Постанова

від 05.12.2022 по справі 380/1165/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/1165/22 пров. № А/857/13797/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року, ухвалене суддею Москаль Р.М. у м.Львові у справі № 380/1165/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування вимоги про сплату боргу та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулася до суду з позовом у якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-5703-51 від 01.11.2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37782,80 грн.;

- зобов`язати відповідача внести зміни до картки обліку рахунку (інтегрованої картки платника), шляхом усунення подвійного нарахування ЄСВ за період 2017-2020 роки.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Львівській області № Ф-5703-51 від 01.11.2021 року про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 37782,80 грн.

Зобов`язано Головне управління ДПС у Львівській області вчинити дії щодо коригування даних (показників) інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 як платника єдиного соціального внеску, а саме - виключити всі дані (записи, відомості) про наявність в ОСОБА_1 . як в фізичної особи-підприємця заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки на загальну суму 37782,80 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 908 гривень.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не врахував те, що ЄСВ за позивачку, починаючи з 2017 року, сплачував роботодавець позивачки, як за найманого працівника. А тому, сплата ЄСВ позивачем, як фізичною особою-підприємцем, призведе до подвійної сплати ЄСВ, що не відповідає цілям єдиного внеску.

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову повністю.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає те, що позивачка, як фізична особа-підприємець, має сплачувати ЄСВ окремо від внесків, які сплачує за неї роботодавець.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що позивачка 07.09.2011 року була зареєстрована як фізична особа підприємець.

У 2017-2020 роках (період, за який контролюючий орган нарахував позивачці ЄСВ) позивачка працювала як найманий працівник вчителем української мови та літератури в середній загальноосвітній школі № 77 м. Львова та отримувала заробітну плату, на яку роботодавець (СЗШ №77 м. Львова) нараховував, утримував та сплачував страхові внески (підтверджується довідками про заробітну плату для розрахунку витрат за загальнообов`язковим соціальним страхуванням за 2017, 2018, 2019, 2020 роки, а також довідкою Пенсійного фонду за формою ОК-5 щодо індивідуальних відомостей про застраховану особу за 2017-2020 роки.

У період 2017-2020 рр. позивачка підприємницькою діяльністю не займалася, доходів від такої діяльності не отримувала та не декларувала.

01.11.2021 року відповідач сформував вимогу про необхідність сплати боргу (недоїмки) № Ф-5703-51, відповідно до якої, за позивачкою, станом на 31.10.2021 року, рахується заборгованість зі сплати недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37782,80 грн.

Заборгованість утворилась за 2017 рік (8448 грн.), 2018 рік (9828,72 грн.), 2019 рік (11016,72 грн.), 2020 рік (8495,30 грн.).

28.10.2021 року позивачка припинила підприємницьку діяльність.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI).

В силу вимог частини 1 статті 2 Закону № 2464-VI, його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першоїстатті 7 Закону № 2464-VI(в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першоїстатті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно доЗакону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першоїстатті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У той же час відносини, щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємцяЗаконом № 2464-VIне врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 сформував правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення нормЗакону № 2464-VIщодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Апеляційний суд встановив те, що у 2017-2020 роках позивачка перебувала у трудових відносинах із середньою загальноосвітньою школою № 77 м. Львова. Відповідач за 2017-2020 роки нарахував позивачці заборгованість із ЄСВ. Відповідно до реєстру застрахованих осіб за цей період, страхові внески на користь позивачки сплатив роботодавець.

Оскільки позивачка, у періоді за який відповідач нарахував борг зі сплати єдиного внеску, перебувала у трудових відносинах із середньою загальноосвітньою школою № 77 м. Львова і за позивачку єдиний внесок сплатив роботодавець, то, на думку апеляційного суду, позивачка позбавлена обов`язку сплачувати страхові внески як фізична особа-підприємець, оскільки це призведе до подвійної сплати страхових внесків, що суперечить меті сплати таких.

Тому вимогу відповідача щодо нарахування боргу з ЄСВ необхідно визнати протиправною і скасувати.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії щодо корегування в інтегрованій картці платника податку нарахованої заборгованості, то апеляційний суд зазначає таке.

З 05.04.2021 року діє Порядок ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 року № 5 (далі Порядок № 5).

Відповідно до ч. 4 розділу 5 Порядку № 5, працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем вносять дані до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Отже, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов`язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Водночас, апеляційний суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Апеляційний суд вважає, що для ефективного поновлення порушеного права необхідно обрати такий спосіб його захисту, який би виключав необхідність звернення до суду захистом цього права з іншим позовом.

Зважаючи на те, що апеляційний суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату заборгованості із ЄСВ в сумі 37782,80 грн., то апеляційний суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача виключити всі дані (записи, відомості) про наявність в ОСОБА_1 , як в фізичної особи-підприємця, заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску за 2017-2020 роки на загальну суму 37782,80 грн.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі № 380/1165/22 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська Р. М. Шавель Постанова складена 05.12.2022 року