Рішення

від 08.12.2022 по справі 200/17127/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 грудня 2022 року Справа№200/17127/21

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитрієва В.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з урахуванням принципу пропорційності, та критеріїв зменшення розміру відшкодування) за період з першого дня звільнення 17 липня 2009 року по день фактичного розрахунку 28 жовтня 2021 року, в сумі 2341,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення із суттєвим порушенням строків виплати, проте середній заробіток за час затримки розрахунку не виплачено, що зумовило звернення до суду.

Відповідач відзив на адміністративний позов не подав. Клопотання про продовження строку для надання відзиву до суду не надходило.

Положеннями частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Ухвалою судді Донецького окружного адміністративного суду від 6 грудня 2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 28 грудня 2021 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та витребувано у відповідача докази по справі.

Ухвалою суду від 17 червня 2022 року повторно витребувано докази по справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в органах внутрішніх справ, а саме у Приморському РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.

Так, відповідно до наказу від 14 липня 2009 року №231 о/с майора міліції ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас з 16 липня 2009 року.

За період служби позивачу не виплачувалася індексація грошового забезпечення.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом щодо зобов`язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення.

Так, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі №200/1220/21-а вирішено, зокрема зобов`язати Маріупольське міське управління ГУМВС в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди його служби: з 1 липня 1997 року по 5 січня 1998 року, з 7 травня 1998 року по 16 липня 2003 року, з 25 липня 2007 року по 30 квітня 2008 року.

Позивач зазначив, що на виконання зазначеного вище рішення суду, 28 жовтня 2021 року йому виплачено індексацію грошового забезпечення в розмірі 48,51 грн.

Відповідачем надано копію платіжного доручення №54 від 26 жовтня 2021 року на суму 48,51 грн., проте вказане доручення не містить відмітки про одержання банком та про зарахування коштів на рахунок отримувача.

При цьому відповідачем не заперечується виплата індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 саме 28 жовтня 2021 року.

Відтак остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів не в день його звільнення 16 липня 2009 року, а лише 28 жовтня 2021 року.

Оскільки при звільненні не було проведено своєчасного остаточного розрахунку, ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, з вимогою про зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи спір по суті, суд керувався наступним.

Відповідно до положень статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно з ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

При цьому Законом України Про міліцію, Законом України «Про Національну поліцію» та іншими спеціальними підзаконними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовано дане питання й іншими нормативними актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення зі служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Дана позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15.

Таким чином, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання строків здійснення розрахунків з працівниками міліції при їх звільненні зі служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 вказала, що статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись із вимогою про стягнення відшкодування, визначеного, виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Отже, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Відтак Велика Палата підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Також зазначено про те, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Так згідно матеріалів справи, позивача звільнено зі служби з 16 липня 2009 року, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 28 жовтня 2021 року, що підтверджується матеріалами справи, а тому відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за затримку розрахунку при звільненні - середнє грошове забезпечення (середній заробіток) за період затримки обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Разом з тим, відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (що був чинний на час служби позивача) та Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року №260 Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (чинний), грошове забезпечення нараховується з розрахунку календарних днів.

Відповідно до довідки №150 від 19 травня 2021 року та №41 від 16 листопада 2022 року про розмір грошового забезпечення за останні два повних календарні місяці роботи, що передували звільненню позивача, убачається, що середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 складав 66,93 грн.

Період затримки розрахунку з позивачем становить з 17 липня 2009 року (наступний день після звільнення) по 28 жовтня 2021 року (остаточний розрахунок з позивачем виплата індексації за судовим рішенням).

Таким чином, кількість календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 липня 2009 року по 28 жовтня 2021 року складає 4486 днів.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача складає 300314,91 грн. (66,93 грн. х 4486 днів).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою індексації грошового забезпечення розмірі 48,51 грн., суму 300314,91 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

Визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з таких обставин та критеріїв:

- позивач звільнився у липні 2009 року, з позовом до суду про виплату індексації грошового забезпечення звернувся в 2021 року (більш, ніж через десять років після звільнення), що є свідченням затягування строків з метою отримання більшої суми коштів;

- врахування періоду затримки (прострочення) виплати, а також того, що тривалість цього періоду пов`язана не з вимогою до роботодавця сплатити відповідні суми, а в зв`язку з розглядом судом позову позивача до відповідача про стягнення спірних сум при звільненні (індексації);

- врахування принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Таким чином, до даних правовідносин слід застосувати принцип співмірності з врахуванням розміру заборгованості.

Так, з врахуванням принципу співмірності, ураховуючи, що позивачу виплачено при звільненні 6135,96 грн. (згідно з довідкою від 15 вересня 2021 року №229) та суму індексації у розмірі 48,51 грн. (що виплачена на виконання судового рішення), несвоєчасно виплачена сума індексації грошового забезпечення у розмірі 48,51 грн. складає 0,78% від суми, належної до виплати при звільненні (48,51 грн. / (6135,96 грн.+48,51грн.)) x100% = 0,78%.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає відшкодуванню з врахуванням істотності частки заборгованості (0,78%) становить: 2341,93 грн. (300 247,98грн. х 0,78%).

При цьому ефективним способом захисту прав позивача суд вважає стягнення цих сум на його користь з відповідача.

Стосовно строку звернення до суду суд зазначає, що оскільки після виплати індексації грошового забезпечення 28 жовтня 2021 року, до суду ОСОБА_1 звернувся 26 листопада 2021 року, встановлений місячний строк звернення до суду позивачем не пропущений.

На підставі наведеного суд, з урахуванням положень ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з відповідача таких сум.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з наявних матеріалів справи, при зверненні до адміністративного суду з позовною заявою, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Таким чином, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Георгіївська, б. 63; код ЄДРПОУ: 08671449) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки виплати компенсації індексації грошового забезпечення в сумі 2341,93 грн.

Стягнути з Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (місцезнаходження: Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Георгіївська, б. 63; код ЄДРПОУ: 08671449) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 908 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя В.С. Дмитрієв