Рішення

від 29.11.2022 по справі 260/171/22

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 листопада 2022 року м. Ужгород№ 260/171/22

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю., за участю

секретаря судового засідання Копосович Е.О.,

та осіб, що беруть участь у справі:

представники позивача Ковач І.В., Попелич В.І

представника відповідача Радь І.І.;

розглянувши у судому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного Товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Міжгірської селищної ради Закарпатської області про визнання неправомірним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного Товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (надалі позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області ( надалі відповідач), яким просить визнати нечинним та скасувати Рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори», яким встановлено ставки земельного податку , які вводяться у дію з 01 січня 2022 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» встановлено ставки земельного податку , які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Додатком 1.1.1. до Рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 встановлено ставки земельного податку. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.-06.04 для земель оздоровчого призначення(землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель. Позивач вважає, що зазначене рішення, яке є нормативно-правовим актом, винесено органом місцевого самоврядування Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів оманами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням вимог Закону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Зазначає, що оскаржуваному рішенні, та додатках до зазначеного рішення відсутні будь-які розрахунки, на підставі яких суб`єкт владних повноважень, орган місцевого самоврядування прийшов до висновку про розмір витрат, які виникнуть у суб`єктів господарювання у разі прийняття відповідного рішення, чим порушено вимоги підготовки аналізу регуляторного впливу, встановлені статтею 8 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності .(далі Закон) Також вважає, що зазначений нормативно-правовий акт не відповідає принципам державної регуляторної політики, визначеним статтею 4 цього Закону, а саме: принципу прозорості та врахування громадської думки, принципу передбачуваності, принципу ефективності, принципу рівності платників податків та недопущення податкової дискримінації. Оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування , як суб`єкта вданих повноважень є відверто дискримінаційним по відношенню до позивача, оскільки ним запроваджується підвищення ставок земельного податку таким чином, що таке підвищення покладається виключно на позивача, оскільки землі оздоровчого призначення на землях громади перебувають у постійному користуванні тільки у позивача. Вважає протиправним запровадження відповідачем диференціації ставок земельного податку та орендної плати в залежності від кодів видів економічної діяльності КВЕД. Просить позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2022 року судом відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 09 червня 2022 року постановлено про закриття підготовчого судового засідання та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2022 року зупинено провадження у справі для надання сторонам часу для примирення.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року постановлено про поновлення провадження в адміністративній справі.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує проти задоволення позову, зазначивши, що вважає його безпідставним. Спростовуючи доводи позивача, відповідач вказав, що Рішення №810 з додатками бую прийнято Відповідачем у відповідності до вимог діючого законодавства. Вказує на практику Верховного суду у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301718. Зазначає, що такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 Податкового Кодексу України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять як Податковий кодекс України, так і Закон України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». З огляду на зазначене відповідач просив в задоволенні позову відмовити.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили суду задовольнити позов.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що Позивач користується земельною ділянкою на підставі Акту на право постійного користування земельною ділянкою серії 1-ЗК N2 001951 виданого санаторію « Верховина» Міжгірською районною радою народних депутатів Міжгірського району Закарпатської області 17 липня 1995 року. Акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» та згодом встановлено ставки земельного податку , які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.-06.04 для земель оздоровчого призначення(землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель.

Рішення №810 з додатками було оприлюднено на інформаційному веб-сайті Міжгірської селищної ради та опубліковано в Міжірській районній газеті «Верховина» від 17.07.2021 року №25 (11013)

Вважаючи, що зазначене рішення, є нормативно-правовим актом, винесено органом місцевого самоврядування Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням вимог Закону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Антимонопольний комітет України», звернувся до суду.

Частина друга статті 19 Конституції України. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 57 Конституції України. Кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Частина перша статті 143 Конституції України. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частина перша статті 144 Конституції України. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 12.3. ст. 12 ПКУкраїни сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно іззаконом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодекс) з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше липня року, що переду« бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в яком) перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та або зборів у порядку га за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішені» про встановлення місцевих податків та або зборів га про внесення імііі ю іаких рішень Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та`або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що ( обов`язковими згідно і нормами цього Кодексу , такі податки та або збори справляються виходячи з норм цього Кодексу із тстосуваппям ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому плануч гься застосування іаких місцевих податків та/або зборів.

Згідно п. 271.2 статті 271 ПК України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування ю 15 липня року, що передує бюджетному періоду, к якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно п. 274.2 статті 274 ПК України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім чержавпої та кому пальної .форми власності)

Статтею 284 ПК України визначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право га реальна здатність гсриторіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною першою статті 10 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевою самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Стаття 26 Закону №280/97-ВР визначає, що виключно па пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Ч. 1,5, абзац 1 ч. 11, ч. 12 ст. 59 Закону №280/97-ВР встановлюють, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно- правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію. Акти органів га посадових осіб місцевого самоврядування підлягають обов`язковому оприлюдненню га наданню за запитом відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Проекти актів органів місцевого самоврядування оприлюднюються в порядку, передбаченому Законом України «Про доступ до публічної інформації», крім випадків виникнення надзвичайних ситуацій та інших невідкладних випадків, передбачених законом, коли такі проекти актів оприлюднюються негайно після їх підготовки. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Щодо твердження позивача, що оспорюване рішення № 810 є нормативно-правовим актом, винесеним Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням Закону України від 11.09.2003 року №1160-1V «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України від 26.11.1993 року №3659-ХІІ «Про Антимонопольний комітет України», суд зазначає наступне.

Верховним Судом у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301718 (ЄДРСР №101897039) за результатами розгляду справи №0940/2301/18 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше прийнятій Постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357 14346 17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів ( регуляторним актом і на таке рішення поширюються положення Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та сформулювала наступні висновки щодо застосування норм права.

Так, рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.

Вказані рішення не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення загалом.

Верховним Судом у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301718 зокрема визначено, що відповідно до статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти; регуляторна діяльність - діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами; Стаття 3 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Дія цього Закону поширюється на відносини у сфері здійснення державної регуляторної політики та регуляторної діяльності.

Вказав, що дія цього Закону не поширюється на здійснення регуляторної діяльності, пов`язаної з прийняттям: постанов Верховної Ради України; актів Національного банку України, за винятком нормативно-правових актів Національного банку України, які спрямовані на виконання ним функцій, визначених пунктами 4, 6, 7, 9, 11 та 17 статті 7 Закону України "Про Національний банк України", і мають ознаки регуляторного акта; актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, за винятком тих, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 6, 7, 9, 11 - 13, 14, 16, 17, 21, 22, 24 - 26, 30, 30 1, 34 та 37 8 частини другої статті 7 Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", та мають ознаки регуляторного акта; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, що спрямовані на виконання нею повноважень, визначених пунктами 4, 6, 8, 16, 18, 19, 21 та 22 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", та мають ознаки регуляторного акта; актів Рахункової палати, Центральної виборчої комісії та Національної служби посередництва і примирення; стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, за винятком випадків, коли положення стандартів, кодексів усталеної практики, технічних умов, прийнятих органами державної влади та органами місцевого самоврядування, маючи у передбачених законом випадках обов`язковий характер, встановлюють вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; санітарних норм, державних норм і правил у сфері містобудування, у тому числі державних будівельних норм, державних норм і правил пожежної безпеки, у тому числі загальнодержавних, міжгалузевих, галузевих нормативних актів з питань пожежної безпеки, державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці, норм, правил і стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, нормативних документів з метрології, затверджених центральними органами виконавчої влади, фармакопейних статей, Державної Фармакопеї України, технологічних регламентів виготовлення лікарського засобу, за винятком випадків, коли у положеннях зазначених документів містяться вимоги до суб`єктів господарювання щодо проведення обов`язкових погоджень, аналізів, експертиз, обстежень, випробувань тощо за допомогою третіх осіб; актів, прийнятих з питань запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного, надзвичайного стану, оголошення зони надзвичайної екологічної ситуації, а також з питань мобілізації та демобілізації; актів, що містять державну таємницю України; актів, що містять індивідуально-конкретні приписи, за винятком актів, у яких одночасно містяться нормативні та індивідуально-конкретні приписи; актів, якими доводяться до відома фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань рішення органів, які є вищестоящими по відношенню до органів, які приймають ці акти; актів, якими встановлюються ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги; актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань виведення неплатоспроможних банків з ринку, прогнозування потенційних витрат на реалізацію такого процесу, а також фінансування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; актів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Дія цього Закону також не поширюється на порядок укладання, виконання, опублікування, реєстрації та денонсації міжнародних договорів України.

Частини перша, друга статті 8 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Стосовно кожного проекту регуляторного акта його розробником готується аналіз регуляторного впливу. Аналіз регуляторного впливу готується до оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень та пропозицій.

Частини перша - четверта статті 9 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Кожен проект регуляторного акта оприлюднюється з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань. Про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій розробник цього проекту повідомляє у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону. У випадках, встановлених цим Законом, може здійснюватися повторне оприлюднення проекту регуляторного акта. Проект регуляторного акта разом із відповідним аналізом регуляторного впливу оприлюднюється у спосіб, передбачений статтею 13 цього Закону, не пізніше п`яти робочих днів з дня оприлюднення повідомлення про оприлюднення цього проекту регуляторного акта.

Частина п`ята статті 12 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Регуляторні акти, прийняті органами та посадовими особами місцевого самоврядування, офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації відповідних рад, а у разі їх відсутності - у місцевих друкованих засобах масової інформації, визначених цими органами та посадовими особами, не пізніш як у десятиденний строк після їх прийняття та підписання.

Частини друга - п`ята статті 13 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Повідомлення про оприлюднення проекту регуляторного акта з метою одержання зауважень і пропозицій, проект регуляторного акта та відповідний аналіз регуляторного впливу оприлюднюються шляхом опублікування в друкованих засобах масової інформації розробника цього проекту, а у разі їх відсутності - у друкованих засобах масової інформації, визначених розробником цього проекту, та/або шляхом розміщення на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет.

Якщо в межах адміністративно-територіальної одиниці чи в населеному пункті не розповсюджуються друковані засоби масової інформації, а місцеві органи виконавчої влади, територіальні органи центральних органів виконавчої влади, органи та посадові особи місцевого самоврядування не мають своїх офіційних сторінок у мережі Інтернет, документи, зазначені у частинах першій - третій цієї статті, можуть оприлюднюватися у будь-який інший спосіб, який гарантує доведення інформації до мешканців відповідної адміністративно-територіальної одиниці чи до відповідної територіальної громади.

Частина перша статті 33 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". У разі внесення на розгляд сесії ради проекту регуляторного акта без аналізу регуляторного впливу відповідальна постійна комісія приймає рішення про направлення проекту регуляторного акта на доопрацювання органу чи особі, яка внесла цей проект.

Частина перша статті 34 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" Кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Статті 35, 36 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а також сільських, селищних та міських голів, проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради або до внесення їх на затвердження відповідному сільському, селищному, міському голові. За рішенням сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради або відповідальної постійної комісії відповідної ради: оприлюднюються проекти регуляторних актів, які не оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради; можуть повторно оприлюднюватися проекти регуляторних актів, які оприлюднювалися до внесення їх на розгляд сесії відповідної ради.

У разі оприлюднення проектів регуляторних актів за рішенням відповідної ради або відповідальної постійної комісії цієї ради функцію розробника проекту виконує орган, особа чи група осіб, які внесли цей проект на розгляд сесії відповідної ради, якщо інше не встановлено у рішенні ради чи відповідальної постійної комісії.

Зауваження і пропозиції щодо оприлюдненого проекту регуляторного акта, внесеного на розгляд сесії ради, та відповідного аналізу регуляторного впливу надаються фізичними та юридичними особами, їх об`єднаннями розробникові цього проекту та головній постійній комісії ради.

Регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.

У разі виявлення будь-якої з цих обставин орган чи посадова особа місцевого самоврядування має право вжити передбачених законодавством заходів для припинення виявлених порушень, у тому числі відповідно до закону скасувати або зупинити дію регуляторного акта, прийнятого з порушеннями.

Пункт 2 частини першої, частини друга, третя статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньо організаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації.

Проекти нормативно-правових актів, рішень органів місцевого самоврядування, розроблені відповідними розпорядниками, оприлюднюються ними не пізніш як за 20 робочих днів до дати їх розгляду з метою прийняття.

Стаття 22 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації". Закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду України та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Недержавні друковані засоби масової інформації мають право оприлюднювати офіційні документи органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до законодавства України і на засадах, передбачених укладеною угодою між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Верховним Судом у постанові від 10.12.2021 року у справі №0940/2301718 зауважено, що оскаржуване рішення Сільської ради за своєю сутністю, юридичною природою і предметом регулювання є нормативно-правовим актом органу місцевого самоврядування учасниками справи не оспорюється і не ставиться під сумнів колегією суддів. При цьому приналежність спірного рішення Сільської ради про встановлення місцевих податків та зборів до нормативно-правових актів з питань оподаткування місцевими податками та зборами прямо передбачена підпунктом 12.5 пункту 12 статті 12 Податкового кодексу України.

Водночас, однією з визначальних ознак регуляторного акту є те, що цей акт зумовлює регуляторний вплив на урегульовані ним правовідносини.

Колегія суддів відзначає, що оскаржуване рішення сільської ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписів Податкового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Навіть у разі неприйняття рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю, про вказано у підпункті 12.3.5 пінку 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Тобто встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

У будь-якому разі, незалежно від виконання відповідною радою свого обов`язку щодо прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, правовідносини стосовно їх справляння та порядку адміністрування не залишаються неврегульованими і регламентуються відповідними положеннями Податкового кодексу України, які можуть бути змінені лише шляхом внесення законодавцем змін до "тіла" цього Кодексу й застосовуються безпосередньо та без здійснення аналізу їх регуляторного впливу.

До кваліфікуючих ознак регуляторного акту можна віднести й закріплену нормами Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" спеціальну процедуру його підготовки, розроблення, розгляду, прийняття і офіційного оприлюднення, яка включає стадії, зокрема, підготовки аналізу регуляторного впливу такого акту і оприлюднення проекту останнього з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об`єднань (статті 8, 9 цього Закону).

Водночас відповідно до правил частини першої статті 67, частини першої статті 74 Конституції України кожен (тобто включаючи й суб`єктів господарювання) зобов`язаний сплачувати податки і збори (у тому числі й місцеві) в порядку і розмірах, установлених законом. Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії.

За визначенням же пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком (у тому числі й місцевим податком і збором, як видом податку) є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно сплата місцевих податків та зборів, як безумовних платежів до місцевих бюджетів, є конституційним обов`язком кожного, у тому числі й суб`єктів господарювання, і обговорення цього питання на всеукраїнському рівні не допускається, а отже публічне обговорення питання податків, зокрема, й за процедурою, запровадженою Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", не може бути здійснене і на рівні місцевому, інакше це суперечитиме положенням Конституції України та засадам законодавства України у сфері оподаткування.

Верховний суд звертає увагу й нате, що виходячи із наведеного у статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" визначення поняття регуляторного акту, останній має свої власні, специфічні й притаманні лише йому ознаки, зокрема, такий акт або його окремі положення спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання шляхом встановлення, зміни чи скасування норм права саме у цих правовідносинах

Спірні ж у цій справі правовідносини охоплюються сферою дії Податкового кодексу України, який відповідно до приписів пункту 1.1 статті 1 цього Кодексу регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

При цьому за змістом статті 2 Податкового кодексу України зміна його положень може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.

Колегія суддів враховує, що до складу податкового законодавства України віднесено й рішення, зокрема, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, як це визначено пунктом 3.1 статті 3 Податкового кодексу України), однак підкреслює, що у будь-якому випадку такі рішення повинні бути прийняті за правилами, встановленими цим Кодексом і це прямо передбачено вказаною вище нормою.

Такі рішення органів місцевого самоврядування напряму ідентифіковані законодавцем саме як нормативно-правові акти з питань оподаткування місцевими податками та зборами (пункт 12.5 статті 12 Податкового Кодекс України) і жодної правової регламентації стосовно віднесення таких актів до регуляторних не містять як Податковий кодекс України, так і Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Податкові правовідносини, як окремий і самостійний вид відносин, унормовуються, насамперед, Податковим кодексом України, положення якого можуть бути змінені виключно шляхом внесення змін до нього відповідними законами України, а усі нормативно-правові акти, які входять до складу податкового законодавства України, повинні прийматися на підставі, за правилами та на виконання цього Кодексу.

Жодних бланкетних або відсильних норм права, які б встановлювали обов`язок застосування у податкових правовідносинах спеціальних правових процедур, передбачених Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", Податковий кодекс не містить.

Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів (статті 4, 7 цього Кодексу), якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" Податковим кодексом України не віднесено до актів податкового законодавства України, які наведені у статті 3 цього Кодексу за вичерпним і остаточним переліком, який розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже податкові відносини є окремим і самостійним різновидом відносин, урегульованих, окрім Конституції України, спеціальними актами законодавства за вичерпним і остаточним переліком, не належать ані до господарських відносин, ані до адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, про які іде мова у Законі України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відповідно до статті 242 КАС України, При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо твердження позивача, що Відповідач не направляв Рішення №810 па погодження до Закарпатського обласною територіальноїо відділення Антимонопольного комітету України у відповідності до вимог ч. 4 ст. 20 Закону №3659-ХІІ і відповідно не отримував висновку від АМКУ про відповідність проекту регуляторного акта вимогам та аналізу реї у шторного впливу статтям 4, 8 Закону №1160-ІV, суд зазначає наступне.

Враховуючи виїцевикладену правову позицію Верховною Суду, доводи Позивача є необгрунтовані, оскільки податковим законодавством не визначено обов`язку органу місцевого самоврядування при затвердженні ставок земельного податку отримувати погодження Антимонопольного комітету України.

Щодо інших доводів сторін, то суд зазначає, що право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Роуз Торія проти Іспанії, параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії, параграф 32).

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2. ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищезазначеного, суд на підставі наданих учасниками справи письмових доказів та витребуваних судом в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Зважаючи на висновок суду про необґрунтованість адміністративного позову в силу вимог статті 139 КАС України судовий збір не підлягає стягненню із відповідача суб`єкта владних повноважень.

Учасниками справи не подано до суду будь-яких доказів про понесення ними інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, відтак у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо їх розподілу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного Товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (90033, Закарпатська область, Хустський район, с. Сойми, 1 код ЄДРПОУ 02647289) до Міжгірської селищної ради (90000, Закарпатська область, Хустський район, смт Міжгір`я, вул. Шевченка, буд. 77, код ЄДРПОУ 04350910) про визнання неправомірним та скасування рішення відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 06.12.2022 року.

СуддяЮ.Ю.Дору