Постанова

від 07.12.2022 по справі 226/730/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6922/22 Справа № 226/730/22 Суддя у 1-й інстанції - Левченко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонногосуду Донецькоїобласті від29серпня 2022року провідмову увідкритті провадженняу цивільнійсправі запозовом ОСОБА_1 до суддіДимитровського міськогосуду Донецькоїобласті КоваленкоТетяни Олександрівни,Державної казначейськоїслужби Українипро відшкодуванняшкоди завданоїбездіяльністю правосуддя,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди завданої бездіяльністю правосуддя відмовлено.

Не погодившись з такою ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права, просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, з огляду на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч.11 ст.49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine), №20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення ст.ст.1174, 1176 ЦК України.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду, покладається на державу, а не на суд.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.

Закони України не передбачають можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (не вчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (не вчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного чи адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі №454/3208/16-ц викладені висновки, що позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з позовом до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О. й Державної казначейської служби України та просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя в розмірі 1 000 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О. ухиляється від правосуддя, намагаючись не призначати судову справу до судового розгляду.

Так, 10 липня 2022 року стягувач через представника звернувся до Димитровського міського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця в порядку ст.477 ЦПК України.

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 13 липня 2022 року у справі №226/3937/21 повернуто заяву з огляду на невиконання заявником п.2 ч.2 ст.183 ЦПК України.

ОСОБА_1 , не погодившись з таким процесуальним рішенням судді Коваленко Т.О., з огляду на те, що п.2 ч.2 ст.183 ЦПК України не регулює спірні правовідносини, а отжесуд свідомо застосовує процесуальні норми, які породжують тяганину та відкладення здійснення правосуддя, звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя, посилаючись на незаконність дій суду з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за даною позовною заявою в частині вимог, пред`явлених до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т.О.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що залучення або незалучення у позовній заяві до участі у справі в якості співвідповідача Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на висновок суду про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема, і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган, адже останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Такі висновки суду першої інстанції також узгоджуються із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 27 листопада 2019 року по справі №242/4741/16-ц та у постанові від 25 березня 2020 року по справі №641/8857/17.

Отже, доводи апеляційної скарги про невідповідність висновків суду фактичним обставинам, незаконності та необґрунтованості ухвали суду є безпідставними.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи зводяться до тлумачення діючого законодавства, незгоди з ухвалою суду та переоцінки висновків, при цьому, будь-яких інших доказів, що спростовують правильність ухвали суду в апеляційній скарзі не наведено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у відкритті провадження у справі, а також не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли бути підставою, передбаченою ст.376 ЦПК України, для скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції без змін як такої, що є законною та обґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року про відмову у відкритті провадження у справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: О.В. Лаченкова

М.Ю. Петешенкова