Постанова

від 07.12.2022 по справі 330/192/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.12.2022 Справа № 330/192/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 330/192/19 Головуючий у 1 інстанції: Нестеренко Т.В.

Провадження № 22-ц/807/174/22 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Маловічко С.В.

Гончар М.С

суддів: Кочеткової І.В.

за участі секретаря: Камалової В.В.

прокурора: Михальчука І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2021 року у справі за позовом керівника Мелітопольської місцевої прокуратури, правонаступником якої є Мелітопольська окружна прокуратура, в інтересах держави до Кирилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування певних пунктів рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Керівник Мелітопольської місцевої прокуратури, правонаступником якої є Мелітопольська окружна прокуратура, звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування певних пунктів рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Мелітопольською місцевою прокуратурою Запорізької області у ході досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 02.12.2016 під №42016080000000410 за ч.2 ст. 364 КК України, встановлені порушення вимог чинного законодавства при прийнятті Кирилівською селищною радою рішень із земельних питань.

Так, Запорізькою обласною державною адміністрацією листом № 08-20/585 від 04.04.2002 повідомлено, що надано ПП ОСОБА_2 дозвіл на підготовку матеріалів погодження місця розташування бази відпочинку на косі ОСОБА_3 на землях запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району в довгострокову оренду на 49 років. На підставі вказаного дозволу на замовлення ПП ОСОБА_2 розроблено проект відведення земельної ділянки для розміщення бази відпочинку. Згідно з вихідною земельно-кадастровою інформацією вказаного проекту, відведення земельної ділянки в оренду площею 0, 51 га запроектовано за рахунок земельної ділянки сільськогосподарського призначення зі зміною цільового призначення на землі рекреаційного призначення. Вказаним проектом відведення передбачено відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням сільськогосподарських угідь для несільськогосподар-

ських потреб. Зазначений проект отримав позитивний висновок державної землевпорядної експертизи від 21.02.2003 № 215.

Пунктом 1.5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації № 73 від 27.02.2003 «Про відведення земель» надано в довгострокову оренду ПП ОСОБА_2 землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району площею 0, 51 га пасовищ на 49 років для розміщення бази відпочинку на косі ОСОБА_3 . Пунктом 3 вказаного розпорядження доручено Якимівській районній державній адміністрації укласти з ПП ОСОБА_2 договір оренди землі. 20.06.2003 між Якимівською районною державною адміністрацією та ПП ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 0,51 га пасовищ. Земельну ділянку передано в оренду під розташування бази відпочинку. Договір посвідчено державним нотаріусом Якимівської державної нотаріальної контори Тимченко Є.С. та зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за №19.

Рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004 в межі смт. Кирилівка включено село Азовське загальною площею 288, 7 га, село Степок загальною площею 8, 3 та 1078, 38 га земель та затверджено межі смт. Кирилівка загальною площею 1654, 28 га. У зв`язку з цим, 04.07.2007 до вказаного договору оренди від 20.06.2003 укладено додаткову угоду, яку з боку орендодавця підписано Кирилівською селищною радою. У послідуючому, рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 23 від 28.12.2009 надано ПП ОСОБА_2 згоду на зміну функціонального використання означеної земельної ділянки з «бази відпочинку» на «дачне будівництво» без зміни її цільового призначення.

Таким чином, земельну ділянку площею 0, 51 га, яку надано в оренду ПП ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 20.06.2003, який зареєстровано в Якимівському районному відділі земельних ресурсів 01.07.2003 за № 19, віднесено до земель рекреації на підставі вказаного проекту відведення земельної ділянки ПП ОСОБА_2 для розміщення бази відпочинку. Переведення земель із пасовищ до земель рекреації передбачено зазначеним проектом відведення. Вказане підтверджується також інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 14.03.2018 № 0-8-0.36-690/115-18.

Підпунктом 1.3 п. 1 рішення сесії Кирилівської селищної ради № 15 від 25.02.2010 «Про передачу у власність земельних ділянок громадянам для дачного будів-

ництва» надано згоду ОСОБА_4 на передачу у власність земельної ділянки для дачного будівництва. Передача вказаної ділянки здійснюється на підставі відповідних заяв громадян та за рахунок земельної ділянки площею 0, 51 га, яка була надана в оренду ПП ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 20.06.2003.

З урахуванням вказаного вище рішенням сесії Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010р. у п.п. 1.3 п.1, п.п. 2.3 п.2 затверджено технічну документацію із землеустрою, що посвідчує право на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_4 для дачного будівництва в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення відділом Держкомзему у Якимівському районі Запорізької області 03.08.2010 ОСОБА_4 видано державний акт за № 900399 на право власності на земельну ділянку площею 0, 1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106, про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400376.

У послідуючому, 06.08.2010 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір дарування земельної ділянки із кадастровим номером 2320355400:11:002:0106, відповідно до якого ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0, 1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 право власності на цю земельну ділянку було належним чином зареєстровано, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав.

Прокурором зазначено, що вище вказане рішення Кирилівської селищної ради в частині затвердження технічної документації із землеустрою та надання у власність земельної ділянки ОСОБА_4 прийнято з порушеннями вимог законодавства, у зв`язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню. Відповідно і подальше відчуження земельної ділянки, отриманої у власність з порушенням законодавства, є незаконним.

Прокурор, посилаючись на положення ст. 60 ЗК України та статті 88 ВК України, зазначив, що вказана земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги, оскільки відповідно до схеми прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, яка виконана КП «Градпроект», спірна земельна ділянка розташована на відстані 37 метрів від урізу води Азовського моря. Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428 проект землеустрою із виготовлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка на цей час знаходиться на погодженні в Міністерстві екології та природних ресурсів України, тобто на час прийняття спірного рішення сесії не був погоджений.

Отже, вказане беззаперечно свідчить про те, що спірна земельна ділянка входить до меж прибережної захисної смуги Азовського моря та щодо неї встановлені і діють спеціальні обмеження. Надання у власність ОСОБА_4 спірної ділянки для індивідуального дачного будівництва у цій місцевості суперечить вимогам земельного і водного законодавства.

Також згідно з положеннями ст.ст. 19, 20, 51 ЗК України спірна земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення. Зазначене підтверджується відповідною інформацією відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 01.02.2018 № 0-8-0.36-149/115-18. При прийнятті Кирилівською селищною радою рішення про надання ОСОБА_4 спірної земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва допущено порушення законодавства у сфері містобудування.

Крім того, договір дарування спірної земельної ділянки укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 06.08.2010, тобто - через три дні після видачі ОСОБА_4 державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, що взагалі свідчить про відсутність у останнього намірів використовувати земельну ділянку для дачного будівництва. Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у Якимівському районі від 01.02.2018 № 0-8-0.36-149/115-18 на підставі заяв ОСОБА_1 до Національної кадастрової системи державним кадастровим реєстратором вносились зміни щодо категорії земель, виду використання та цільового призначення земельних ділянок.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельній ділянці з кадастровим номером 2330355400:11:002:0106 відсутні об`єкти нерухомості, у т.ч. які належать ОСОБА_4 , ОСОБА_1 .. Відповідно до листа Кирилівської селищної ради від 25.01.2018 об`єкти нерухомого майна на вказаній спірній земельній ділянці відсутні, будівельні роботи не проводяться.

З огляду на викладене, п.п. 1.3 п.1, п.п. 2.3 п.2 рішення сесії Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_4 для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1 суперечать законодавству, порушують інтереси держави, що згідно зі ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України та ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є підставою для визнання рішення в цій частині незаконним в судовому порядку.

Також підлягає визнанню недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку кадастровий номер 2320355400:11:002:0106 площею 0,1000 га серії ЯК № 900399, виданий ОСОБА_4 06.08.2010, який є правовстановлюючим документом та виданий на підставі оскаржуваного розпорядження органу місцевого самоврядування і лише посвідчує виникнення права власності. Кирилівська селищна рада прийняла рішення щодо передачі у власність спірної земельної ділянкив порушеннявимог ЗаконуУкраїни «Промісцеве самоврядування в Україні», оскільки діяла нев інтересахвідповідної територіальної громади,тож спірназемельна ділянкавибула зволодіння власникане зйого волііншим шляхом. Реалізуючи право власності територіальної громади орган місцевого самоврядування діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством України, тож належного волевиявлення власника на передачу земельної ділянки не було, що зумовлює застосування положення ч. 1 ст. 388 ЦК України провитребування спірноїземельної ділянки.

На підставі викладеного прокурор просив суд: визнати незаконними та скасувати п.п.1.2 п.1, п.п.2.3. п.2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам для дачного будівництва»,

яким затверджено ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо виготов-

лення державногоакту направо власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку ЯК № 900399 площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106, виданий ОСОБА_4 , про що у Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю вчинено запис № 011026400376; витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади смт. Кири-лівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106, що розташована адресою: АДРЕСА_1 . Стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, заступник керівника Запорізької обласної прокуратури подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково: визнати незаконним та скасувати п.п. 1.6 пункту 1, п.п. 2.6 пункту 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010 № 27, яким затверджено ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державногоакту направо власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; в іншій частині позовних вимог відмовити через обрання неналежного способу захисту.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачами не надано, що не створює перешкод відповідно до ч. 3 статті 360 ЦПК України для апеляційного розгляду справи.

Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за скаргою Запорізької обласної прокуратури та справу призначено до розгляду на 09 лютого 2022р.

Розгляд справи в цьому засіданні не відбувся, оскільки адвокатом Куриліним В.О. як представником відповідача ОСОБА_1 заявлено про неотримання копії апеляційної скарги, яка була йому вручена 09.02.2022р. при відкладенні справи, та наступне судове засідання призначено на 27.04.2022р.

27 квітня 2022 року судове засідання не відбулось у зв`язку з лікарняним судді-доповідача Маловічко. С.В., та в подальшому справа не призначалась до розгляду через знаходження відповідача в особі Кирилівської селищної ради Мелітопольського району Запорізької області на окупованій території та неможливості її виклику у судове засідання.

16.11.2022р. до апеляційного суду надійшов лист заступника керівника обласної прокуратури Н. Максименко № 15/1-1782-21, у якому зазначалось, що Кирилівська селищна рада тимчасово змінила своє місцезнаходження та перебуває на теперішній час за адресою: АДРЕСА_2 ( т. 3 а.с. 32).

Вказані обставини підтверджуються листом № 1476 від 25.08.2022р., наданим Кирилівським селищним головою Малєєвим І.В. ( т. 3 а.с. 33).

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18 листопада 2022р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.12.2022.

В судове засідання з`явився прокурор Михальчук І.В., інші учасники справи до апеляційного суду не з`явились, будучи належним чином повідомлені.

Так, відповідач ОСОБА_1 отримала судову повістку 25.11.2022р., клопотань про відкладення розгляду справи від неї не надійшло.

Судова повістка, спрямована відповідачу в особі Кирилівської селищної ради на адресу, зазначену Кирилівським селищним головою, повернулась без вручення із зазначенням поштовим працівником «адресат відсутній», що відповідно до приписів п. 3 ч. 8 статті 128 ЦПК України вважається врученням повістки днем проставляння у поштовому повідомленні вказаного формулювання.

Зважаючи на вказані обставини, апеляційний суд здійснив розгляд справи відповідно до приписів ч. 2 статті 372 ЦПК України за відсутності відповідачів.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення прокурора Михальчука І.В., яким підтримано апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами роз-

гляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і

ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини також вказує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи (рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії".

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його мотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прибережна захисна смуга повинна встановлюватися з урахуванням існуючих конкретних умов забудови населеного пункту. Тож судом було взято до уваги, що 14.05.2021р. рішенням Кирилівської селищної ради був затверджений Генеральний план та план зонування (зонінг) смт. Кирилівка з межами прибережно-захисної смуги. Згідно з цим Генеральним планом спірна земельна ділянка не знаходиться в межах прибережно-захисної смуги. Також суд вказував, що спірній земельній ділянці присвоєно поштову адресу, з чого слідує, що вона розташована в межах населеного пункту. За вказаних обставин суд вважав, що прийняте Кирилівською селищною радою рішення № 27 від 18.05.2010р. в оскаржуваній прокурором частині є законним, а тому ці вимоги прокурора та похідні від них про визнання недійсним державного акту про право власності на спірну земельну ділянки та витребування земельної ділянки не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з ог-

ляду на наступне.

Внаслідок неправильного застосування положень ст.ст. 58 - 60, 84 Земельного кодексу України та ст. ст. 88 - 90 Водного кодексу України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486, суд дійшов помилкового висновку, що прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування відбулось із урахуванням визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту, тобто з урахуванням існуючих конкретних умов забудови населеного пункту. Також суд необґрунтовано послався на Генеральний план та план зонування смт. Кирилівка, який затверджено через 11 років після прийняття Кирилівською селищною радою рішення № 27 від 18.05.2010р., яке оспорюється в цій справі прокурором.

За приписами статей ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у т.ч. землі водного фонду. Віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до ст.58Земельного кодексуУкраїни таст.4Водного кодексуУкраїни доземель водногофонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосхови-

вищами,іншими воднимиоб`єктами,болотами,а такожостровами,не зайнятими лісами; б)прибережними захиснимисмугами вздовжморів,річок танавколо водойм,крім земель,

зайнятих лісами;в)гідротехнічними,іншимиводогосподарськимиспорудами таканала-ми,а такожземлі,виділеніпідсмуги відведеннядляних;г)береговимисмугамиводних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

З вищевказаного вбачається, що до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга вздовж морів, навколо морських заток і лиманів встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Згідно зі ст. 62 Земельного кодексу України та ст. 90 Водного кодексу України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних,* гідрометричних та лінійних споруд.

Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерст-

ва охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 № 434, у разі

відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачено нормами закону (ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналізнаведенихнормзаконодавства даєпідставидійтидо висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у власність або користування земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахувань обмежень, зазначених у ст. 59 Земельного кодексу України, суперечить нормам ст. ст. 83, 84 цього Кодексу.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 469/1044/17 (постанова від 15.09.2020), № 487/10128/14 (постанова від 12.06.2019), № 310/5834/13-ц (постанова від 23.05.2018), № 469/1393/16-ц (постанова від 30.05.2018).

Посилання суду першої інстанції на те, що оспорюване прокурором рішення Кирилівської селищної ради прийнято з урахуванням конкретної забудови смт. Кирилівка, суперечить матеріалам справи.

Так, згідно з Законом України «Про планування і забудову територій», містобудівною документацією, яка визначає розвиток, планування, забудову та інше використання території населеного пункту є: генеральний план населеного пункту, детальний план території, план зонування території (зонінг).

Станом на 2003 рік генеральні плани міст і селищ мали розроблятись з урахуванням вимог ДБН Б. 1-3-97 СМБД.

Для з`ясування питання чи була розташована земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106 ( АДРЕСА_1 ) в межах прибережних захисних смуг Азовського моря або Утлюцького лиману станом на 18.05.2010р. судом призначалась судова земельно-технічна експертиза.

Згідно з висновком КНДІСЕ № 22700/20-41 від 16.10.2020р., станом на 18.05.2020р. земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106 була розташована в межах прибережних захисних смуг ( т. 2 а.с. 168).

З Генерального плану селища Кирилівка Запорізької області, розробленого Державним науково-дослідним інститутом проектування міст «ДІПРОМІСТО», затвердженого рішенням Кирилівської селищної ради № 2 від 09.10.2003р. та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004р., вбачається, що вся територія курорту розташована в межах прибережних захисних смуг, загальна площа/довжина яких в межах Кирилівської селищної ради становить 2271,8 га/76,7 км, а сам курорт знаходиться в межах І та ІІ зон санітарної охорони (схема «Планувальні обмеження») (підрозділ «Природоохоронні та санітарно-захисні зони розділу 1. Еколого-містобудівна характе- ристика території).

Згідно з вказаним Генеральним планом, до курортної зони входять території санаторно-курортних закладів та рекреаційних установ, що зосереджені в прибережній частині смт. Кирилівка, на косі Пересип, косі Федотовій, с. Степок та території сельбищної забудови, яка виконує також рекреаційну функцію (проживання місцевого населення та відпочиваючих в одному житловому будинку). Територія курорту має певне зонування: центральна частина визначена як зона розміщення курортних установ, косу Пересип визначено як зону баз відпочинку та зону дитячих оздоровчих установ; на косі ОСОБА_3 з огляду на будівельні умови виділено зону баз відпочинку та кемпінгів; в с. Степок пропонується розміщення баз відпочинку, молодіжних оздоровчих закладів, мотелів, кемпінгів та ботелів, а також зони житла, що може крім основної виконувати і рекреаційну функцію. Коси Пересип та ОСОБА_3 призначені для сезонного відпочинку населення. В зону курорту включена також пляжна смуга, яка простягнулась вздовж морського узбережжя на 18 км при її середній ширині 30-50 м.

Отже, на час прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування Федотова Коса, на якій ОСОБА_4 було надано у власність спірну земельну ділянку, була призначена для баз відпочинку та кемпінгів, та дачної або житлової зони на ній не передбачалось. Згідно з вказаним Генеральним планом, що діяв на час цих подій, забудова передбачалась лише у центральній частині смт. Кирилівка та в с. Степок.

Відповідно до інформації Кирилівської селищної ради від 19.03.2018 № 428 проект землеустрою із встановлення меж прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів на території смт. Кирилівка розроблений, але не затверджений.

У відповідності з ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації.

Враховуючи те, що розмір прибережної захисної смуги Азовського моря та лиманів не встановлено у визначеному порядку, тому її розмір врегульовано законом та складає 2 км від урізу води. Окрім цього, згідно з положеннями Пояснювальної записки до Генерального плану смт Кирилівка (яка є невід`ємною частиною генерального плану та є містобудівною документацією на місцево рівні) уся територія смт Кирилівка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря..

Встановлено та з матеріалів справи видно, що земельна ділянка з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106 сформована лише у 2010 році під час розробки технічної документації із землеустрою, була на той час вільною від будь-якої забудови та раніше фактично не використовувалась, у зв`язку з чим підстав для віднесення спірної земельної ділянки до земель можливої забудови, зокрема, дачної з урахуванням конкретних умов,

що склалися, не вбачається.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, не врахував вказаних положень законів та вище наведених обставин, внаслідок чого дійшов помилкового висновку, що спірна земельна ділянка не належить до прибережної захисної смуги.

Крім того, судом проігноровані положення ст.ст. 1, 12 Закону України «Про регулю-

вання містобудівноїдокументації»,згідно зякими Генеральнийплан смтКирилівка,як основнамістобудівна документаціяна місцевомурівні,визначає порядокпланування тазабудови територіїнаселеного пункту,шляхом встановленняфункціональних типівтериторій.Натомість,законодавчо непередбачено визначенняцільового призначенняземельних ділянокгенеральним планомнаселеного пункту.При цьому,функціональнийтиптериторії,якийпередбачається генпланом, не встановлює категорію та цільове призначення земельної ділянки, а лише визначає пріоритет певного виду забудови конкретної зони населеного пункту.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020у справі № 469/1044/17 (п.п. 58-61).

В порушення приписів статей 89, 110, 265 ЦПК України, судом проігноровані надані прокурором докази та не наведено жодних мотивів їх відхилення.

Судом першої інстанції не досліджено схему прив`язки земельної ділянки до берегової лінії Азовського моря, Генеральний план смт. Кирилівка (2004р.), документацію із землеустрою та безпідставно не взято до уваги висновок земельно-технічної експертизи № 22700/20-41 від 16.10.2020р., згідно із яким спірна земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та його лиманів.

Колегією суддів встановлено, що наведені письмові докази у їх сукупності підтверджують доводи прокурора про незаконність отримання ОСОБА_4 та ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки.

Суд першої інстанції у порушення процесуальних норм проігнорував надані позивачем докази, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про безпідставність позовних вимог.

В порушенняположень ст.ст.77-80ЦПК Українисуд,як надоказ не знаходження

спірної земельноїділянкиумежах прибережноїзахисноїсмуги,посилаєтьсянаГене-ральнийпланта планзонування (зонінг)смт.Кирилівка,якийзатверджено 14травня 2021.Разом зцим,цейГенеральний планзатверджено лишечерез 11років післяприйняття оспорюваногорішення Кирилівськоїселищної ради№ 27від 18.05.2010р.,на час прийняттяякого бувчинний тадіяв Генеральнийплан,затверджений рішенням Кирилівської селищної ради № 2 від 09.10.2003р. та рішенням Запорізької обласної ради від 29.09.2004р., який і слід враховувати при вирішенні цього спору.

З огляду на зазначене, обставини знаходження спірної земельної ділянки на час прийняття рішення Кирилівської селищної ради № 27 від 18.05.2010р. у межах прибережної захисної смуги Азовського моря та віднесення її до земель водного фонду повністю підтверджується матеріалами справи.

Також колегія наголошує на тому, що на час прийняття оспрюваного рішення Кирилівської селищної ради будівництво нових дачних районів в межах смт. Кирилівка не передбачено. Заборона на будівництво нових дачних районів в міських населених пунктах передбачена пунктом 3.39 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень». У межах вказаної зони, згідно пункту 10.17 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень», затверджених наказом Державного комітету у справах будівництва, архітектури і охорони історичного середовища № 44 від 17.04.1992, та пункту 7 Постанови Ради Міністрів УРСР № 238 від 1986 року «Про підвищення ефективності робіт по захисту берегів Чорного і Азовського морів від руйнування» у трикілометровій зоні узбережжя Азовського і Чорного морів забороняється будівництво індивідуальних будинків.

Отже, індивідуальне дачне будівництво в трикілометровій зоні узбережжя Азовського моря на час виникнення спірних правовідносин суперечило чинному містобудівному законодавству, будівельним нормам, державним стандартам і правилам.

Разом з цим, стосовно обраного прокурором способу захисту порушених прав та інтересів держави необхідно зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого

немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України).

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.08.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2018 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц) застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц; від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Звертаючись досуду зпозовом,прокурором булозазначено,що земельнаділянка зкадастровим номером 2320355400:11:002:0106 перебуває умежахприбережноїзахисної смугиАзовськогоморята відноситьсядоземельводного фонду,узв`язкузчимне можеперебуватиуприватній власності.Узв`язкузчимнабуття ОСОБА_4 ,а вподальшому ОСОБА_1 права власностінаспірну земельну ділянку суперечить вимогам ст.ст. 58, 60, 62 Земельного кодексу України та ст.ст. 4, 88, 90 Водного кодексу України.

При цьому, вважаючи, що мало місце незаконне заволодіння майном та враховуючи судову практику, яка існувала на час пред`явлення позову до суду, обґрунтував свої позовні вимоги з посиланням на ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, ураховуючи наведене, позовні вимоги у частині визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку ЯК № 900393 площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106, виданого ОСОБА_4 , та витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність територіальної громади смт. Кирилівка Якимівського району в особі Кирилівської селищної ради земельної ділянки площею 0,1000 га з кадастровим номером 2320355400:11:002:0106 задоволенню не підлягають, через обрання прокурором неналежного способу захисту.

Разом з цим, відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17) відмова у задоволенні віндикаційного позову через обрання неналежного способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки водного фонду її власнику.

За таких обставин оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Прокурором заявлено три вимоги немайнового характеру, за які сплачено судовий збір при поданні позову у сумі 5763 грн., за заяву про забезпечення позову сплачено судовий збір в сумі 360,50 грн., за подання апеляційної скарги сплачено 8644,50 грн., а задоволено у цій справі заяву про забезпечення позову та одну позовну вимогу немайнового характеру, тому до компенсації йому належить сума: 1921 грн. (І інстанція) + 2881,50 (ІІ інстанція) + 360,50 = 5763 грн.

Вказану суму судового збору належить стягнути з Кирилівської селищної ради, оскільки задоволено позовну вимогу про визнання незаконним саме її рішення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задовольнити.

Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 10 серпня 2021 року у цій справі скасувати.

Позов керівника Мелітопольської окружної прокуратури Запорізької області задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати пп. 1.3 п. 1, пп. 2.3 п. 2 рішення Кирилівської селищної ради від 18.05.2010р. № 27, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, яку надано у власність ОСОБА_4 для індивідуального дачного будівництва, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Кирилівської селищної ради на користь Запорізької обласної прокуратури судовий збір в сумі 5763 ( п`ять тисяч сімсот шістдесят три) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 09 грудня 2022 року.

Головуючий: Маловічко С.В.

Судді: Гончар М.С.

Кочеткова І.В.