Рішення

від 05.12.2022 по справі 904/2645/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.12.2022м. ДніпроСправа № 904/2645/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г.,

за участі секретаря судового засідання Риженко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення грошових коштів за договором оренди транспорту з екіпажем у розмірі 515 660, 42 грн.

Представники:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: Чапала Ю.О., довіреність № б/н від 10.05.2022, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Товариство обмеженою відповідальністю "Гільдія" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" грошових коштів за договором оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 у розмірі 515 660, 42 грн.

Ухвалою від 30.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

16.09.2022 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому він проти позовних вимог заперечив, зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів за оренду транспорту з екіпажем є передчасними, оскільки ним не доведено належність орендованого майна орендодавцю, а отже, і факт порушення прав та/чи законних інтересів позивача.

Ухвалою від 31.10.22 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи № 904/2645/22 за правилами загального позовного провадження. Справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 14.11.2022.

01.11.2022 від відповідача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 01.11.2022 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

07.11.2022 від позивача надійшла відповідь на відзив.

14.11.2022 позивач в підготовчому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позовних вимог заперечив.

Ухвалою від 14.11.2022 закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 05.12.2022.

22.11.2022 від позивача надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 24.11.2022 задоволено заяву Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

05.12.2022 позивач в судове засідання не з`явився.

В судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Відповідач проти позовних вимог заперечив.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

05.12.2022 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 повної та своєчасної сплати вартості оренди локомотива, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 515 660,42 грн.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів за оренду транспорту з екіпажем є передчасними, оскільки ним не доведено належність орендованого майна орендодавцю, а отже, і факт порушення прав та/чи законних інтересів позивача.

Відповідач також вказав, що сторони дійсно 01.02.2021 уклали договір оренди транспорту з екіпажем №25/21/1 та, з урахуванням в подальшому укладених додаткових угод № 1 від 30.03.2021, № 2 від 29.06.2021 та № 3 від 30.12.2021, погодили строк його дії по 31.03.2022.

З урахуванням умов договору №25/21/1 та зазначених додаткових угод (пункт 3.1. Договору із змінами та доповненнями), строк оренди починає свій перебіг лише з моменту передачі Транспорту, однак, матеріали справи не містять жодного доказу передачі транспорту від позивача відповідачу за договором №25/21/1 від 01.02.2021, зокрема за актом приймання-передачі Транспорту у відповідності до умов пунктів 2.1.-2.3. цього Договору.

Відповідач наголошує, що позивачем не доведена і та обставина, що сторони мали намір та погодили можливість передачі за договором оренди № 25/21/1 від 01.02.2021 від позивача відповідачу саме Локомотиву ТЕМ 2 № 1890, стягнення грошових коштів за оренду якого є предметом у даній справі.

Фактично, передача Локомотиву ТЕМ 2 № 1890 відбулася за актом приймання-передачі від 02.01.2019 до іншого договору - №02/01.

Таким чином, передача майна за спірним договором №25/21/1 від 01.02.2021 від позивача до відповідача не відбулася, оскільки після закінчення строку дії договору № 02/01 від 02.01.2019 спірний Локомотив ТЕМ 2 №1890 у володіння позивача не повертався. Наведена обставина підтверджується як відсутністю акту приймання-передачі майна з оренди, так і фактичними обставинами, наведеними позивачем у позовній заяві.

Відповідач також зауважує, що ні спірний договір №25/21/1 від 01.02.2021, ні №02/01 від 02.01.2019, ні зміни та доповнення до цих договорів, не містять погоджену сторонами умову про заміну первинного зобов`язання новим між тими ж сторонами; не містять ці правочини й вказівку на первинне та нове зобов`язання та наміри сторін вчинити новацію. Щодо умов інших згаданих позивачем у позові договорів, які укладалися сторонами, позивачем доказів не надано.

Приписами Розділу 2 «Порядок передачі транспорту в оренду» спірного договору №25/21/1 від 01.02.2021, зокрема п. 2.2., зазначено, що транспорт вважається переданим в оренду Орендарю і прийнятим від Орендаря з дати, зазначеної в акті приймання-передачі (Додаток № 1). Аналогічні вимоги щодо укладення акту приймання-передачі майна містить п. 3.1. Договору, яким визначений строк оренди транспорту: «Строк оренди складає з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі Транспорту ...».

Важливою умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про яку сторони повинні обов`язково вказати у договорі. Оскільки таке застереження відсутнє, первинне зобов`язання (договір № 02/01 від 02.01.2019) не припинилося, а діє поряд з новим (договір № 25/21/1 від 01.02.2021), за якими у відповідності до частини першої ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених саме цими договорами.

Відповідач також зазначив про наявність на дату виникнення спірних правовідносин чинного договору оренди транспорту з екіпажем № 02/01 від 02.01.2019, за яким фактично відбувається оренда Локомотиву ТЕМ 2 № 1890.

Відповідач зауважив про помилковість посилання сторін в актах надання послуг та платіжних дорученнях на спірний договір №25/21/1 від 01.02.2021, оскільки правовідносини оренди за спірним договором через відсутність/непередачу об`єкту оренди не розпочиналися.

Крім того, відповідач заперечив проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 30 783,00 грн.

ВІДПОВІДЬ ПОЗИВАЧА НА ВІДЗИВ.

Позивач зазначив, що всі умови договору оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021, додаткова угода №1 від 30.03.2021, додаткова угода № 2 від 29.06.2021, додаткова угода № 3 від 30.12.2021 погоджені та підписані обома сторонами, засвідчені печатками підприємств, і відповідачу було достеменно відомо, що орендоване майно, а саме локомотив марки ТЕМ 2 № 1890. належить орендодавцю на підставі договору № 11-01/523 від 29.08.2011, про що зазначено в пункті 1.3. Договору. Тобто Орендар при укладенні Договору пересвідчився, що орендоване майно дійсно належить Орендодавцю, не закладене і не арештоване.

Крім цього, договір оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 ніким розірвано не було та умови договору виконувались належним чином обома сторонами з дня його укладення і по 06.04.2022, тобто до дати, коли відповідач перерахував останній платіж за оренду локомотива, що підтверджується платіжним дорученням № 1841 від 06.04.2022 на суму 152241,07 грн.

звертаю увагу суду, що Додатком № 1 до Договору № 25/21/1 від 01 лютого 2021 року залишився Акт прийому-передачі від 02 січня 2019 року в якому зазначено марку, номер двигуна, реєстраційний номер та інвентарний номер локомотива, який переданий в оренду, а саме локомотив марки ТЕМ 2 № 1890.

Позивач наголосив, що між ТОВ «Гільдія» та ТОВ «Донпромтранс» 02.01.2019 вже було укладено Договір оренди транспорту з екіпажем № 02/01 і за цим Договором було передано локомотив марки ТЕМ 2 № 1890, після закінчення строку дії цього договору орендований локомотив марки ТЕМ 2 № 1890 залишався на залізничних шляхах ПР АТ «ПІВНГЗК», де і використовувався орендований транспорт для виконання робіт, акт про повернення орендованого майна Орендодавцю не складався, і Відповідачем не надано жодних доказів про повернення локомотиву ТОВ «Гільдія». В подальшому, було укладено новий договір № 25/21/1 від 01.02.2021, для того, щоб не платити повторно транспортні видатки по переміщенню локомотива, сторони усно домовились, що оскільки локомотив знаходиться в справному стані, може продовжувати роботу і залишили його на залізничних шляхах ПРАТ «ПІВНГЗК», тому повторно Акт прийому-передачі локомотива не складався. Обов`язковим додатком № 1 до договору оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 був Акт прийому-передачі від 02.01.2019, про що сторони усно домовились і жодних заперечень не було.

Позивач вказує, що надані до позовної заяви акти надання послуг підтверджують, що він виконав умови Договору та надав в оренду локомотив марки ТЕМ 2 № 1890 Орендарю, а відповідач прийняв локомотив у оренду, загальна вартість оренди з урахуванням ПДВ з грудня 2021 по березень 2022 становить 1 878 401,46 грн. та Відповідачем було сплачено орендну плату частково у сумі 1 362 741,07 грн., що підтверджується доданими платіжними дорученнями.

В самих платіжних дорученнях ТОВ «Донпромтранс» зазначало в призначеннях платежу, що це оплата за послуги оренди локомотива за договором № 25/21/1 від 01.02.2021, а тепер представник відповідача вказує, що немає об`єкта договору оренди і Відповідач не повинен сплачувати орендну плату, при тому, що вже було сплачено 1 362 741,07 грн. саме за зазначеним договором.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є: встановлення обставин укладення договору оренди, строк дії договору, наявність підстав для стягнення орендної плати.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Між Товариством обмеженою відповідальністю "Гільдія" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (далі - відповідач, орендар) укладено договір оренди техніки з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021.

В порядку та на умовах, визначених даним договором, орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове оплатне користування локомотив з локомотивною бригадою (далі по тесту - транспорт) у справному стані, а також зобов`язується забезпечити своїми силами його управління ї технічну експлуатацію, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування транспорт під управлінням локомотивної бригади орендодавця і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату. (пункт 1.1. Договору).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що переданий в оренду транспорт є власністю орендодавця на підставі договору № 11-01/523 від 29.08.2011. Орендодавець гарантує, що транспорт, що передається в оренду не перебуває в заставі, під арештом та не є предметом позовів третіх осіб.

Приймання-передача транспорту здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту приймання-передачі (додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору.

Транспорт вважається переданим в оренду орендарю та прийнятим від орендодавця з дати, вказаної в акті приймання-передачі (додаток №1) (п.п. 2.1-2.2 договору).

Строк оренди складає з моменту підписання акту приймання-передачі транспорту до 31.03.2021 (п. 3.1 договору).

В подальшому строк оренди було продовжено до 30.06.2021, згідно додаткової угоди №1 від 30.03.2021. Додатковою угодою № 2 від 29.06.2021 строк оренди продовжено до 31.01.2022. Додатковою угодою № 3 від 30.12.2021 строк оренди продовжено до 31.03.2022.

Відповідно до п.5.1. Договору орендна плата за календарний місяць складала 498 000,00 грн. з врахуванням ПДВ - 83 000,00 грн. Додатковою угодою № 2 від 29.06.2021 збільшено орендну плату за календарний місяць до 516 000,00 грн. з врахуванням ПДВ - 86 000,00 грн. Орендар виплачує орендну плату по факту виконаних робіт.

Пунктом 5.2. Договору передбачено, що орендна плата щомісячно оплачується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця на умовах оплати не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем, згідно рахунку Орендодавця.

Позивач зазначає, що виконував свої зобов`язання за Договором, що підтверджується актами надання послуг, а саме:

- № 44 від 31.12.2021 на суму 500 741,94 грн;

- № 2 від 31.01.2022 на суму 509 758,06 грн.;

- № 3 від 28.02.2022 на суму 504 482,14 грн.;

- № 4 від 25.03.2022 на суму 363 419,35 грн.

Всього на суму 1 878 401,49 грн.

Вказані акти підписані сторонами, підписи яких скріплені печаткою підприємства, без зауважень, тобто претензій по обсягу, якості та строкам надання послуг з його боку відсутні, про що прямо зазначено в актах.

Відповідачем здійснено часткову оплату наданих позивачем послуг у розмірі 1 362 741,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 347 від 14.01.2022 на суму 300 000,00 грн., № 452 від 20.01.2022 на суму 200 741,94 грн., № 952 від 08.02.2022 на суму 509 758,06 грн., № 1517 від 04.03.2022 на суму 200 000,00 грн., № 1841 від 06.04.2022 на суму 152 241,07 грн.

Таким чином, заборгованість по орендній платі локомотива становить 515 660,42 грн.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно із положенням статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд не приймає заперечення відповідача щодо неотримання від позивача транспорту в оренду за спірним Договором з наступних підстав.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд наголошує щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Господарський суд відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем за Договором оренди транспорту з екіпажем № 02/01 від 02.01.2019 відповідач отримав від позивача за Актом приймання-передачі локомотив марки ТЕМ 2 № 1890 (а.с. 27).

Цей локомотив належить позивачу на праві власності на підставі Договору № 11-01/523 від 29.08.2011 (п.1.3. Договору від 02.01.2019).

Строк дії зазначеного Договору закінчився 31.12.2019 (п.3.1 Договору).

Доказів повернення позивачу транспорту після закінчення дії Договору № 02/01 відповідач суду не надав.

Більш того, в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що спірний транспорт позивачу не повернуто, він перебуває у відповідача та використовується ним.

Як вбачається з тексту Договору оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021, в порядку та на умовах, визначених даним договором, орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове оплатне користування локомотив з локомотивною бригадою (далі по тесту - транспорт) у справному стані, а також зобов`язується забезпечити своїми силами його управління ї технічну експлуатацію, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування транспорт під управлінням локомотивної бригади орендодавця і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату.

Орендар використовує орендований транспорт для виконання робіт по перевкладанню залізничного полотна та стрілових переводів. (п.п. 1.1 -1.2 договору).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що переданий в оренду транспорт є власністю орендодавця на підставі договору № 11-01/523 від 29.08.2011. Орендодавець гарантує, що транспорт, що передається в оренду не перебуває в заставі, під арештом та не є предметом позовів третіх осіб.

За Договором № 11-01/523 від 29.08.2011, копію якого надано позивачем та долучено до матеріалів справи ПАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» продав, а ТОВ «Гільдія» купив Тепловоз ТЕМ-2 № 1890. (а.с. 122 -123).

Тобто, фактично за Договором № 25/21/1 позивач передав відповідачу в оренду той самий тепловоз, який залишився в користуванні відповідача після закінчення строку дії Договору оренди № 02/01 від 02.01.2019.

Відповідач користувався цим транспортом саме на підставі Договору оренди № 25/21/1, про що свідчать як Акти надання послуг (а.с. 34-37), так і часткові оплати відповідачем за отримані за цим договором послуги, згідно платіжних доручень (а.с. 42-46).

Отже, Відповідач конклюдентними діями визнав себе зобов`язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій, які свідчать про визнання боргу, можуть відноситься дії з часткової оплати спірної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв`язку з чим, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі в розмірі 515 660,42 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо витрат на правову допомогу та гонорару успіху.

Позивач просить стягнути витрати на правову до помогу в розмірі 30 783,00 грн.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За змістом ст. 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу віднесені до витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді, які, в свою чергу, віднесені до судових витрат.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст. 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі ст. 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.

Зокрема, ст. 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Глава 52 Цивільного кодексу України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг. Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

З матеріалів справи вбачається, що 08.08.2022 між Адвокатським об`єднанням «Лозицький та партнери» у подальшому «Адвокатське об`єднання» або Виконавець та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гільдія», надалі Замовник, укладено договір про надання юридичних послуг (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов`язаний оплатити послуги у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

Вартість послуг визначається у Додатку №1 до цього Договору. Оплата здійснюється відповідно до Акту приймання-здачі виконаних робіт та виписаного на його підставі рахунку- фактури.

Замовник компенсує Адвокатському об`єднанню суму фактичних витрат, пов`язаних з виконанням обов`язків за цим договором, зокрема, витрати на нотаріальне посвідчення документів, оплату державного мита, експертизи, послуги перекладача, витрати по легалізації документів, телефонні переговори та кур`єрські послуги, відправці поштової кореспонденції, ксерокопіюванню, а також інші витрати, підтверджені відповідними документами.

Замовник здійснює оплату за даним Договором у сумі, встановленій в п. 4.1. даного Договору протягом 10 днів з дня отримання рахунка на оплату від Адвокатського об`єднання (п.п. 4.1-4.3 договору).

Пунктом 6.1. договору, послуги, надані адвокатським об`єднанням Замовнику, передаються згідно акту приймання-передачі наданих послуг, в якому вказуються вид наданих послуг, загальна сума гонорару, результат наданих послуг.

Цей Договір вступає в силу після його підписання сторонами і діє до виконання Сторонами своїх зобов`язань. (п. 5.1 договору).

Згідно додатку №1 до договору про надання юридичниз послуг від 08.08.2022, сторони узгодили вартість послуг виконавця.

Консультаційні послуги:

- усна консультація (така, що потребує додаткового вивчення нормативних документів) 150,00 грн.,

- аналітична письмова консультація 400,00 грн./год.,

- правова оцінка документів (оцінка перспективності вирішення спору (проблемного питання) у судовому чи іншому порядку) 400,00 грн./год.

Підготовка документів правового характеру:

- розробка проектів цивільних та господарських договорів/контрактів, під конкретні відносини з урахуванням вимог замовника та захистом його інтересів 300,00 грн./год.,

- надання шаблону типового договору 50,00 грн.,

- розробка змін та доповнень до договорів/контрактів- 300,00 грн/год,

- складання протоколів розбіжностей при укладанні договорів/контрактів- 300,00 грн/год,

- розробка внутрішніх документів підприємства-замовника (накази, статути, положення, рішення, розпорядження, посадові інструкції, протоколи та ін.) - 400,00 грн/год,

- підготовка звернень, клопотань, листів, скарг (не пов`язаних з судовими спорами) - 400,00 грн/год,

- підготовка претензій по цивільним та господарським договорам- 400,00 грн/год.

Представництво інтересів в судах загальної юрисдикції

-підготовка та подання позовної заяви/зустрічної позовної заяви від 1 000,00 грн.,

- підготовка пояснення/заперечення до судового засідання, ознайомлення з матеріалами справи 500,00 грн.,

- участь в судовому засіданні в суді першої інстанції 1 000,00 грн.,/ 1 судове засідання,

- участь в судовому засіданні в суді апеляційної/касаційної інстанції 1 000,00 грн.,/ 1 судове засідання,

- підготовка апеляційної, касаційної скарги або заперечень на апеляційну, касаційну скаргу 500,00 грн./год.

Представництво інтересів в господарських судах.

Супроводження справи (1 та апеляційна інстанція), включає підготовку та подання позовної заяви (заперечень на позовну заяву), підготовку необхідних пояснень, ознайомлення з матеріалами справи, підготовка апеляційної скарги/заперечень на апеляційну скаргу, участь в судових засіданнях 5 000,00 грн. обов`язкова передплата (незалежно від суми позовних вимог),

В разі оплати за окремі дії:

- підготовка та подання позовної заяви/зустрічної позовної заяви 500,00 грн./год.,

- підготовка апеляційної, касаційної скарги або заперечень на апеляційну, касаційну скаргу 500,00 грн./год.,

- підготовка відзиву/пояснення до судового засідання

- участь в судовому засіданні в суді першої інстанції 1 000,00 грн./год.,

- участь в судовому засіданні в суді апеляційної/касаційної інстанції 1 000,00 грн./год.

Гонорар адвоката від суми задоволених позовних вимог - + 5% від суми задоволених судом вимог замовника (сплачується Замовником після набрання чинності рішенням суду)

15.08.2022 сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги, відповідно до якого виконавець надав, а клієнт прийняв наступні послуги:

1. Супроводження справи включає

- вивчення та правовий аналіз документів, що характеризують правовідносини Клієнта з ТОВ «ДОНПРОМТРАНС», усна консультація;

- підготовка проекту позову про стягнення заборгованості та розрахунок позовних вимог;

- формування позовних матеріалів, направлення до Господарського суду Дніпропетровської області

Вартість 5 000,00 грн.

2. Згідно розділу 3.3. додатку №1 до договору про надання юридичних послуг від 08.08.2022 гонорар адвоката за супроводження справи в господарському суді- + 5% від суми задоволених судом вимог замовника (5% від ціни позову 515 660,42 грн. х 5/100%=25 783,00 грн.)

Загальна вартість послуг складає 30 783,00 грн.

Позивач не надав доказів сплати вартості на даних послуг у роз мірі 30 783,00 грн., у зв`язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

За змістом положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі: гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також в порядку ст. 86 Господарського процесуального кодексу України надає належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74, ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

Така позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Слід зазначити, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Така позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

У відповідності до частини третьої статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу адвоката, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство хоча і не містить визначення такого виду гонорару, як гонорар успіху, проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 фактично дійшла висновку про можливість існування «гонорару успіху» як форми оплати винагороди адвокату, визнала законність визначення між адвокатом та клієнтом у договорі про надання правової допомоги такого виду винагороди як «гонорар успіху», що відповідає принципу свободи договору та численній практиці Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» статті 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Отже ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.

Відповідно до тлумачного словника української мови слово «винагорода» вживається у такому значенні: те, що є платою за працю, нагородою за які-небудь заслуги. Слово «гонорар» є синонімом слова «винагорода». (Словник української мови: в 11 тт./ АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970 - 1980. - Т.1. - с. 438; Словник української мови: в 4-х тт./За ред. Б. Грінченка. - К., 1907 - 1909. - Т.1. - с. 172).

При цьому Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та Правила адвокатської етики надають визначення поняття «гонорар» без поділу цього поняття на види. Зокрема норми зазначених закону та Правил не передбачають такі різновиди винагороди (гонорару) як основний, додатковий чи «гонорар успіху», що свідчить про те, що поняття «гонорар», яке міститься у зазначених нормативно-правових актах, є загальним, під яким розуміється як основна, так і додаткова винагороди.

Суд зазначає, що «гонорар успіху», погоджений сторонами у додатку № 1 до договору про надання юридичних послуг від 08.08.2022 під відкладальною умовою (при задоволенні позову (чи добровільній сплаті боргу, після звернення до суду), є складовою частиною гонорару адвоката. Зазначене узгоджується і з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 5.46. постанови від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, відповідно до якого відповідна сума, обумовлена сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою (прим.: гонорар успіху), є складовою частиною гонорару адвоката.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18).

З огляду на викладене, враховуючи закріплену законом презумпцію правомірності правочину, Верховний Суд зазначає про те, що договір про надання юридичних послуг від 08.08.2022, який недійсним повністю чи частково в судовому порядку не визнавався, сторонами не розривався та не змінювався, є дійсним та є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до вимог чинного законодавства адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

За встановлених обставин щодо обсягу, вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правову допомогу, суд оцінивши витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на вивчення договору та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин та участь у судових засіданнях, зважаючи на заперечення відповідача стосовно розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку про те, що заявлена до стягнення сума компенсації витрат на професійну правничу допомогу,а також гонорар успіху у розмірі 30 783,00 грн. є завищеними, не відповідає принципу співмірності та розумності, є неспіврозмірною з часом, витраченим на їх надання.

Враховуючи викладене, суд частково задовольняє заяву позивача зі стягненням з відповідача 15 391,50 грн. витрат на правничу допомогу.

15 391,50 грн. витрат на правничу допомогу покладаються на позивача.

Щодо судового збору.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ.

Позовні вимоги Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" про стягнення грошових коштів за договором оренди транспорту з екіпажем у розмірі 515 660, 42 грн. - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (Ідентифікаційний код: 31366355, місцезнаходження: 50053, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Мусоргського, буд. 20) на користь Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія" (Ідентифікаційний код: 20275360, місцезнаходження: 50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Галенка, буд. 7, кв. 13) 515 660,42 грн.- основного боргу, 7 734,91 грн. судового збору, 15 391,50 грн. витрат на правову допомогу, про що видати наказ.

Наказ видати після набрання рішенням чинності.

В частині стягнення 15 391,50. грн. витрат на правову допомогу - відмовити

Відповідно до вимог ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно до вимог ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення .

Відповідно до вимог ст. 257 ГПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 12.12.2022.

Суддя Н.Г. Назаренко