Рішення

від 29.11.2022 по справі 305/725/21

РАХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 305/725/21

Провадження по справі № 2/305/98/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2022. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді Марусяк М.О.

секретаря судового засідання Вербещука В.А.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рахів цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

22.04.2021, адвокат Білас Любов Вікторівна, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , звернулася в суд із позовом до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . На день її смерті відкрилася спадщина. За період життя, ОСОБА_6 зробила заповіт, яким заповіла все своє майно ОСОБА_7 , яке складалося із житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та присадибної ділянки, розташованих в АДРЕСА_1 . Жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що входить до складу спадкового майна, був побудований у 1956 році на прилеглій до нього земельній ділянці, покійним ОСОБА_8 , що доводився спадкоємеці (позивачці) прадідом, а покійній ОСОБА_6 батьком. Після смерті своїх батьків, ОСОБА_6 фактично прийняла спадщину та, у відповідності до законодавства, почала здійснювати оформлення спадкового майна. 21 вересня 2007 року рішенням виконавчого комітету Великобичківської селищної ради №107 «Про оформлення права власності на житловий будинок» було вирішено зареєструвати та оформити право власності на житловий будинок з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 в цілому, про що видано свідоцтво про право власності. У 2007 році, ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до 3-ї особи, Великобичківської селищної ради, Рахівської держнотконтори про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно, яке складалось в тому числі, з житлового будинку з надвірними спорудами в АДРЕСА_1 . Рішенням Рахівського районного суду у справі № 2-194/2008 року, позов задоволено та встановлено факт прийняття спадщини ОСОБА_6 спадщини, а саме майна, що належало на праві приватної особистої власності померлій ОСОБА_9 , в тому числі, житлового будинку розташованого в АДРЕСА_1 з надвірними будівлями. 01.04.2008, на підставі зазначеного рішення комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Рахівської районної ради було прийняте рішення про реєстрацію права власності на успадковане майно: будинок з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_6 . 01 серпня 2008 року, відповідно до виписки з рішення Великобичківської селищної ради Рахівського району, Закарпатської області №753, було розглянуто та задоволено звернення ОСОБА_6 про надання їй дозволу на розробку технічної документації по посвіченню права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для обслуговування жилого будинку господарських споруд і будівель в АДРЕСА_1 . 29.08.2008, ОСОБА_6 звернулася до землевпорядної організації ТОВ «Моя земля» із заявою про виготовлення технічної документації на зазначену земельну ділянку. 24.12.2008 за №910, розроблена ТОВ «Моя земля» технічна документація, була затверджена та передано ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0837 га для обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . 15.12.2017, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровий номер 2123655500:05:002:0258, розташованої в АДРЕСА_1 , площею 0,0837, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за заявою ОСОБА_6 від 08.12.2017 - було проведено державну реєстрацію земельної ділянки за ОСОБА_6 у відділі у Рахівському районі Головного Управління Держгеокадастру у Закарпатській області. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прва власності №110173180 від 10.01.2018, ОСОБА_6 03.01.2018 звернулася до Державного реєстратора Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області із заявою про реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером: 2123655500:05:002:0258, розташованої в АДРЕСА_1 , площею 0,0837 з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Із наведених вище аргументів, фактів та відомостей про спадкове нерухоме майно та виникнення прав переходу про власність на таке майно від першого власника до правонаступника, яким є позивачка ОСОБА_10 , вбачається, що на день відкриття спадщини, дня смерті ОСОБА_6 , спадкове майно, яке прийняла ОСОБА_3 за заповітом складалося із: житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, земельної ділянки площею 0,0837 га, з кадастровим номером: 2І23655500:05:002:0258, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, розташованих в АДРЕСА_1 . У січні 2019 року ОСОБА_3 , як спадкоємець за заповітом, звернулась до приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області Маріна А.С. із заявою про прийняття спадщини на все спадкове майно, яке відкрилось на після смерті спадкодавця ОСОБА_6 . У серпні 2019 року (через 6 місяців), позивачка звернулась до приватного нотаріуса Маріна А.С. із заявою про видачу їй свідоцтва про право на спадщину за заповітом, однак нотаріус повідомила, що спадкову справу зареєстровану у Спадковому реєстрі за 63681878, витребувано Рахівським районним судом Закарпатської області і що третіми особами оспорюється складений заповіт ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Маріна А.С., зареєстрований в реєстрі за №1856 від 31.12.2015. На дату звернення із відповідним позовом, їй не надходили судові рішення щодо скасування заповіту чи його недійсності. У грудні 2020 року, через свого представника адвоката Білас Л.В., по справі №305/1364/19, що перебуває на розгляді у Закарпатському апеляційному суді, позивачка дізналась із матеріалів справи, про правочин, а саме договір дарування земельної ділянки з кадастровим номером: 2123655500:05:002:0258, розташованої в АДРЕСА_1 , площею 0,0837, з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), згідно якого земельна ділянка була подарована ОСОБА_6 відповідачу ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , що постійно проживає в АДРЕСА_2 . Договір дарування зазначеної вище земельної ділянки відбувся на підставі державного акта на право власності серії ЯУ 34666, виданного 17.03.2009 на підставі рішення 25 - ї сесії 5 скликання Великобичківської селищної ради від 24 грудня 2008 року №910. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право про власність на землю №010970800053, відповідно до п.1 Договору дарування, посвідченого 24 квітня 2009 року приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №1067. Вважає правочин недійсним та таким, що носить характер фіктивного правочину із наведених нижче підстав. Щодо строку позовної давності, зазначила, що позивачка дізналась про існування оспорюваного договору дарування у грудні 2020 року. Також зазначила, що спірна земельна ділянка не передавалась обдарованій ОСОБА_4 , відповідачці по справі. Відповідачка таким майном, земельною ділянкою - не користувалась, не сплачувала податки за користування землею отриманою за договором дарування, не реєструвала вказаний державний акт на землю в органах місцевого самоврядування - Великобичківській селищній раді. ОСОБА_4 не зверталась до землевпорядної організації для виготовлення технічної документації, чи із заявами до Великобичківської селищної годи для відновлення меж в натурі та погоджденням меж із сусідніми землекористувачами. Обумовлені договором дарування пункти про реальне настання правових наслідків на момент укладення оспорюваного правочину не настали. Відповідно до вищезазначених документів, що підтверджували право власності на майно спадкодавця, а саме зазначеної вище земельної ділянки - передача дарувальником (спадкодавцем) свого майна, спірної земельної ділянки, за оспорюваним договором дарування - не відбулось. Аналіз частини 1 статті 120 ЗК України 2001 року, з точки зору її дії в часі, дає підстави для висновку, що на момент укладення договору дарування земельної ділянки (квітень 2009 року) чинною була редакція, відповідно до якої, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього користувача. Відповідно до зазначеного, на момент дарування земельної ділянки на ній були розміщені жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що перебували у власності дарувальниці, тобто іншого користувача, і укладення такого договору дарування земельної ділянки вказує на його недійсність з моменту укладення. Пунктом 7 оспорюваного договору обумовлено, що: «Внаслідок дарування земельної ділянки не буде порушено прав та законних інтересів неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей та інших осіб яких ОСОБА_11 зобов`язаний утримувати за законом або договором». На момент укладання оспорюваного правочину дарувальниці виповнилось 81 рік. Вона була одинокою собою похилого віку. У її власності перебував жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами розміщений на відчужуваній нею за договором земельній ділянці, переданою їй у приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, в якому вона проживала, який був її єдиним житлом. Більше того, у оспорюваному договорі відсутні усі істотні умови про відчужуваний об`єкт нерухомого майна, зокрема не зазначено, що на земельній ділянці знаходиться жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами, збудований у 1956 році, що вказує на порушення сторонами вимог чинного законодавства України при укладанні та посвідченні оспорюваного договору зокрема ч.1,5 ст.203 ЦК України. Більше того, пунктом одинадцятим договору дарування земельної ділянки поредбачено, що право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на неї (Державного акта про право власності на земельну ділянку) та його державної реєстрації. Цей Договір є підставою для видачі власнику земельної ділянки Державного акта про право приватної власності на земельну ділянку. Відповідачка ж ще за життя дарувальника, не набула законних прав власника на отриману в дар земельну ділянку в силу положень діючого на той момент законодавства та зазначеного 11-го пункту в договорі. В силу закону, зокрема ч.1 ст.120 ЗК України, за дарувальницею після укладення договору дарування земельної ділянки, залишилось законне право на земельну ділянку кадастровий номер 2123655500:05:002:0258 із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, оскільки у її власності перебував жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами збудований і розміщений на тій же самій ділянці, що відчужувалась за оспорюваним договором дарування. Отже, відповідно до наведених правових норм, право на одержання у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами за оспорюваним договором дарування до відповідачки (обдарованої ОСОБА_4 ) - не перейшло, а залишилось у спадкодавця, ОСОБА_6 , як громадянки, якій ця земельна ділянка була раніше надана у користування та передачі у приватну власність для обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, що перебували у її власності на момент вчинення правочину. ОСОБА_12 , будучи законним власником земельної ділянки та жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами розміщених на ній - у грудні 2015 року склала заповіт, яким заповіла все своє майно, в тому числі, жилий будинок і присадибну земельну ділянку - своїй внучатій племінниці ОСОБА_13 ( ОСОБА_14 , зміна прізвища відбулась на підставі свідоцтва про шлюб з ОСОБА_15 від 28.04.2018) ОСОБА_16 . У 2017 році, у відповідності до вимог закону, було проведено реєстрацію у Держгеокадастрі. У 2018 році за заявою ОСОБА_12 було зареєстровано жилий будинок та земельна ділянка в державному реєстрі речових прав на майно. Крім того, ще за життя спадкодавець ОСОБА_12 , будучи єдиним власником спірної земельної ділянки замовила у землевпорядної організації технічну документацію яка вимагалась законом для внесення відомостей до Єдиного Реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та звернулась до органу місцевого самоврядування, Велкобичківської селищної ради із заявою про затвердження технічної документацїї із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передачу її у власність. Оскільки відповідач, не набула за собою право власності на жилий будинок з господарськими будівлями і спорудами та на земельну ділянку на якій перебуває будинок, тому вважає, що договір дарування земельної ділянки від 24 квітня 2009 року, підлягає визнанню судом недійсним. На підставі наведеного, просила визнати недійсним та скасувати договір дарування земельної ділянки від 24.04.2009, за яким ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_4 , земельну ділянку площею 0,0837 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку з господарськими будівлями і спорудами, з кадастровим номером 2123655500:05:002:0258 за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в Державному земельному кадастрі за ОСОБА_6 15.12.2017 року.

Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.О. від 28.04.2021 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 31.05.2021. Надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву. Залучено до участі у справі приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, ОСОБА_5 , як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Ухвалою суду від 31.05.2021, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_3 - адвоката Білас Любові Вікторівни про відвід судді Марусяк Марії Олексіївни, заявленого у справі за позовом Білас Любові Вікторівни , що діє в інтересах ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

03.06.2021 представником відповідача ОСОБА_4 , адвокатом Микита М.Ф. подано відзив на позов.

У відзиві представник відповідача вважає, що у позові необхідно відмовити з наступних підстав. Позивачка не довела своє право на звернення в суд з даним позовом. Тобто позивачка, звертаючись у суд з позовом, повинна довести, що укладеним між ОСОБА_4 та покійною ОСОБА_6 правочином, порушено її майнове (речове) право. Якщо вона була власником такого майна, його частини і без її згоди, чи відома спірне майно було передане (подароване) третій особі. Спірний договір дарування земельною ділянкою було укладено у 2009 році. Дарувальник, ОСОБА_6 померла у 2019 році, тобто через десять років після його укладення. З дня укладення договору дарування і до дня смерті ОСОБА_6 , остання не оспорювала його, не розривала, не зверталася з позовом про визнання правочину недійсним. Той факт, що покійна ОСОБА_6 склала заповіт на користь позивачки ОСОБА_18 , яка бажає отримати, шляхом прийняття спадщини у власність земельну ділянку, не може бути підставою для визнання недійсним договору дарування. З наведених підстав вважає, що позивачка не має права на звернення в суд з позовом. Жодним доказом позовні вимоги не доведені. У зв`язку з наведеним, просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_18 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - відмовити. Стягнути на користь ОСОБА_4 судові витрати, пов`язані з участю у справі представника.

Ухвалою суду від 18.11.2021 витребувано від приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, Маріна Алли Степанівни, належним чином завірені копії договору дарування земельної ділянки від 24.04.2009, посвідченого приватним нотаріусом Маріна А.С. зареєстрованим в реєстрі за №1067, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та усіх документів, що стали підставою для відчуження вказаної земельної ділянки відповідно до договору даруванння, що є предметом спору у суді.

Ухвалою суду від 12.05.2022 закрито підготовче провадження по справі. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача, адвокат Сойма І.Ю. позовні вимоги підтримав з підстав наведених у позовній заяві. Просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнала з підстав наведених у відзиві. Зазначила, що на момент укладення оскаржуваного договору дарування позивачці було 16 років, відтак її право на спірну земельну ділянку у 2009 році не було порушено. Оскільки на момент укладення оспорюваного правочину ОСОБА_6 являлася власником земельної ділянки, вона мала право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном. З моменту укладення договору дарування минуло більше десяти років, у зв`язку з чим всі строки позовної давності пропущені. Вважає, що ОСОБА_18 не має права звертатися в суд із позовом про визнання договору дарування недійсним, оскільки її майнове право не порушене. З таким позовом мала право звертатися в суд дарувальник - ОСОБА_6 , однак таким правом за період свого життя не скористалася. На підставі наведеного просила відмовити у задоволенні позову.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилася. Представник третьої особи, адвокат Поштак Ю.С. 29.11.2022 подала через канцелярію суду заяву, в якій просила розглянути справу без третьої особи. Позовні вимоги не визнає та просить відмовити у задоволенні позову

Заслухавши учасників судового розгляду, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обовязком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 90 років померла громадянка ОСОБА_6 , що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 22.01.2019.

Оскільки спадщина за померлою ОСОБА_6 , відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже цивільні правовідносини слід врегульовувати положеннями Книги шостої "Спадкове право" ЦК України (в редакції 2004 року).

Згідно ст.ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст.1233 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2015 року, громадянка ОСОБА_6 , склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу Маріна А.С. та зареєстрований в реєстрі за №1856.

Згідно вказаного заповіту ОСОБА_6 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, що буде належати їй на день її смерті, де бвоно не знаходилось і з чого б не складалось, в тому числі, належний їй житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними спорудами та присадибною ділянкою, а також все те, на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що вказаний заповіт скасований, або визнаний судом недійсним.

28 квітня 2018 року, ОСОБА_19 уклала шлюб з громадянином ОСОБА_15 та змінила своє прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_14 , що стверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 28 квітня 2018 року.

Стаття 1268 ЦК України проголошує, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст.1270 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_20 , як спадкоємець за заповітом, у відповідності до ч.1 ст.1269 ЦК України, прийняла спадщину, після смерті ОСОБА_6 , оскільки 30.01.2019, подала у строк, передбачений ч.1 ст.1270 ЦК України, до приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу Маріна А.С. заяву про прийняття спадщини, що стверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №54929943 від 30.01.2019.

Разом з тим, законодавець передбачає, що для набуття спадщини необхідна наявність ряду умов. Однією з таких умов є наявність спадкового майна у спадкодавця.

Згідно ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Судом достовірно втановлено, що на момент відкриття спадщини спадкодавцю ОСОБА_6 належав на праві приватної власності, в цілій частині, житловий будинок АДРЕСА_1 , що стверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18322946 від 01.04.2008.

З вказаного Витягу вбачається, що підставою винекнення права власності слугувало рішення Рахівського районного суду Закарпатської області по справі №2-194/2008 від 06.02.2008.

Пред`являючи позов до суду, позивачка посилалася на те, що вона, як спадкоємець за заповітом не має можливості оформити право власності на спадкове майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_6 , оскільки земельна ділянка на якій розміщено житловий будинок АДРЕСА_1 подарована гр. ОСОБА_6 відповідачці по справі ОСОБА_4 .

Згідно ст.717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Виходячи зі змісту ст.203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов`язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що 24 квітня 2009 року між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (Дарувальником) та ОСОБА_4 (Обдаровуваною), було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_11 , перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, подарувалиа, а Обдаровувана прийняла у дар належну Дарувальнику на праві приватної власнності земельну ділянку, площею - 0,0837 га, кадастровий номер: 2123655500:05:002:0258 за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд. Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Рахівського районного нотаріального округу, Маріна А.С. та зареєстрований в реєстрі за №1067.

Зі змісту вказаного договору вбачається, що земельна ділянка належала дарувальнику, ОСОБА_6 на підставі Державного акта про право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №466634, виданого 17.03.2009 на підставі рішення 25 сесії 5 скликання Великобичківської селищної ради від 24 грудня 2008 року №910.

Твердження представника відповідача ОСОБА_4 , адвоката Микита М.Ф., що позивачем пропущено строк позовної давності є безпідставними, зважаючи на наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності, відповідно до яких заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як уже зазначалося вище, спадщина за померлою ОСОБА_6 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Саме з цієї дати у позивачки ОСОБА_3 виникло право на спадкування за заповітом та відповідно право для звернення до суду з вимогою про захист свого порушеного цивільного права або інтересу.

Позивач звернулася в суд з позовною заявою 22 квітня 2021 року, що стверджується вхідним штампом Рахівського районного суду Закарпатської області.

У зв`язку з наведеним суд вважає, що позивач не пропустила строк позовної давності.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Протоколом №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на вільне володіння майном. Стаття 1 Протоколу № 1 дає змогу зробити висновок про те, що: власник володіє всією повнотою влади стосовно власного майна, може робити будь-які дії, які не заборонені законом і не порушують прав третіх осіб; право власності є абсолютним.

У статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.ч. 1-3,5,6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували, що договір дарування від 24 квітня 2009 року суперечить вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Позивач та її представники не довели належними та допустимими доказами, що ОСОБА_6 на момент вчинення оспорюваного правочину не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, як і не довели що волевиявлення ОСОБА_6 не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

Згідно вимог ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК) мають існувати саме на момент вчинення правочину.

Поряд з цим, судом достовірно встановлено, що стороною позивача не доведено, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини.

Суд вважає безпідставним посилання позивача, що договір дарування укладений 24 квітня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 містить ознаки фіктивності, виходячи з наступного.

Згідно ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У зв`язку з наведеним, суд вважає, що саме по собі невиконання відповідачкою ОСОБА_4 умов договору дарування в частині невиготовлення державного акту про право власності на земельну ділянку та державної реєстрації земельної ділянки не означає, що укладений правочин є фіктивним.

Більше того, позивачкою та її представниками не доведено, що під час укладення оспорюваного правочину дарувальник ОСОБА_6 та обдаровувана ОСОБА_4 мали інші цілі, ніж ті, що передбачені договором дарування, тобто в їх діях був наявний умисел для вчинення правочину лише для виду, без наміру його реального виконання.

Щодо посилання позивача на те, що оспорюваний договір дарування порушує загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, судом встановлено наступне.

Згідно ст.377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

У статті 125 ЗК України зазначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Отже, зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності (постанова Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року справа 6-2225цс16).

Крім того, пунктом «е» частини першої статті 141 ЗК України передбачено, що підставою припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Поряд з цим, позивачкою та її представниками не надано жодних доказів, що вона, на день ухвалення рішення суду, являється власником житдового будинку АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці площею 0,0837 га, з кадастровим номером:2123655500:05:002:0258.

Більше того, з позовної заяви вбачається, що позивачка ОСОБА_3 не отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , в тому числі і на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Оскільки, на момент розгляду справи позивач, в порядку спадкування за заповітом, не оформила право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 , тому безпідставним є посилання позивача, що у неї виникло право на земельну ділянку, на якій розташований вказаний житловий будинок.

При розгляді цивільної справи, суд, керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

В силу приписів статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачкою не доведено, а судом не здобуто належних доказів, що відповідач ОСОБА_4 ввела в оману спадкодавця позивача, натомість в судовому засіданні встановлено, що договір дарування земельної ділянки, що є предметом позову, відповідає положенням ст.203 ЦК України, він укладений згідно з нормами чинного законодавства, дієздатними особами, на підставі вільного волевиявлення ОСОБА_6 , в належній процесуальній формі, сторони під час укладення договору усвідомлювали правову природу такого договору та настання юридичних наслідків, договір не суперечить правам та інтересам інших осіб, договір дарування земельної ділянки був підписаний ОСОБА_6 без застережень. Також, позивачка не довела наявності обставин, які б вказували на помилку - неправильне сприйняття ОСОБА_6 фактичних обставин правочину, що б вплинуло на її волевиявлення.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України, у сукупності вважаються правильно застосованими.

У відповідності до положень ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які були посилання як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 263-265, 273, 279, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІПН: НОМЕР_3 , мешканка АДРЕСА_3 .

Відповідач, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_4 , мешканка АДРЕСА_2 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, приватний нотаріус Рахівського нотаріального округу в Закарпатській області, Маріна Алла Степанівна, місцезнаходження: смт Великий Бичків, вул. Карпатських Січовиків, буд.62, Рахівського району, Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 09 грудня 2022 року.

Головуюча: М.О. Марусяк