Постанова

від 08.12.2022 по справі 752/4006/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 752/4006/20

провадження № 61-1894св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що він із 2013 року працює в Інституті агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України. 02 липня 2018 року його було переведено на посаду заступника директора з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності.

Зазначив, що відповідно до статей 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30 жовтня

2019 року № 300 з ним було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на 5 років та зараховано до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та призначено на посаду офіцера мобілізаційного відділення.

Проте, як з`ясувалось в подальшому, наказом директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України Фурдичко О. І. від 01 листопада 2019 року № 222-к/тр його було звільнено на підставі пункту 3 статті 36 КЗпП України.

ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним, оскільки на нього поширюються гарантії збереження за ним місця роботи, встановлені статтею 119 КЗпП України.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати протиправним та скасувати наказ директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України Фурдичко О. І. від 01 листопада 2019 року № 222-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити його на посаді заступника директора науково-дослідної мережі і виробничої діяльності Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України; стягнути з Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на його користь середній заробіток за час проходження військової служби.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано незаконним наказ директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України Фурдичко О. І. від 01 листопада 2019 року № 222-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із вступом на військову службу за пунктом 3

статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України

з 01 листопада 2019 року.

Стягнуто з Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2019 року по 01 квітня 2021 року у розмірі 107 472,70 грн без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тому як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими

статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України. Звільнення позивача із займаної посади було проведено з порушенням вимог

статті 119 КЗпП України, а тому наказ про звільнення позивача є незаконним, і позивач підлягає поновленню на роботі (на посаді), з якої його було незаконно звільнено - заступника директора з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України з 01 листопада 2019 року.

Середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з

01 листопада 2019 року (день звільнення) по 01 квітня 2021 року (день ухвалення рішення судом) становить 107 472,70 грн (302,74 грн х 355 днів). Суд першої інстанції зазначив, що розрахунок належного до стягнення середнього заробітку в сумі 107 472,70 грн здійснено з урахуванням утриманого податку на доходи фізичних осіб (вказаних відповідачем у довідці про доходи саме нарахованої суми зарплати), тому у резолютивній частині рішення визначена судом сума середнього заробітку вказується без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року апеляційну скаргу Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України задоволено частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року скасовано в частині задоволених позовних вимог та ухвалено в цій частині нове судове рішення наступного змісту.

Визнано незаконним наказ директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України Фурдичко О. І. від 01 листопада 2019 року № 222-к/тр «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку із вступом на військову службу за пунктом 3

статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України

з 01 листопада 2019 року.

Стягнуто з Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2019 року по 01 квітня 2021 року в розмірі 107 472,70 грн з утриманням обов`язкових податків та зборів у порядку, визначеному ПК України.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та присудження виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права у частині позовних вимог про скасування наказу про звільнення та поновлення позивача. Щодо вирішення вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з

01 листопада 2019 року до 01 квітня 2021 року у розмірі 107 472,70 грн, але при цьому помилково вказав про стягнення цієї суми без утримання податків та інших обов`язкових платежів у порядку, визначеному ПК України.

Разом із тим суд першої інстанції розглянув справу за відсутності представника відповідача не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, отже суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині на підставі пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2022 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України подав касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду

м. Києва від 01 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права, вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16 та суди не дослідили зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудами не враховано, що ОСОБА_1 умисно ухилявся від отримання копії наказу про звільнення та трудової книжки, тому заявник вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк звернення до суду із цим позовом. Крім того, ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом, який було укладено не на строк до закінчення особливого періоду, а на фіксований строк - 5 років.

Посилаючись на Закону України «Про запобігання корупції» та Закон України «Про державну службу», заявник вказує на те, що проходження військової служби на посадах офіцерського складу Збройних Сил України та зайняття посади заступника директора державної установи є взаємовиключними.

Судами не досліджувалось питання фактичної можливості виконання судового рішення, оскільки посада заступника директора Інституту з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності була скорочена ще у 2019 році. У цьому випадку є необхідність внесення змін до штатного розпису, проте штатний розпис Інституту затверджується Національною академією аграрних наук України, яка не приймала участі у розгляді справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.

У липні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 з 21 жовтня 2013 року працював в Інституті агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України на різних посадах.

На підставі наказу від 27 червня 2018 року № 97-к/тр ОСОБА_1 з 02 липня 2018 року переведено на посаду заступника директора з науково-дослідної мережі і виробничої діяльності (а. с. 13-15).

Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 на підставі наказу Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 30 жовтня 2019 року № 300 із ОСОБА_1 було укладено контракт про проходження військової служби у Збройних силах України на 5 років та зараховано його до списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 і призначено на посаду офіцера мобілізаційного відділення (а. с. 7-10, 11-12).

Наказом директора Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України Фурдичко О. І. від 01 листопада 2019 року № 222-к/тр ОСОБА_1 звільнено із займаної посади за

пунктом 3 статті 36 КЗпП України (а. с. 5).

Листом Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України від 14 листопада 2019 року № 705 ОСОБА_1 повідомлено про звільнення та висловлено прохання прибути для отримання трудової книжки та передачі матеріальних цінностей (а. с. 30).

Вказаний лист отримано ОСОБА_1 25 листопада 2019 року (а. с. 31).

Листом від 29 листопада 2019 року № 745 на ім`я ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2. Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України повідомляв про звільнення ОСОБА_1 та висловив прохання надання останньому вільного часу для отримання трудової книжки та передачі матеріальних цінностей (а. с. 32, 33).

Листом від 23 грудня 2019 року № 795 на ім`я ТВО військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2. Інститут агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України повідомляв про звільнення ОСОБА_1 та повторно висловив прохання надання останньому вільного часу для отримання трудової книжки та передачі матеріальних цінностей (а. с. 34, 35).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника-фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 119 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 ) на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частиною третьою статті 119 КЗпП України надаються не лише особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі

№ 813/402/17, та постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 683/577/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 235/1195/20.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міністерства оборони України від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію. Згідно із пунктом 3 цього Указу мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 06 травня 2015 року № 454/2014 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з 18 березня 2014 року, оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 21 липня 2015 року № 607/2014 «Про часткову мобілізацію», який набрав чинності з 18 березня 2014 року, оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» оголошено часткову мобілізацію. Згідно із цим Указом мобілізація проводиться протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом. Одночасно указано провести звільнення військовослужбовців, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», у визначені терміни, але не пізніше ніж за 10 діб до закінчення однорічного строку їх перебування на військовій службі, та перевезення звільнених військовослужбовців до місць проживання (перебування).

Указом Президента України 26 листопада 2018 року № 393/2018 «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан

із 14 години 00 хвилин 26 листопада 2018 року строком на 30 діб до 14 години 00 хвилин 26 грудня 2018 року.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

На час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Таким чином, на позивача поширювалися гарантії, визначені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України. Гарантії, передбачені частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а, отже, при звільненні з роботи були порушені права позивача.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі

№ 813/402/17 та постановах Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 683/577/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 235/1195/20.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Установивши, що звільнення позивача із займаної посади проведено з порушенням вимог статті 119 КЗпП України, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до положень статті 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Щодо доводів касаційної скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, то вони є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Матеріалами справи установлено, що, здійснюючи листування з обставин звільнення з позивачем та за місцем проходження його служби, Інститут не прикладав до таких листів копій наказів.

Отримавши копію наказу про звільнення у лютому 2020 року, із цим позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 18 лютого 2020 року, тобто у передбачений законом строк.

Доводи відповідача про те, що передбачені статтею 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент укладення позивачем контракту на проходження військової служби) гарантії поширюються лише на осіб, які уклали контракт про проходження військової служби зі строком військової служби в календарному обчисленні - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, безпідставні, оскільки застереження, закріплене у пункті 3 частини першої статті 36 та в частині третій статті 119 КЗпП України, щодо неможливості звільнення працівника, який уклав контракт про проходження військової служби під час особливого періоду, не залежить від того, на який строк укладено такий контракт: чи на певний строк, або ж до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Посилання касаційної скарги на те, що оскаржувані судові рішення не можуть бути виконаними, оскільки у штаті Інституту відсутня посада, яку займав позивач перед звільненням, є необґрунтованими з огляду на те, що відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 13 лютого 2019 року у справі № 756/6746/16-ц (провадження

№ 61-17594св18) (на яку посилається заявник у касаційній скарзі), у разі скорочення посади, на якій працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису, ввівши скорочену посаду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Інституту агроекології і природокористування Національної академії аграрних наук України залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 01 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович