Рішення

від 09.12.2022 по справі 620/5705/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2022 року Чернігів Справа № 620/5705/22

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати позивачу компенсації вартості речового майна;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу компенсацію вартості речового майна, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16014,31 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні з військової служби йому протиправно не було виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно в сумі, яка була нарахована згідно довідки № 13 від 12.07.2022, з посиланням на те, що такі виплати мають бути здійснені до виключення зі списків особового складу. Також зазначає, що відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України відповідач має виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який позивач оцінює у суму, що рівна сумі вартості речового майна, а саме: 16014,31 грн.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивач не звертався з рапортом про виплату йому грошової компенсації у зв`язку із наступним звільнення у термін до 23.02.2022, що є обов`язковою вимогою для її виплати. У зв`язку з чим грошова компенсація за невикористане речове майно при звільненні не нараховувалась та не виплачувалася. Станом на момент прийняття наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.02.2022 № 41 позивач погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків та не оскаржував свого звільнення або наказ про виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Тому підстави для виплати позивачу компенсації вартості речового майна, а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 № 8 PC звільнена у запас Збройних сил України з військової служби за підпунктом «Ґ» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) як військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років) та з 23.02.2022 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 № 41 виключена із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 (а.с. 9, 31).

У подальшому, 08.07.2022 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про видачу довідки на компенсацію за неотримане речове майно за час проходження служби з 05.11.2019 по 23.02.2022 (а.с. 33).

Військовою частиною НОМЕР_1 було надано позивачу довідку № 13 від 12.07.2022 про вартість речового майна що належить до видачі сержанту ОСОБА_1 , відповідно до якої загальна сума вартості речового майна складає 16014,31 грн. (а.с. 12).

13.07.2022 та 26.07.2022 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою в які просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно згідно довідки № 13 від 12.07.2022 (а.с. 10, 30).

Листом від 25.07.2022 № 654 військова частина НОМЕР_1 відмовила позивачу у виплаті вказаної грошової компенсації, посилаючись на те, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.02.2022 № 41 позивача було звільнено та виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. У зв`язку з відсутністю довідки позивача про вартість речового майна на момент звільнення, на основі якої повинен був видатися наказ командира військової частини на виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та відсутності витягу з наказу на виплату у фінансово-економічної служби, позивачу не було виплачено дані кошти. Також зазначено, що на даний час військова частина НОМЕР_1 не має можливості провести дану виплату позивачу, у зв`язку з тим, що такі виплати повинні бути здійсненими до дня виключення зі списків особового складу військової частини в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців (а.с. 11).

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Так, аналіз норм статті 9-1 Закону, абзаців першого, третього пункту 242 Положення № 1153/2008, а також пунктів 2, 3 Порядку № 178, в редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби, свідчить, що позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна.

При цьому застосовування в пункті 3 Порядку № 178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Вказана позиція щодо порядку реалізації права на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23.08.2019 у справі № 2040/7697/18, від 11.09.2019 у справі № 825/1104/17, від 22.04.2020 у справі № 820/611/17.

Як встановлено судом, позивачем подано за місцем військової служби заяву про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що, зокрема, передбачено пунктом 4 Порядку № 178, та матеріали справи містять довідку № 13 від 12.07.2022 про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, в якій вказана сума вартості речового майна 16014,31 грн. Однак, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно не була виплачена позивачу.

Окрім того, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16014,31 грн. та зобов`язання відповідача здійснити виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16014,31 грн.

Що стосується вимоги позивача щодо виплатити позивачу компенсації вартості речового майна, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає таке.

Право на захист - це суб`єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав, яке випливає з конституційного положення, закріпленого у статті 55 Конституції України.

Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що оскільки виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно згідно рішення суду ще не проведено, то суд доходить висновку, що такі позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16014,31 грн, суд зазначає наступне.

Так, статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини, за умови подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно після його звільнення з військової служби. Натомість, позивачем не надано суду доказів подання рапорту щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно під час проходження служби до його звільнення.

Тобто, у відповідача були відсутні правові підстави для виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно під час звільнення, через відсутність поданого ним рапорту під час проходження служби, а тому передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність не настає.

Подібна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 340/680/20.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В силу частини дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У зазначеному рішенні підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано суду: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1026829 від 15.08.2022, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000288; договір про надання правничої допомоги від 14.07.2022; акт прийняття-передачі наданих послуг, судових витрат, (суми гонорару надану правову допомогу за Договором про надання правничої допомоги від 14.07.2022) від 12.08.2022, відповідно до якого витрати на правову допомогу позивача складають 6000,00 грн; копію до прибуткового касового ордеру № 1 від 12.08.2022 на суму 6000,00 грн. (а.с. 14-17).

Дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість послуг правового характеру у розмірі 6000,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».

Визначаючись із обґрунтованістю заявлених витрат на правничу допомогу, суд виходить із того, що предмет спору в цій справі не є складним, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовка позову не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи адвоката, зокрема, в частині складання тексту позовної заяви, виготовлення додатків та аналізу законодавства.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, також виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 2000,00 грн.

У зв`язку з тим, що в задоволенні позовної вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, за яку при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір, відмовлено, тому судові витрати, у вигляді судового збору, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16014,31 грн.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 16014,31 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09.12.2022.

Суддя В.О. Непочатих