Постанова

від 10.05.2023 по справі 226/730/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 травня 2023 року

м. Київ

справа № 226/730/22

провадження № 61-12382св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Білоконь О. В., Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Тетяна Олександрівна, Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року у складі судді Левченко А. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О., Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 1 000,00 грн на відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя.

На обґрунтування позову посилався на те, що суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О. ухиляється від правосуддя, намагаючись не призначати судову справу до судового розгляду.

10 липня 2022 року стягувач через представника звернувся до Димитровського міського суду Донецької області зі скаргою не бездіяльність державного виконавця у порядку статті 477 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 13 липня 2022 року у справі № 226/3937/21 заяву повернуто з огляду на невиконання заявником пункту 2 частини другої статті 183 ЦПК України. Він не погоджується з таким процесуальним рішенням судді Коваленко Т. О. оскільки пункт 2 частини другої статті 183 ЦПК України не регулює спірні правовідносини, а тому суд свідомо застосував процесуальні норми, які породжують тяганину та відкладення здійснення правосуддя.

Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О., Державної казначейської служби України відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позов ОСОБА_1 до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О. про відшкодування моральної шкоди не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства, оскільки оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається.

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Залучення або незалучення у позовній заяві до участі у цій справі як співвідповідача Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на висновок суду про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя, посилаючись на незаконність дій суду з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі, в частині вимог, пред`явлених до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О.

Суд апеляційної інстанції також погодився з висновком суду першої інстанції про те, що залучення або незалучення до участі у справі як співвідповідача Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на висновок суду про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган, адже останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити для продовження розгляду.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позивач оскаржує бездіяльність суду, а не судове рішення чи дії судді, тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, послався на невідповідну практику Верховного Суду та помилково відмовив у відкритті провадження у справі.

За висновком № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя можлива внаслідок отримання грошової компенсації за рахунок держави, у спірному випадку в особі Державної казначейської служби України

Підставами відкриття касаційного провадження є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, а саме порушення норм процесуального права: частини одинадцятої статті 49 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), частин першої, другої статті 124 Конституції України, пункту 55, Висновку № 3 (2002), пункту 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 рокувідкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Підставами відкриття касаційного провадження у цій справі є підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю не відповідають.

Суди встановили, що позивач звернувся з позовом до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О. та Державної казначейської служби України, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України на його користь 1 000,00 на відшкодування шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя.

Позивач зазначав, що суддя Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О. ухиляється від правосуддя, намагаючись не призначати судову справу до судового розгляду.

Встановлено, що 10 липня 2022 року ОСОБА_1 через представника звернувся до Димитровського міського суду Донецької області зі скаргою на бездіяльність державного виконавця у порядку статті 477 ЦПК України.

Ухвалою Димитровського міського суду Донецької області від 13 липня 2022 року у справі №226/3937/21 повернуто заяву з огляду на невиконання заявником пункту 2 частини другої статті 183 ЦПК України.

ОСОБА_1 , не погодившись з таким процесуальним рішенням судді Коваленко Т. О., з огляду на те, що пункт 2 частини другої статті183 ЦПК України не регулює спірні правовідносини, а отже, суд, на його думку, свідомо застосовує процесуальні норми, які породжують тяганину та відкладення здійснення правосуддя, звернувся до суду з цим позовом.

Щодо вирішення вимоги до судді Димитровського міського суду Донецької області про відшкодування моральної шкоди

Згідно з частинами першою, одинадцятою статті 49 Закону № 1402-VIII суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Законом встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, за своєю суттю, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію незалежно та неупереджено.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї зі справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що з огляду на обставини тієї справи таке обмеження було пропорційним (рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» (Plakhteyev and Plakhteyeva v. Ukraine)).

Подібний висновок висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16, в якій зазначено, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (частини перша та третя статті 6 Закону № 1402-VIII).

Закони України не передбачають розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду чи про зобов`язання іншого суду до вчинення процесуальних дій, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення. Вирішення у суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Оскарження діяльності суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій.

Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони, відповідно, були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Приписи «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами відповідно цивільного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

У разі надходження позовної заяви з вимогами про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій або про відшкодування завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду (судді) шкоди з підстав, не передбачених статтею 1176 ЦК України, суд відмовляє у відкритті провадження у справі (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України).

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити процесуальні рішення судді інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за такі рішення є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Правові висновки щодо відповідальності судді чи суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі

№ 454/143/17-ц (провадження № 14-185цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19), від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження

№ 14-500цс19).

Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

З урахуванням наведеного суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження в частині вимог до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О.

У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди не врахували, що він оскаржує бездіяльність судової влади, а не судове рішення, тому до спірних правовідносин не застосовуються висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 454/3208/16-ц (провадження № 14-500цс19).

Верховний Суд відхиляє зазначені доводи, оскільки відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя.

Щодо вирішення вимоги до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц зроблено висновок, що «відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі здійснення правосуддя, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17).

Якщо на підставі рішення суду за таким позовом держава мала виплатити стороні відшкодування через помилку, допущену у відправленні правосуддя, саме у держави, а не у сторони справи має бути право притягнути суддю до цивільної відповідальності шляхом подання позову (див. пункт 37 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів, постанову Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 636/5534/15).

Верховний Суд зауважує, що відповідачем у справі позивач визначив державу Україна в особі Державної казначейської служби.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України).

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника (частина четверта статті 58 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункти 25-28), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.6)).

Залучення або незалучення до участі у спорах з державою Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є держава Україна, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року № 641/8857/17 (пункт 64)).

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили про те, що у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди, немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України або її територіальний орган. Останні зобов`язані виконати відповідне рішення суду незалежно від їхньої участі у розгляді справи за позовом до держави.

Проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині вимог до Державної казначейської служби не врахував, що за змістом заявлених позовних вимог відповідачем у справі позивач визначив державу Україна в особі Державної казначейської служби.

У касаційній скарзі заявник посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій пункту 55 висновку № 3 (2002), пункту 57 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів.

Згідно з пунктом 57 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється насамперед за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 висновку № 3 (200) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (у тому числі, наприклад, надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися, щонайбільше, поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Тому доводи касаційної скарги про те, що позивач пред`явив вимогу про відшкодування моральної шкоди до держави Україна у зв`язку із бездіяльністю суду заслуговують на увагу.

Отже, належним відповідачем у справі є саме держава Україна, тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у частині вимог до держави Україна в особі Державної казначейської служби.

З урахуванням наведеного оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди підлягають скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення в частині вимог до судді Димитровського міського суду Донецької області Коваленко Т. О. про відшкодування моральної шкоди ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення судових рішень у зазначеній частині без змін.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи вимогу до держави Україна в особі Державної казначейської служби про відшкодування моральної шкоди, ухвалили рішення з порушенням норм процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі, тому є підстави для скасування оскаржуваних судових рішення та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року в частині вирішення вимоги ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю правосуддя, скасувати.

Справу у зазначеній частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В іншій частині ухвалу Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 29 серпня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді О. В. Білоконь

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

В. В. Яремко