Постанова

від 10.08.2010 по справі 2а-2184/10/1670

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

          

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2010 року < ЧАС >

м. Полтава

Справа № 2а-2184/10/1670

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Слободянюк Н.І.,

за участю секретаря – Дрижирук М.І.,

представників позивача - Білокінь О.О., Таранік Ю.М.,

представника відповідача - Шульга Н.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив-сервіс" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області про часткове скасування податкових повідомлень рішень від 16.12.2009 № 0005502301/0/3989, від 24.02.2010 № 0005502301/1/594, від 26.05.2010 № 0005502301/2/1622 та скасування податкових повідомлень - рішень від 16.12.2009 № 0005512301/0/3988, від 24.02.2010 № 0005512301/1/595 та від 26.05.2010 № 0005512301/2/1623, -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2010 року  Товариство з обмеженою відповідальністю "Локомотив-сервіс" /надалі по тексту - позивач/ звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області /надалі по тексту -відповідач/ про скасування податкових повідомлень- рішень від 16.12.2009 № 0005502301/0/3989 та від 24.02.2010 № 0005502301/1/594 в частині визначення ТОВ «Локомотив-сервіс»суми податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Тікко»та ТОВ «Нефтекор-СК»у розмірі основного платежу 18 164,00 грн та розмірі штрафних санкцій, нарахованих на цю суму основного платежу, а також податкових повідомлень - рішень від 16.12.2009 № 0005512301/0/3988 та від 24.02.2010 № 0005512301/1/595.

В ході судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги і просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0005502301/0/3989, від 24.02.2010 № 0005502301/1/594 та від 26.05.2010 № 0005502301/2/1622 в частині визначення ТОВ «Локомотив-сервіс»суми податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Тікко»та ТОВ «Нефтекор-СК»у розмірі основного платежу 18 164,00 грн та розмірі штрафних санкцій, нарахованих на цю суму основного платежу, а також податкові повідомлення - рішення від 16.12.2009 № 0005512301/0/3988, від 24.02.2010 № 0005512301/1/595 та від 26.05.2010 № 0005512301/2/1623.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказав, що на час подання цього позову до суду та на час укладення угоди між позивачем та ТОВ «Тікко»останнє знаходиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також звітується до органу державної податкової служби, про що зазначено на аркуші 6 акту перевірки Кременчуцької ОДПІ від 02.12.2009. Виконання угоди про отримання послуг автогрейдера, асфальтоукладчика та катка підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008  № ТС-0000015 та від 29.10.2008 № ТС-0000027. Оплата послуг здійснювалась у безготівковій формі 10.10.2008 та 07.11.2008 після прийняття цих послуг.

Висновок Кременчуцької ОДПІ про нікчемність угоди про перевезення вантажним автомобілем у межах м. Кременчука субстрату землі, укладеної між позивачем та ТОВ "Нефтекор-СК" та підтвердженої актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2008 № ОУ-0000051, суперечить висновку Пленуму Верховного Суду України про нікчемність угод, викладеному у пункті 24 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та нормі статті 204 Цивільного кодексу України. До того ж до складу валових витрат ІІ кварталу 2008 року позивач включив вартість послуг, отриманих від ТОВ «Нефтекор-СК», у сумі 36 000,00 грн, тоді як згідно акту перевірки від 02.12.2009 ця сума дорівнює 40 092,00 грн. Різниця між зазначеними сумами в 4092,00 грн згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.02.2008 № ОУ-0000013 включена позивачем до складу валових витрат І кварталу 2008 року, який перевіркою контролюючого органу не охоплювався. А сума ПДВ в 818,00 грн згідно акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 14.02.2008 № ОУ-0000013 включена позивачем до складу податкового кредиту за лютий 2008 року. Під час проведення контролюючим органом попередньої перевірки позивача зауважень до цієї господарської операції у Кременчуцької ОДПІ не було, про що свідчить акт перевірки від 30.07.2008 № 1822/23-210/30385623.

В судовому засіданні представники позивача підтримали доводи і вимоги заявленого позову.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що укладені між позивачем та ТОВ “Тікко” і ТОВ “Нефтекор-СК” договора є нікчемними, юридичних наслідків в податковому обліку в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють, а тому позивач неправомірно включив до складу податкового кредиту за квітень 2008 року податок на додану вартість в сумі 7200,00 грн та до складу валових витрат ІІ, ІІІ та ІV кварталів 2008 року вартість послуг /без ПДВ/ в сумах 40 092,00 грн, 17 708,00 грн, 14 857,00 грн відповідно.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову та просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду та зібрані ним письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що працівниками Кременчуцької об‘єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Локомотив-сервіс» /код ЄДРПОУ 30385623/ з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 по 30.06.2009, результати якої оформлені актом від 02.12.2009 № 6163/23-209/30385623.

Згідно з висновком цього акту підприємством порушено норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, пункту 5.9 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту  7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, внаслідок чого занижено податок на прибуток за ІІ, ІІІ, ІV квартали 2008 року та І квартал 2009 року на загальну суму 788 703,00 грн та податок на додану вартість за квітень 2008 року в сумі 7200,00 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ винесені податкові повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0005502301/0/3989 про визначення ТОВ «Локомотив-сервіс» податкового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 1 183 055,00 грн, в тому числі 788 703,00 грн –основний платіж, 394 352,00 грн –штрафна санкція, та від 16.12.2009 № 0005512301/0/3988 про визначення вказаному платнику податків податкового зобов’язання з податку на додану вартість на загальну суму 10800,00 грн, в тому числі 7200,00 грн –основний платіж, 3600,00 грн –штрафна санкція.

До зазначених податкових зобов’язань підприємством було застосовано передбачене статтею 5 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” адміністративне узгодження, про що свідчать прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.02.2010 № 0005502301/1/594, від 26.05.2010 № 0005502301/2/1622, від 24.02.2010 № 0005512301/1/595 та від 26.05.2010 № 0005512301/2/1623, які доводять до платника податків новий граничний строк сплати податкових зобов’язань.

В судовому порядку ТОВ «Локомотив-сервіс»оскаржує податкові повідомлення-рішення від 16.12.2009 № 0005502301/0/3989, від 24.02.2010 № 0005502301/1/594 та від 26.05.2010 № 0005502301/2/1622 в частині визначення ТОВ «Локомотив-сервіс»суми податкового зобов’язання за платежем з податку на прибуток по господарським операціям з ТОВ «Тікко»та ТОВ «Нефтекор-СК»у розмірі основного платежу 18 164,00 грн та розмірі штрафних санкцій, нарахованих на цю суму основного платежу, а також податкові повідомлення - рішення від 16.12.2009 № 0005512301/0/3988, від 24.02.2010 № 0005512301/1/595 та від 26.05.2010 № 0005512301/2/1623.

Як з’ясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення податкових повідомлень-рішень у спірній частині слугував відображений в акті від 02.12.2009 № 6163/23-209/30385623 висновок Кременчуцької ОДПІ  про завищення ТОВ «Локомотив-сервіс» податкового кредиту за квітень 2008 року внаслідок включення податку на додану вартість в сумі 7200,00 грн та валових витрат ІІ, ІІІ, ІV кварталів 2008 року внаслідок включення вартості послуг /без ПДВ/ в сумах 10 023,00 грн, 4427,00 грн та 3714,00 грн за нікчемними правочинами з ТОВ «Тікко»та ТОВ «Нефтекор-СК», підтвердженими в ході перевірки актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008  № ТС-0000015 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 29.10.2008 № ТС-0000027 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/, від 31.03.2008 № ОУ-0000051 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ –7200,00 грн/; податковими накладними від 30.09.2008 № 19 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 29.10.2008 № 40 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/, від 31.03.2008 № 51 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ –7200,00 грн/; платіжними дорученнями від 07.04.2008 № 282 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ –7200,00 грн/, від 10.10.2008 № 907 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 07.11.2008 № 5 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного висновку відповідача і винесеного на підставі такого висновку спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам частини 3 статті 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України “Про податок на додану вартість”, згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Системно аналізуючи положення Закону України “Про податок на додану вартість”, суд доходить висновку про те, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності суб’єкта господарювання –платника податку на додану вартість об’єкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням пункту 1.4 статті 1 цього Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Виходячи зі змісту наведеного положення закону, продаж послуг передбачає надання послуги виконавцем замовнику, що в свою чергу передбачає наявність виконавця та замовника як конкретних осіб, які вчиняють відповідні дії, що свідчать про намір надати та отримати відповідно послугу, а також наявність певного результату (послуги), який відповідає визначеним учасниками господарської операції з надання послуг якісним, кількісним та вартісним характеристикам.

Без наявності хоча б одного з обов’язкових учасників операції з надання послуги чи послуги,  визначеної як об’єкт поставки, господарська операція відсутня, а отже відсутні і підстави для відтворення її фінансових результатів у податковому обліку, не дивлячись на документальне оформлення господарської операції.

Правові відносини з приводу формування валових витрат унормовані Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”, згідно з пунктом 5.1 статті 5 якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 цієї статті до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За матеріалами справи між позивачем, ТОВ «Локомотив-сервіс»(в якості замовника), та ТОВ «Тікко»(в якості виконавця) 30.09.2008 та 29.10.2008 були укладені правочини про надання робіт (послуг) автогрейдера, асфальтоукладчика, катків згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008  № ТС-0000015 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 29.10.2008 № ТС-0000027 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/, податковими накладними від 30.09.2008 № 19 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 29.10.2008 № 40 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/, платіжними дорученнями від 10.10.2008 № 907 на загальну суму 21 249,12 грн /в т.ч. ПДВ- 3541,52 грн/, від 07.11.2008 № 5 на загальну суму 17 828,60 грн /в т.ч. ПДВ- 2971,43 грн/.

Оформлені сторонами вказані первинні бухгалтерські документи свідчать про те, що між сторонами правочину укладені договори в усній формі.

Відповідно ж до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 205 зазначеного Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі та сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне за своїм змістом правило міститься і у статті 639 цього Кодексу.

Отже, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В свою чергу частинами 1,2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). А згідно з вимогою пункту 1 частини 1 статті 208 цього Кодексу правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Зі змісту позову та пояснень представника позивача, наданих в судовому процесі, вбачається, що позивач придбавав роботи (послуги) автогрейдера, асфальтоукладчика, катків у ТОВ «Тікко»з метою виконання своїх зобов’язань перед ТОВ «РТЦ «Кремінь-інвест»за договором підряду від 27.08.2008 № К080827-1, що вказує на характер отриманих позивачем робіт від ТОВ «Тікко»як субпідрядних. До того ж зазначеним договором у пункті 5.8 передбачено право ТОВ «Локомотив-сервіс»(підрядника) залучати третіх осіб для виконання робіт по цьому Договору і це відповідає припису частини 1 статті 838 ЦК України.

Отже, суд відзначає, що за своїм предметом правочини між ТОВ «Локомотив-сервіс»та ТОВ «Тікко»є договорами підряду.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (частини 1, 2 статті 837 ЦК України).

Вимоги до договору підряду визначені законодавцем у статтях  839, 840, 843, 854, 857 ЦК України і передбачають, що предметом такого виду договорів є певний вид роботи, а істотними умовами договору є предмет договору, ціна роботи, порядок оплати, якість роботи, визначення матеріалу і засобів виконання роботи, визначених у договорі.

Невиконання сторонами договору в належній формі визначених законодавцем вимог за правилами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з частинами 1,2 статті 180 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком недосягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з вищеперелічених документів, сторони, зокрема, не узгодили місце виконання роботи, яку якість та її параметри передбачається отримати, порядок оплати роботи.

Згідно з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.09.2008  № ТС-0000015 та від 29.10.2008 № ТС-0000027 складанню цих актів повинна передувати видача ТОВ «Тікко»позивачу рахунків від 30.09.2008 № ТС-0000044 та від 29.10.2008 № ТС-0000089.

Разом з тим, на момент перевірки позивача контролюючим органом вказані рахунки у позивача були відсутні, у зв’язку з чим до залучення їх копій в судовому процесі /на відповідне питання суду про їх наявність чи відсутність/ суд ставиться критично. Про причину відсутності цих документів на момент перевірки представник позивача суд не повідомив.

Окрім того, оглянувши рахунки-фактури від 30.09.2008 № ТС-0000044 та від 29.10.2008 № ТС-0000089 судом встановлено, що вони за своїми ознаками не відповідають наведеному у статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначенню первинного документу, оскільки не містять даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, а саме: відсутнє зазначення прізвища та посади особи, яка їх склала, що, у свою чергу, не дає можливості встановити факт наявності у цієї особи відповідних повноважень щодо підпису зазначених первинних документів.

Вищенаведене фактично свідчить про те, що при укладанні правочинів його сторони в належній формі не узгодили всі істотні умови, а таке суперечить Цивільному кодексу України, зокрема частині 1 статті 203.

Цією нормою встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Отже правочини від 30.09.2008 та від 29.10.2008 є неукладеними, що спричиняє неможливість виконання роботи (послуги) в межах таких договорів.

Системний аналіз Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України дає підстави для висновку про неможливість віднесення на розрахунки з державою з податку на додану вартість та податку на прибуток документів, складених за неукладеними договорами, так як такі договори не відповідають вимогам статті 203 ЦК України, зокрема частині 5 цієї статті, згідно з якою правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною / сторонами / цієї вимоги, а також вимоги щодо відповідності змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, є підставою недійсності правочину / частина 1 статті 215 вказаного Кодексу /.

Згідно з частиною 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом / нікчемний правочин /. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю /частина 1 статті 216 цього ж Кодексу/.

Отже, відсутність відповідно до закону правових наслідків за таким правочином означає відсутність будь-яких господарських операцій, здійснених на його виконання, з точки зору їх впливу на стан податкового обліку сторін цього правочину.

Звідси слідує, що висновок ОДПІ про нікчемність правочинів, укладених ТОВ «Тікко»та ТОВ «Локомотив-сервіс», та про порушення останнім пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та підпункту  7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є юридично обґрунтованим. Крім того, на користь такого висновку ОДПІ свідчать і ті факти, що ТОВ «Тікко»за адресою реєстрації не знаходиться, трудових ресурсів та основних засобів не має, видами діяльності цього підприємства за КВЕД є будівництво будівель та торгівля.

За матеріалами справи між позивачем, ТОВ «Локомотив-сервіс»(в якості замовника), та ТОВ «Нефтекор-СК»(в якості виконавця) був укладений правочин про надання послуг по перевезенню субстрату землі автомобілями КрАЗ-250 та КрАЗ-256 згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2008  № ОУ-0000051 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ- 7200,00 грн/; податковою накладною від 31.03.2008 № 51 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ- 7200,00 грн/; платіжним дорученням від 07.04.2008 № 282 на загальну суму 43 200,00 грн /в т.ч. ПДВ- 7200,00 грн/.

Оформлені сторонами вказані первинні бухгалтерські документи свідчать про те, що між сторонами правочину укладений договір в усній формі.

Відповідно ж до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною 1 статті 205 зазначеного Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі та сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічне за своїм змістом правило міститься і у статті 639 цього Кодексу.

Отже, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

В свою чергу частинами 1,2 статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). А згідно з вимогою пункту 1 частини 1 статті 208 цього Кодексу правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Оглянувши первинні документи, що складені в підтвердження укладення правочину, суд відзначає, що за своїм предметом правочин між ТОВ «Локомотив-сервіс»та ТОВ «Нефтекор-СК»є договором перевезення вантажу.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов’язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 909 ЦК України).

Вимоги до договору перевезення вантажу визначені законодавцем, зокрема, у частинах 2, 3 статті 909 ЦК України і передбачають, що договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі та укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами)).

Невиконання сторонами договору в належній формі визначених законодавцем вимог за правилами частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з частинами 1,2 статті 180 Господарського кодексу України, має своїм юридичним наслідком недосягнення згоди з усіх істотних умов договору.

Також згідно зі статтею 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової зв’язності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та що первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

За визначенням пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.2007 № 363, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568 /далі по тексту - Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом/, перевізник - особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування; товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу; товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.4-11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Залежно від виду вантажу та його специфічних властивостей до основних документів додаються інші (ветеринарні, санітарні та якісні - сертифікати, свідоцтва, довідки, паспорти тощо), що визначається правилами перевезень зазначених вантажів/пункт 11.1/.

Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля /пункт 11.4/.

Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом) /пункт 11.5/.

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри /пункт 11.6/.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику /пункт 11.7/.

Пунктом 13.1 цих Правил визначено, що перевізник здає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною.

Товарно-транспортної накладної на перевезення вантажу /субстрату землі/ позивачем суду не надано та про причину її відсутності не повідомлено, хоча з наведених норм слідує, що товарно-транспортна накладна оформлюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля та повинна бути і у вантажовідправника, і у вантажоодержувача.

Отже, правочин між ТОВ «Локомотив-сервіс»та ТОВ «Нефтекор - СК», що підтверджений вищепереліченими первинними документами, є неукладеним, оскільки не відповідає частині 1 статті 203 ЦК України.

Також суд вважає за необхідне зауважити, що в тексті акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2008 № ОУ-0000051 замовником та виконавцем послуги перевезення зазначено ТОВ «Локомотив-сервіс»; не визначено ні вантажовідправника, ані вантажоодержувача субстрату землі, а також пункту призначення вантажу.

З акту перевірки позивача вбачається, що рахунку-фактури від 31.03.2008 № СФ, який згідно з актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.03.2008 № ОУ-0000051 є підставою для складання останнього та оплати послуг перевезення, на момент перевірки у позивача не було. З огляду на це, до залучення копії цього рахунку-фактури до матеріалів судової справи суд ставиться критично.

Про доцільність укладання позивачем, місцезнаходженням якого є м. Кременчук, правочину з ТОВ «Нефтекор-СК», зареєстрованим на момент укладення правочину у м. Запоріжжі, представник позивача суд не повідомив.

ТОВ «Нефтекор-СК»за своїм місцезнаходженням було відсутнє та адміністративно-господарських можливостей (основних засобів, трудових ресурсів) на виконання господарських зобов’язань по укладеному правочину не мало.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність у сторін правочину наміру, спрямованого на створення правових наслідків, обумовлених ним, та про відсутність фактичних дій, вчинених на виконання взятих на себе зобов’язань. Метою укладання цього правочину було ухилення від сплати податків, що, беззаперечно, суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки відповідно до статті 9 Закону України «Про систему оподаткування»платники податків та зборів зобов’язані сплачувати належні суми податків і зборів у встановлені законом терміни. Несплата податків та зборів тягне за собою спричинення шкоди економічним інтересам суспільства.

Формальний характер укладеного правочину без наміру його реального виконання вказує  на нікчемність цього правочину в силу частини 1 статті 215 ЦК України.

Нікчемним є і той правочин, який порушує публічний порядок, тобто спрямований на незаконне заволодіння майном держави шляхом ухилення від сплати податків у належному розмірі /зміст статті 228 ЦК України/.

На противагу доводу позивача про те, що господарська операція з ТОВ "Нефтекор-СК" на загальну суму 4910,00 грн відображена позивачем в податковому обліку з податку на прибуток І кварталу 2008 року /в сумі 4092,00 грн/, а з податку на додану вартість в лютому 2008 року /в сумі 818,00 грн/, суд зазначає, що на вимогу суду книгу обліку придбання товарів (робіт, послуг) за 2008 рік позивачем суду не надано та наявний в матеріалах справи реєстр отриманих податкових накладних за лютий 2008 року свідчить про відсутність факту виписки ТОВ "Нефтекор-СК" податкової накладної у лютому 2008 року.

Надаючи оцінку доводу відповідача щодо порушення кримінальної справи стосовно ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, суд виходить з наступного.

Згідно вироку Октябрського районного суду м. Полтави від 05.10.2009 у справі № 1 -503/09 ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 засуджено за частиною 3 статті 28, частиною  2 статті 358, частиною 3 статті 358, частиною 3 статті 28, частиною 2 статті 200 КК України за підроблення документів. При цьому Октябрським районним судом м. Полтави при розгляді зазначеної кримінальної справи було встановлено підроблення документів податкової звітності та платіжних документів в тому числі ТОВ “Тікко”, ТОВ “Нефтекор-СК” шляхом підписання цих документів одними особами замість інших, а підроблення інших первинних документів бухгалтерського обліку судом встановлено не було.

Між тим, інші обставини, встановлені судом при вирішенні цього спору, дають підстави погодитися з висновком податкового органу про нікчемність правочинів за участю позивача та його контрагентів, у зв’язку з чим в позові про скасування податкових повідомлень-рішень у спірній частині слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями  160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10 - денний строк з дня її проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови апеляційної скарги з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення встановленого строку на апеляційне оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

          Повний текст постанови виготовлено 16 серпня 2010 року.

          Суддя                                                                                Н.І. Слободянюк