Постанова
від 08.12.2022 по справі 826/11514/17
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11514/17 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Ключкович В.Ю.

Парінов А.Б.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року №1592615147, винесене Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі акта перевірки від 12 червня 2017 року №87/26-15-14-07-01/36791760.

Позивач, мотивуючи позовні вимоги вказав на те, що висновки контролюючого органу за результатами проведеної податкової перевірки про допущені товариством порушення норм податкового законодавства є безпідставними, оскільки обліковані ним господарські операції, реальність здійснення яких заперечує відповідач, підтверджені в повному обсязі первинними документами та були вчинені у межах господарській діяльності товариства.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення прийняте Головним управлінням ДФС у м. Києві від 05.07.2017 №1592615147.

Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 09 квітня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та в задоволенні позову відмовив.

За наслідками касаційного оскарження, постановою Верховного Суду від 28 вересня 2022 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Атіс-Україна» задоволено, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2019 року у справі №826/11514/17 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову апеляційного суду, Верховний Суд звернув увагу, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки всім доводам позивача проти наданих податковим органом доказів, що спростовують достовірність даних податкового обліку ТОВ «Атіс-Україна».

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30 листопада 2022 року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, суд протокольною ухвалою вирішив подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що у порядку, передбаченому підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, ГУ ДФС провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Атіс-Україна» з питань повноти, своєчасності нарахування та сплати податку на додану вартість за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Райдек» (нова назва ТОВ «Єврохоумс», потім ТОВ «Ремонтний центр «Перос»), ТОВ «Інтех К» (назву підприємства змінено на ТОВ «Дінкарт»), ТОВ «Техстай Інк» за період з 17.11.2009 по 21.04.2017.

За результатами перевірки складено акт від 12.06.2017 №87/26-15-14-07-01/3679160 (далі - акт перевірки), в якому зазначені про допущені ТОВ «Атіс-Україна» порушення норм пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за період з липня 2016 року по березень 2017 року на загальну суму 1' 641' 817,00 грн (а.с. 16-41 т. І).

Суть порушення полягає у формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій із придбання субпідрядних робіт та товару (будівельних матеріалів) на підставі договорів із контрагентами (ТОВ «Райдек» (ПДВ на суму 737' 844,00 грн), ТОВ «Інтех К» (ПДВ на суму 216' 724,07 грн), ТОВ «Техстай Інк» (687' 249,14 грн)), які, на думку, податкового органу, є нікчемними (безтоварними), оскільки, крім іншого, податкові накладні та інші документи, підписані від імені цих товариств неналежними особами.

Зокрема в Акті перевірки зафіксовано, що у наданих позивачем видаткових накладних на відпуск товару відсутні реквізити, передбачені для первинних документів, що дають змогу ідентифікувати особу, яка підписала документ та брала участь у здійсненні господарської операції; невідповідність номенклатури придбаних контрагентами товарів номенклатурі реалізованих на користь ТОВ «Атіс-Україна» та здійснення названими контрагентами операцій поза межами власної господарської діяльності, які не відповідають видам діяльності підприємства згідно з КВЕД.

Крім того, за результатами заходів податкового контролю встановлено, що названі товариства не мали можливості виконувати ремонтно-будівельні роботи в силу відсутності основних засобів та трудових ресурсів, а засновники та посадові особи цих товариств, стосовно яких набрали законної сили вироки за статтею 205 КК України «Фіктивне підприємництво», заперечували свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві прийняте податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року №1592615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2 462 725,50 грн., з них за податковими зобов`язаннями - 1 641 817,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 820 908,50 грн.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 23 серпня 2017 року №18942/6/99-99-11-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 05 липня 2017 року №1592615147 залишене без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про підтвердження позивачем права на податковий кредит, оскільки фактичне здійснення господарських операцій із зазначеними в акті документальної перевірки контрагентами, рух активів та їх зв`язок з господарською діяльністю товариства підтверджено належними первинними документами. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо наявності кримінальних проваджень та вироків у кримінальних справах стосовно контрагентів платника податку, як доказ їх фіктивності та аргумент нереальності господарських операцій з ними.

Враховуючи висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №826/24815/15, від 24.01.2018 у справі №824/942/13, від 14.03.2018 у справі №803/1198/16, суд першої інстанції звернув увагу, що у вироках суду в кримінальних справах, на які посилався контролюючий орган, не досліджувалися обставини взаємодії між позивачем та його контрагентами, які є обов`язковими для адміністративних судів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому. Із визначеного в ПК України поняття ділової мети випливає, що обов`язково повинен бути намір платника податку отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості. Якщо ж та чи інша операція не зумовлена розумними економічними причинами (позбавлена ділової мети), то такі операції не є вчиненими в межах господарської діяльності. З`ясування наміру платника податку на отримання економічного ефекту від господарської операції передбачає аналіз умов та обставин її здійснення. При цьому, економічний ефект не повинен полягати виключно в зменшенні податкового навантаження на хоча б одного з учасників операції. Відповідно, економічний ефект відсутній в операціях, які призводять до збільшення задекларованих витрат платника та зменшують об`єкт його оподаткування без можливості отримання додаткового приросту активів чи збереження їх вартості. Варто виходити з того, якою в тій чи іншій ситуації має бути поведінка добросовісного суб`єкта господарювання, що за звичайних умов ведення господарської діяльності зацікавлений у найбільшому скороченні своїх витрат.

Документальне обґрунтування наявності ділової мети передбачає наявність документів управлінського обліку, первинних документів, які платник податків використовує в господарській діяльності, зокрема, у перспективі, або коли наявна потреба в здійсненні збиткових операцій з огляду на стратегічні цілі чи несприятливі обставини. Такі документи мають містити загальноприйняті реквізити, такі як дата складання та підписи уповноважених осіб, і можуть бути використані під час перевірки або затребувані в установленому ПКУ порядку.

Таким чином, ділова мета може бути відсутня лише в таких операціях: головною ціллю або однією з головних цілей операції є несплата (неповна сплата) суми податків та/або зменшення обсягу оподатковуваного прибутку платника податків; у зіставних умовах особа не була б готова придбати (продати) такі товари, роботи (послуги), нематеріальні активи, інші предмети господарських операцій, відмінні від товарів, у непов`язаних осіб.

Ураховуючи принцип превалювання сутності над формою, перевага має надаватися економічній сутності господарських операцій.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до приписів пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

За правилами пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).

Відповідно до норм статі 1 Закону № 996-ХIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а «господарська операція» - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно частиною 3 статті 9 Закону № 996-ХIV, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема Акту на проведення перевірки від 12.06.2017 року №87/26-15-14-07-01/36791760 та Наказу від 24.05.2017 року №3984. документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Атіс-Україна» з питань повноти, своєчасності нарахування та сплати податку на додану вартість за наслідками фінансово- господарських взаємовідносин із ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс») (код 40509935). ТОВ «Інтех К» ( ТОВ «Дінкарт») (код 40510296). ТОВ «Техстай Інк» (код 40329806) за період з 17.11.2009 року по 21.04.2017 року, проведено на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва Сенько М.Ф. у справі № 759/5790/17 від 21.04.2016 року, винесеної за клопотанням прокурора Київської місцевої прокуратури №8 Тахтарова О.С., в межах кримінального провадження від 12.02.2016 року №32016100010000028.

Перевірка, результати якої покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, проведена на виконання ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва Сенько М.Ф. у справі № 759/5790/17 від 21.04.2016 року.

При цьому, положеннями пп.78.1.11 п. 78.1 ст. 78 ПК України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Таким чином, проведення перевірки податковим органом в межах кримінальної справи на виконання ухвали слідчого у будь-яких якому випадку є самостійною підставою її проведення, результати якої є доказом в кримінальному провадженні.

Так, пунктом 36 Підрозділу 10. Інші перехідні положення (в редакції шо діє з 01.09.2015 року) передбачено, що у разі якщо судом за результатами розгляду кримінального провадження про кримінальне правопорушення, яке було розпочато до дня набрання чинності Законом України. «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо зменшення податкового тиску на платників податків» від 17.07.2015 року №655-8 і предметом якого є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, в якому встановлена несплата податкових зобов`язань або винесена ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами з цього питання, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

До запровадження наведених норм, діяли положення пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України, якими передбачалось, що у разі якщо грошове зобов`язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Таким чином, органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Загальний процес проведення перевірки із послідовного, коли за результатами перевірки приймається податкове повідомлення-рішення. розривається. Спочатку матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів визначається кримінально - процесуальним законом або законом про оперативно - розшукову діяльність. Після набрання законної сили рішенням у межах кримінального провадження органи податкової служби мають право виносити податкові повідомлення - рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справам, 826/14946/15 від 02.10.2018 року.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що ані станом на дату прийняття спірного податкового повідомлення-рішення ані на дату розгляду справи судами обвинувального вироку, що набрав законної сили, або рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами прийнято не було.

Тобто, проведена відповідачем перевірка витікала із кримінального провадження. Відтак, фактично по суті, відповідач за дорученням йому провести тільки перевірку та скласти відповідні матеріали, та спрямувати до приєднання до кримінальної справи, тобто зібрати докази від імені сторони обвинувачення (ст.93 КПК України), перебрав на себе зовсім інші та не притаманні йому повноваження, які йому не надавались за таким дорученням та не входили до складу такого завдання.

Отже, враховуючи, що перевірка позивача була призначена відповідно до кримінально- процесуального закону та за відсутності відповідного судового рішення у кримінальній справі, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття спірного рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду по справам, 826/14946/15 від 02.10.2018 року, №2а/1570/3523/2012 від 20.02.2018 року, № 1170/2а-4401/12 від 13.03.2018 року, №826/20787/13-а від 12.06.2018 року.

Відтак, колегія суддів звертає увагу на те, що органи податкової служби не мають права виносити податкові повідомлення - рішення до набрання законної сили відповідним рішення в кримінальній справі, якщо грошове зобов`язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального законодавства, що безпосередньо доводить передчасність та протиправність спірного податкового повідомлення - рішення у цій справі.

Щодо факту реального здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Атіс- Україна» з контрагентами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами пункту 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням га/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: лага тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін. визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкової о періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6. статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг. не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 200 ПК України, встановлені вимоги до податкової накладної, передбачено, що у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість. - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні: з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ 31-Д (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на ми гну територію України).

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей зданими контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов`язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10. статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг. на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІУ визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, відповідно до статті 9 зазначеного Закону, є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави стверджувати, що достатньою та необхідною правовою підставою для визнання господарських операцій такими, що дійсно відбулися, є одночасна сукупність наступних умов: 1) підтвердження їх товарності відповідними первинними та іншими документами, які зазвичай супроводжують операції певного виду та містять інформацію про зміст та обсяг операції і рух товарів: 2) факт використання суб`єктом господарювання придбаних товарів у його господарській діяльності: 3) наявність ділової мети, розумних економічних причин, економічного ефекту в результаті господарської діяльності.

Так, ТОВ «Атіс-Україна» у перевіряємому періоді укладено ряд договорів поставки:

1) з ТОВ «Райдек» укладено договір поставки від 01.09.2016 року № 01/09 та договір субпідряду від 05.09.2016 року №05/09. Факт реального виконання сторонами у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийняття виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в), видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями. При цьому з цих документів вбачається факт постачання товару та виконання робіт за напрямами, вказаними у Договорах, а зазначені послуги відповідають господарській діяльності платника.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано наступні документи первинного бухгалтерського обліку:

Договір поставки №01/09 від 01.09.2016; видаткові накладні: №08/09 від 08.09.16, №12/09 від 12.09.16, №14/09 від 14.9.16, №03/10 від 03.10.16, №04/10 від 04.10.16, №04/10-1 від 04.10.16,

№04/10-1 від 04.10.16; Договір субпідряду №05/09 від 05.09.16, Акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2016 року, підсумкова відомість ресурсів. Згідно банківської виписки по рахунку за період з 01.09.16 по 20.12.16, оплату за договором здійснено згідно платіжних доручень : №323 від 16.09.16, №325 від 19.09.16, №326 від 20.09.16, №365 від 13.10.16, №367 від 13.10.16, №368 від 17.10.16, №369 від 17.10.16, №374 від 19.10.16, №392 від 26.10.16, №391 від 26.10.16, - копії яких додано до матеріалів справи;

2) з ТОВ «Інтех К» укладено договір поставки від 01.09.2016 року № 01/09. Реальне виконання у повному обсязі зобов`язання за цим Договором, підтверджується видатковими та податковими накладними. Відповідно до платіжних доручень розрахунки між товариствами проводились у безготівковій формі у повному обсязі.

підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано наступні документи первинного бухгалтерського обліку: Договір поставки №01/09 від 01.09.164, видаткові накладні: №08/10-1 від 08.09.16, №03/10-1 від 03.10.16,платіжне доручення №346 від 03.10.16, платіжне доручення №345 від 28.09.16,платіжне доручення №338 від 23.09.16;

3) з ТОВ «Техстайл Інк» укладено договір поставки від 01.07.2016 року №01/07. Зобов`язання за договором поставки сторонами виконувались у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами прийняття робіт, видатковими та податковими накладними. Зазначені послуги за вказаним договором відповідають господарській діяльності платника.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій позивачем надано наступні документи первинного бухгалтерського обліку: Договір поставки № 01/07 від 01.07.16; видаткові накладні: №3 від 18.07.16, №44 від 12.08.16, №51 від 23.08.16, №3 від 03.10.16, №30 від 08.12.16, №36 від 08.12.16, №45 від 09.12.16, №58 від 12.12.16; платіжні доручення №299 від 26.08.16, №290 від 16.08.16, №276 від 02.08.16, №497 від 24.01.17, №469 від 27.12.16, №467 від 26.12.16, №408 від 08.11.16, №399 від 02.11.16, №396 від 31.10.16, №389 від 24.10.16, №375 від 19.10.16, №307 від 08.09.16.

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «АТІС-Україна» придбаний у вищевказаних контрагентів товар (в тому числі матеріали, обладнання) та придбані роботи (пусконалагоджувальні роботи) використало у своїй господарській діяльності, зокрема на виконання договору субпідряду від 25.08.16 №3-01/2016 на здійснення будівельних робіт, укладеного між Консорціум «Науково-виробниче об`єднання «УКРГІДРОЕНЕРГОБУД» (Генпідрядник) та ТОВ «АТІС-УКРАЇНА» (Субпідрядник), що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2016 року - травень 2017 року, підсумковими відомостями ресурсів та відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за жовтень 2016 - травень 2017 року.

Зазначені документи бухгалтерського обліку складено у відповідності з вимогами діючого законодавства, та контролюючим органом не надано доказів щодо їх підробки або дефектність.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами, а також не надано жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в таких документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Посилання відповідача на протоколи допиту свідків-посадових осіб контрагентів (ТОВ «РАЙДЕК», ГОВ «Єврохоумс», ГОВ «Інгекс К», ТОВ «Гехстайл ІНК»), не може розцінюватись як належний та достатній доказ безтоварності проведених господарської операції, з огляду на те, що протоколи допиту є лише матеріалом кримінального провадження. Матеріали таких проваджень, порушених за фактом наявності ознак фіктивного підприємництва контрагентів позивача, та не є доказом безтоварності операцій.

Також, кримінально-процесуальне законодавство надає право особі, відносно якої проводиться допит, відмовитися від раніше наданих свідчень або їх змінити, а тому, за встановлених обставин, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, такий протокол допиту не може бути беззастережним та належним доказом у спірних правовідносинах.

Більш того, колегія суддів зауважує, що сам факт порушення кримінальної справи та/або отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках кримінальної справи, не є беззаперечним доказом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків господарських операцій, проведених ТОВ «Атіс-Україна» та його контрагентами.

Зазначена позиція узгоджується із судовою практикою Верховного Суду по справі №826/809/17 від 27.03.2018 року.

Щодо посилань відповідача на наявність вироку Святошинського районного суду м. Києва від 09.02.2017 по справі №759/1750/17, яким ОСОБА_1 (засновника та директора ТОВ «Єврохоумс») визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України, за якою призначено узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання у виді штрафу; вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 №759/11929/17, яким визнано винуватою ОСОБА_2 (засновника та директора ТОВ «Інтех К») у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст.205 КК України.; вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 27.06.2017 №1-кп/760/759/17, яким ОСОБА_3 (засновника та директора ТОВ «Техстайл Інк») визнано винуватим за ч. 1 ст. 205 КК України.

Колегія суддів зазначає, що наявні вироки щодо посадових осіб контрагентів (ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтекс К», ТОВ «Техстайл Інк») не визначають, що всі без виключення операції суб`єктів господарювання є фіктивними та не здійснено аналізу взаємовідносин з контрагентами позивача, а тому такі вироки не можуть бути прийняті як беззаперечний доказ безтоварності господарських операцій.

Також, колегія суддів звертає увагу, що у постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду в аспекті факту засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України (переважно директора контрагента) зауважила на тому, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку.

Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду визнано обґрунтованим висновок про те, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Наразі, як вбачається з вироків судів, на які посилається апелянт, стороною обвинувачення не інкримінувалося створення ТОВ «Райдек» (ТОВ «Єврохоумс»), ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк» саме в інтересах ТОВ «Атіс-Україна», а обвинуваченими ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вина у відповідних діях також не визнавалася.

Зі змісту вироків вбачається, що судам кваліфікувались дії вищевказаних осіб, які полягали у пособництві у придбанні суб`єктів підприємницької діяльності за матеріальну винагороду з метою прикриття незаконної діяльності, та які призвели до того, що невстановлені слідством особи здійснили документальне оформлення, начебто, проведених фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора.

Проте, обставини взаємовідносин між ТОВ «Атіс-Україна» з ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк» зазначеними вироками не досліджувались, не зазначався та не перевірявся фактичний рух активів, реальність здійснення господарських операцій та можливість проведення поставок товару чи виконання робіт між вказаними підприємствами.

Отже, сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили. Вироками у кримінальних справах, які набрали законної сили, встановлюється об`єктивна сторона складу злочинів посадових осіб контрагентів платника податків.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 26 червня 2018 року у справі №826/24815/15, у якій Верховний Суд зокрема зазначав, що судам, «аналізуючи зміст вироку, необхідно встановити чи були дії таких контрагентів спрямовані на реальне настання наслідків або лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій, а також дослідити ким саме і у який період підписано первинні документи, які підтверджують факт понесення витрат, тощо».

Відтак, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв`язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Відтак, оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі.

Наразі, апелянтом не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Апелянтом не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Разом з тим, чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/2558718.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Отже, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Наразі, подані позивачем докази підтверджують реальні зміни у майновому стані сторін та дають підстави вважати, що господарські операції, спрямовані на виконання правочину, дійсно відбулися, є економічно виправданими та відповідають основним видам господарської діяльності позивача.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок про безтоварність господарських операцій може ґрунтуватись на належних, допустимих і достатніх доказах і не може ґрунтуватись на припущеннях. Як встановлено судом, господарські операції позивача з контрагентами здійснювалися в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, з огляду на персональну відповідальність платника податків, суд вважає, що ТОВ «Атіс-Україна» правомірно сформовано податковий кредит за рахунок сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Райдек», ТОВ «Інтех К» чи ТОВ «Техстайл Інк», а висновки акту перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є помилковими.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 05.07.2017 №1592615147 та наявність підстав для його скасування.

Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.Ю. Ключкович

А.Б. Парінов

(повний текст постанови складено 08.12.2022р.)

Дата ухвалення рішення08.12.2022
Оприлюднено09.12.2022

Судовий реєстр по справі —826/11514/17

Ухвала від 28.02.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Юрченко В.П.

Ухвала від 07.02.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Дашутін І.В.

Ухвала від 18.01.2023

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Гімон М.М.

Постанова від 08.12.2022

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Грибан Інна Олександрівна

Ухвала від 11.10.2022

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Грибан Інна Олександрівна

Ухвала від 10.10.2022

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Грибан Інна Олександрівна

Постанова від 28.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 04.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 04.09.2022

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

Ухвала від 03.06.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Васильєва І.А.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні