Постанова

від 29.11.2022 по справі 320/199/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/199/22 Суддя (судді) першої інстанції: Щавінський В.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Грибан І.О.,

при секретарі судового засідання Почепі В.В.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача: Погребняк Д.Є.

від відповідача (апелянта): Гармаш В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "ЕКМІ" до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "ЕКМІ" (надалі - позивач, ТОВ "Виробничо-торгівельна фірма "ЕКМІ") з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області (надалі - відповідач), в якому просило суд: визнати протиправними та скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення від 25.10.2021 №00257550701, №00257520701, №00257560701, №00257480701 прийняті на підставі Акту документальної планової виїзної перевірки від 15.09.2021 №15342/10-36-07-01/20007642.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується із спірними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх необґрунтованими та протиправними, такими, що не базуються на нормах чинного законодавства України, а висновки перевірки - суб`єктивними та такими, що протирічать наданим до перевірки документам і дійсним обставинам господарської діяльності платника, висновки контролюючого органу засновані на довільному та помилковому трактуванні положень податкового законодавства України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2021 №00257550701, винесене Головним управління Державної податкової служби у Київській області;

- визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2021, №00257520701, винесене Головним управління Державної податкової служби у Київській області;

- визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2021 №00257560701, винесене Головним управління Державної податкової служби у Київській області.:

- визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.10.2021 №00257480701 винесене Головним управління Державної податкової служби у Київській області;

- стягнуто сплачений судовий збір у розмірі 22700 (двадцять дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "ЕКМІ" (код ЄДРПОУ - 20007642) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 44096797). Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням про задоволення позовних вимог, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення не було враховано, що перевірка позивача проведена у повній відповідності до норм чинного законодавства, висновки Акту перевірки є правомірними і ґрунтуються виключно на порушенні норм податкового законодавства, оскаржувані рішення є правомірними, оскільки перевіркою не підтверджено реального руху активів від ТОВ «Експерт Правознавства» та ТОВ «Вайт-Холд» на адресу ТОВ «ВТФ «Екмі», що свідчить про оформлення первинних документів з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та отримання ТОВ «ВТФ «Екмі» необґрунтованої податкової вигоди у вигляді заниження сум податкового кредиту з податку на додану вартість та заниження сум з податку на прибуток..

Позивач заперечує проти апеляційної скарги в повному обсязі та зазначає, що апеляційна скарга відповідача є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Крім того, представник позивача звертає увагу, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не надано переконливих доказів того, що взаємовідносини позивача з контрагентом носили формальні відносини.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та зазначив, що надані позивачем документи не підтверджують реальності господарських відносин між позивачем та його контрагенами.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що ТОВ "ВТФ "Екмі" (код ЄДРПОУ 20007642) зареєстроване, як юридична особа 04.02.2005 за адресою, вул. Промислова, буд. 5, Київська обл., Обухівський район, м. Українка, 08720, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємці та громадських формувань.

Видами господарської діяльності за кодом КВЕД є: 20.42 виробництво парфумних і косметичних засобів, 46.45 оптова торгівля парфумними та косметичними товарами, 86.21 загальна медична практика, 46.90 неспеціалізована оптова торгівля, 49.41 вантажний автомобільний транспорт, 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 96.09 надання інших індивідуальних послуг, н.в.і.у.

Співробітниками Головного управління Державної податкової служби у Київській області проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "ВТФ "Екмі" (код ЄДРПОУ 20007642), з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2017 по 31.03.2021, валютного законодавства за період з 01.07.2017 по 31.03.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.07.2017 до 31.03.2021, іншого законодавства за період з 01.07.2017 до 31.03.2021.

За результатами перевірки контролюючим органом складено Акт про результати планової виїзної перевірки від 15.09.2021 №15342/10-36-07-01/20007642 (далі - Акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення: п. 44.1, 44.2 ст. 44 п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України в результаті чого товариством занижено податок на прибуток на загальну суму 1238998,00 грн., п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість, якій підлягає сплаті до бюджету у розмірі 939623,00 грн., завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду на суму 288561,00 грн., завищено від`ємне значення, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника на суму 148480,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ГУ ДПС у Київській області прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- №00257550701 від 25.10.2021 на загальну суму 163328,00 грн. щодо завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 148480,00 грн. та накладено штрафні санкції в розмірі 14848,00 грн.;

- №00257520701 від 25.10.2021 на загальну суму 1033585,30 грн. щодо заниження податку на додану вартість у розмірі 939623,00 грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 93962,30 грн.;

- №00257560701 від 25.10.2021 на загальну суму 288561,00 грн. щодо завищення від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного(податкового) періоду на суму 288561,00 грн. за березень 2021 року;

- №00257480701 від 25.10.2021 на загальну суму 1322688,80 грн., щодо заниження податку на прибуток у розмірі 1238997,00 грн. та накладено штрафні санкції у розмірі 83691,80 грн.

Позивач не погодившись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями направив скаргу до Державної податкової служби України. Однак, рішенням Державної податкової служби України скаргу позивача залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями та вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не наводить в акті перевірки жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивачем було порушено податкове законодавство, а також не зазначено інших обставин, які могли б свідчити про порушення позивачем законодавства України.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 44.1. статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом частини першої статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які у розумінні абзацу одинадцятого статті 1 цього Закону є документами, які містять відомості про господарську операцію та відповідно до частини другої статті 9 цього ж Закону повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської діяльності і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункти 5 - 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318, визначають, що витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Отже, об`єктом справляння податку на прибуток є фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності підприємства, за правилами бухгалтерського обліку та відкоригований на різниці, передбачені ПК України. Обов`язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України встановлено, що об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.1, 201.10 ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презумується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що для встановлення правомірності визначення платником податків його податкових зобов`язань з ПДВ, а також формування ним відповідного від`ємного значення, належить з`ясувати реальність руху активів і коштів у процесі здійснення господарських операцій, господарську мету укладання відповідних договорів та економічний результат їх вчинення.

Слід враховувати, що при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників господарських операцій, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської діяльності кореспондує з вимогою щодо наявності розумної економічної причини (ділової мети) під час здійснення господарської діяльності. Оскільки господарська діяльність складається із сукупності господарських операцій платника податків, які є формою здійснення господарської діяльності, то розумна економічна причина має бути наявною в кожній господарській операції. Лише в такому разі та чи інша операція може вважатися вчиненою в межах господарської діяльності платника податку та лише за таких умов платник має право на врахування в податковому обліку наслідків відповідних господарських операцій.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту та визначення оподатковуваного прибутку, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Про відсутність фактичного характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи контролюючого органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Водночас, кожна з наведених вище обставин не може бути самостійним та беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 КАС України, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 15.12.2015 між ТОВ "ВТФ "Екмі" (Покупець) та ТОВ "Вайт-Холд" (Продавець) укладено Договір поставки №121 (надалі - Договір № 121). Відповідно до умов Договору №121 Продавець зобов`язується передати у власність Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти у власність і оплатити на умовах, передбачених Договором, картонну продукцію (гофротара, ящики з г/к, картонні кутики) в асортименті та кількості згідно Замовлення.

На виконання умов п. 3.5 Договору №121, поставка Товару здійснювалась Продавцем на умовах СТР склад Покупця, що розташований за адресою: Київська обл., м. Українка, вул. Промислова, 4.

Так, на підтвердження виконання умов вказаних договорів в повному обсязі позивачем надано до суду першої інстанції копії первинних документів: видаткові накладні: №46 від 20.07.2017, №47 від 24.07.2017, №48 від 08.08.2017, №53 від 29.08.2017, №54 від 29.08.2017, №55 від 30.08.2017, №57 від 31.08.2017, №59 від 11.09.2017, №64 від 26.09.2017, №66 від 03.10.2017, №69 від 13.10.2017, №72 від 18.10.2017, №74 від 01.11.2017, №75 від 10.11.2017, №76 від 15.11.2017, №79 від 06.12.2017, №82 від 15.12.2017, №84 від 21.12.2017, №3 від 12.01.2018, №4 від 23.01.2018, №5 від 24.01.2018, №6 від 26.01.2018, №8 від 02.02.2018, №11 від 07.02.2018, №17 від 05.03.2018, №20 від 13.03.2018, №24 від 29.03.2018, №26 від 05.04.2018, №29 від 18.04.2018, №32 від 26.04.2018, №34 від 07.05.2018, №39 від 23.05.2018, №35 від 23.05.2018, №40 від 30.05.2018, №41 від 05.06.2018, №42 від 15.06.2018, №44 від 27.06.2018, №48 від 13.07.2018, №50 від 25.07.2018, №51 від 26.07.2018, №54 від 03.08.2018; товарно-транспортні накладні: №46 від 20.07.2017, №47 від 24.07.2017, №48 від 08.08.2017, №53 від 29.08.2017, №54 від 29.08.2018, №55 від 30.08.2017, №57 від 31.08.2017, №59 від 11.09.2017, №64 від 26.09.2017, №66 від 03.10.2017, №69 від 13.10.2017, №72 від 18.10.2017, №74 від 01.11.2017, №75 від 10.11.2017, №76 від 15.11.2017, №79 від 06.12.2017, №82 від 15.12.2017, №84 від 21.12.2017, №3 від 12.01.2018, №4 від 23.01.2018, №5 від 24.01.2018, №6 від 26.01.2018, №8 від 02.02.2018, №11 від 07.02.2018, №17 від 05.03.2018, №20 від 13.03.2018, №24 від 29.03.2018, №26 від 05.04.2018, №29 від 18.04.2018, №32 від 26.04.2018, №34 від 07.05.2018, №39 від 23.05.2018, №35 від 23.05.2018, №40 від 30.05.2018, №41 від 05.06.2018, №42 від 15.06.2018, №44 від 27.06.2018, №48 від 13.07.2018, №50 від 25.07.2018, №51 від 26.07.2018, №54 від 03.08.2018; прибуткові накладні: №969 від 20.07.2017, №988 від 24.07.2017, №1075 від 08.08.2017, №1175 від 29.08.2017, №1173 від 29.08.2017, №1185 від 30.08.2017, №1193 від 31.08.2021, №1239 від 11.09.2017, №1355 від 26.09.2017, №1390 від 03.10.2017, №1473 від 13.10.2017, №1484 від 18.10.2017, №1589 від 01.11.2017, №1631 від 10.11.2017, №1663 від 15.11.2017, №1794 від 06.12.2017, №1866 від 15.12.2017, №1908 від 21.12.2017, №25 від 12.01.2018, №73 від 23.01.2018, №76 від 24.01.2018, №90 від 26.01.2018, №129 від 02.02.2018, №150 від 07.02.2018, №273 від 05.03.2018, №295 від 13.03.2018, №424 від 29.03.2018, №451 від 05.04.2018, №518 від 18.04.2018, №562 від 26.04.2018, №600 від 07.05.2018, №696 від 23.05.2018, №702 від 23.05.2018, №730 від 30.05.2018, №752 від 05.06.2018, №815 від 15.06.2018, №889 від 27.06.2018, №983 від 13.07.2018, №1040 від 25.07.2018, №1047 від 26.07.2018, №1084 від 03.08.2018; платіжні доручення: № 2467 від 09.08.2017, №2543 від 15.08.2017, №2718 від 29.08.2017, №2940 від 18.09.2017, №2939 від 18.09.2017, №2959 від 19.09.2017, №3062 від 27.09.2017, №3080 від 28.09.2017, №3248 від 12.10.2017, №3398 від 24.10.2017, №3644 від 10.11.2017, №3847 від 27.11.2017, №3864 від 28.11.2017, №3955 від 06.12.2017, №4033від 13.12.2017, №4185 від 22.12.2017, №60 від 12.01.2018, №119 від 18.01.2018, №227 від 30.01.2018, №390 від 14.02.2018, №391 від 14.02.2018, №420 від 16.02.2018, №616 від 12.03.2018, №713 від 16.03.2018, №909 від 02.04.2018, №1107 від 19.04.2018, №1210 від 26.04.2018, №1262 від 03.05.2018, №1364 від 11.05.2018, №1516 від 23.05.2018, №1562 від 29.05.2018, №1791 від 15.06.2018, №1816 від 19.06.2018, №1837 від 20.06.2018, №1916 від 26.06.2018, №2175 від 18.07.2018, №2232 від 23.07.2018, №2339 від 02.08.2018, №2536 від 17.08.2018, №2556 від 21.08.2018, №2607 від 27.08.2018, які були судом досліджено та залучені до матеріалів справи.

Також, отримання товару підтверджується документами бухгалтерського обліку (матеріальними звітами, реєстрами переміщення ТМЦ, актами списання матеріалів, відомостями по партіям товарів), нормами витрат сировини та матеріалів, з яких вбачається переміщення придбаного товару та використання його в господарській діяльності позивача.

Також, 01.07.2020 між ТОВ "ВТФ "Екмі" (Замовник) та ТОВ "Експерт Правознавства" (Виконавець) укладено Договір про надання охоронних послуг № 08-01/07/20 (далі - Договір № 08-01/07/20). Відповідно до умов Договору №08-01/07/20 Виконавець приймає під охорону територію з офісною будівлею, розташовану за адресою: Київська область, Обухівській район, м. Українка, вул. Промислова, буд.5; Головний виробничий корпус з територією за адресою: Київська область, Обухівській район, м. Українка, вул. Промислова, 4; адміністративний корпус за адресою: Київська область, Обухівській район, м. Українка, вул. Промислова, 15, надалі іменуються "об`єкт" (п.1.1. Договору). Способи, види, засоби охорони об`єкту, внутрішньо-об`єктовий режим охорони, узгоджені сторонами в п. 1.3. Договору № 08-01/07/20.

У відповідності до укладеного Договору № 08-01/07/20 сторонами складена план-схеми розташування постів, План-схема, яка є не є невід`ємною частиною Договору № 08-01/07/20 та складовою є частиною Інструкції охорони "Об`єкту", яка узгоджена та затверджена уповноваженими представниками Замовника та Виконавця.

Судом першої інстанції встановлено, а контролюючим органом не спростовано, що згідно п.2.2. Правил "При в`їзді на завантаження/розвантаження на ПКВ співробітник служби безпеки: проводить огляд вантажного транспорту; оформлює перепустку; передає перепустку водію та контролює щоб водій обов`язково розписався в перепустці про те, що він ознайомлений з внутрішніми правилами перебування на території підприємства; запускає ТЗ на територію при цьому вказує місце паркування.

В наданій позивачем інструкції розписані загальні положення, обов`язки персоналу охорони "Виконавця", табелі постів з описом режиму охорони, межи посту, особливі обов`язки, порядок допуску на Об`єкт Замовника постійних працівників, відвідувачів та обслуговуючих організацій, порядок в`їзду(виїзду) транспортних засобів на об`єкт, порядок евакуації персоналу з об`єкту, порядок внесення (винесення) майна Замовника, фірм-орендаторів та таке інше, інструкція з порядку дій приймання(здавання) об`єкта під охорону.

До матеріалів справи надана копія Наказу МВС "Про видачу ліцензій на провадження охоронної діяльності" № 261 від 16.03.2020 та детальна інформація про юридичну особу ТОВ "Експерт Правознавства".

Так, на підтвердження виконання умов вказаних договорів в повному обсязі позивачем надано до суду першої інстанції копії первинних документів: рахунки-фактури: №СФ-0000019 від 11.02.2021, №СФ-0000016 від 01.02.2021, №СФ-0000004 від 04.01.2021, №СФ-0000068 від 01.12.2020, №СФ-0000057 від 02.11.2020, №СФ-0000039 від 01.10.2020, №СФ-0000027 від 01.09.2020, №СФ-0000019 від 03.08.2020, №СФ-0000009 від 01.07.2020; акти здачі-прийняття робіт(надання послуг): №ОУ-0000018 від 31.03.2021, №ОУ-0000015 від 28.02.2021, №ОУ-0000004 від 31.01.2021, №ОУ-0000068 від 31.12.2021, №ОУ-0000057 30.11.2020, №ОУ-0000039 від 31.10.2020, №ОУ-0000027 від 30.09.2020, №ОУ-0000019 від 31.08.2020, №ОУ-0000009 від 31.07.2020; платіжні доручення: № 1903 від 16.07.2020, №2232 від.13.09.2020, №2480 від 08.08.2020, №2880 від 15.10.2020, №3233 від 11.11.2020, №3637 від 16.12.2020, №94 від 15.01.2021, №11 від 12.02.2021, №12 від 12.02.2021, які були судом досліджено та залучені до матеріалів справи.

Крім того, проведені з контрагентами господарські операції з надання послуг та поставки товарів були відображені в бухгалтерському та податковому обліку платника. Суми сплачені на користь контрагентів згідно з вимогами ПК України включені товариством до складу витрат, що враховуються при визначенні об`єкту оподаткування, та податкового кредиту з ПДВ за відповідний період і в подальшому знайшли відображення у поданих до контролюючого органу податкових деклараціях з ПДВ та зареєстрованих в установленому порядку податкових накладних з ПДВ.

Аналіз наведеного в сукупності свідчить, що з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-торгівельна фірма "ЕКМІ" дотримано вимог щодо належної обачності при виборі контрагентів - отримано усі можливі документи щодо з`ясування загальнодоступної інформації та збору доказів про потенційного контрагента для запобігання ведення господарської діяльності з особою, чия діяльність має очевидні ознаки недобросовісності чи протиправності перед прийняттям рішення щодо укладення договору.

Також на підтвердження реальності господарських операцій позивачем зазначено, що придбаний товар (послуги) у контрагентів подальшому використано у власній господарській діяльності, зокрема, продано на експорт.

Отже, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагентам позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем та його контрагентами розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Таким чином, висновки щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства під час взаємовідносин із контрагентом відповідач дійшов ґрунтуючись виключно на припущеннях, без проведення аналізу первинних документів, складених за наслідками таких взаємовідносин, хоча мав можливість вжити заходів для дослідження таких документів.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Отже, дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами податкового обліку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що останні складені за результатом фактично проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентом, з дотриманням положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять достатні дані про зміст господарських операцій, їх учасників та підтверджують реальність здійснення таких операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в рішеннях Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року по справі № 814/2553/15, від 16 жовтня 2020 року по справі № 815/2066/16, від 13 жовтня 2020 року по справі № 0340/1408/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

Щодо посилання відповідача у апеляційній скарзі про відсутність у контрагентів позивача достатньої кількості трудового резерву для виконання певних послуг, колегія суддів не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Висновок Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 17 квітня 2018 року у справі №826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі №520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі №140/1845/19 категоричний: відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Таким чином, недостатність персоналу, відсутність власних транспортних засобів, виробничо-складських приміщень не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах. Аналогічна правова позиція висловлена 10 листопада 2020 року Верховним Судом в рамках справи №440/3779/18, касаційне провадження №К/9901/23882/19.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Щодо посилань відповідача про відсутність реального характеру вчинення господарських операцій по ланцюгу постачання від контрагента позивача до останнього, колегія суддів звертає увагу на практику Верховного Суд викладених у постановах неодноразово зазначав, що податкова інформація, яка наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення зустрічної звірки, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону (постанови від 08.12.2021 року по справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 року по справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 року по справі № 520/4150/19, від 13.07.2022 року по справі № 420/2173/19).

У розрізі наведеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Верховний Суд в постановах від 11.11.2020 №320/1147/19, від 24.11.2020 №813/3034/15 та, зокрема, від 14.12.2021 у справі № 280/3376/19 виклав висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відповідно до якого норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не наведено обставин та доказів, які б свідчили про штучний характер господарських операцій, невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії підприємства та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується рух активів (товару, послуг) по ланцюгу від постачальників до покупця, встановлено зв`язок між фактом придбання товару і господарською діяльністю Позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга апелянта є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення прийнято у відповідності до вимог законодавства.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень приймаючи оскаржуваний акт індивідуальної дії діяв без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, що призвело до безпідставного застосування до товариства фінансових санкцій у вигляді штрафу.

Також, колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі апелянт посилається виключно на норми права. При цьому не констатує конкретно, що порушено судом першої інстанції під час прийняття рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву (змісту акту перевірки) на позовну заяву, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв`язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 311, 313, 315-316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремлений підрозділ ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

І.О. Грибан

Повний текст постанови складено 05 грудня 2022 року.