Ухвала

від 09.12.2022 по справі 920/1316/14

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 грудня 2022 року

м. Київ

Cправа № 920/1316/14

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Банаська О. О. - головуючого, Васьковського О. В., Пєскова В. Г.

розглянув матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022

у складі колегії суддів: Пантелієнка В. О. (головуючого), Остапенка О. М., Гарник Л. Л.

та на ухвали Господарського суду Сумської області від 14.09.2022

у складі судді Соп`яненко О. Ю.

у справі за заявою Голови ліквідаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" Чупруна Є. В.

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут"

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

На розгляді в Господарському суді Сумської області перебувала справа № 920/1316/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут".

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14 клопотання арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди за підсумками процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" задоволено частково; звіт арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" затверджено частково у розмірі 266 102,00 грн основної грошової винагороди та 6 192,41 грн витрат; клопотання арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про сплату частини основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. частину основної грошової винагороди у розмірі 261 024,08 грн; стягнуто з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. понесені витрати в сумі 3 524,00 грн; затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут"; Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" ліквідовано як юридичну особу; провадження у справі № 920/1316/14 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" закрито та вирішено інші процедурні питання.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, 06.10.2022 Акціонерне товариство "Альфа-Банк" подало апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.09.2022, в якій просило скасувати оскаржену ухвалу в частинах: часткового затвердження звіту арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" у розмірі 266 102,00 грн основної грошової винагороди та 6 192,41 грн витрат; стягнення з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. частини основної грошової винагороди у розмірі 261 024,08 грн та понесених витрат в сумі 3 524,00 грн та прийняти в цих частинах нове рішення в частині затвердження звіту арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут", якою затвердити частково звіт у розмірі 69 640 грн (за період 01.06.2017 по 10.04.2018) основної грошової винагороди та 6 192,41 грн витрат. Стягнути з кредиторів (ТОВ "ІПГ "Майстер", ГУ ДПС у Сумській області, Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів та АТ "Альфа-Банк") пропорційно визнаним судом їх вимогам до боржника на користь арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. основну грошову винагороду у розмірі 69 640 грн та 6 192,41 грн витрат.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Альфа Банк" залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14 залишено без змін.

06.12.2022 Акціонерне товариство "Сенс Банк" (з 30.11.2022 нове найменування Акціонерного товариства "Альфа Банк") звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 910/1316/14 визначено колегію суддів Верховного Суду: Банасько О. О. (головуючий), Васьковський О. В., Пєсков В. Г., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.12.2022.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Сенс Банк", колегією суддів Верховного Суду встановлено таке.

Не погоджуючись з оскарженими судовими рішеннями, скаржник з-поміж іншого зазначає, що судами попередньої інстанції враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26.02.2020 у справі № 11/Б-921/1448/2013, від 30.01.2019 у справі № 910/32824/15, від 13.02.2019 у справі № 910/22696/15, від 14.12.2021 у справі № 902/626/20, від 16.07.2020 у справі № 918/454/18, від 01.08.2018 у справі № 912/1783/16, від 04.10.2018 у справі № 916/1503/17.

Водночас, у касаційній скарзі зазначено, що поряд із наведеною практикою Верховного Суду щодо оплатності винагороди арбітражного керуючого існує і практика Верховного Суду, в якій висновки зводяться до того, що оплата послуг арбітражного керуючого має здійснюватись за фактично виконану роботу, а не за період часу, протягом якого тривала означена процедура (постанови Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 59/5005/486/2012 та від 01.03.2018 у справі № 910/32824/15).

В контексті наведеного, скаржником наведено доводи стосовно того, що господарські суди неоднаково підходять до питання вирішення сплати винагороди арбітражних керуючих, застосовуючи різну практику Верховного Суду.

Водночас, відповідно до матеріалів касаційної скарги з огляду на об`єкт касаційного оскарження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.

Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Аналогічні положення закріплено і в частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за якими учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 № 11-рп/2007).

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, визначених законом, гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи касаційному порядку, яке має бути забезпечене, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження, про що роз`яснено Конституційним Судом України у рішенні від 25.04.2012 № 11-рп/2012.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення ЄСПЛ у справах Levages Prestations Sevices v. France від 23.10.1996; Brualla Gomes de la Torre v. Spain від 19.12.1997).

Як визначено у рішенні ЄСПЛ у справі "Пелевін проти України" від 20.05.2010, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення ЄСПЛ у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" від 28.05.1985).

Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення ЄСПЛ у справі "Беллє проти Франції" від 04.12.1995). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд.

Водночас право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001).

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 зазначив, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Відповідно до частини шостої статті 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому ГПК України для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

З дня введення в дію КУзПБ визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ передбачено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ приводить до висновку, що законодавцем за темпоральним принципом визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу 21.10.2019 перебувають на стадії санації.

У свою чергу, згідно з частиною першою статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Отже, реалізація права на касаційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство відбувається за правилами і в порядку, передбаченими главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України, з урахуванням особливостей оскарження судових рішень у справі про банкрутство, визначених КУзПБ.

Слід зазначити, що умови прийнятності касаційної скарги встановлені главою 2 "Касаційне провадження" розділу IV "Перегляд судових рішень" ГПК України (залишення без руху, повернення, відмова у відкритті чи відкриття касаційного провадження), які мають універсальний характер для будь-якої форми господарського судочинства, не зазнали змін у зв`язку з введенням в дію КУзПБ.

Натомість новелами КУзПБ є інше, ніж передбачене Законом про банкрутство, врегулювання особливостей оскарження судових рішень у процедурі банкрутства та розгляду спорів, у яких однією зі сторін є боржник.

Законодавцем у статті 9 КУзПБ встановлено особливості застосування правил оскарження судових рішень, що ухвалюються місцевими та апеляційними господарськими судами в процесі провадження у справі про банкрутство (основне провадження).

Відповідно до частини першої статті 9 КУзПБ, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому ГПК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 9 КУзПБ визначено, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. Скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню.

Зазначений в частині третій статті 9 КУзПБ перелік судових рішень, що підлягають самостійному касаційному оскарженню, є вичерпним і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення, які відсутні у зазначеному переліку, унеможливлює здійснення касаційного провадження за такими скаргами.

Із матеріалів касаційної скарги вбачається, що об`єктом касаційного оскарження у цій справі є постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та ухвала Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14 в частині затвердження звіту арбітражного керуючого Солдаткіна І. В. про нарахування і виплату грошової винагороди, здійснення та відшкодування витрат за підсумками процедури ліквідації Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-промислове підприємство "Добробут" частково у розмірі 266 102,00 грн основної грошової винагороди та 6 192,41 грн витрат та стягнення з Акціонерного товариства "Альфа-Банк" на користь арбітражного керуючого Содаткіна І. В. частини основної грошової винагороди у розмірі 261 024,08 грн та понесені витрати в сумі 3 524,00 грн.

Ураховуючи наведене суд дійшов висновку, що постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та ухвала Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14, не підпадають під об`єкти касаційного оскарження визначені частиною третьою статті 9 КУзПБ.

Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя статті 3 ГПК України).

Слід зазначити, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У рішенні ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" вказано, що прописаний у Конвенції термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та засади моральності суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, відноситься і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ "Steel and others v. The United Kingdom").

Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97 проти України" від 21.10.2010).

Суд нагадує про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються (рішення ЄСПЛ у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників господарського обороту в Україні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 920/1316/14 за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.09.2022.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу скаржника, що відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 9 КУзПБ, скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо, можуть включатися до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню за таких умов:

- судовими рішеннями, що підлягають касаційному оскарженню в порядку абзацу 2 частини третьої статті 9 КУзПБ можуть бути тільки постанови апеляційного господарського суду;

- процесуальна можливість спільного касаційного оскарження в порядку абзацу 2 частини третьої статті 9 КУзПБ внаслідок включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал господарського суду у справах про банкрутство, які не підлягають оскарженню окремо до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню може бути застосована тільки щодо касаційного оскарження тих судових рішень (постанов апеляційного господарського суду) у процедурах банкрутства, які стосуються не вирішення спорів, а розв`язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства;

- КУзПБ не передбачає процесуальну можливість включення скарги на постанови апеляційних господарських судів, прийняті за результатами оскарження ухвал, рішень господарського суду в порядку статті 7 КУзПБ за результатами розгляду заяв (в порядку позовного провадження) у межах справи про банкрутство до касаційної скарги на ухвали, постанови у справах про банкрутство, що підлягають оскарженню в порядку частини третьої статті 9 КУзПБ, і навпаки (вказана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у постанові від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19).

Однак подана касаційна скарга за своїми ознаками не відповідає умовам наведеним в зазначеній постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 922/3369/19, що знову ж таки виключає можливість її прийняття до розгляду судом касаційної інстанції.

Керуючись статтями 232, 234, 235, пунктом 1 частини першої статті 293, статтею 326 Господарського процесуального кодексу України, частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Сенс Банк" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2022 та на ухвалу Господарського суду Сумської області від 14.09.2022 у справі № 920/1316/14.

2. Копію ухвали надіслати учасникам справи, скаржнику з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. О. Банасько

Судді О. В. Васьковський

В. Г. Пєсков