Постанова

від 23.11.2022 по справі 910/1297/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2022 р. Справа № 910/1297/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022

у справі № 910/1297/22 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент констракшн холдінг"

Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро"

про визнання недійсним договору

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: Лозовський В.М.;

від відповідача-1: Гапіна Н.В.;

від відповідача-2: Сухая М.В.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" (далі - ТОВ "Черкаський полімер", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент констракшн холдінг" (далі - ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг", відповідач-1) та Акціонерного товариства "Банк Кредит Дніпро" (далі - АТ "Банк Кредит Дніпро", відповідач-2) про визнання недійсним договору застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021 укладений з порушенням приписів частин 2, 5 ст. 203, ст. 234 ЦК України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22 у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що відповідачем-1 на виконання договору застави здійснено погашення заборгованості позичальника перед банком, внаслідок чого договір застави є таким, що виконаний його сторонами; заперечень щодо наявності заборгованості за кредитним договором позивачем не надано; договір застави укладений між відповідачами за зверненням самого позичальника, а відтак позивачу були відомі дійсні мотиви укладення договору; обов`язок кредитора або заставодавця за договором застави одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин застави.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ТОВ "Черкаський полімер" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення прийнято при нез`ясуванні обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що кінцевим бенефіціарним власником відповідачів є одна й та сама особа, з огляду на що, сторони при укладенні договору не мали наміру забезпечувати зобов`язання, а переслідували виключно мету штучно перевести заборгованість позивача на користь пов`язаних осіб та фактично припинити дію кредитного договору; оспорюваний договір укладено за відсутності економічного змісту для здійснення зазначеної операції, без мети забезпечення виконання зобов`язань, без відома та згоди позивача, а також з метою відступлення права кредитора на пов`язану особу; надані відповідачами докази на підтвердження погашення заборгованості за договором копії платіжних доручень не містять обов`язкових реквізитів, а відтак є недостовірними.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2022 поновлено ТОВ "Черкаський полімер" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Черкаський полімер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22; розгляд апеляційної скарги призначено на 02.11.2022; ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг" та АТ "Банк Кредит Дніпро" встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

30.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідач-2 скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 12.10.2022 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-2 зазначає, що платіжні доручення, якими підтверджується факт погашення заборгованості оформлені в електронному вигляді та підписані за допомогою електронного підпису; позивач також є пов`язаною з відповідачами особою; рішення єдиного учасника ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг" від 25.10.2021 щодо надання поруки в якості забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Черкаський полімер" перед АТ "Банк Кредит Дніпро" та передачі в заставу належних позивачу майнових прав на отримання депозиту було прийнято за зверненням позивача; договір застави майнових прав є виконаним; оспорюваний правочин безпосередньо на права та інтереси позивача не впливає, його зобов`язання не встановлюються, не змінюються та не припиняються, оскільки змінюється лише особа кредитора.

Відповідач-1 скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 17.10.2022 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач-1 зазначає, що позивач та відповідач-1 мають спільного кінцевого бенефіціарного власника, з чого слідує, що у відповідача-1 були підстави укладати оскаржуваний договір, а доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції; у разі, коли на виконання правочину передано майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний; чинне законодавство не передбачає отримання згоди боржника на укладення договору застави; укладення договору застави на права та обов`язки боржника не впливає, його зобов`язання в цьому випадку не встановлюються, не припиняються та не змінюються; у позивача відсутнє порушене або оспорюване право, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

02.11.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про витребування доказів.

02.11.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з знеструмленням електромережі суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу ТОВ "Черкаський полімер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22 на 23.11.2022.

07.11.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

21.11.2022 на електронну пошту Північного апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли заперечення на клопотання позивача про витребування доказів.

У судовому засіданні представник позивача підтримав подане ним клопотання про витребування доказів, проти якого представники відповідачів заперечували з огляду на те, що відповідне клопотання не було заявлено в суді першої інстанції.

Поставивши на обговорення подане позивачем клопотання про витребування доказів, проти якого представники відповідачів заперечували, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

У судовому засіданні 23.11.2022 представники відповідачів-1,2 не визнали доводи, на яких ґрунтується апеляційна скарга, вважають їх безпідставними, а судове рішення законним, у зв`язку з чим просили залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав, просив вимоги скарги задовольнити, а рішення скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

23.11.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі матеріали та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 28.10.2021 між Акціонерним товариством "Банк Кредит Дніпро" (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" (позичальник за договором) укладено кредитний договір № 281021-К (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику кредит (грошові кошти на умовах, зазначених в договорі) одним або кількома траншами (сума кредиту у повному обсязі або частина суми кредиту) в національній валюті України (UAH) в загальній сумі 35 000 000,00 грн та в межах встановленого строку кредиту (до кінцевої дати погашення, визначеної п. 2.5.2 договору), а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит та сплатити плату (проценти та комісії за договором) за кредит у порядку та на умовах цього договору.

Згідно з п. 2.5.2 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути кредит/транш не пізніше кінцевої дати погашення - 27 жовтня 2022 р., якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту/траншу, встановлений на підставі додаткової угоди сторін або до іншого терміну відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п.2.6 кредитного договору процентна ставка за користування кредитом/траншем у межах строку користування встановлюється фіксована в розмірі 10,0 % (десять) процентів річних, якщо інший розмір процентної ставки не застосований згідно умов цього договору.

Відповідно до пункту 2.11 кредитного договору у разі порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, в т.ч. несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами протягом 30 днів з дня настання строку (терміну) платежу, у т.ч. за іншими договорами, укладеними з банком, банк має право визнати дату погашення кредиту/траншу або частини кредиту такою, що настала, направивши позичальнику відповідну письмову вимогу про дострокове погашення кредиту/траншу у повному обсязі у порядку п. 10.14 цього договору.

За змістом п. 3.2. кредитного договору позичальник зобов`язується докласти максимальних та здійснити всі необхідні дії для надання забезпечення за цим договором та належним чином оформити забезпечення. Під "належним оформленням забезпечення" сторони розуміють підписання позичальником та/або іншими заставодавцями/іпотекодавцями договору(ів) застави/іпотеки у формі та за змістом, прийнятним для Банку, а також надання копій документів, які свідчать про право власності на предмет застави/іпотеки , що передається в забезпечення.

З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за вказаним договором, між АТ "Банк Кредит Дніпро" (заставодержатель) та ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг" (заставодавець) укладено договір застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021 (далі - договір застави), відповідно до умов якого заставою за цим договором забезпечуються кожна та всі з вимог заставодержателя, що випливають з кредитного договору із всіма змінами та доповненнями до нього або які можуть виникнути на підставі нього у майбутньому, укладеного між заставодержателем та позичальником, а саме: по поверненню кредитів в сумі 35 000 000,00 грн, зі сплатою позичальником на користь АТ "Банк Кредит Дніпро" 10,0% (десять) процентів річних від суми кредиту, строком користування до "27" жовтня 2022 року, а також забезпечення всіх інших виплат (пені, комісії, штрафних санкцій), визначених в кредитному договорі та в цьому договорі застави, а також по сплаті всіх інших платежів в порядку та на умовах, що визначені кредитним договором та/або цим договором і надалі іменується "Основне зобов`язання".

Заставою за цим договором забезпечуються також зобов`язання по сплаті (виплаті) неустойки і штрафів, пені за порушення зобов`язань заставодавця за цим договором, а також інших винагород/комісій (п. 1.2 договору застави).

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та заставодавцем зобов`язань за цим договором, заставодавець надає в заставу майнові права на отримання банківського вкладу:

в сумі 35 400 000,00 (тридцять п`ять мільйонів чотириста тисяч) гривень 00 копійок, що належить заставодавцю на праві власності та знаходяться на вкладному рахунку № НОМЕР_1 у АТ "Банк Кредит Дніпро" , код банку 305749, згідно з договором банківського строкового депозиту №Д-11377/28102021/0023 від 28.10.2021, укладеним між заставодавцем та заставодержателем, згідно умовами депозитних договорів (п. 1.3 договору застави).

Згідно із п. 1.4. договору застави на дату укладення договору застави заставлені майнові права оцінені сторонами у сумі 35 400 000,00 грн.

Відповідно до п. 3.1.6.1 договору застави заставодержатель, з метою задоволення своїх вимог, має право звернути стягнення на предмет застави у випадку, якщо в момент настання термінів виконання позичальником якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з п. 4.1, п. 4.2 договору застави реалізація застави майнових прав здійснюється шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю права вимоги, що випливає з заставленого права; права та обов`язки сторін цього договору в частині відступлення права вимоги виникають (із відкладальною умовою відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України) з наступного дня після настання будь-якого порушення позичальником умов кредитного договору та/або заставодавцем умов цього договору (в тому числі, після настання будь-якого з випадків, передбачених п. 3.1.6. цього договору).

З моменту, зазначеного в п.4.2 договору застави (з наступного дня після настання будь-якого випадку, передбаченого п. 3.1.6 цього договору), заставодавець відступає, а заставодержатель набуває право вимоги банківського вкладу, зазначеного в п. 1.3 цього договору (п. 4.3 договору застави).

За змістом пунктом 4.3.1 договору застави передбачено право банку здійснити договірне списання грошових коштів, розміщених на рахунках заставодавця, в т.ч. на вкладному рахунку відповідно до депозитного договору, та направити зазначені грошові кошти на погашення зобов`язань та витрат, передбачених п.1.1 цього договору застави.

Відповідно до наданого відповідачем-1 у матеріали справи договору № Д-11377/28102021/0023 банківського строкового депозиту від 28.10.2021, укладеного між АТ "Банк Кредит Дніпро" та ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг", банк відкриває вкладнику рахунок депозитний рахунок № НОМЕР_1 , на який вкладник перераховує грошові кошти у гривня (далі - "депозит"); сума депозиту - 35 400 000,00 грн.

Платіжним дорученням № 380 від 28.10.2021 відповідачем-1 перераховано на депозитний рахунок № НОМЕР_1 депозит у сумі 35 400 000,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 12.01.2022 у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору відповідач-2 направив позивачу та відповідачу-1 вимогу вих. №17-206 від 12.01.2022 про дострокове погашення кредиту, якою визнав дату погашення кредиту такою, що настала, та повідомив позичальнику про необхідність в строк до 17.01.2022 повернути кредит, сплатити проценти за його використання, виконати інші зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі, на загальну суму 35 490 936,29 грн, в тому числі: кредит - 35 000 000,00 грн; поточні проценти - 105 479,45 грн; прострочені проценти - 381 956,43 грн; пеня за несвоєчасне погашення процентів - 3500,41 грн. Вимога про дострокове погашення кредиту містила також повідомлення заставодавцю про його право сплатити кошти за позичальника.

Платіжним дорученням № 438 від 19.01.2022 відповідач-1 перерахував відповідачу-2 35 000 000,00 грн, з призначенням платежу: погашення кредиту за кредитним договором № 281021-К від 28.10.2021.

За поясненнями відповідача-2, банком було здійснено зарахування даних коштів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 281021-К від 28.10.2021, внаслідок чого у ТОВ "Черкаський полімер" залишилась заборгованість АТ "Банк Кредит Дніпро" в сумі 564 869,95 грн, що складає заборгованість по тілу кредиту в сумі 544 970,13 грн, прострочені відсотки за користування кредитом у сумі 14 831,48 грн та пеня в сумі 5 045,92 грн.

21.01.2022 вдповідач-1 здійснив погашення залишку заборгованості по кредитному договору № 281021-К від 28.10.2021 у сумі 564 869,95 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 445 від 21.01.2022.

За обґрунтуваннями позивача, договір застави майнових прав №281021-М від 28.10.2021 в силу статті 234 Цивільного кодексу України є фіктивним, оскільки укладений між відповідачами за відсутності економічного змісту для здійснення зазначеної операції, без мети забезпечення виконання зобов`язання, без відома та згоди позивача, а також з метою відступлення права кредитора на пов`язану особу.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, а доводи апеляційної скарги вважає необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, зважаючи на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між позивачем та відповідачем-2 у справі виникли зобов`язання, які мають ознаки кредитного договору, за яким відповідно до ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою.

Так, між відповідачами у справі, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено договір застави.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з статтею 574 ЦК України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду; до застави, яка виникає на підставі закону, застосовуються положення цього Кодексу щодо застави, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (частина перша статті 203 Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент укладення договору фінансового лізингу). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частини друга-шоста 203 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно зі статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, матеріалами справи, згідно із протоколом № 120 Загальних зборів Учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" від 13.10.2021, учасниками позивача були прийняті наступні рішення: надати згоду Товариству на отримання фінансування Товариства в Банку шляхом укладення відповідного Кредитного договору з наступними параметрами: ліміт - 35 000 000,00 грн.; застава - майнові права на депозит третьої особи; ставка - 10%; строк-365 днів;

звернутись до ТОВ "Девелопмент констракшн холдінг" з проханням виступити поручителем за зобов`язаннями Товариства перед Банком та надати Банку в забезпечення належне/ні йому майно/майнові права;

надати повноваження на підписання з Банком Кредитного договору та інших документів, пов`язаних з його підписанням, Директору Товариства Толстому Дмитру Юрійовичу або представнику за довіреністю Дубовенку Віктору Валерійовичу.

У свою чергу, Рішенням єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Девелопмент констракшн холдінг" від 25.10.2021 вирішено укласти з Банком депозитний договір на суму 35 400 000,00 грн; надати майнову поруку в якості забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Черкаський полімер" перед Банком за кредитним договором та надати в заставу Банку майнові права на отримання депозиту, розміщеного в Банку; уповноважити Директора Товариства Малиш Я.М. на укладення і підписання депозитного договору, договору застави майнових прав та інших документів, пов`язаних з підписанням вищевказаного договору.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.07.2019 № 405/1820/17.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, договір застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021 укладений між відповідачами з метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника (позивача) за кредитним договором, за зверненням самого позичальника.

Факт перерахування відповідачем-1 на депозитний рахунок № UA743057490000026102000003759 суми депозиту 35 400 000,00 грн згідно із договором № Д-11377/28102021/0023 банківського строкового депозиту від 28.10.2021 підтверджується платіжним дорученням № 380 від 28.10.2021.

Як встановлено судом вище, 12.01.2022 у зв`язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору відповідач-2 направив на позивачу та відповідачу-1 вимогу вих.№17-206 від 12.01.2022 про дострокове погашення кредиту за Кредитним договором № 281021-К від 28.10.2021.

Наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями № 438 від 19.01.2022 та № 445 від 21.01.2022 відповідач-1 перерахував відповідачу-2 в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 281021-К від 28.10.2021 грошові кошти у сумі 35000000,00 грн та 564869,95 грн.

Колегією суддів встановлено, що довідкою відповідача-2 від 25.01.2022 № 17-570 також підтверджується виконання зобов`язань відповідачем-1 за кредитним договором від 28.10.2021 № 281021-К.

Отже, відповідачем-1 на виконання договору застави здійснено погашення заборгованості позичальника перед банком, внаслідок чого договір застави є таким, що виконаний його сторонами.

Заперечень щодо наявності заборгованості за кредитним договором позивачем не надано, обставин щодо звернення до відповідача-1 про надання останнім забезпечення на виконання кредитного договору, не спростовано.

При цьому, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на неналежність та недопустимість платіжних доручень: № 380 від 28.10.2021, яким підтверджується факт перерахування відповідачем-1 на депозитний рахунок № UA743057490000026102000003759 суми депозиту 35 400 000,00 грн згідно із договором № Д-11377/28102021/0023 банківського строкового депозиту від 28.10.2021, а також платіжних доручень № 438 від 19.01.2022 та № 445 від 21.01.2022, якими підтверджується перерахування відповідачем-1 відповідачу-2 в рахунок погашення кредиту за кредитним договором № 281021-К від 28.10.2021 грошових коштів у сумі 35 000 000,00 грн та 564 869,95 грн, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктами 1.6, 1.24, 1.30 частини 1 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів; переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

У пункті 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного Банку України від 21.01.2004 № 22 (далі - Інструкція) безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді; платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами; електронний розрахунковий документ - документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, уключаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" для проведення переказу можуть використовуватися кошти як у готівковій, так і в безготівковій формі. Види безготівкових розрахунків визначаються законами та прийнятими на їх основі нормативно-правовими актами Національного банку України.

У статті 16 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що до документів на переказ відносяться розрахункові документи, документи на переказ готівки, міжбанківські розрахункові документи, клірингові вимоги та інші документи, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу.

Статтею 17 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" унормовано, що форми розрахункових документів, документів на переказ готівки для банків, а також міжбанківських розрахункових документів установлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. Форми документів на переказ, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, установлюються правилами платіжних систем. Обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України.

Документ на переказ може бути паперовим або електронним. Вимоги до засобів формування і обробки документів на переказ визначаються Національним банком України.

Документи за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів та інших документів, що використовуються в платіжних системах для ініціювання переказу, можуть бути паперовими та електронними. Вимоги до засобів формування документів за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів визначаються платіжною системою з урахуванням вимог, встановлених Національним банком України.

У статті 20 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що ініціатором переказу може бути платник, а також обтяжувач чи отримувач у разі ініціювання переказу за допомогою платіжної вимоги при договірному списанні та в інших випадках, передбачених законодавством, і стягувач, що отримує відповідне право виключно на підставі визначених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

Відповідно до підпункту 1 пункту 22.1. статті 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів, зокрема, платіжного доручення.

За змістом пункту 43 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою правління Національного Банку України від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення) (в редакції, чинній на дату платіжних доручень) первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються в бухгалтерському обліку за умов дотримання вимог законодавства України про електронні документи та електронний документообіг.

У пункті 1.8. Інструкції зазначено, що банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи.

Відповідно до пункту 1.13. Інструкції під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Відповідно до пункту 51 Положення первинні та зведені облікові документи в паперовій/електронній формі повинні мати такі обов`язкові реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування банку, від імені якого складений документ; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру; 5) посади осіб, відповідальних за здійснення операції та правильність її оформлення; 6) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Банк має право самостійно визначати інші додаткові реквізити первинних документів у паперовій/електронній формі.

За змістом пункту 10.5. Інструкції під час здійснення розрахунків за допомогою систем "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк" тощо застосовуються електронні розрахункові документи. Якщо це передбачено договором між банком та клієнтом, то використання клієнтом системи не виключає можливе оброблення банком документів клієнта на паперових носіях.

Реквізити електронного розрахункового документа, що використовуються в системах "клієнт - банк", "клієнт - Інтернет - банк", визначаються договором між банком та клієнтом, але обов`язково цей документ має містити такі з них: дату і номер; найменування, код платника та номер його рахунку; найменування, код одержувача та номер його рахунку; суму цифрами; призначення платежу; електронний(і) підпис(и) відповідно до вимог, установлених нормативно-правовим актом Національного банку з питань застосування електронного підпису в банківській системі України; інші реквізити, які під час формування електронного розрахункового документа системою електронних платежів розміщуються в полі "Допоміжні реквізити".

За змістом пунктів 5.5.2., 5.5.3. Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців в АТ "Банк Кредит Дніпро" банк та клієнт домовились, що електронні розрахункові документи, що сформовані з використанням ЕЦП, що накладаються за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа є правомочними, тобто розглядаються як такі, що мають юридичну силу рівну з розрахунковими документами на паперових носіях, що підписані посадовими особами та завірені печаткою клієнта.

Як зазначив відповідач-2, долучені до матеріалів справи платіжні доручення були оформлені в електронному вигляді, а відтак підтвердження підписів на них здійснюється за допомогою електронного підпису.

Водночас як вбачається з доданих до матеріалів справи платіжних доручень № 380 від 28.10.2021, № 438 від 19.01.2022 та № 445 від 21.01.2022 останні містять всі необхідні реквізити, в тому числі підпис та печатку банку, дату проведення операції, а відтак є належними та допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК України на підтвердження перерахування грошових коштів.

Отже, за встановлених вище обставини щодо звернення банку із вимогою про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, здійснення відповідачем-1 погашення заборгованості позивача перед банком та відповідно виконання договору застави, відсутні підстави вважати, що договір застави було укладено без наміру створення правових наслідків та за відсутності економічного змісту для здійснення зазначеної операції.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про відсутність в договорі застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021 ознак фіктивного правочину.

Як встановлено колегією суддів, з інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що кінцевим бенефіціарним власником позивача та відповідача-1 є ОСОБА_1 .

Відповідно до усталеної ділової практики боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов`язаності, афілійованості, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником, як правило, спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов`язань боржника (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20).

Відтак посилання апелянта на пов`язаність осіб не свідчить про фіктивність правочину.

Місцевим господарським судом обгрунтовано відхилено посилання позивача на те, що договір укладений з метою відступлення права кредитора на пов`язану особу, оскільки відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України "Про заставу" перехід права вимоги від кредитора (заставодержателя) до заставодавця виникає після виконання заставодавцем простроченого зобов`язання за боржника. Окрім того, як встановлено судом вище, метою укладення спірного договору застави було забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, а не відступлення права кредитора на пов`язану особу.

Водночас умови кредитного договору не містять вимог щодо наявності згоди позивача на укладення банком договору забезпечення.

Відтак обов`язок кредитора або заставодавця за договором застави одержувати згоду боржника на укладення такого договору законодавством України не передбачений та не випливає зі змісту правовідносин застави.

Більш того, у кредитному договорі сторонами було погоджено, що під "належним оформлення забезпечення" сторони розуміють підписання позичальником та/або іншими заставодавцями/іпотекодавцями договору(ів) застави/іпотеки у формі та за змістом, прийнятним для банку, а також надання копій документів, які свідчать про право власності на предмет застави/іпотеки, що передається в забезпечення (п. 3.2. кредитного договору).

За таких обставин, оскільки загальними зборами учасників позивача було прийнято рішення про звернення до відповідача-1 з проханням виступити поручителем за зобов`язаннями ТОВ "Черкаський полімер" перед банком, посилання позивача на те, що договір застави укладений без відома та згоди позивача, а також з метою відступлення права кредитора на пов`язану особу, є такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, враховуючи приписи статті 204 Цивільного кодексу України, погоджується з позицією суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин, з якими закон, зокрема, положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, пов`язує можливість визнання оспорюваного договору недійсним.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання спірного договору недійсним та задоволення позовних вимог, у зв`язку з тим, що матеріали справи не містять доказів недотримання під час укладення оспорюваного правочину вимог статті 203 Цивільного кодексу України.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання позивача про витребування доказів, виходячи з наступного.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з`ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об`єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов`язаний самостійно з`ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що підставами для задоволення клопотання про додаткове подання доказів на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України можуть бути: а) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, але особа, яка їх подає, не знала і не могла знати про їх існування; б) додаткові докази, що існували в момент розгляду справи в суді першої інстанції, і особа, яка їх подає, знала про їх існування, але не змогла надати їх суду з причин, які від неї не залежали; в) суд першої інстанції помилково виключив з судового розгляду надані особою докази, які мали значення для справи; г) суд першої інстанції необґрунтовано відмовив особі в задоволенні клопотання про витребування чи залучення доказів, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За приписами ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Статтею 80 ГПК України встановлено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно зі ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на те, що будь-яких заяв чи клопотань про витребування у відповідачів доказів погашення заборгованості по кредитному договору та перерахування коштів на депозитний рахунок за договором банківського строкового депозиту від 28.10.2021 № Д-11377/28102021/0023 позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції заявлено не було, а в апеляційній скарзі не обґрунтовано неможливість подання такого клопотання у відповідний строк, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Однак, позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зокрема не надано належних доказів на підтвердження того, що спірний правочин укладено за відсутності економічного змісту для здійснення зазначеної операції, без мети забезпечення виконання зобов`язань, без відома та згоди позивача, а також з метою відступлення права кредитора на пов`язану особу.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені положення законодавства, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору застави майнових прав № 281021-М від 28.10.2021, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог ТОВ "Черкаський полімер" необхідно відмовити.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Водночас, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним), викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ "Черкаський полімер" має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Черкаський полімер" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.07.2022 у справі № 910/1297/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/1297/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 05.12.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

Т.П. Козир