Рішення

від 08.12.2022 по справі 910/1064/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.12.2022Справа № 910/1064/22

Суддя Господарського суду міста Києва Мандриченко О.В., розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу № 910/1064/22

За позовом Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень";

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентам";

про стягнення 172 987,48 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 172 987,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Акціонерне товариство "Банк інвестицій та заощаджень" перераховано Акціонерному товариству "Укртрансгаз" грошові кошти у розмірі 141 065,43 без наявної на те підстави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1064/22, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "Сентам" та зобов`язано третю особу надати письмові пояснення по суті спору.

Від Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до господарського суду надійшли заперечення щодо розгляду справи № 910/1064/22 в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2022 відхилено заперечення Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження.

До господарського суду від Акціонерного товариства "Укртрансгаз" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до суду надійшла відповідь на відзив Акціонерного товариства "Укртрансгаз".

Також від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентам" надійшли письмові пояснення щодо заявленого Акціонерним товариством "Банк інвестицій та заощаджень" позову, за змістом яких третя особа повідомляє суд щодо належності задоволення вимог позивача у розмірі 141 065,43, щодо інших вимог позивача третя особа просить суд прийняти рішення відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно з ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подачі доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Повно і всебічно з`ясувавши обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 у справі 910/17573/20, позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Сентам" (далі - третя особа) задоволено частково, а саме стягнуто з Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (далі - позивач, гарант, АТ "Банк інвестицій та заощаджень") на користь третьої особи 141 065 грн 43 коп. грошових коштів та 2 115 грн 98 коп. судового збору. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Звертаючись з вказаним позовом до суду позивач зазначає, що вказаним рішенням Господарського суду міста Києва встановлено, що в силу приписів Закону України "Про публічні закупівлі" та умов банківської гарантії № 21443/19-ТГ від 06.11.2019 у відповідача не виникло право вимоги до АТ "Банк інвестицій та заощаджень" щодо виконання умов вказаної банківської гарантії, як відповідно і у гаранта обов`язку щодо перерахування грошових коштів, а тому позивач вважає, що відповідачем отримано грошові кошти без належної на те правової підстави.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" (далі - відповідач) проти задоволення позовних вимог заперечує та вказує на те, що позивачем невірно обрано спосіб захисту, оскільки правовою підставою для перерахування грошових коштів на рахунок відповідача була банківська гарантія № 21443/19-ТГ від 06.11.2019.

Також відповідач зазначає про відсутність підстав для стягнення з нього 15 000,00 грн судових витрат, які були покладені на позивача у справі № 910/17573/20, оскільки обов`язок щодо перевірки вимоги, яка була направлена АТ "Укртрансгаз" та доданих до неї документів є компетенцією позивача та останній мав право на відмову від задоволення такої вимоги.

Третя особа у своїх письмових поясненнях повідомила суд щодо належності задоволення вимог позивача у розмірі 141 065,43, щодо інших вимог позивача третя особа просить суд прийняти рішення відповідно до закону.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 у справі 910/17573/20 встановлено наступне.

На виконання вимог тендерної документації, позивачем було надано банківську гарантію № 21443/19-ТГ від 06.11.2019 на суму 141 065, 43 грн, відповідно до якої АТ "Банк інвестицій та заощаджень" зобов`язалося протягом п`яти банківських днів сплатити суму гарантії в розмірі 141 065, 43 грн, після одержання паперового оригіналу оформленої належним чином (підпис уповноваженої особи, печатка бенефіціара) першої письмової вимоги бенефіціара, без необхідності для бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, за умови, що в тексті вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв`язку з тим, що настала одна з таких обставин:

- принципал відкликав свою тендерну пропозицію після закінчення строку її подання, але до того, як сплив строк, протягом якого тендерні пропозиції вважаються чинними,

- та/або принципал, який став переможцем процедури торгів, не підписав договір про закупівлю,

- та/або принципал - переможець процедури торгів не надав у строк, визначений в абзаці другому частини третьої статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі" документів, що підтверджують відсутність підстав, визначених пунктами 2, 3, 5, 6 і 8 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі",

- та/або принципал-переможець процедури торгів не надав забезпечення виконання договору про закупівлю після отримання повідомлення про намір укласти договір, якщо надання такого забезпечення передбачено тендерною документацією.

Тобто, умовами банківської гарантії чітко визначено перелік підстав коли грошові кошти за банківською гарантією повинні бути сплачені.

Відповідач (бенефіціар) звертаючись з письмовою вимогою за банківською гарантією до позивача (гарант) зазначив, що третьою особою (принципалом) не надано в строк, визначений в абз. 2 ч. 3 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" документів, що підтверджують відсутність підстав передбачених ст. 17 вказаного Закону, а саме: не надано інформацію про наявність або відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, чинну на дату надання її позивачем.

Суд, у вказаному рішенні, наголосив, що підставою для сплати грошових коштів за банківською гарантією відповідно до її умов є вичерпний перелік, зокрема, ненадання документів, що підтверджують відсутність підстав, визначених пунктами 2, 3, 5, 6 і 8 частини 1 статті 17 Закону України "Про публічні закупівлі", тобто:

2) відомості про юридичну особу, яка є учасником, внесено до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні або пов`язані з корупцією правопорушення;

3) службову (посадову) особу учасника, яку уповноважено учасником представляти його інтереси під час проведення процедури закупівлі, фізичну особу, яка є учасником, було притягнуто згідно із законом до відповідальності за вчинення у сфері закупівель корупційного правопорушення;

5) фізична особа, яка є учасником, була засуджена за злочин, учинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку;

6) службова (посадова) особа учасника, яка підписала тендерну пропозицію, була засуджена за злочин, вчинений з корисливих мотивів, судимість з якої не знято або не погашено у встановленому законом порядку;

8) учасник визнаний у встановленому законом порядку банкрутом та стосовно нього відкрита ліквідаційна процедура.

Так, відповідач (бенефіціар) звертаючись з письмовою вимогою за банківською гарантією до позивача (гарант) зазначив, що третьою особою (принципалом) не надано в строк, визначений в абз. 2 ч. 3 ст. 17 Закону України "Про публічні закупівлі" документів, що підтверджують відсутність підстав передбачених ст. 17 вказаного Закону, а саме: не надано інформацію про наявність або відсутність заборгованості з податків, зборів, платежів, чинну на дату надання її позивачем.

Отже судом встановлено, що банківською гарантією не передбачалась така умова сплати грошових коштів, як ненадання принципалом документів, що підтверджують відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), передбачених ч. 2 ст. 17 вказаного Закону.

А тому суд у рішенні від 18.05.2021 прийшов до висновку, що умовами банківської гарантії не передбачено такої умови, як неподання принципалом замовнику документів, що підтверджують відсутність заборгованості зі сплати податків та зборів, а тому в замовника (бенефіціара) в силу приписів закону та умов банківської гарантії № 21443/19-ТГ від 06.11.2019, не виникло право вимоги до гаранта (банку) щодо виконання умов банківської гарантії, як відповідно і у гаранта обов`язку щодо перерахування грошових коштів.

Також судом встановлено, що 08.01.2020 позивачем (гарантом) перераховано на користь відповідача (бенефіціара) суму банківської гарантії в розмірі 141 065, 43 грн. У подальшому третьою особою за платіжними дорученнями №1674 від 03.01.2020 на суму 96 000, 00 грн та №1675 від 03.01.2020 на суму 45 065, 43 грн перераховано грошові кошти позивачеві (гаранту).

Згідно з ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 у справі 910/17573/20 встановлено, що такої підстави, як ненадання принципалом документів, що підтверджують відсутність заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), передбачених ч. 2 ст. 17 вказаного Закону банківською гарантією не передбачалося, то суд приходить до висновку, що позивачем сплачено на користь відповідача грошові кошти у розмірі 141 065, 43 грн без належної на те підстави, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 4 937,29 грн інфляційних втрат та 1 785,54 3% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Також суд приймає до уваги той факт, що позивачем направлено на адресу відповідача вимогу № 05-1/01/5999 від 09.08.2021, яку останній отримав 13.08.2021.

У вказаній вимозі позивачем визначено строк повернення грошових коштів у розмірі 141 065,43 грн, а саме протягом п`яти днів з отримання даної вимоги.

А тому суд приходить до висновку, враховуючи положення ст. 253 Цивільного кодексу України, що останнім днем на повернення відповідачем грошових коштів у розмірі 141 065,43 грн був 20.08.2021.

Приймаючи до уваги вищенаведені приписи Цивільного кодексу України щодо наявності у позивача права за порушення грошового зобов`язання відповідачем вимагати сплати останнім проценти річних від простроченої суми, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача 1 773,95 грн 3% річних.

Згідно перерахунку суду сума інфляційних втрат є більшою, ніж та, що визначена позивачем. Проте згідно приписів ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, суд не наділений повноваженнями виходити за межі позовних вимог, а тому інфляційні втрати підлягають стягненню з відповідача у визначеному позивачем розмірі 4 937,29 грн.

Відповідач проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних заперечує з огляду на те, що відсутнє грошове зобов`язання з повернення позивачу гарантійної. Контррозрахунку відповідачем до суду не надано.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 10 199,22 грн пені суд зазначає наступне.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. (ч. 1 ст.546 Цивільного кодексу України).

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

З визначенням ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

З ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

За змістом ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Разом з тим, згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

З п.2.1 постанови №14 від 17.12.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" вбачається, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Тобто, пеня стягується тільки у тому разі, коли її розмір визначено в договорі.

Оскільки між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, а саме договір де було б передбачена відповідальність сторін у формі пені, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 10 199,22 грн.

Щодо стягнення з відповідача 15 000,00 грн судових витрат, понесених позивачем в межах розгляду справи № 910/17573/20 суд вказує на таке.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі № 910/17573/20 стягнуто з позивача на користь третьої особи 7 500,00 грн витрат на правову допомогу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2021 у справі № 910/17573/20 стягнуто з позивача на користь третьої особи 7 500,00 грн витрат на правову допомогу.

Позивач, посилаючись на ст. 22 Цивільного кодексу України, просить стягнути з відповідача 15 000,00 грн збитків.

Однак, як вбачається з ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Тобто зі змісту ст. 623 Цивільного кодексу України вбачається, що відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише при наявності передбачених законом умов, сукупність яких створює склад правопорушення, яке є підставою для цивільної відповідальності.

У відповідності з нормами цивільного законодавства притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе лише за певних, передбачених законом умов, сукупність яких формують склад правопорушення, що є підставою цивільно-правової відповідальності, при цьому складовими правопорушення, необхідними для відповідальності у вигляді відшкодування збитків, є суб`єкт та об`єкт правопорушення, а також суб`єктивна та об`єктивна сторони.

Суб`єктом цивільного правопорушення є боржник, а об`єктом правопорушення зобов`язальні правовідносини кредитора та боржника, між тим суб`єктивну сторону становить вина боржника, а об`єктивну протиправна поведінка боржника (невиконання або неналежне виконання обов`язку), наявність збитків у майновій сфері кредитора, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, при цьому розмір збитків має довести кредитор, а відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів звільняє боржника від відповідальності.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно зі ст. 200 Господарського кодексу України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане в ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов`язання за банківською гарантією виконується лише за письмовою вимогою управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положенням ч. 1, 3 ст. 563 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч.1 ст. 565 Цивільного кодексу України).

Господарським судом міста Києва у рішенні від 18.05.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 у справі 910/17573/20 встановлено, що умовами банківської гарантії не передбачено такої умови, як неподання принципалом замовнику документів, що підтверджують відсутність заборгованості зі сплати податків та зборів, а тому в замовника (бенефіціара) в силу наведених приписів закону та умов банківської гарантії № 21443/19-ТГ від 06.11.2019, не виникло право вимоги до гаранта (банку) щодо виконання умов банківської гарантії, як відповідно і у гаранта обов`язку щодо перерахування грошових коштів.

А тому, враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що обов`язок щодо перевірки вимоги, яка була направлена бенефіціаром (відповідачем) та доданих до неї документів є компетенцією банку-гаранта (позивача) та останній мав право на відмову від задоволення такої вимоги, однак таким правом не скористався.

Як вбачається з додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 у справі № 910/17573/20, судом саме з цих підстав відмовлено третій особі у солідарному стягненні з АТ "Укртрансгаз" та АТ "Банк інвестицій та заощаджень" витрат на правничу допомогу і покладено на останнього вказані витрати.

Враховуючи все вищевикладене, суд відмовляє позивачеві у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 15 000,00 грн судових витрат, понесених АТ "Банк інвестицій та заощаджень" в межах розгляду справи № 910/17573/20.

Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" підлягають частковому задоволенню, а саме в частині вимог про стягнення з відповідача 141 065,43 грн суми банківської гарантії, 4 937,29 грн інфляційних втрат та 1 773,95 грн 3% річних.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (№49684/99, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зібрані докази по справі та керуючись статтями 75, 129, 232, 236-241 ГПК України

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (03126, м. Київ, вул. Білецького Академіка, буд. 9В, ідентифікаційний код 37888745) на користь Акціонерного товариства "Банк інвестицій та заощаджень" (04119, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, буд. 83-Д, ідентифікаційний код 38301210) 141 065 (сто сорок одна тисяча шістдесят п`ять) грн 43 коп. суми банківської гарантії, 4 937 (чотири тисячі дев`ятсот тридцять сім) грн 29 коп. інфляційних втрат, 1 773 (одна тисяча сімсот сімдесят три) грн 95 коп. 3% річних та 2 216 (дві тисячі двісті шістнадцять) грн 75 коп. судового збору.

3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко