Постанова

від 27.02.2023 по справі 904/2645/22

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2023 року м.Дніпро Справа № 904/2645/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)

суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання Колесник Д.А.

представники сторін

від позивача:Лозицький Олександр Павлович, адвокат, свідоцтво №423 від 19.12.2011 року;

від відповідача:Чапала Юрій Олександрович, адвокат, довіреність №б/н від 27.12.2022 року

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 року (повний текст складено 12.12.2022 року) у справі № 904/2645/22 (суддя Назаренко Н.Г.)

за позовом Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення грошових коштів за договором оренди транспорту з екіпажем у розмірі 515 660, 42 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 року у справі № 904/2645/22 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (Ідентифікаційний код: 31366355, місцезнаходження: 50053, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Мусоргського, буд. 20) на користь Товариства обмеженою відповідальністю "Гільдія" (Ідентифікаційний код: 20275360, місцезнаходження: 50086, Дніпропетровська обл., місто Кривий Ріг, вул. Галенка, буд. 7, кв. 13) 515 660,42 грн.- основного боргу, 7 734,91 грн. судового збору, 15 391,50 грн. витрат на правову допомогу.

В частині стягнення 15 391,50 грн. витрат на правову допомогу відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано порушенням відповідачем умов договору оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 року в частині повної та своєчасної сплати вартості оренди локомотива, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 515 660,42 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі зазначає на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, які були встановлені.

Апелянт за змістом апеляційної скарги звертає увагу на наступні обставини:

- сторони дійсно 01.02.2021 року уклали договір оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 та, з урахуванням в подальшому укладених додаткових угод № 1 від 30.03.2021 року, № 2 від 29.06.2021 року та № 3 від 30.12.2021 року, погодили строк його дії по 31.03.2022 року;

- з урахуванням умов договору № 25/21/1 та зазначених додаткових угод (пункт 3.1. договору із змінами та доповненнями), строк оренди починає свій перебіг лише з моменту передачі транспорту;

- порядок передачі транспорту в оренду сторони погодили пунктами 2.1. - 2.3. договору, а саме - що така передача здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акта приймання - передачі (додаток № 1), який є невід`ємною частиною даного договору; транспорт вважається переданим в оренду орендарю і прийнятим орендарем з дати, наведеної в акті приймання-передачі (додаток № 1); передача в оренду транспорту орендарю і приймання транспорту від орендаря здійснюється на території локомотивного депо ТЧ-2, за адресою: м. КривийРіг, вул. Серафимовича, 97;

- матеріали справи не містять жодного доказу передачі транспорту від позивача відповідачу за договором № 25/21/1 від 01.02.2021 року, зокрема за актом приймання - передачі транспорту у відповідності до умов пунктів 2.1. - 2.3. цього договору;

- в порушення частини першої ст. 284 Господарського кодексу України договір оренди № 25/21/1 від 01.02.2021 року взагалі не містить посилання на таку істотну умову договору оренди, як об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації);

- позивачем не доведена і та обставина, що сторони мали намір та погодили можливість передачі за договором оренди № 25/21/1 від 01.02.2021 року від позивача відповідачу саме локомотиву ТЕМ 2 № 1890, стягнення грошових коштів за оренду якого є предметом у даній справі;

- фактично, про що заявляє позивач у тексті позову, передача локомотиву ТЕМ 2 № 1890 відбулася за актом приймання-передачі від 02.01.2019 року до іншого договору - № 02/01 від 02.01.2019 року.

Скаржник вважає, що передача майна за спірним договором № 25/21/1 від 01.02.2021 року від позивача до відповідача не відбулася, оскільки після закінчення строку дії договору № 02/01 від 02.01.2019 року спірний локомотив ТЕМ 2 № 1890 у володіння позивача не повертався. Наведена обставина підтверджується як відсутністю акту приймання- передачі майна з оренди, так і фактичними обставинами, встановленими судом.

Твердження позивача про переукладання договорів апелянт вважає безпідставним, оскільки ні спірний договір № 25/21/1 від 01.02.2021 року, ні № 02/01 від 02.01.2019 року, ні зміни та доповнення до цих договорів, не містять погоджену сторонами умову про заміну первинного зобов`язання новим між тими ж сторонами; не містять ці правочини й вказівку на первинне та нове зобов`язання та наміри сторін вчинити новацію. Щодо умов інших згаданих позивачем у позові договорів, які укладалися сторонами, позивачем доказів не надано.

Апелянт вказує, що послідовний аналіз наявних у матеріалах справи доказів з урахуванням наведених обставин дає підстави стверджувати про наявність на дату виникнення спірних правовідносин чинного договору оренди транспорту з екіпажем № 02/01 від 02.01.2019 року, за яким фактично відбувається оренда локомотиву ТЕМ 2 № 1890. Припинення зобов`язань оренди за ним не відбулось, оскільки не відбулось повернення орендованого майна. Таке майно є індивідуально визначеним і є спірним в цій справі. Судовим рішенням чи за домовленістю сторін попереднє зобов`язання з індивідуально визначеним майном не було припинено. Чинним законодавством не передбачена можливість існування зобов`язань з оренди одного і того ж майна, хоч і між тими ж сторонами.

За наведених обставин скаржник вважає, що суд першої інстанції не мав права посилатися лише на конклюдентні дії відповідача, оскільки, за таких обставин, в статусі правової невизначеності залишаються зобов`язання сторін за попереднім договором оренди № 02/01 від 02.01.2019 року.

Просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 року у справі № 904/2645/22; в задоволенні позову відмовити; судові витрати віднести на позивача.

У судовому засіданні 27.02.2023 року представник позивача надав свої пояснення щодо апеляційної скарги. З доводами скаржника не погоджується, висновки оскаржуваного рішення вважає законними та обгрунтованими.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 року у справі № 904/2645/22 залишити без змін.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Згідно ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом позовної заяви позивач зазначав, що відповідач має заборгованість за договором оренди транспорту з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 року у розмірі 515 660, 42 грн.

Матеріали справи свідчать, що між Товариством обмеженою відповідальністю "Гільдія" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Донбаське промислово-транспортне підприємство" (далі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди техніки з екіпажем № 25/21/1 від 01.02.2021 року.

В порядку та на умовах, визначених даним договором, орендодавець зобов`язується передати орендарю у тимчасове оплатне користування локомотив з локомотивною бригадою (далі по тесту - транспорт) у справному стані, а також зобов`язується забезпечити своїми силами його управління ї технічну експлуатацію, а орендар зобов`язується прийняти у тимчасове користування транспорт під управлінням локомотивної бригади орендодавця і зобов`язується сплачувати орендодавцю орендну плату. (пункт 1.1. договору).

Пунктом 1.3. договору передбачено, що переданий в оренду транспорт є власністю орендодавця на підставі договору № 11-01/523 від 29.08.2011 року. Орендодавець гарантує, що транспорт, що передається в оренду, не перебуває в заставі, під арештом та не є предметом позовів третіх осіб.

Приймання-передача транспорту здійснюється уповноваженими представниками сторін шляхом підписання акту приймання-передачі (додаток №1), який є невід`ємною частиною даного договору.

Транспорт вважається переданим в оренду орендарю та прийнятим від орендодавця з дати, вказаної в акті приймання-передачі (додаток №1) (п.п. 2.1-2.2 договору).

Строк оренди складає з моменту підписання акту приймання-передачі транспорту до 31.03.2021 року (п. 3.1 договору).

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію відповідача у даній справі, який проти позову заперечував та зазначав суду першої інстанції, що вимоги позивача в частині стягнення грошових коштів за оренду транспорту з екіпажем є передчасними, оскільки ним не доведено наступне:

- предмет договору оренди;

- належність орендованого майна орендодавцю;

- факт передачі орендодавцю орендованого майна;

- факт порушення прав та/чи законних інтересів позивача.

Аналогічні доводи наведені ним і за змістом апеляційної скарги:

- що строк оренди починає свій перебіг лише з моменту передачі транспорту, однак, матеріали справи не містять жодного доказу передачі транспорту від позивача відповідачу за договором №25/21/1 від 01.02.2021, зокрема за актом приймання-передачі відповідно до умов пунктів 2.1.-2.3. цього договору;

- позивачем не доведено, що сторони мали намір та погодили можливість передачі за договором оренди № 25/21/1 від 01.02.2021 року від позивача відповідачу саме локомотиву ТЕМ 2 № 1890, оскільки фактично передача відповідачу вказаного локомотиву ТЕМ 2 № 1890 відбулася за актом приймання-передачі від 02.01.2019 року до іншого договору - №02/01.

На думку колегії суддів в оскаржуваному судовому рішенні суд першої інстанції надав належну та обґрунтовану оцінку доводам та запереченням обох сторін, наявним у справі доказам та правовідносинам позивача та відповідача.

Колегія суддів звертає увагу, що положення ст.74 Господарського процесуального кодексу України передбачають обов`язок кожної сторони довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ст.74 Господарського процесуального кодексу України).

Суд, відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Заперечуючи як належність орендованого майна орендодавцю (позивачу), так і сам факт передачі майна, що є предметом оренди, відповідач, тим не менш вчинив наступні дії:

- підписав ряд додаткових угод до договору оренди № 25/21/1 від 01.02.2021 року, якими строк оренди було продовжено згідно додаткової угоди №1 від 30.03.2021 року строк оренди продовжено до 30.06.2021 року; додатковою угодою № 2 від 29.06.2021 року строк оренди продовжено до 31.01.2022 року; додатковою угодою № 3 від 30.12.2021 року строк оренди продовжено до 31.03.2022 року;

- підписав акти надання послуг та скріпив їх печаткою підприємства, а саме: № 44 від 31.12.2021 року на суму 500 741,94 грн; № 2 від 31.01.2022 року на суму 509 758,06 грн.; № 3 від 28.02.2022 на суму 504 482,14 грн.; № 4 від 25.03.2022 на суму 363 419,35 грн.; всього акти підписано на суму 1 878 401,49 грн.;

- здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг у розмірі 1 362 741,07 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: № 347 від 14.01.2022 року на суму 300 000,00 грн., № 452 від 20.01.2022 року на суму 200 741,94 грн., № 952 від 08.02.2022 року на суму 509 758,06 грн., № 1517 від 04.03.2022 року на суму 200 000,00 грн., № 1841 від 06.04.2022 року на суму 152 241,07 грн., в яких вказано, що оплата проведена саме за договором оренди №25/21/1 від 01.02.2021 року.

Такі дії скаржника свідчать про його суперечливу поведінку щодо предмету заявленого спору.

Згідно ст. ст. 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Положеннями ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України обумовлено право сторін на розірвання договору, яке може бути наслідком порушення зобов`язання за договором.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки; встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору (п. 1 я. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Сукупність наданих у даній справі доказів свідчить, що свої зобов`язання за договором оренди позивач виконав в повному обсязі. Поведінка відповідача свідчить про прийняття наданих позивачем послуг, часткову їх оплату, погодження, що правовідносини за спірним договором у сторін існують.

Враховуючи зазначені вище обставини та поведінку відповідача при вирішенні даного спору слід керуватись, зокрема, доктриною римського права - "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки), яка базується на принципі римського права "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

Доктрина "venire contra factum proprium" базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті 1.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України).

Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Принцип добросовісності є одним із засобів утримання сторін від зловживання своїми правами. Основне призначення цього принципу вбачається в наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину. Загалом зміст цих принципів (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.04.2019 року у справі № 390/34/17, від 02.07.2019 року у справі № 916/1004/18, від 09.10.2019 року у справі № 136/1942/16-ц.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до п.5.1. договору орендна плата за календарний місяць складала 498 000,00 грн. з врахуванням ПДВ - 83 000,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 29.06.2021 року збільшено орендну плату за календарний місяць до 516 000,00 грн. з врахуванням ПДВ - 86 000,00 грн.

Орендар виплачує орендну плату по факту виконаних робіт.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що орендна плата щомісячно оплачується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця на умовах оплати не пізніше 10 числа наступного за звітним місяцем, згідно рахунку орендодавця.

Вказані вище акти надання послуг № 44 від 31.12.2021 року, № 2 від 31.01.2022 року, № 3 від 28.02.2022 року, № 4 від 25.03.2022 року, підписані сторонами без зауважень, отже, вони підтверджують, що претензій по обсягу, якості та строкам надання послуг з боку відповідача не вказано, про що прямо зазначено за змістом цих актів.

З урахуванням здійснених відповідачем оплат наданих позивачем послуг у розмірі 1 362 741,07 грн., заборгованість по орендній платі локомотива становить 515 660,42 грн.

Апелянт вказану суму не спростовує, не визнає сам факт надання послуг.

Однак такі твердження є безпідставними, оскільки спростовуються згаданими вище доказами та діями відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.7 ст.193 Господарського кодексу України, ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно з вимогами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.76 Господарського процесуального кодексу України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Судом встановлено та сторонами підтверджено, що між ними був укладений аналогічний договір оренди транспорту з екіпажем № 02/01 від 02.01.2019 року і за цим договором відповідач отримав від позивача за актом приймання-передачі локомотив марки ТЕМ 2 № 1890.

Цей локомотив належить позивачу на праві власності на підставі договору № 11-01/523 від 29.08.2011 року.

Строк дії договору оренди транспорту з екіпажем № 02/01 від 02.01.2019 року закінчився 31.12.2019 року, доказів повернення позивачу транспорту після закінчення дії договору № 02/01 відповідач суду не надав, навпаки, підтвердив, що об`єкт оренди ним позивачу не повернуто.

Отже, суд вірно оцінив правовідносини сторін, докази, що підтверджують, що локомотив був переданий позивачем відповідачу, не повернутий ним і за обставинами даної справи відповідач продовжував користуватися вказаним транспортом і частково оплатив надані послуги за спірним договором.

Тобто, фактично за договором № 25/21/1 позивач передав відповідачу в оренду той самий тепловоз, який залишився в користуванні відповідача після закінчення строку дії договору оренди № 02/01 від 02.01.2019 року, а відсутність акту приймання-передачі транспорту за договором № 25/21/1 від 01.02.2021 року є формальною обставиною, яка в сукупності доказів не спростовує доводи позивача.

Отже, відповідач своїми діями визнав себе зобов`язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій, які свідчать про визнання боргу, можуть відноситься дії з часткової оплати спірної заборгованості.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про доведеність позовних вимог позивача та їх задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ст. ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На думку колегії суддів апелянт належними та допустимими доказами не спростував висновки оскаржуваного рішення. Апеляційна скарга є не доведеною та задоволенню не підлягає. Судові витрати за її розгляд згідно ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2022 року у справі № 904/2645/22 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя І.О. Вечірко

Повний текст складено 16.03.2023 року.