Рішення

від 01.12.2022 по справі 638/3010/20

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 638/3010/20

Провадження № 2/638/1035/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Ткаченко К.С., Куценко К.Д., Межирицької В.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Дзержинського районного суду м.Харкова в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про визнання правовідносин та зобов`язань такими, що не підлягають виконанню, -

встановив:

Адвокат Мирось Сергій Васильович звернувся до Дзержинського районного суду м.Харкова із позовом до ОСОБА_4 , в якому просить визнати правовідношення щодо надання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 безвідсоткової позики в розмірі 3 400 000 Євро для придбання квартири АДРЕСА_1 строком на 10 років та часом повернення 20.08.2023 року, викладені в посвідченній нотаріусом у м.Тель-Авів Ізраїль заяві від 20.08.2013 року, такими, що не підлягають виконанню; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, що складаються із суми судового збору та витрат на надання правової допомоги.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що під час розгляду справи в суді у м.Тель-Авів (Ізраїль) ОСОБА_6 як позивачем по справі було надано до суду нотаріально завірену заяву від імені своєї матері ОСОБА_4 , згідно змісту якої остання підтвердила, що зобов`язалась перед дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_3 фінансувати у повному обсязі придбання квартири у місті Тель-Авів, у зв`язку з чим надає ОСОБА_5 та ОСОБА_3 безвідсоткову позику 3400 000 Євро на 10 років з терміном повернення 20.08.2023 року. Представник позивача зауважує, що дана заява була написана за відсутності позивача - ОСОБА_3 , підписана ОСОБА_7 одноосібно та про існування даної заяви позивачу стало відомо під час судового засідання у іншій справі. Також зазначає, що будь-яких позик відповідач позивачу на будь-які потреби, у тому числі на придбання вказаної квартири не надавала та не могла цього зробити у зв`язку з відсутністю відповідних доходів. Всі грошові кошти на рахунках, відкритих на ім`я відповідача є коштами ОСОБА_5 та зароблені нею під час перебування у шлюбі з позивачем. Вказує, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів надання у позику грошових коштів, як то розписки чи договору позики тощо.

Відповідач (її представник) не скористались правом на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова Шестак О.І. від 27.03.2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.05.2020 року витребувано докази з Головного управління Державної податкової служби у Харківській області, Державної прикордонної служби України, Національного Банку України.

Ухвалою суду від 06.08.2020 року, ухваленою без видалення суду до нарадчої кімнати, до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_5 .

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справи розподілена в провадження судді Цвірюка Д.В. 16.12.2020 року.

Ухвалою суду від 15.03.2021 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 11.10.2021 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою судді від 28.11.2022 року постановлено проводити судові засідання за участю представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням ним власних технічних засобів.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у заяві. Також заперечував проти укладення між позивачем та відповідачем договору позики та отримання грошових коштів позивачем, вважає написану відповідачем заяву такою, що текстуально відповідає договору позики. Звернувся до суду з даним позовом, щоб в майбутньому не виникло права вимоги у відповідача. Також вказує, що інших дій, ніж написання заяви у нотаріуса, відповідачем стосовно позивача про стягнення грошових коштів не вчинено. Наполягав на ефективності обраного способу захисту прав позивача.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на невірно обраний позивачем спосіб захисту прав, які на теперішній час відповідачем не порушені. Вважає, що спір штучно вигаданий позивачем.

Третя особа в судове засідання не з`явилась, причини неявки суду не повідомила.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи, що у справі маються достатні дані про права і взаємовідносини сторін, сторони належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, заслухавши вступне слово представників сторін, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Розгляд справ судами має здійснюватися з дотриманням принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України).

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктом 1 ч. 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставам виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22.01.2020 у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 Цього ж Кодексу договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Крім цього, із правової позиції висловленої у Постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 року у справі № 6-63цс13, вбачається, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 у справі № 6-1967цс15 та постанові Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц (№ 61-20376св18).

Аналіз ч. 2 ст.1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі -«non concedit venirecontra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення, крім випадків, встановлених ст.82 ЦПК України.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч.1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Сторона позивача просить визнати правовідношення щодо надання ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачу ОСОБА_3 та ОСОБА_5 безвідсоткової позики в розмірі 3 400 000 Євро для придбання квартири АДРЕСА_1 строком на 10 років та часом повернення 20.08.2023 року, викладені в посвідченій нотаріусом у м.Тель-Авів Ізраїль заяві від 20.08.2013 року, такими, що не підлягають виконанню.

Матеріали справи містять заяву ОСОБА_4 , посвідчену нотаріусом, зі змісту якої вбачається, що остання зобов`язалась перед ОСОБА_5 та ОСОБА_3 фінансувати у повному обсязі придбання квартири у місті Тель Авіві, у з`язку з чим надає ОСОБА_5 та ОСОБА_3 безвідсоткову позику 3 400 000 Євро на 10 років з терміном повернення 20.08.2023 року.

Надана заява не може бути оцінена судом ані як договір позики, оскільки не містить його істотних умов, зокрема підпису всіх сторін договору, ані як розписка про отримання позики, оскільки не містить підпису позичальника про отримання грошових коштів, а отже відсутні підстави вважати договір позики укладеним.

У постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц Велика палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до ст.204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує ч.ч.2, 3 ст.215 ЦК, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом з тим ВП ВС констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення».

Згідно з ч.1 ст.15, ч.1 ст.16 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і по захист яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що між сторонами у даній справі не було укладено договору позики, тому у задоволенні позову слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин таким, що не підлягає виконанню.

Крім того, ані на момент подання позовної заяви, ані станом на дату розгляду справи стороною позивача не доведено які саме цивільні права позивача порушуються, не визнаються або оспорюються відповідачем.

З огляду на викладене, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Питання розподілу судових витрат суд вирішує у відповідності до статті 141 ЦПК України. Оскільки в задоволенні позовних відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання правовідносин та зобов`язань такими, що не підлягають виконанню - залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 09.12.2022 року.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4

відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ;

третя особа: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк