Рішення

від 30.11.2022 по справі 320/11129/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2022 року справа №320/11129/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київського інституту Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Національної академії Національної гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог від 23.02.2022, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України, щодо п.п.3 п. 2 наказу начальника Національної академії Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157, щодо проведення утримання фактичних витрат з ОСОБА_1 , згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163325,29 грн.;

- скасувати п.п.3 п. 2 наказу начальника Національної академії Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157, щодо проведення утримання фактичних витрат з ОСОБА_1 , згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163325,29 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність начальника Національної академії Національної гвардії України щодо не виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів (за кожен рік) за 2020 - 2021 р.р.;

- зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів (за кожен рік) за 2020 - 2021 р.р.;

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 19.08.2020 по 03.08.2021 він проходив навчання та військову службу у Національної академії Національної гвардії України, але спірним наказом начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157 контракт був достроково розірваний та зобов`язано відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням в Національній академії в сумі 163325,29 грн.

Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного наказу в частині проведення утримання фактичних витрат згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163325,29 грн. та стверджує, що підстави для відшкодування позивачем суми витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі відсутні, оскільки період навчання позивача в Національній академії Національної гвардії України не перевищує періоду строкової служби.

Також вказав, що на час прийняття наказу про звільнення та виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.09.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19.10.2021; витребувано докази у справі від сторін.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що наказ начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157 в частині проведення утримання фактичних витрат згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163 325,29 грн. оформлено на підставі закону та в межах наданих повноважень.

В обґрунтування свої позиції відповідач зазначив, що позивача відраховано з Національної академії за пп. «ж» пункту 2 частини п`ятої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту. А тому, на думку відповідача, згідно з приписами пункту 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та умовами контракту, він зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані його з його фактичним утриманням у навчальному закладі.

В частині вимоги про виплату грошової компенсації за невикористані відпустки послався на те, що згідно із Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду, надання військовослужбовцям додаткових видів відпусток припиняється та не підлягає грошовій компенсації при звільненні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2021 задоволено заяву відповідача - Національної академії Національної гвардії України від 07.10.2021 №84/1-1846 про залучення третьої особи; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Київський інститут Національної гвардії України; продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 календарних днів; відкладено підготовче засідання у справі на 07.12.2021.

Третя особа - Київський інститут Національної гвардії надала письмові пояснення по суті спору, у яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 діяло відповідно до вимог чинного законодавства та в межах повноважень.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.12.2021 у зв`язку з неявкою представників сторін та клопотанням третьої особи про відкладення розгляду справи на іншу дату відкладено підготовче засідання на 11.01.2022.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у зв`язку з клопотаннями представників сторін про перенесення судового засідання відкладено підготовче засідання на 01.02.2022.

Підготовче засідання 01.02.2022 було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Наступне підготовче судове засідання призначено на 01.03.2022.

Підготовче судове засідання 01.03.2022 у справі не відбулось у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введенням воєнного стану в Україні згідно указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 та активними бойовими діями на території Київської області. Наступне судове засідання призначене на 23.05.2022.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 у зв`язку з неявкою учасників справи відкладено підготовче засідання на 05.07.2022.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 прийнято до розгляду клопотання ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог від 23.02.2022; закрито підготовче провадження та розпочато розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 05.07.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, наведених у позові, просив суд позов задовольнити.

Протокольною Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2022 суд вирішив здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Білоцерківським МВ №2 ГУ МВС України в Київській області 17.07.2012, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.55).

Судом встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 24.10.2016 Директором Департаменту Державної служби України з надзвичайних ситуацій (а.с.11)

В період з 13.04.2020 по 18.09.2020 ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України згідно з контрактом про проходження громадянами України військової служби у Національній гвардії України на посадах осіб рядового складу від 13.04.2020, укладеного між Міністерством внутрішніх справ України в особі командира Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України та ОСОБА_1 строком на три роки (а.с.15-86).

19.08.2020 ОСОБА_1 зараховано на навчання за державним замовленням до Національної академії Національної гвардії України на здобуття ступеня вищої освіти бакалавра тактичного рівня підготовки за спеціальністю 251 «Державна безпека», спеціалізація «Право Національної безпеки; Військове право» та призначено на посаду курсанта, що підтверджується наказом № 646 від 19.08.2020 (а.с.149-150).

19.08.2020 між Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника Національної академії Національної гвардії України генерал-лейтенанта ОСОБА_2 та старшим солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби (навчання) у Національній гвардії України курсантами Національної академії Національної гвардії України, який набув чинності з дня його укладання.

Відповідно до умов зазначеного контракту позивач зобов`язувався, зокрема,

- проходити військову службу (навчання) у Академії протягом строку Контракту відповідно до вимог, визначених законодавством, що регулюють порядок проходження військової служби, та цим Контрактом;

- сумлінно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, свої службові обов`язки, добре володіти довіреною військовою технікою (озброєнням), уміло керувати особовим складом;

- відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

19.08.2020 позивача зараховано в списки перемінного складу та на всі види забезпечення, що підтверджується наказом № 168 від 19.08.2020 (а.с.167).

12.07.2021 ОСОБА_1 подав рапорт щодо його відрахування з Національної академії Національної гвардії України, мотивуючи своє рішення небажанням продовжувати навчання та відмовою від проходження військової служби на посадах офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу (а.с.89).

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України «Про висновки службового розслідування за фактом небажання продовжувати навчання молодшим сержантом ОСОБА_1 » № 583 від 12.07.2021 підтверджено факт небажання продовжувати навчання командиром 610 начальної групи курсу № НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та проходити службу на офіцерським посадах молодшим сержантом ОСОБА_1 (а.с.169).

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) №157 від 03.08.2021 достроково розірвано контракт про навчання курсантів, ОСОБА_1 відраховано з навчального закладу та виключено зі списків перемінного складу курсантів та продовольчого забезпечення за наявності підстав, передбачених підпунктом «ж» (у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини п`ятої ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу, з 03.08.2021 (а.с. 12).

Абзацом 3 пункту 2 цього ж наказу визначена сума витрат, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1 за період навчання у розмірі 163 325,46 грн.

Вважаючи, що підстави для сплати позивачем фактичних витрат за період навчання у розмірі 163 325,46 грн. відсутні, а також, що відповідач допустив бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові засади організації та порядку діяльності Національної гвардії України, її загальну структуру, функції та повноваження визначені Законом України «Про національну гвардію України» від 13.03.2014 №876-VII (далі - Закон №876-VII).

Відповідно до ст. 1 Закону №876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону №876-VII до складу Національної гвардії України входять: з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України.

Організаційно Національна гвардія України складається з органів військового управління (головного органу військового управління Національної гвардії України та органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України), з`єднань, військових частин (підрозділів), вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я та установ (ч. 2 ст. 5 Закону №876-VII).

Відповідно до п.п. 3, 6 Розділу І, п.1 Розділу VІІІІ Статуту Національної академії Національної гвардії України, Національна академія Національної гвардії України є вищим військовим навчальним закладом, державної форми власності, підпорядкованим Головному управлінню Національної гвардії України та знаходиться у сфері управління МВС України.

Основною метою діяльності Академії є освітня діяльність, спрямована на підготовку курсантів (слухачів), ад`юнктів, докторантів для подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у Національній гвардії України за державним замовленням.

Фінансування Академії здійснюється за рахунок коштів загального та спеціального фонду державного бюджету.

Отже курсанти, які навчаються в Національній академії Національної гвардії України перебувають на повному державному забезпеченні.

Порядок проходження громадянами України військової служби (навчання) у вищих військових навчальних закладах врегульований Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Відповідно до частини шостої статті 2 цього Закону до видів військової служби належить, зокрема, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів).

З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом 4 частини 2 статті 23 цього Закону (частина 6 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Частиною 10 статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів «д», «е», «є», «з», «и» пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку.

Механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі, визначено Порядком відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 964 (далі - Порядок № 964).

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку № 964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних, з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою. Розрахунок фактичних витрат здійснюється закладом вищої освіти згідно з нормами утримання курсантів.

За правилами пункту 6 Порядку № 964 витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю:

- курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків військової служби, - за весь період навчання;

- курсантами, які навчалися понад встановлені законодавством строки строкової військової служби, - за період навчання, який відповідає строку строкової військової служби.

Порядок розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затверджений наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Держприкордонслужби служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16.07.2007 №419/831/240/605/537/219/ 534 (далі - Порядок розрахунку витрат).

Пунктом 2 цього Порядку визначено методику розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсанта у ВНЗ.

Відповідно до п.2.1 Порядку розрахунку витрат відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат на: грошове забезпечення, продовольче забезпечення, речове забезпечення, медичне забезпечення, перевезення до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та назад, оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв.

Згідно з п. 2.3. Порядку розрахунку витрат у разі дострокового розірвання контракту відповідні служби (підрозділи) забезпечення навчального процесу здійснюють остаточний розрахунок фактичних витрат за відповідними видами забезпечення, складають довідки-розрахунки та подають їх до кадрового підрозділу ВНЗ.

Період навчання, за який здійснюється відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням, визначається з дня зарахування по день виключення курсанта зі списків особового складу ВНЗ.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави дійти висновку, що у разі укладення контракту про проходження військової служби між вищим військовим навчальним закладом, військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та курсантом та проходження ним військової служби (навчання) на останнього покладаються відповідні обов`язки, передбачені чинним законодавством України та контрактом.

Так, у разі дострокового розірвання контракту, зокрема, через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість, курсант зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив навчання та військову службу у Національній академії Національної гвардії України з 19.08.2020 по 03.08.2021 на посаді командира 640 навчальної групи курсу № НОМЕР_4 Київського факультету Національної гвардії України, який відповідно до Статуту є вищим військовим навчальним закладом державної форми власності, підпорядкований Головному управлінню Національної гвардії України та знаходиться у сфері управління МВС (а.с.87, 94).

При цьому, під час навчання ОСОБА_1 було подано рапорт про розірвання контракту про проходження навчання у зв`язку із небажанням продовжувати навчання (а.с.89).

Наказом начальника Національної академії Національної гвардії України №157 від 03.08.2021 із позивачем достроково розірвано контракт про проходження військової служби (навчання) через небажання продовжувати навчання, відраховано з числа курсантів (а.с.12).

У зв`язку із викладеним, у позивача виник обов`язок відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 Контракту ОСОБА_1 добровільно взяв на себе зобов`язання відшкодувати МВС України витрати, пов`язані з утриманням в Академії, в якій проходить військову службу (навчання), в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання, або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу у випадках, визначених частиною десятою статті 25 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Доводи позивача про те, що період його навчання в Національній академії Національної гвардії України не перевищує строкової служби, а тому у нього відсутній обов`язок щодо відшкодування фактичних витрат, пов`язаних із його утриманням у вищому навчальному закладі, судом відхиляються, оскільки згідно з положеннями пункту 6 Порядку №964 курсантами, які навчалися менше встановлених законодавством строків строкової військової служби, витрати відшкодовуються у розмірі різниці сум витрат з утримання курсантів і витрат з утримання військовослужбовців строкової служби за відповідною військово-обліковою спеціальністю, - за весь період навчання.

Згідно із зведеним розрахунком фактичних видатків державного бюджету, які підлягають відшкодуванню курсантом ОСОБА_1 за період навчання з 19.08.2020 по 03.08.2021, сума відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням позивача в Національній академії становить 163 325,29 грн. та включає: грошове забезпечення військовослужбовців 140 227,61 грн.; предмети, матеріали, обладнання та інвентар 22 569,80 грн.; медикаменти та перев`язувальні матеріали - 130,38 грн.; продукти харчування - 397,50 грн. (а.с.117).

Відомості, наведені у зведеному розрахунку фактичних видатків державного бюджету підтверджуються наявними у матеріалах справи розрахунком фактичних видатків державного бюджету по КЕКВ «Продукти харчування», списком медикаментів, витрачених у медичному пункті для медичного забезпечення курсанта курсу № 3 610 н/г ОСОБА_1 з 19.08.2020 по 03.08.2021, розрахунком фактичних видатків державного бюджету, розрахунком фактичних видатків державного бюджету по КЕКВ-2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців за період навчання з 19.08.2020 по 03.08.2021, довідкою-розрахунком №54 від 15.07.2021(а.с.118-124).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач із вказаними розрахунками погодився, про що свідчить його особистий підпис.

Крім того, у заяві - зобов`язанні ОСОБА_1 зобов`язався добровільно відшкодувати витрати на його утримання у Національній академії Національної гвардії України в сумі 163 325,29 грн., що підтверджується його підписом на вказаній заяві (а.с.152).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що Національна академія Національної гвардії України при виданні спірного наказу від 03.08.2021 №157, зокрема в частині проведення утримання фактичних витрат з ОСОБА_1 , згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163 325,29 грн. діяла правомірно.

За наведених обставин, позовні вимоги про визнання протиправними бездіяльності(дій) Національної академії Національної гвардії України щодо п.п.3 п. 2 наказу начальника Національної академії Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157, щодо проведення утримання фактичних витрат з ОСОБА_1 , згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163 325,29 грн. та скасування п.п.3 п. 2 наказу начальника Національної академії Національної гвардії України (по стройовій частині) від 03.08.2021 №157, щодо проведення утримання фактичних витрат з ОСОБА_1 , згідно з нормами утримання курсантів та зведеного розрахунку фактичних видатків державного бюджету у розмірі 163 325,29 грн. задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів (за кожен рік) за 2020 - 2021 р.р. та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій тривалістю 14 календарних днів (за кожен рік) за 2020 - 2021 р.р, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон №3551-XII) встановлено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно зі статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Згідно з частиною першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до абзацу 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За приписами пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-II надання військовослужбовцям

у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Отже, з настанням особливого періоду законом було визначено та обмежено види відпусток, які можуть надаватися військовослужбовцям в особливий період, серед яких додаткова відпустка, як учаснику бойових дій.

Водночас, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII).

За визначенням статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У свою чергу, демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

З аналізу наведених нормативно-правових актів вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски.

Однак, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не встановлено припинення виплати компенсації за невикористану додаткову соціальну відпустку, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР «Про відпустки».

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та п пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Суд звертає увагу на те, що в аналогічних правовідносинах сформований правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 21.08.2019, прийнятої за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій справі № 620/4218/18, що дозволяє віднести дану справу до типових справ.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши норми законодавства, суд зазначає, що підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом №2011-ХІІ, відповідно до норм якого передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому пункту 14 статті 10-1 військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Норми Закону № 3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Таким чином, в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, що однак не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористання дні такої відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації, при звільненні зі служби.

Як зазначалось вище, відповідні пільги, зокрема, одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік надаються виключно учасникам бойових дій.

При цьому, згідно з приписами п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.

З аналізу приписів Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 також вбачається, що документом, що підтверджує відповідний статус (учасника бойових дій) є посвідчення, що видається на підставі рішення комісії за результатом розгляду наданих відповідно до цього порядку документів.

За наведених обставин, суд зазначає, що право на отримання додаткової відпустки та відповідно компенсації за всі невикористані дні такої відпустки позивач набуває з моменту надання йому статусу учасника бойових дій.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно посвідчення, виданого Директором Департаменту Державної служби України з надзвичайних ситуацій 24.10.2016 серії НОМЕР_2 позивач набув статусу учасника бойових дій. Тобто з цього часу позивач має право на вказані вище пільги у вигляді одержання додаткової відпустки.

Таким чином, оскільки позивач, як учасник бойових дій, не використав календарні дні додаткової відпустки, починаючи з 2020 по 2021 роки, що не спростовано відповідачем, він набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем при звільненні позивача зі служби не проведено з позивачем розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2020 по 2021 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та суд вважає, що належним способом захисту порушеного права буде саме зобов`язання відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату такої грошової компенсації.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, суду не надано, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 року по 2021 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

3. Зобов`язати Національну академію Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2020 року по 2021 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби.

4. У іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.