Постанова

від 29.11.2022 по справі 335/13100/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 29.11.2022 Справа № 335/13100/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/13100/21 Головуючий у 1 інстанції: Стеценко А.В.

Провадження № 22-ц/807/2084/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«29» листопада 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Рикун А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 вособі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона Схід Груп» про встановлення факту трудових відносин та стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Охорона Схід Груп» про встановлення факту трудових відносин та стягнення заробітної плати.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на початку 2021 року влаштувався охоронцем на ТОВ «Охорона Схід Груп», де фактично працював до 20 лютого 2021 року.

При погодженні умов праці відповідачем було повідомлено, що його робочим місцем є контрольно-пропускний пункт на територію ТОВ «Джи Еф Сі», якому відповідач надає охоронні послуги, графік роботи доба через дві (одна доба виконання трудових обов`язків, наступні дві доби вихідні дні), заробітна плата - в розмірі однієї мінімальної заробітної плати (6000,00 грн.), трудові обов`язки - здійснення обліку та контролю осіб та транспортних засобів, що перетинають КПП на територію ТОВ «Джи Еф Сі», та зазначено, що приступити до роботи він зможе у січні 2021 року.

Після погодження зазначених умов ним було ініційовано питання щодо офіційного працевлаштування та оформлення трудового договору, керівництвом товариства було погоджено зазначені умови, проте повідомлено, що враховуючи новорічні свята 2021 року та вихідні дні, відповідальна особа за кадрові питання, оформлення трудових відносин та внесення запису до трудової книжки відсутня, та зауважено, що після повернення останньої на робоче місце, він зможу подати документи для офіційного працевлаштування.

Зважаючи на досягнення згоди щодо істотних умов праці він приступив до виконання обов`язків, фактично пропрацював 10 днів (3, 6, 9, 12, 15, 18, 21, 24, 27, 30) у січні 2021 року та 8 днів (2, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 20) у лютому 2021 року.

Він неодноразово звертався до керівництва товариства щодо необхідності оформлення трудових відносин, проте відповідні дії відповідачем не здійснювались з посиланням на різні обставини, заробітна плата не виплачувалась.

Після чергового звернення щодо офіційного оформлення трудових відносин, внесення запису до трудової книжки та виплату заробітної плати 21.02.2021 року керівництвом товариства було повідомлено, що його звільнено. Обумовлену заробітну плату за два місяці в розмірі 12 000,00 грн. йому не було виплачено.

На підставі зазначеного просив встановити факт наявності трудових відносин між ним та відповідачем та стягнути з ТОВ «Охорона Схід Груп» на його користь заробітну плату в розмірі 12000 грн.

Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невнесення в трудову книжку даних про прийняття на роботу, необізнаність про існування у відповідача інших документів, які б свідчили про існування трудових правовідносин між сторонами, відсутність доказів на спростування його позиції відповідачем, неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, підтвердження показаннями свідка його фактичний допуск до роботи, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з частиною першою статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Шляхом укладення трудового договору з роботодавцями громадяни реалізують своє конституційне право на працю, добровільно вступають у трудові правовідносини, набуваючи конкретних трудових прав і обов`язків. Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов`язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин. Саме тому основні елементи інституту трудового договору (порядок укладення трудового договору, його зміст, гарантії працівникам при укладенні, зміні та припиненні трудового договору, підстави припинення договору тощо) як такі, що мають засадничий характер, повинні врегульовуватись лише законом.

Статею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

За правилами ст. 24-1 КЗпП України у разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою, фізична особа або за нотаріальним дорученням уповноважена нею особа, повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання у порядку, визначеному Міністерством праці та соціальної політики України.

Так, за наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 8 червня 2001 року № 260 "Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою" та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою" у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті КЗпП України, про що сторони сповіщають державну службу зайнятості, яка зареєструвала трудовий договір. Відповідальна особа центру зайнятості протягом трьох днів повинна зняти трудовий договір з реєстрації, про що робиться відмітка у книзі реєстрації трудових договорів.

Згідно з пунктами 1.1, 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Усі записи в трудовій книжці, зокрема, про прийняття на роботу, вносяться власником або уповноваженим органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано сторонами у справі, що наказ або розпорядження про прийняття на роботу ОСОБА_1 відповідачем не видавався, трудовий договір, як того вимагає закон, з ним укладено не було, страхові внески державі не перераховувалися, записи до трудової книжки не вносились.

З матеріалів справи вбачається, що з письмовою заявою про укладення трудового договору позивач не звертався.

У відповідності до ст. 29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов`язаний: роз`яснити працівникові його права і обов`язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку; визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами та проінструктувати працівника з техніки безпеки виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Тобто, у будь-якому випадку заборонено допускати працівника до роботи до того, як будуть виконані вимоги ст. 29 КЗпП України.

Позивачем не було надано суду належних доказів того, що його дійсно було фактично допущено до роботи.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про необізнаність існування у відповідача документів, які б свідчили про існування трудових правовідносин між сторонами, наприклад, наказів (розпоряджень) посадових осіб ТОВ «Охорона Схід Груп» або ТОВ «Джи Еф Сі», робочих інструкцій, інших документів, які носять характер вказівок позивачеві виконати певну роботу для ТОВ «Охорона Схід Груп», трудової книжки, відомостей про нараховану заробітну плату, журналів з інструктажів з охорони праці, перепусток на територію фабрики ТОВ «Джи Еф Сі», журналів, в яких позивач фіксував виконану ним роботу, фотознімків, відеозаписів тощо, не спростовує висновків суду, оскільки саме не позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог, з відповідними клопотаннями про витребування доказів позивач не звертався ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанцій.

Посилання ОСОБА_1 на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19, не заслуговує на увагу, оскільки у вказаній справі № 344/2293/19 мали місце інші обставини, фактично спір між сторонами був щодо дати початку трудових відносин, а не доведення існування їх взагалі.

Суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суду постановівід 07серпня 2019року усправі №522/4807/15-ц(провадження№61-13454св18).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недостатності показань одного свідка ОСОБА_3 , якому частина обставин відома зі слів позивача, для встановлення факту перебування позивача у трудових відносинах з відповідачем зі стягненням з ТОВ «Охорона Схід Груп» на його користь заробітної плати.

Матеріали справи містять лише Акт інспекційного відвідування (невиїздного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ЗП 17878/1989/АВ від 18 грудня 2020 року, Головного управління Держпраці у Запорізькій області, який був складений ще до 03 січня 2021 року, зазначеного позивачем як дата початку роботи у відповідача, а отже, вказаний акт не є належним доказом, оскільки не містить інформацію щодо предмету доказування.

Інші приведенів апеляційнійскарзі доводиз оглядуна встановленіобставини єтакими,що неспростовують висновківсуду першоїінстанції тане можутьбути прийнятідо уваги,оскільки вонизводяться допереоцінки доказіві незгодиз висновкамисуду поїх оцінціта особистоготлумачення апелянтомнорм права.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції за встановлених у цій справі обставин дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судових рішень, не встановлено.

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 14 вересня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 07 грудня 2022 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова