Постанова

від 05.12.2022 по справі 200/2153/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 року справа №200/2153/21-а

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гайдара А.В., суддів Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в справі № 200/2153/21-а (головуючий І інстанції Грищенко Є.І., складене у повному обсязі 28 серпня 2021 року в м. Слов`янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариство з обмеженою відповідальністю Інвест Білдінг Компані 2009, про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольської міської ради Донецької області (далі відповідач) про:

-визнання протиправним рішення №8/3-166 від 27 січня 2021 року про відмову в наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,1200 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 ;

-зобов`язання видати дозвіл на виготовлення технічної документації на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,1200 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору товариства з обмеженою відповідальністю Інвест Білдінг Компані 2009 про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що згідно даних інформаційної довідки з реєстру речових прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 11 серпня 2020 року власником даної земельної ділянки є Маріупольська міська рада, інформації про будь-якого іншого користувача земельної ділянки немає.

Крім того, апелянт зазначає, що положеннями статті 118 Земельного кодексу України встановлений вичерпний перелік підстав, з яких може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Жодна підстава в спірному рішенні відповідачем не зазначена. Також відповідачем порушено процедуру розгляду клопотання, оскільки воно розглянуто з порушенням встановлених строків.

Також як обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що на вказаній земельній ділянці після квітня 2013 року третя особа не здійснювала жодної забудови, а тому на підставі положень статті 416 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою для забудови припиняється. Рішенням Маріупольської міської ради від 16 квітня 2013 року ТОВ Інвест Білдінг Компані 2009 було зобов`язано подати заявку про оформлення договору оренди вказаної ділянки. Однак, в порушення положень вказаного рішення, такий договір не було надано, а тому дія рішення припинена.

Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

Позивач ОСОБА_1 , громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій.

Судом встановлено, що 11 серпня 2020 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із заявами про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, будівництво житлового будинку) площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та про надання дозволу на розробок проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для індивідуального садівництва площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяв додано копії документів, що посвідчують особу, викопіювання з генплану (М1:500), довідку Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

З довідки Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 07 липня 2020 року № 644/135/20 вбачається, що станом на 01.01.2013 р. запитувана земельна ділянка, розташована згідно ситуаційного плану, перебуває у комунальній власності Маріупольської міської ради з кадастровим номером 1412337200:01:005:0869. З 01 січня 2013 року набули чинності Закон України Про Державний земельний кадастр та Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на підставі яких реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється відділом Державної реєстрація речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління Юстиції. На підставі викладеного, інформація щодо надання вищевказаної земельної ділянки у власність або користування після 01.01.2013 р. відсутня.

Рішенням від 27 січня 2021 року № 8/3-166 відповідач, керуючись статтями 12, 79-1 ЗК України, статтями 26, 59 Закону України Про місцеве самоврядування відмовив позивачу у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,1 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,1200 га для індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 .

У рішенні зазначено, що згідно наданих матеріалів вбачається, що запитувані до відведення земельні ділянки знаходяться на сформованій земельній ділянці Маріупольської міської ради свідоцтво про право власності від 01.04.2013 №1832410, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2013 за № 508273.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (далі ЗК України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно ст. 4 ЗК України земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Статтею 19 ЗК України встановлено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара; г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований статтею 118 ЗК України.

Так відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 ЗК України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, нормами ЗК України визначено наслідки не прийняття уповноваженими суб`єктами рішень у встановлений строк. Запроваджений цією нормою принцип мовчазної згоди, надає особі, яка звернулась за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою та не отримала у визначений законом строк рішення, такі ж права, які має особа, яка цей дозвіл отримала.

Крім того, суд зазначає, що порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом, а тому посилання позивача на порушення строку розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою як на підставу для скасування спірного рішення, судом не приймаються.

Як вбачається зі спірного рішення, підставою для відмови у наданні позивачу дозволів на розробку проектів землеустрою зазначено, що запитувані земельні ділянки знаходяться на сформованій земельній ділянці Маріупольської міської ради свідоцтво про право власності від 01.04.2013 №1832410, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2013 за № 508273.

Приписами ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

З огляду на наведені критерії, колегія суддів вважає відмову відповідача у затверджені проекту землеустрою такою, що не відповідає приписам закону.

Єдиною законною підставою для відмови в затвердженні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

При цьому обґрунтування прийнятого рішення має міститися саме в рішенні. Суб`єкт владних повноважень не може посилатися на обставини та мотиви, які у його рішенні не визначені, оскільки саме воно є актом індивідуальної дії, який має для особи юридичні наслідки і саме з цього документу особа визначає свої права, обов`язки, можливий напрямок подальших дій. Так, за умови несприятливого для особи рішення, вона має знати, що нею порушено, які заходи вона може вжити для усунення порушення та отримання бажаного права.

Відмовляючи позивачу в затвердженні дозволу, міська рада у спірному рішенні зазначила, що запитувані земельні ділянки знаходяться на сформованій земельній ділянці Маріупольської міської ради свідоцтво про право власності від 01.04.2013 №1832410, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.03.2013 за № 508273, проте жодного посилання на законодавчі норми, які б визначали підстави відмови, спірне рішення не містить.

Принцип обґрунтованості рішення, закріплений у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, вимагає від суб`єкта владних повноважень прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Проте такого мотивування оскаржуване рішення не містить.

Позиція відповідача та третьої особи, підтримана судом першої інстанції, що запитувані позивачем земельні ділянки знаходяться на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 1412337200:01:005:0869, яка відповідно до рішення Маріупольської міської ради надана у користування третій особі, а відтак її подальше формування здійснюється лише за технічною документацією, а не за проектом землеустрою, колегія суддів вважає неприйнятною, оскільки даний висновок не відображений в спірному рішенні відповідача.

Як встановлено вимогами ст. 129 (1) Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання тощо.

Частиною 2 ст. 14 КАС України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого є звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та ч.2 ст.5 КАС України вважає, що правильним та достатнім є спосіб відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяви позивача.

Враховуючи вказані висновки, суд вважає за належне визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Рішенням від 27 січня 2021 року № 8/3-166 Про відмову у наданні дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1 та зобов`язати відповідача Маріупольську міську раду повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 11 серпня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, будівництво житлового будинку) площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для індивідуального садівництва площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною 2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги частково.

Враховуючи вищевикладене, змістовність апеляційної скарги та підтвердження її доводів при розгляді справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги частково відповідно до вимог ч.2 ст.5 та ч.9 ст.264 КАС України.

За приписами ч.1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Як встановлено судом позивачем сплачений судовий збір за подання адміністративного позову у розмірі 768 грн. 40 коп. (арк.. справи 1) та за подання апеляційної скарги у розмірі 1152 грн. 60 коп. (арк.. справи 107)

Відповідно до частин 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

На підставі наведеного, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 000 грн. 00 коп. з Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 .

Суд у цій справі враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до положень ч.1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 250, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в справі № 200/2153/21-а задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 серпня 2021 року в справі № 200/2153/21-а скасувати.

Прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольської міської ради Донецької області від 27 січня 2021 року № 8/3-166 Про відмову у наданні дозволів на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1

Зобов`язати Маріупольську міську раду Донецької області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 від 11 серпня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка, будівництво житлового будинку) площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі її у власність для індивідуального садівництва площею 0,1200 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольської міської ради Донецької області (ЄДРПОУ 33852448) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений ним судовий збір (судові витрати) в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 05 грудня 2022 року.

Судді А.В. Гайдар

Т.Г. Гаврищук

І.Д. Компанієць