Постанова

від 07.12.2022 по справі 380/5883/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/5883/22 пров. № А/857/13171/22Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Іщук Л.П.

Сеника Р.П.,

секретаря судового засідання Максим Х.Б.,

розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника Кривого Миколи Ігоровича на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Сидор Н.Г.) про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду, постановлену у відкритому судовому засіданні о 11 год. 49 хв. 22 серпня 2022 року, повний текст ухвали складено 29 серпня 2022 року, у справі №380/5883/22 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

01.04.2022 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області, просив визнати таким, що пропущений з поважних причин та поновити строк на оскарження податкових повідомлень-рішень, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, № 13996-13 від 19.04.2017, № 7737-13 від 20.02.2018, № 7738-13 від 20.02.2018, № 7739-13 від 20.02.2018, № 1222739-2409-1319 від 05.08.2021, № 1222738-2409-1319 від 05.08.2021, № 1222737-2409-1319 від 05.08.2021, № 1222736-2409-1319 від 05.08.2021.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року клопотання представника позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду задоволено частково. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду у справі № 380/5883/22 за позовом ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в частині позовних вимог: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1222739-2409-1319 від 05.08.2021; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1222738-2409-1319 від 05.08.2021; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1222737-2409-1319 від 05.08.2021; - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №1222736-2409-1319 від 05.08.2021 та поновити строк звернення до адміністративного суду в цій частині позовних вимог.

Позовну заяву ОСОБА_2 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, в частині позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №13994-13 від 19.04.2017; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №13992-13 від 19.04.2017; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №13996-13 від 19.04.2017; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №7737-13 від 20.02.2018; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №7738-13 від 20.02.2018; визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №7739-13 від 20.02.2018 залишено без розгляду.

Приймаючи вказану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що дізнавшись про існування податкових повідомлень-рішень №13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, №7738-13 від 20.02.2018, №7739-13 від 20.02.2018 в процесі розгляду справи №380/504/20, предметом якої було стягнення податкового боргу за такими, позивач не звернувся до суду із позовом про оскарження згаданих податкових повідомлень-рішень. Суд першої інстанції вказав, що покликання позивача на те, що він мав правомірні очікування на те, що після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №380/504/20 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2020) податковий борг за податковими повідомлення-рішеннями №13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, №7738-13 від 20.02.2018, №7739-13 від 20.02.2018 лише 01.04.2022 буде списано в порядку статті 101 ПК України, не є поважною причиною для поновлення пропущеного строку звернення до суду. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в цій частині позовних вимог.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду, ОСОБА_1 представник ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції в цій частині та прийняти позовну заяву у відповідній частині до розгляду. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що оскільки на час звернення до суду з позовом зупинено перебіг строків давності для списання податкового боргу, а тому є право на оскарження відповідних податкових повідомлень-рішень для поновлення законних прав позивача. Скаржник вказує, що судом першої інстанції не досліджено та не надано оцінку доказам, наданим позивачам з питань поважності причин пропущеного строку для звернення до адміністративного суду. Скаржник вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.01.2022 у справі №160/11673/20.

В судове засідання сторони не з`явилися, належним чином повідомленні про дату час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень статей 229 та 230 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, секретарем забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, станом на січень 2022 року в Головному управлінні ДПС у Львівській області згідно з даними інтегрованої картки платника податків по ОСОБА_3 рахується податковий борг в сумі 479 362,45 грн., який складається з сформованих податкових повідомлень-рішень з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2017 рік, 2018 рік, 2021 рік.

Не погоджуючись з наявністю податкового боргу та відповідними податковими повідомленнями-рішеннями, ОСОБА_3 звернувся з позовом до суду.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 06.04.2022 позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху, надано десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви у спосіб: скерувати на поштову адресу Львівського окружного адміністративного суду (79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2) або здати в канцелярію суду заяву про усунення недоліків позовної заяви (вказати номер справи та прізвище судді), до якої долучити докази надсилання відповідачу листом з описом вкладення копії позовної заяви та доданих до неї документів; заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.

На виконання вказаної ухвали ОСОБА_3 подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив докази направлення позовної заяви з додатками на адресу відповідача та заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з доказами поважності причин пропуску такого. У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду вказав, що про існування податкових повідомлень-рішень №13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, №7738-13 від 20.02.2018, №7739-13 від 20.02.2018 дізнався лише після відкриття провадження у справі №380/504/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до позивача про стягнення податкового боргу за цими податковими повідомленнями-рішеннями. Станом на дату прийняття рішення у справі №380/504/20 однозначною та сталою була судова практика щодо строку звернення до суду з вимогами про скасування податкових повідомлень-рішень, а саме в строк 1095 днів. Щодо податкових повідомлень-рішень від 2021 року вказав, що податкові повідомлення-рішення отримав лише в березні 2022 року.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 20.04.2022 продовжено ОСОБА_2 строк для усунення недоліків позовної заяви в частині подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині оскарження податкових повідомлень-рішень №1222739-2409-1319 від 05.08.2021, №1222738-2409-1319 від 05.08.2021, №1222737-2409-1319 від 05.08.2021, №1222736-2409-1319 від 05.08.2021 та доручення належної якості доказів поважності причин його пропуску.

На виконання зазначеної ухвали ОСОБА_3 долучив оригінал конверта, яким направлялись податкові повідомлення-рішення за 2021 рік. Крім того вказав, що такі повідомлення-рішення направляли простим порядком, у зв`язку з чим провести документальну перевірку пересилання поштового відправлення неможливо.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 168 КАС України позов пред`являється шляхом подання позовної заяви в суд першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб`єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Частиною 1 статті 118 КАС України встановлено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Статтею 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість установлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 122 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними частиною четвертою статті 122 КАС України.

Відносини у сфері оподаткування, права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі ПК України), відповідно до положень статті 56 якого рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

У разі якщо платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, такий платник має право звернутися із скаргою про перегляд цього рішення до контролюючого органу вищого рівня.

З урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення (пункту 56.18 статті 56 ПК України).

Правове регулювання застосування строку звернення до суду в податкових правовідносинах у разі оскарження платником податків рішень контролюючого органу вже було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду під час розгляду справи №640/20468/18. У постанові від 11 жовтня 2019 року Верховний Суд зазначив, що процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та інтересів у яких особа звертається до суду.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові 26 листопада 2020 року у справі № 500/2486/19 вказав, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду. Абзац перший цієї норми презюмує право платника податків використати судовий порядок оскарження відповідного рішення контролюючого органу та встановлює момент виникнення права на відповідне оскарження - з моменту отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу. Також він передбачає, що при реалізації такого права необхідно враховувати строки давності, установлені статтею 102 ПК України. При цьому мова йде не тільки про строки, згадані в абзаці першому пункту 102.1 цієї статті.

Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні. Верховний Суд дійшов правового висновку, що норма пункту 56.18 статті 56 ПК України не визначає процесуального строку звернення до суду.

В позовній заяві позивач зазначав, що про податкові повідомлення-рішення № 13994-13 від 19.04.2017, № 13992-13 від 19.04.2017, № 13996-13 від 19.04.2017, № 7737-13 від 20.02.2018, № 7738-13 від 20.02.2018, № 7739-13 від 20.02.2018 дізнався після відкриття провадження у справі № 380/504/20 за позовом Головного управління ДПС у Львівській області до Позивача про стягнення податкового боргу за цими податковими повідомленнями рішеннями. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі № 380/504/20 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, рішення набрало законної сили 04 листопада 2020 року.

Враховуючи те, що на момент виникнення податкових правовідносин у цій справі та період розгляду справи № 380/504/20 сталою була судова практика щодо тривалості строку звернення до суду з позовом про скасування рішень про визначення грошових зобов`язань протягом 1095 днів, позивач просив суд визнати строк на оскарження податкових повідомлень-рішень №13994-13 від 19.04.2017, № 13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, № 7738-13 від 20.02.2018, № 7739-13 від 20.02.2018 пропущеним із поважних причин та поновити його.

У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, поданій на виконання ухвали судді суду першої інстанції від 06.04.2022 позивач вказав також, що мав правомірні очікування на те, що після набрання законної сили рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2020 року у справі №380/504/20 податковий борг за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями буде списаний в порядку статті 101 ПК України як такий стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України, а в протилежному випадку позивач може звернутись до суду з вимогою про скасування ППР в межах 1095 днів.

У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, поданій на виконання ухвали судді суду першої інстанції від 20.04.2022 позивач надав пояснення щодо отримання ППР за серпень 2021 року у березні 2022 року.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

При цьому «повинен» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення високої вірогідності того, що особа могла дізнатися про порушення своїх прав, зокрема, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, тривала пасивна поведінка особи не вказує про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частин 1 та 4 якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, умовами застосування наслідків пропуску строку звернення до суду є насамперед його пропуск, а також відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними засобами доказування, та доданих до неї матеріалів.

При цьому, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом як поважні причини пропуску строків, а тому, відповідно, вирішення цього питання знаходиться у виключній компетенції суду, до якого з адміністративним позовом звертається позивач. Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, яка звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99).

Разом з тим, Європейський суд з прав людини, наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зазначене дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від сталості судової практики, тоді як тривала пасивна поведінка особи не вказує на дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Очікування позивачем того, що податковий борг за вказаними податковими повідомленнями-рішеннями буде списаний в порядку статті 101 ПК України як такий стосовно якого минув строк давності, встановлений пунктом 102.4 статті 102 ПК України, на переконання суду апеляційної інстанції, не можна вважати легітимними, а є способом уникнення сплати відповідних податкових зобов`язань.

Враховуючи зазначені обставини, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач був обізнаний з фактом винесення податкових повідомлень-рішень №13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, №7738-13 від 20.02.2018, №7739-13 від 20.02.2018 в процесі розгляду справи №380/205/20, предметом якої було стягнення податкового боргу за такими, тоді як з позовом до суду звернувся лише 01.04.2022, тобто зі спливом більше двох років після того як дізнався про існування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки інших причин пропуску строку звернення до суду із позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень №13994-13 від 19.04.2017, №13992-13 від 19.04.2017, №13996-13 від 19.04.2017, №7737-13 від 20.02.2018, №7738-13 від 20.02.2018, №7739-13 від 20.02.2018 позивач не наводить, а наведені позивачем причини визнані судом неповажними, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду в цій частині позовних вимог.

За таких обставин, з врахуванням статті 316 КАС України, прецедентної практики ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваної ухвали судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та додержано норми процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 123, 229, 241, 243, 308, 312, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 представника Кривого Миколи Ігоровича залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2022 року про залишення позовної заяви в частині позовних вимог без розгляду у справі №380/5883/22 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня прийняття шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук Р. П. Сеник Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 08.12.2022 згідно з ч.3 ст.321 КАС України.