Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/16250/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/16250/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Король Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" та Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021

(повний текст рішення складено 26.04.2021)

у справі № 910/16250/19 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до 1) Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех"

про визнання додаткового договору та додаткової угоди недійсними

за участю представників:

від прокуратури: Збарих С.М.;

від позивача: Тужиков М.А.;

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: Аракелян Р.Ф.

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2019 року заступник військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" та ТОВ "НВП "Новатех" про визнання недійсним додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3 до генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 № 11/06, а також про визнання недійсною додаткової угоди від 21.04.2016 № 2 до додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3 до підписаного відповідачами генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 № 11/06.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що земельна ділянка військового містечка № 110, що є предметом цих угод, відноситься до земель оборони, її власником є держава в особі Кабінету Міністрів України, а постійним користувачем - Міністерство оборони України. Водночас оскаржуваний правочин та додаткова угода № 2 до нього, за яким майнові права на вказану ділянку передано ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" у спільну діяльність з ТОВ "НВП "Новатех", суперечить імперативним законодавчим приписам, оскільки згідно з положеннями ЗК України та Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" вказане військове майно могло бути відчужено лише за рішенням Кабінету Міністрів України за пропозицією Міністерства оборони України, погодженою з Мінекономіки уповноваженими підприємствами. Крім того, спірними угодами, на думку прокурора, відповідачами було протиправно змінено цільове призначення вищенаведеної земельної ділянки, яка відноситься до земель оборони. Також прокурор вказував, що ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало повноважень розпоряджатися спірною земельною ділянкою державної форми власності, що свідчить про підписання оспорюваних правочинів неуповноваженою особою.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що спірний договір є неукладеним, оскільки до матеріалів справи не надано докази укладання окремих правочинів (договори, додаткові угоди до договору) та їх реєстрації Міністерством на виконання пункту 2.8 договору від 24.11.2008 № 13383/з про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей; відповідачами не було дотримано умов пункту 8.5 спірного додаткового договору, а також цей договір не виконувався його сторонами.

Проаналізувавши зміст договору від 24.11.2008 № 13383/з, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей правочин містить загальні умови щодо наміру укладення інших договорів по конкретно визначеним об`єктам, термінами будівництва, строками та інше, тому відхилив твердження відповідачів, що цей договір був укладений на виконання спірного додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/03 та є договором про спільну забудову земельних ділянок.

Не погодившись з судовим рішенням, ТОВ "НВП "Новатех" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 по справі № 910/16250/19 залишити без змін, але змінити мотивувальну частину рішення повністю стосовно правових підстав відмови у задоволенні позовних вимог відносно визнання недійсним з моменту укладення додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3; стягнути з Військової прокуратури Центрального регіону на користь ТОВ "НВП "Новатех" суму сплаченого судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

ТОВ "НВП "Новатех" наполягає, що спірні договори є укладеними та дійсними, а звернення прокурора з даним позовом є свідченням зловживання правом, передбаченого ст. 131-1 Конституції та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Заступник керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону також звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/16250/19, яким відмовлено у задоволенні позову та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Прокурор стверджує, що договір виконувався, а тому не можна його вважати неукладеним. При цьому, оскільки МОУ не наділяло ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноваженнями розпоряджатись спірною земельною ділянкою по вул. Фучіка. 7, у м. Києві, то згадане підприємство не мало права вносити її паєм на виконання умов генерального договору від 11.07.2006 № 11/06 та додаткового договору № 11/06/3 від 11.07.2006.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "НВП "Новатех" та Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/16250/19, апеляційні скарги об`єднано в одне апеляційне провадження.

19.07.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "НВП "Новатех" з проханням долучити до матеріалів судової справи № 910/16250/19 судову практику Північного апеляційного господарського суду та врахувати її при ухваленні судового рішення по справі.

22.09.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява ТОВ "НВП "Новатех" з проханням долучити до матеріалів судової справи № 910/16250/19 докази, які не були подані до суду першої інстанції, а саме копію додаткової угоди № 3 від 21.04.2016 та додаткової угоди № 2 від 21.04.2016 до додаткового договору № 11/06/3 від 11.07.2006 до генерального договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві та врахувати її при ухваленні судового рішення по справі № 910/16250/19.

Заявник стверджує, що не міг подати вказані докази раніше, оскільки лише наразі отримав можливість зняти копії вилучених в межах кримінального провадження ТУ ДБР у м. Києві документів.

27.09.2021, 07.12.2021 до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення Міністерства оборони України по суті спору.

05.01.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "НВП "Новатех" по суті спору.

У зв`язку із перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2022 сформовано колегію у складі: головуючий суддя Хрипун О.О., судді: Агрикова О.В., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2022 прийнято справу № 910/16250/19 до провадження новим складом колегії суддів Північного апеляційного господарського суду; справу призначено до розгляду на 10.05.2022.

Розгляд справи неодноразово відкладався, за клопотаннями сторін судом надавалась можливість позасудового врегулювання спору.

19.07.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання ТОВ "НВП "Новатех" про долучення до матеріалів судової справи № 910/16250/19 копії листа ТУ ДБР у м. Києві № 6045-22/к/11-02-3509/22 від 02.06.2022 та врахування його при ухваленні судового рішення по справі № 910/16250/19.

29.11.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли пояснення ТОВ "НВП "Новатех" про підготовку проектів правочинів.

В судове засідання 29.11.2022 представники відповідача-1 не з`явились, про причини неявки не повідомили, хоча Державне підприємство "Управління капітального будівництва та інвестицій" було належним чином повідомлене про дату, час і місце розгляду справи.

Беручи до уваги, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду доведено до відома учасників апеляційного провадження, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою розгляду апеляційної скарги по суті, а також те, що згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутні представників відповідача-1 за наявними у справі доказами.

В судовому засіданні 29.11.2022 представники скаржників вимоги та доводи своїх апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги іншої сторони.

Представник позивача в судовому засідання вимоги та доводи апеляційної скарги ТОВ "НВП "Новатех" заперечив, зазначивши про їх безпідставність, та просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

З огляду на наведені приписи ГПК України, колегія суддів відхиляє клопотання ТОВ "НВП "Новатех" про залучення доказів, які не були подані до суду першої інстанції, оскільки наведені заявником причини не доводять неможливість подачі (витребування) копій додаткових угоди у встановлений процесуальним законом строк, а лист про закриття кримінального провадження не є належним доказом в розумінні ст. 76 ГПК України.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Звертаючись до суду з позовною заявою в даній справі, прокурор посилався на положення ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналіз змісту ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадку, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Статтею 1 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Землями оборони є землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності (ч. 1, 2 ст. 77 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оборону України" Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади", до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності.

Зі змісту вищенаведених приписів вбачається, що Міністерство є органом, уповноваженим державою на здійснення відповідних функцій у спірних правовідносинах.

Проте Міністерство оборони України не вживало ефективних заходів, направлених на захист інтересів держави шляхом усунення порушень ЦК України, ЗК України, Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", допущених при укладенні між відповідачами оскаржуваних правочинів.

У матеріалах справи наявна копія адресованого, зокрема, Міністерству оборони України листа військової прокуратури Центрального регіону України від 30.09.2019 № 05/2-450вих19, яким позивача в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено про підготовку позовної заяви у даній справі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з даним позовом у порядку ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 11.07.2006 між ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" (сторона 1) та ТОВ "НВП "Новатех" (сторона 2) укладено Генеральний договір про пайову (дольову) участь у будівництві № 11/06 (далі - Договір), предметом якого є дольова (пайова) участь сторін у будівництві житлових комплексів із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельних ділянках військових містечок міста Києва з введенням їх в експлуатацію згідно додаткових договорів.

Відповідно до п. 2.2 Договору сторони домовились, що ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" за дорученням ТОВ "НВП "Новатех" виступає в якості замовника-забудовника будівництва об`єктів.

Згідно із п. 2.3, 2.3.1, 2.3.2 Договору з метою реалізації будівництва об`єктів, відповідачі приймають дольову (пайову) участь у будівництві об`єктів шляхом внесення ТОВ "НВП "Новатех" паю у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати за власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, а також шляхом внесення ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" паю у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Відповідно до п. 3.2 Договору частки сторін та порядок розподілу загальної площі об`єктів узгоджується сторонами у такому розмірі: ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкту; ТОВ "НВП "Новатех" - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

11.07.2006 між відповідачами було укладено Додатковий договір № 11/06/3 (далі - Додатковий договір) до Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 № 11/06, предметом якого є дольова (пайова) участь ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" (сторона 1) та ТОВ "НВП "Новатех" (сторона 2) у будівництві житлового комплексу на 314 квартир із соціальною та інженерно-транспортною інфраструктурою на земельній ділянці військового містечка № 110 у м. Києві по вулиці Фучика, 7, з введенням його в експлуатацію згідно умов цього договору.

Згідно з п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об`єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення наступних паїв: ТОВ "НВП "Новатех" вносить пай у вигляді грошових коштів на фінансування робіт (послуг, витрат) по відведенню земельних ділянок, проектуванню та будівництву шляхом здійснення оплати на власний рахунок усіх робіт з будівництва об`єкту в порядку, передбаченому договором; ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

У пункті 3.2 Додаткового договору сторони погодили наступний порядок розподілу загальної площі об`єкту: ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" - 25 % загальної житлової площі та 25 % загальної площі автостоянок завершеного будівництвом об`єкту; ТОВ "НВП "Новатех" - 75 % загальної житлової площі, 75 % загальної площі автостоянок та 100 % всіх інших площ завершеного будівництвом об`єкту.

У додатку № 4 до Додаткового договору його сторонами було погоджено схему земельної ділянки, на якій здійснюватиметься будівництво, орієнтовною площею 2,09 га за адресою: вулиця Фучика, 7, у Солом`янському районі міста Києва.

У матеріалах справи наявний лист Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 30.05.2019 № 517/3656, відповідно до якого цільове призначення земельної ділянки військового містечка № 110 по вулиці Фучика, 7, у м. Києві - землі оборони, для розміщення і постійної діяльності Збройних Сил України.

Цільове призначення земельної ділянки військового містечка № 110 гарнізону м. Києва не змінювалось, станом на 29.05.2019 земельна ділянка військового містечка № 110 не сформована, кадастровий номер не присвоєний та відповідно земельна ділянка у Державному земельному кадастрі не зареєстрована.

При цьому, земельна ділянка використовується за призначенням - військове містечко. Рішення Міністерства оборони України щодо передислокації військової частини, оркестру Збройних сил України не доводились.

Станом на 24.05.2019 на підставі клопотання Міністерства оброни України від 07.07.2017 до Київської міської ради та листа-повідомлення (за принципом мовчазної згоди) від 08.08.2017 розроблений та погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Міністерству оборони України для експлуатації та обслуговування адміністративно-господарських будівель і споруд військового містечка № 110 на вул. Фучика, 7, у Солом`янському районі м. Києва.

Відповідно до ст. 1130, 1131 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення спірного правочину) за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.

Аналогічні за змістом положення містила ст. 176 ГК України у редакції, що була чинною на час укладення спірного договору, за якими суб`єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб`єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.

За умовами п. 2.3 Додаткового договору з метою реалізації будівництва об`єкту, сторони приймають дольову (пайову) участь в будівництві об`єкту шляхом внесення паїв. При цьому ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" вносить пай у вигляді майнового права на будівлі та споруди, які знаходяться на земельній ділянці, та/або немайнового права відмови Міністерства оборони України у використанні земельної ділянки як земель оборони з передачею її для будівництва об`єктів у порядку, передбаченому договором, шляхом надання листа Міністерства оборони України на Київську міську державну адміністрацію.

Під ділянкою згідно з п. 1.1 Додаткового договору розуміється земельна ділянка орієнтовною площею 2,09 га, яка розташована по вулиці Фучика, 7, у м. Києві, схема якої наведена у Додатку № 4 до цього Договору, і яка підлягає відведенню для будівництва ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" рішенням Київської міської ради.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що правом користування є юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості, яка є однією з трьох класичних правомочностей власника.

Зважаючи на викладене, використання земельної ділянки не може вважатися немайновим правом, як це зазначено в оскаржуваному договорі, оскільки користування такою ділянкою є речовим правом та повинно здійснюватися на певній правовій підставі.

Матеріали справи свідчать, що, заперечуючи проти задоволення позову, ТОВ "НВП "Новатех", крім іншого, вказувало на те, що Міністерство оборони України за укладеним з ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" Договором від 24.11.2008 № 13383/з надало останньому спірну земельну ділянку для здійснення її забудови із залученням коштів третіх осіб.

Проте такі посилання визнаються судом необґрунтованими, оскільки у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки у встановленому законом порядку та прийняття Київською міською радою відповідного рішення щодо надання її ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій".

Так, за п. 3.1 Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 № 13383/з, з урахуванням додаткової угоди до нього від 06.08.2009 № 1 з відповідним додатком, Міністерство оборони України у визначеному законом порядку зобов`язалося відмовитись від права користування земельними ділянками, визначеними у додатку № 1 до даного договору (у тому числі від права користування спірною земельною ділянкою), та сприяти в оформленні ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" документації, необхідної для зміни цільового призначення кожної земельної ділянки, прийнятті Київською міською радою рішень щодо надання ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" земельних ділянок під будівництво житла та укладенні ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" з Київською міською радою договорів оренди земельних ділянок.

Зміст наведених положень Договору про співпрацю у сфері будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей від 24.11.2008 № 13383/з свідчить, що Міністерство оборони України не відчужувало на користь ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" спірну земельну ділянку (яка належить до земель оборони) чи будь-які права на неї, а лише зобов`язалося сприяти наведеному відповідачу в оформленні документації, необхідної для зміни цільового призначення земельної ділянки, та прийнятті Київською міською радою рішення щодо надання її ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" під будівництво житла.

Посилання ТОВ "НВП "Новатех" на наявність у ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на укладення спірного договору та передачу в спільну діяльність земельної ділянки, що нібито підтверджується погодженням Міністерства оборони України на укладення спірного договору, наданим резолюцією від 25.06.2006, не беруться судом до уваги, оскільки зазначене погодження (копія якого наявна у матеріалах справи) не містить будь-яких вказівок про надання ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" на певному речовому праві спірної земельної ділянки, а також містить застереження про можливість укладення спірного договору лише згідно з вимогами чинного на той час законодавства.

Будь-які докази, які свідчать про наявність у ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою на момент підписання Додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3, у матеріалах справи відсутні.

Згідно із ст. 77 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони".

Відповідно до ч. 2 ст. 20 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному ст. 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

На момент укладення між відповідачами спірного Додаткового договору чинною була редакція ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони", якою було визначено вичерпний перелік використання земель оборони в господарських цілях. Передача земель оборони в якості пайового внеску в житловій забудові законодавством, чинним на момент укладення оскаржуваного правочину, передбачено не було.

Аналогічна правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України при розгляді аналогічних спорів, що виникали у спірний період, та викладена у постановах від 23.12.2008 у справі № 3-5534к08, від 23.12.2008 у справі № 3-5546к08.

У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які свідчать про прийняття уповноваженим органом відповідного рішення по відведенню вищенаведеної земельної ділянки для будівництва як до укладення спірного договору, так і після його підписання, що свідчить про відсутність у ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" повноважень на передачу прав на таку земельну ділянку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що ДП "Управління капітального будівництва та інвестицій" не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для передачі в спільну діяльність прав на спірну земельну ділянку, і така передача суперечить нормативним законодавчим приписам, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо визнання недійсним Додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3 до укладеного між відповідачами Генерального договору про пайову (дольову) участь у будівництві від 11.07.2006 № 11/06.

При цьому колегія суддів наголошує на помилковості висновку місцевого господарського суду про неукладеність спірних правочинів з огляду на відсутність нотаріального посвідчення Додаткової угоди № 2 та передбаченої п. 8.5 Додаткового договору письмової згоди керівництва Міністерства оборони України, адже сторонами спірних правочинів у належній формі (письмовій) досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, що за ст. 638 ЦК України є свідченням укладення договору.

У свою чергу відповідачами були заявлені клопотання про застосування строків позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 та від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, зважаючи на її обставини, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суд має встановити, коли прокурор довідався чи міг довідатися про порушення інтересів держави. Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду конкретизувала у пункті 48 постанови від 17.10.2018 у справі № 362/44/17, зазначивши, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16).

Позивач повинен також довести, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, наведеного у ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом не встановлено, а відповідачами не доведено того, що Міністерство оборони України було обізнано зі змістом укладеного відповідачами спірного Додаткового договору, а також Додаткової угоди до нього. Навпаки, обставини використання земельної ділянки військового містечка за призначенням спростовують доводи відповідачів про обізнаність Міністерства оборони України, яке не є стороною спірних договорів, про порушення прав землекористування.

Тобто матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили, що трирічний строк позовної давності сплинув на момент звернення з позовом за захистом права землекористування.

У даній справі прокурор та Міністерство оборони України спростували доводи відповідачів про обізнаність землекористувача про умови спірних правочинів, а суд не встановив обставин, що вказували б на пропуск позовної давності. Тому у суду відсутні підстави застосовувати правові наслідки спливу позовної давності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Таким чином, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, є підставою для скасування рішення Господарського суду міста Києва 15.04.2021 у справі № 910/16250/19 та прийняття нового рішення про задоволення позову повністю.

Понесені Спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання позову та за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягають відшкодуванню відповідачами.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/16250/19 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/16250/19 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним з моменту укладення Додатковий договір від 11.07.2006 № 11/06/3 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по вул. Фучика, 7, укладений між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" на виконання до договору № 11/06 від 11.07.2006.

Визнати недійсною з моменту укладення Додаткову угоду № 2 від 21.04.2016 до Додаткового договору від 11.07.2006 № 11/06/3 до Договору № 11/06 від 11.07.2006 про пайову (дольову) участь у будівництві на земельній ділянці в м. Києві по вул. Фучика, 7, укладену між Державним підприємством "Управління капітального будівництва та інвестицій" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех".

4. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Новатех" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 910/16250/19 залишити без задоволення.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство "Новатех" (03162, м. Київ, бульвар Ромена Ролана, 4-Б; ідентифікаційний код 31237563) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Болчана Петра, 8; ідентифікаційний код 38347014) 4 802,50 грн судового збору.

6. Стягнути з Державного підприємства "Управління капітального будівництва та інвестицій" (04053, м. Київ, вул. Артема, 59; ідентифікаційний код 32000085) на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (01014, м. Київ, вул. Болчана Петра, 8; ідентифікаційний код 38347014) 4 802,50 грн судового збору.

7. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

8. Матеріали справи № 910/16250/19 повернути до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в порядку, визначеному ст.ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.12.2022.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова