Постанова

від 29.11.2022 по справі 910/21981/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2022 р. Справа№ 910/21981/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

секретар судового засідання - Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 29.11.2022

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.06.2022 у справі №910/21981/21 (суддя Босий В.П.)

за позовом Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва

до 1. Київської міської ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛАН»

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним

УСТАНОВИВ:

Керівник Солом`янської окружної прокуратури міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «РОЛАН» (надалі - «Товариство») про визнання незаконним та скасування рішення, визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Київської міської ради «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «РОЛАН» договору оренди земельної ділянки від 08.06.2006 №72-6-00383 (зі змінами)» №1560/1601 від 24.06.2021 є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийняте з порушенням чинного земельного законодавства України. Також прокурор заявляє вимогу про визнання недійсним договору про укладення договору оренди на новий строк від 31.11.2021, який укладений між відповідачами на підставі оскаржуваного рішення.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у задоволенні позовних вимог Керівника Солом`янської окружної прокуратури міста Києва відмовлено повністю.

При винесенні оскаржуваного рішення судом проаналізовано норми чинного законодавства, зокрема норми ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та з`ясовано, що відповідачами дотримано вимоги указаної статті при поновленні договору оренди. Також суд зазначив, що прокурором, як позивачем, не доведено того, що спірне рішення було прийняте Київською міською радою із порушенням вимог закону, то підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні, а отже позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням 18.07.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду, від Київської міської прокуратури надійшла апеляційна скарга, в якій остання просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не взято до уваги, що ТОВ «Ролан» було пропущено визначений умовами договору оренди строк для звернення з листом-повідомлення, оскільки товариство звернулося до Київської міської ради лише за 2(два) місяці до закінчення строку договору. Також апелянт указує на те, що ТОВ «Ролан» у порушення умов договору упродовж строку його дії не вжило всіх належних від нього заходів щодо виконання зобов`язання та не надало доказів вини у невиконанні такого зобов`язання. Таким чином, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, не надавши належної оцінки всім доказам та без повного з`ясування всіх фактичних обставин справи суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову прокурора.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022 апеляційну скаргу Київської міської прокуратури передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Ткаченка Б.О., Алданової С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 відкладено розгляд питань про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду або залишення без руху апеляційної скарги Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/21981/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №910/21981/21 за апеляційною скаргою Київської міської прокуратури на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.09.2022. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2022 задоволено самовідвід колегії суддів у складі: головуючої судді (судді-доповідача) - Зубець Л.П., суддів: Ткаченка Б.О., Алданової С.О.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2022 справу №910/21981/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П.(головуючий), Кравчук Г.А., Козир Т.П. Ухвалою від 07.10.2022 апеляційну скаргу Київської міської прокуратури прийнято у визначеному витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи складом суду та призначено розгляд справи.

На адресу суду від представника відповідача 2 - Товариства з обмеженою відповідальністю «Ролан» надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому він не погоджується з доводами апеляційної скарги та просить рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі № 910/21981/21 залишити без змін.

Відповідач 2 у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що товариство, як орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором, до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору та новий строк, до листа повідомлення додало проект додаткової угоди і орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення. А отже, судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та прийнято законне і обґрунтоване рішення.

У судове засідання, яке відбулось 29.11.2022 з`явилися представники прокуратури та відповідачів, які надали суду пояснення по суті апеляційної скарги.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, пояснення сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, вважає, що воно не підлягає зміні з огляду на наступне.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки, тобто, спірна угода, укладена представницьким органом територіальної громади, порушує економічні права територіальної громади, у зв`язку з чим прокурор мав не тільки право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.

Також на думку прокурора, оскаржуваним рішенням щодо продовження дії договору оренди без проведення торгів та укладеним на його виконання договором оренди землі на новий строк порушено інтереси держави у сфері контролю з використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утрудню належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

Крім того, прокурор наголошує на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18 та від 21.01.2020 у справі №910/7815/18.

Відтак, суд зазначає, що зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій Київської міської ради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, вбачається, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Київської міської ради №706/2116 від 18.11.2004 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «РОЛАН» земельної ділянки для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями на вул. Петра Красикова у Солом`янському районі м. Києва» передано Товариству в короткострокову оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,69 га для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями на вул. Петра Красикова у Солом`янському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

На підставі вказаного рішення між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 08.06.2006 за №72-6-00383 (надалі - «Договір оренди»).

Пунктом 2.1 Договору оренди передбачено, що об`єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- місце розташування - вул. Петра Красикова у Солом`янському районі міста Києва;

- розмір - 0,6946 га;

- цільове призначення - для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями;

- кадастровий номер - 8000000000:72:184:0059.

Договір оренди відповідно до його п. 3.1 укладено на 5 років.

28.12.2010 Київська міська рада прийняла рішення №538/5350 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 18.11.2004 №706/2116 «Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю «РОЛАН» земельної ділянки для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями на вул. Петра Красикова у Солом`янському районі м. Києва», яким вирішила внести зміни до вказаного рішення, а саме: слова та цифру «короткострокову оренду на 5 років» замінено словами та цифрами «довгострокову оренду на 15 років».

11.10.2011 між сторонами був підписаний договір про внесення змін до Договору, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. за реєстровим №1370 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 19.10.2011 за №72-6-00646.

Розпорядженням Київського міського голови №125/1 від 19.02.2016 перейменовано вулицю Петра Красикова на вулицю Людмили Проценко.

Рішенням Київської міської ради №1560/1601 від 24.06.2021 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «РОЛАН» договору оренди земельної ділянки від 08.06.2006 №72-6-00383 (зі змінами)» (надалі - «Рішення») поновлено на 10 років Договір оренди земельної ділянки площею 0,6946 га (кадастровий номер 8000000000:72:184:0059), визнаний укладеним між Київською міською радою та Товариством рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2006 у справі №30/303, для будівництва житлових будинків з нежитловими приміщеннями на вул. Людмили Проценко у Солом`янському районі м. Києва (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

13.11.2021 між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством (орендар) був укладений договір про укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за №1100 (надалі - «Договір від 13.11.2021»), яким Договір оренди було викладено у новій редакції.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання незаконним та скасування Рішення, а також визнання недійсним Договору від 13.11.2021. Зокрема, як на підставу протиправності вказаного рішення прокурор посилається на те, що надання у користування Товариство спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів. При цьому, прокурор вказує, що Товариство є недобросовісним користувачем орендованої земельної ділянки, а також несвоєчасно звернулось до Київської міської ради щодо поновлення Договору оренди, що виключає можливість поновлення оренди у викладений спосіб.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянам: юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві і Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконав органи. За змістом ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі утворення), які є юридичними особами.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності - право територіальної громади володіти доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через opгани місцевого самоврядування.

За змістом ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Прокурор у апеляційній скарзі зазначає, що маючи більш ніж достатній час (15 років) для розробки проекту будівництва, отримання дозвільної документації та забудови земельної ділянки, ТОВ «Ролан» у порушення умов договору впродовж строку його дії не вжило всіх залежних від нього заходів щодо виконання зобов`язання та не надало доказів відсутності вини у невиконанні такого зобов`язання, отже відповідач 2, на думку прокурора, не виконував належним чином обов`язки за договором оренди.

Також апелянт звертає увагу суду, що відповідачем 2 пропущено тримісячний строк на звернення з повідомленням про поновлення договору оренди.

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами (ч.ч. 1- 5 цієї норми), так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди (ч. 6 цієї норми).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що для застосування положень ч. 1 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти:

1) орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором;

2) орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк;

3) до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди;

4) орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Для продовження договірних відносин необхідно волевиявлення на це сторін договору, досягнення ними згоди щодо продовження договору із застосуванням переважного права орендаря на продовження договору оренди, у тому числі на змінених умовах (ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі») або мовчазна згода сторін договору стосовно поновлення договору на тих самих умовах на той самий строк (ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі»).

У розумінні наведених положень законодавства основними відмінностями у застосуванні положень ч.ч. 1 - 5 та ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» є умови додаткової угоди (відмінні від попередніх, або ті самі чи тотожні (ч.ч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону) та наявність погодження обох сторін щодо істотних умов договору, або ті самі (ч. 6 ст. 33 цього Закону) та строк, в який орендодавець повинен повідомити орендаря про відсутність наміру продовжувати або поновлювати договір оренди (у місячний строк після повідомлення орендаря про намір продовжувати договір оренди земельної ділянки (ч.ч. 1 - 5 ст. 33 цього Закону) чи у місячний строк після закінчення строку дії договору (ч. 6 ст. 33 цього Закону).

Частина 6 статті 33 Закону України «Про оренду землі» була виключена згідно із Законом України від 05.12.2019 №340-IX.

Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України « Про оренду землі», (у редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніш як за один місяць до закінчення строку дії договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до закінчення строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом одного місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

В той же час, відповідно до перехідних положень зазначеного закону, поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення. Договір оренди, обставини укладання якого є предметом дослідження у даній справі, був укладений до набрання сили зазначеним вище законом та у подальшому був поновлений.

Відповідач 2 стверджує, що він звертався до відповідача 1 щодо майбутнього поновлення договору оренди ще у лютому 2021 року, що підтверджується листом від 26.02.2021. Проте зазначений лист не було отримано відповідачем 1 та не було зареєстровано, про причини чого відповідачу 2 невідомо. З`ясувавши, що звернення Товариства не було отримано, відповідач 2 повторно звернувся до відповідача 1 у квітні 2021 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем 1.

Отже доводи апелянта з приводу порушення відповідачем 2 вимог ст. 33 Закону України «Про оренду землі» та умов договору при поданні повідомлення про намір поновлення договору оренди не знайшли свого підтвердження при перевірці матеріалів справи та відхиляються судом, як необґрунтовані.

Щодо тверджень прокурора про недобросовісність Товариства як орендаря за Договором оренди у зв`язку з невиконанням ним умов договору щодо здійснення забудови спірної земельної ділянки суд відзначає наступне. Так, відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» для отримання дозволу на виконання будівельних робіт подається заява, до якої додаються:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія розпорядчого документа щодо комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду у разі здійснення комплексної реконструкції кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду на замовлення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування на відповідних землях державної чи комунальної власності (замість копії документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою);

3) проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена в установленому законодавством порядку;

4) копія документа, що посвідчує право власності на будинок чи споруду, або згода його власника, засвідчена у встановленому законодавством порядку, на проведення будівельних робіт у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту;

5) копії документів про призначення осіб, відповідальних за виконання будівельних робіт, та осіб, які здійснюють авторський і технічний нагляд;

6) інформація про ліцензію, що дає право на виконання будівельних робіт, та кваліфікаційні сертифікати;

7) результати оцінки впливу на довкілля у випадках, визначених Законом України "Про оцінку впливу на довкілля".

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно зі статтею 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до Земельного кодексу України.

За змістом статті 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови. Згідно визначення термінів, які наведені в ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту; детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; містобудівна документація -затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; проектна документація - затверджені текстові та графічні матеріали, якими визначаються містобудівні, об`ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні, технологічні вирішення, а також кошториси об`єктів будівництва; червоні лінії - визначені в містобудівній документації щодо пунктів геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення.

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про планування і забудову території» детальний план території розробляється згідно з генеральним планом населеного пункту.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» та статті 12 Закону України «Про планування і забудову територій» містобудівна документація, одним з видів якої є генеральний план населеного пункту, є основою для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об`єктів містобудування та упорядкування територій, вирішення питань вибору, вилучення (викупу), надання у власність чи користування земель для містобудівних потреб.

Частинами 6, 7, 8, статті 17 Закону України «Про основи містобудування» визначено, що рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, які організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у встановлений строк:

1) подають пропозиції до проекту відповідного місцевого бюджету на наступний рік або про внесення змін до бюджету на поточний рік щодо потреби у розробленні генерального плану населеного пункту;

2) визначають у встановленому законодавством порядку розробника генерального плану населеного пункту, встановлюють строки розроблення та джерела його фінансування;

3) звертаються до обласної державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, містобудування та архітектури (для міст Києва та Севастополя, обласних центрів, міст обласного значення), щодо визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення генерального плану населеного пункту;

4) повідомляють через місцеві засоби масової інформації про початок розроблення генерального плану населеного пункту та визначають порядок і строк внесення пропозицій до нього фізичними та юридичними особами;

5) організовують проведення громадського обговорення проекту генерального плану;

6) забезпечують попередній розгляд проекту генерального плану населеного пункту архітектурно-містобудівною радою відповідного рівня;

7) узгоджують проект генерального плану населеного пункту з органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси суміжних територіальних громад;

8) забезпечують розроблення проекту генерального плану населеного пункту з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України;

9) забезпечують здійснення стратегічної екологічної оцінки.

Статтею 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

На підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає: 1) принципи планувально-просторової організації забудови; 2) червоні лінії та лінії регулювання забудови; 3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами; 4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території; 5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування; 6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови; 7) черговість та обсяги інженерної підготовки території; 8) систему інженерних мереж; 9) порядок організації транспортного і пішохідного руху; 10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі; 11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

Детальний план території складається із графічних і текстових матеріалів.

Отже, червоними лініями є визначені в містобудівній документації пункти геодезичної мережі межі існуючих та запроектованих вулиць, доріг, майданів, які розділяють території забудови та території іншого призначення і забороняють забудову земельних ділянок в межах червоних ліній.

Лінії забудови - це спеціальні лінії, основним завданням яких є визначення меж між будівлею та іншими об`єктами нерухомості. Червоні лінії в містобудівній документації розташовуються на будівельному плані конкретної земельної ділянки та засвідчують не тільки лінії, які є призначеними для магістральних комунікацій, історичних об`єктів культури та головних вулиць, але й вказують чіткі межі для реалізації будівельного процесу. За наявними в матеріалах справи доказами (витяг з державного земельного кадастру №НВ-8000761252018 від 05.06.2018 року, відповідь Виконавчого органу Київської міської ради від 30.09.2016, витяг із містобудівного кадастру станом на 20.11.2018) підтверджується, що за детальним планом територій функціональне призначення орендованої земельної ділянки є частково під багатоповерхову житлову забудову, частково під забудову середньо та малоповерхову та більша частина має функціональне призначення комунально-складської забудови.

Поняття «цільове призначення земельної ділянки» та «функціональне призначення земельної ділянки» є різними і наразі функціональне призначення орендованої земельної ділянки є іншим, ніж те, що зазначено в договорі. Зазначене зумовлює об`єктивні перешкоди для відповідача 2 у отриманні дозвільної документації та здійсненні забудови земельної ділянки, та такі обставини не залежать від волі Товариства.

Отже, по-перше, затвердження детального плану територій знаходиться у межах повноважень органу місцевого самоврядування, а по-друге, приведення функціонального призначення земельної ділянки у відповідність до її цільового призначення є передумовою отримання дозвільної документації на будівництво.

В свою чергу, відповідач 2 вживав дії, направлені на отримання дозвільної документації, що підтверджується долученими до відзиву на позовну заяву доказами. Зокрема, відповідачем 2 було отримано технічні умови на каналізування об`єкту, водопостачання об`єкта, диспетчеризацію інженерного обладнання, проектування та будівництво житлового комплексу із підземним паркінгом, а також укладено договори підряду на виконання проектних робіт.

В той же час, як вбачається із пояснень представника Київської міської ради в судовому засіданні, станом на момент розгляду даної справи детальний план територій відповідачем 1 як органом місцевого самоврядування, уповноваженим на вчинення відповідних дій, не затверджувався.

Зазначене вище спростовує доводи прокурора, про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Ролан» не вжито всіх від нього залежних заходів для виконання зобов`язань за договором.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим, добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої-п`ятої статті 13 цього кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Термін «зловживання правом» свідчить про те, що ця категорія стосується саме здійснення суб`єктивних цивільних прав, а не виконання обов`язків. Обов`язковою умовою кваліфікації дій особи як зловживання правом є встановлення факту вчинення дій, спрямованих на здійснення належного відповідній особі суб`єктивного цивільного права. Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 Цивільного кодексу України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «nonconcedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З огляду на наведене, твердження прокурора про недобросовісність дій Товариства спростовуються фактичними обставинами справи, оскільки відповідач 2 протягом строку дії Договору оренди вживав заходів щодо його виконання належним чином, сплачував оренді платежі та переслідував виключно мету розпочати та забудувати земельну ділянку, результатом чого було б досягнення мети діяльності товариства, а саме отримання прибутку. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії", "Беєлер проти Італії", "Тре Тракторер Актіболаг" проти Швеції" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи, приватні власні інтереси, інше "майно", що "становить економічну цінність".

Зокрема, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання у користування майно, а тому вона мала усі підстави вважати правочин піднайму є дійсним та розраховувати на певний стан речей у майбутньому.

Отже, з системного аналізу статті 1 Першого протоколу та зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що за дотримання особою положень законодавства для набуття певного майнового права у майбутньому, зумовлює виникнення у такої особи "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому). Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відтак, звертаючись до відповідача 2 із заявою про поновлення Договору оренди на новий строк, Товариство, як добросовісний орендар спірної земельної ділянки, мало правомірні очікування на його пролонгацію.

При цьому, оскільки на момент розгляду проекту рішення про поновлення Договору оренди у Товариства була відсутня заборгованість з орендної плати та надано обґрунтування щодо не забудови земельної ділянки, Київська міська рада на пленарному засіданні вирішила підтримати вказаний проект та продовжити строк дії Договору оренди на 10 років.

Відтак, прийнявши оспорюване у даній справі Рішення, Київська міська рада висловила свою волю як власника на її передання в оренду відповідачу 2 на новий строк. Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Суд відзначає, що прокурором не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних матеріалів справи існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про визнання Рішення незаконним та його скасування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Оскільки прокурором, як позивачем, не доведено того, що спірне Рішення було прийняте Київською міською радою із порушенням вимог закону, то підстави для визнання його незаконним та скасування - відсутні, отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо позовної вимоги про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» №9 від 06.11.2009, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вже було встановлено судом, підстав для визнання Рішення незаконним та його скасування немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору від 13.11.2021 відсутні. Отже, позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає. Щодо інших доводів Київської міської прокуратури, наведених у апеляційній скарзі, про невмотивованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, слід зазначити наступне.

Європейський суд з прав людини у справах "Руїс Торіха проти Іспанії", "Суомінен проти Фінляндії", "Гірвісаарі проти Фінляндії" неодноразово наголошував на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/21981/21 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм процесуального законодавства, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Судові витрати (судовий збір за подання апеляційної скарги), згідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Київську міську прокуратуру.

Керуючись ст. 129, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/21981/21 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Київську міську прокурату. 4. Матеріали справи №910/21981/21 повернути Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.12.2022.

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир