прав до суду протягом строку, встановленого ст. 257 ЦПК України. З огляду на зазначене, ОСОБА_3 просить повністю відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову, застосувати у справі строки позовної давності та стягнути з позивача на його користь судові витрати (а. с. 62-84).

Ухвалою Тетіївського районного суду Київської області від 14.06.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Столярчук В.М. позовні вимоги підтримали та просили задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідачів виконавчого комітету Тетіївської міської ради та Тетіївської міської ради Гричанюк О.І. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_3 адвокат Порхун О.П. у судовому засіданні просила відмовити позивачу ОСОБА_1 у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов наступного висновку.

Із рішення Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області № 60 від 05 квітня 2012 року суд встановив, що право користування земельною ділянкою площею 0,89 га за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_4 припинено у зв`язку із його смертю та надано дану земельну ділянку в користування синові ОСОБА_1 , зокрема: 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та 0,64 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВМХ № 896906 від 14.08.2010 року (а. с. 32).

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за заповітом серії ВМХ № 896906 від 14.08.2010 року, позивач ОСОБА_1 успадкував після смерті батька ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 та натепер є власником цього спадкового майна, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 27069618 від 19.08.2010 року (а. с. 11).

Водночас у вищезазначеному свідоцтві про право на спадщину за заповітом вказано, що земельна ділянка, яка відноситься до будинку, не приватизована.

Згідно з протоколом двадцять п`ятої сесії Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області сьомого скликання від 18 грудня 2018 року, Галайківська сільська рада вирішила надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, зокрема ОСОБА_3 орієнтовною площею 0,78 га для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 28-30).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 176831674 від 08.08.2019 року, земельна ділянка площею 0,7757, кадастровий номер: 3224681202:02:009:0002, є приватною власністю ОСОБА_3 на підставі рішення органу місцевого самоврядування, витяг з рішення, серія та номер: 168/4, виданий 10.06.2019, видавник: Галайківська сільська рада (а. с. 26).

05.11.2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся із заявою до відділення поліції № 3 Білоцерківського районного управління поліції ГУ НП в Київської області щодо вчинення стосовно нього кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, за фактом заволодіння шахрайським шляхом земельною ділянкою розміром 0,39 га, яка перебувала у його користуванні. Відомості про заяву ОСОБА_1 06.11.2021 року внесені до ЄРДР, що підтверджується Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 30.11.2021 року, номер кримінального провадження: 12021111030002725 (а. с. 41).

У рамках кримінального провадження № 12021111030002725 від 06.11.2021 року, згідно листа старшого слідчого СВ Білоцерківського РУП ГУ НП в Київській області О.Возної, приватним підприємством Земля» проведено технічне дослідження по обміру земельної ділянки в АДРЕСА_2 ОСОБА_1 , у якому зазначено, що за ініціативою замовника ОСОБА_1 , для всебічного вивчення обставин справи, обміри проводилися на двох ділянках, які з його слів рахуються за ним згідно земельно-шнуровим книгам. При обробці даних по земельним ділянкам було встановлено, що земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 0,3342 га, яка розташована через дорогу від житлового будинку повністю на 100% покривається наявною ділянкою на кадастровій карті України з кадастровим номером 3224681202:02:009:0002, площа якої становить 0,7757 га, та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а. с. 37-40).

Також, у ході судового розгляду судом були допитані свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які показали, що в період затвердження протоколу двадцять п`ятої сесії Галайківської сільської ради сьомого скликання від 18 грудня 2018 року були депутатами Галайківської сільської ради. На цій сесії жодних порушень чи зауважень щодо розгляду питань, які ставилися на голосування не було встановлено. Тому, відповідно вони проголосували за винесення рішення про надання дозволу на розробку землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_3 . Щодо порушення меж земельних ділянок, то свідки зазначили, що їх перевіряє земельна комісія, в яку вони не входять. Крім того, свідок ОСОБА_7 зазначив, що лише зі слів позивача знав, що ОСОБА_1 належить спірна земельна ділянка по АДРЕСА_2 . Жодних документів, які б надавали право ОСОБА_1 користуватися цією земельною ділянкою, він не бачив.

Відповідно до положень частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно достатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першійстатті 2 ЦПК Українивизначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першоїстатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першоюстатті 15 ЦК Українивстановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 Земельного кодексу Українивласник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першоїстатті 116 Земельного кодексу Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 Земельного кодексу Українипередбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права застаттею 16 ЦК Українита пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц.

Норми процесуального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

З огляду на зазначені приписи, правила статей15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності (відсутності) цивільних прав в інших осіб.

Реалізації права на позов передує порушення, невизнання чи оспорення права.

Вимоги про визнання незаконними та скасування відповідних рішень органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки та договору оренди цієї земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року у справі № 592/10260/16.

Частинами 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно достатті 77 ЦПК Україниналежними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно достатті 78 ЦПК Українисуд небере доуваги докази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно достатті 79ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно достатті 80ЦПК України достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частинами 1 та 2статті 89 ЦПК Українипередбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16 зробив наступний правовий висновок: «Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом».

Позивач, звертаючись до суду з цим позовом та вказуючи про порушення його прав, зазначив, що він є користувачем земельної ділянки загальною площею 0,89 га на підставі рішення Галайківської сільської ради Тетіївського району Київської області № 60 від 05 квітня 2012 року згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВМХ № 896906 від 14.08.2010 року.

Однак, зі змісту свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВМХ № 896906 від 14.08.2010 року суд встановив, що позивач ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_4 успадкував лише житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Земельна ділянка, яка відносилась до будинку, не приватизована.

Позивач належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка площею 0,89 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , перейшла у його користування в порядку спадкування після смерті батька ОСОБА_4 , суду не надав.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 123 Земельного кодексу Українипередбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідно до статей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виходячи із зазначених положень Земельного кодексу України, новий користувач земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права користування на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства. Тобто, з моменту виникнення права користування нерухомим майном, у користувача виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку.

Водночас, статтею 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Натомість, позивач не довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка є сформованим об`єктом цивільних прав, зокрема, що вона має визначені межі, кадастровий номер та інформація щодо неї внесена до Державного земельного кадастру.

За таких обставин, зважаючи на відсутність документів, які б підтверджували право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,89 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , суд погоджується з доводами представника відповідачів та представника третьої особи, що позивач ОСОБА_1 не набув в установленому законом порядку права користування цією земельною ділянкою, а відтак оспорювані рішення Галайківської сільської ради не порушують його права і охоронювані законом інтереси, підстави для скасування цих рішень наразі відсутні.

Водночас, суд зазначає, що встановлення технічним дослідженням по обміру земельної ділянки в АДРЕСА_2 факту накладення земельних ділянок без доведення позивачем порушеного права, доказового значення не має. Більш того, обміри земельних ділянок проводилися зі слів позивача, тобто без підтверджуючих документів про право користування позивачем земельними ділянками.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність у позивача порушеного права оскаржуваними рішеннями Галайківської сільської ради, оскільки позивачем не надано доказів про те, яким саме чином оскаржуваними рішеннями органу місцевого самоврядування порушено його право з урахуванням того, що позивач на час їх прийняття не був і натепер не є ані користувачем, ані власником земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а обов`язок доказування цього лежить на позивачеві.

Відтак, з огляду на наведені вище норми права, встановлені фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, оцінюючи належність, допустимістькожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглянувши справу в межах заявлених вимог, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними рішення Галайківськоїсільської ради№ 140від 18грудня 2018року вчастині відведенняземельної ділянки ОСОБА_3 для веденняособистого селянськогогосподарства заадресою: АДРЕСА_1 тарішення органумісцевого самоврядування,витяг зрішення,серія таномер:168/4,виданий 10.06.2019року,видавник:Галайківська сільськарада, необхідно відмовити.

Водночас,оскільки позовнавимога щодоскасування ВитягузДержавного реєструречових правна нерухомемайно прореєстрацію прававласності є похідною від вимоги про визнання недійсними рішення Галайківської сільської ради, тому задоволенню також не підлягає.

Що стосується тверджень представника відповідачів про відмову в позові з підстав пропуску строку позовної давності, то суд відхиляє їх з огляду на те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє в позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Разом зтим,відповідно дост.264ЦПК Українисуд підчас ухваленнярішення вирішуєпитання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно дост. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, тому понесені судові витрати у виді судового збору, відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК України,залишає за позивачем.

Щодо стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 10000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Суд встановив, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до матеріалів справи представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Порхун О.П. надала копію договору про надання правової допомоги, укладеного 16.05.2022 року між ОСОБА_3 та адвокатом Порхун О.П. та акт наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 21.11.2022 року (а. с . 75-77, 124).

Натомість,представник позивачаадвокат СтолярчукВ.М.заперечував зазначенийрозмір витратна правовудопомогу,оскільки вінє завищеним,необґрунтованим танадуманим,зважаючи нате,що усправі ОСОБА_3 є третьоюособою,яка незаявляє самостійнихвимог. Крім того зазначив, що до відзиву на позовну заяву, третя особа ОСОБА_3 та його представник не надали ордера на підтвердження повноваження адвоката як представника. Тому, вважає, що всі доводи, які були озвучені в судових засіданнях представником третьої особи не можуть бути прийняті до відома як доказ у справі.

Згідно з ч. 1 статті 58 ЦПК України, сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що представником у суді може бути адвокат або законний представник.

Відповідно до ч. 4 статті 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно доЗакону України«Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

За приписамистатті 26Закону України«Про адвокатуру і адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженогозакономна надання безоплатної правової допомоги.

У матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 16 травня 2022 року, на підставі якого адвокат Порхун О.П. набула повноважень на представництво інтересів ОСОБА_3 в Тетіївському районному суді Київської області у справі №940/301/22.

Також, у ході судового розгляду жоден із учасників не ставив під сумнів повноваження Порхун О.П., як адвоката. Більш того, на підтвердження розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, надається саме договір про надання правової допомоги.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У постанові від 12 травня 2020 року по справі № 904/4507/18, обґрунтовуючи правові підстави стягнення витрат на професійну правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі № 826/856/18, викладено висновок про те, що розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див.mutatis mutandisрішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» (Pakdemirli v.Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд бере до уваги, що у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, беручи до уваги положення ЄСПЛ та практику Верховного Суду, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, враховуючи обставини цієї справи, складність та категорію справи, наявність заперечення представника позивача адвоката Столярчука В.М. щодо розміру витрат, суд дійшов висновку, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених на надання професійної правничої допомоги до 5000,00 гривень, які підлягають стягненню із позивача ОСОБА_1 на користь третьої особи ОСОБА_3 .

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

У контексті вищенаведеного, суд вважає наведене обґрунтування цього рішення достатнім.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, статтями 79-1, 123, 125, 126, 152 Земельного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 133, 141, 263-268, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до виконавчого комітету Тетіївської міської ради, Тетіївської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_3 , про визнання недійсним рішення Галайківської сільської ради - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного рішення: 30.11.2022 року.

Суддя С.В.МАНДЗЮК