Постанова

від 21.03.2023 по справі 260/171/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/171/22 пров. № А/857/770/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

за участі секретаря судового засідання Хабазні Ю.Є,

позивач: не з`явився

відповідач: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 року у справі № 260/171/22 за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» до Міжгірської селищної ради про визнання неправомірним та скасування рішення, -

суддя в 1-й інстанції Дору Ю.Ю.

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород

дата складання повного тексту рішення 06.12.2022

В С Т А Н О В И В :

Дочірнє підприємство «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» (надалі позивач) звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Міжгірської селищної ради Закарпатської області ( надалі відповідач), яким просить визнати нечинним та скасувати Рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори», яким встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» встановлено ставки земельного податку , які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Додатком 1.1.1. до Рішення Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 встановлено ставки земельного податку. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.- 06.04 для земель оздоровчого призначення(землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель.Позивач вважає, що зазначене рішення, яке є нормативно-правовим актом, винесено органом місцевого самоврядування Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів оманами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням вимогЗакону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»таЗакону України «Про Антимонопольний комітет України». Вважає протиправним запровадження відповідачем диференціації ставок земельного податку та орендної плати в залежності від кодів видів економічної діяльності КВЕД. Просить позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 29.11.2022 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Сторона опонента Міжгірська селищна рада Хустського району Закарпатської області направила до суду письмове заперечення до поданої апеляційної скарги, в якому зазначає про відповідність висновків суду першої інстанції вимогам законодавства. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом. Зазначили, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів у порядку та за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та/або зборів та про внесення змін до таких рішень.

Просять залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У судове засідання, призначене на 21.03.2023 позивач та його представник не з`явились, однак представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи з тих причин, що не може з`явитись у судове засідання у вказаній справі, оскільки братиме участь у іншому судовому засіданні по справі № 308/7389/20.

Щодо поданого клопотання, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Також одним із принципів адміністративного судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Спір повинен бути вирішений судом, зокрема, своєчасно, з метою забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи, яка звернулася за судовим захистом, та в розумні строки.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 4 вказаної статті закріплений обов`язок суду щодо вжиття визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі.

Апеляційний суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Додатково суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи зобов`язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; 4) подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку Суду, є доцільнішим, ніж усні слухання; розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.

Відповідно до частини другої, третьої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Позивач користується земельною ділянкою на підставі Акту на право постійного користування земельною ділянкою серії 1-ЗК №2 001951виданого санаторію « Верховина» Міжгірською районною радою народних депутатів Міжгірського району Закарпатської області 17 липня 1995 року. Акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 25.

Рішенням Міжгірської селищної ради від 14 липня 2021 року № 810 «Про місцеві податки і збори» та згодом встановлено ставки земельного податку, які вводяться у дію з 01 січня 2022 року. Відповідно до розділу (коду) 6 землі оздоровчого призначення підпункти 06.01.-06.04 для земель оздоровчого призначення (землі, які мають природні і лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей) встановлено ставку податку у розмірі 12% від нормативно-правової оцінки земель.

Рішення №810 з додатками було оприлюднено на інформаційному веб-сайті Міжгірської селищної ради та опубліковано в Міжірській районній газеті «Верховина» від 17.07.2021 року №25 (11013)

Вважаючи, що зазначене рішення, є нормативно-правовим актом, винесено органом місцевого самоврядування Міжгірською селищною радою з порушенням процедури прийняття регуляторних актів органами місцевого самоврядування, зокрема, з порушенням вимог Закону України « Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про Антимонопольний комітет України», звернувся до суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції прийшов до висновку, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке приймається на підставі, за правилами й на виконання відповідних приписівПодаткового кодексу України і оприлюднюється у встановленому цим Кодексом порядку.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з таких міркувань.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Частина перша статті 143 Конституції України визначає про те, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частина першастатті 144 Конституції України. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п. 12.3. ст. 12 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно з законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України.

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодекс) з дотриманням критеріїв, встановленихрозділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, надсилають у десятиденний строк з дня прийняття рішень, але не пізніше липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та/або зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків та/або зборів, до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та/або зборів, в електронному вигляді інформацію щодо ставок та податкових пільг зі сплати місцевих податків та або зборів у порядку га за формою, затвердженими Кабінетом Міністрів України, та копії прийнятих рішень про встановлення місцевих податків та або зборів та про внесення змін до таких рішень. Якщо в рішенні органу місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також податкових пільг з їх сплати не визначено термін його дії, таке рішення є чинним до прийняття нового рішення.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування місцевих податків та/або зборів, сільська, селищна, міська рада або рада об`єднаних територіальних громад, створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків та/або зборів, що ( обов`язковими згідно і нормами цьогоКодексу, такі податки та або збори справляються виходячи з норм цьогоКодексуіз застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування таких місцевих податків та/або зборів.

Згідно п. 271.2 статті 271 ПК Українирішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування ю 15 липня року, що передує бюджетному періоду, к якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно п. 274.2 статті 274 ПК України ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності)

Статтею 284 ПК Українивизначено, що Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ч. 1ст. 2 Закону України від 21.05.1997 року №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(далі Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Частиною першою статті 10 Закону №280/97-ВРсільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевою самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Стаття 26 Закону №280/97-ВРвизначає, що виключно па пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

З матеріалів справи слідує, що доводи позивача полягають у тому, що оскаржуване рішення є регуляторним актом, а тому під час його прийняття відповідач, на думку позивача, зобов`язаний був дотриматися регуляторної процедури, передбаченої Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» .

Оскаржуване рішення селищної ради, як це випливає з його змісту, виконує, насамперед, функцію наповнення місцевого бюджету й не змінює порядок адміністрування місцевих податків та зборів, компетенцію контролюючих органів тощо, не формулює власні регулятивні механізми, а тому й не має регуляторного впливу, оскільки лише на підставі, за правилами та на виконання відповідних приписівПодаткового кодексу України, закріплених у його статті 12, визначає елементи податку, зокрема, об`єкт оподаткування, платника податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України).

Тобто, встановлення ставок місцевих податків та зборів є законодавчо закріпленим у Податковому кодексі України обов`язком відповідної ради, яка згідно із статтею 76 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» несе відповідальність у разі порушення нею Конституції або законів України.

У постанові від 10.12.2021 у справі №0940/2301/18 колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №357/14346/17 стосовно того, що рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів є регуляторним актом і на таке рішення поширюються положенняЗакону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» .

Так, рішення органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків та зборів не належать до регуляторних актів у розумінні Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», у зв`язку з чим цей Закон не поширює свою дію на такі рішення.

Податковим кодексом України, який у спірних правовідносинах є спеціальним актом законодавства та норми якого є пріоритетними у застосуванні, визначені основні засади податкового законодавства України і загальні засади встановлення податків і зборів, якими не передбачено застосування регуляторних процедур відповідно доЗакону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» під час прийняття органом місцевого самоврядування рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, підтверджених наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений законодавством.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Отже, розглянувши усі подані документи і матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Санаторій Верховина» Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2022 року у справі № 260/171/22 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді Т. В. Онишкевич Р. П. Сеник Повне судове рішення складено 29 березня 2023 року