Рішення

від 23.11.2022 по справі 910/19586/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2022Справа № 910/19586/21Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Безрадної А.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє"

до: 1) Київської міської ради,

2) Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"

про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,

Учасники справи:

від позивача: Вергун І.Т., Курлапов М.Д.

від відповідача-1: Онищенко Т.О.,

від відповідача-2: не з`явився,

від третьої особи: Поливач О.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" до Київської міської ради та Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича про скасування запису Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черненка Ігоря Леонідовича № 30128518 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., за адресою: м. Київ, площа Оболонська, будинок 2-А, за суб`єктом: Київська міська рада, код ЄДРПОУ 22883141.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю реєстрації права комунальної власності на вказане майно за відповідачем-1, оскільки воно належить до спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/19586/21, підготовче засідання призначено на 12.01.2022.

31.12.2021 через відділ діловодства суду від відповідача-1 надійшов відзив на позов.

12.01.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

За наслідками судового засідання 12.01.2022 суд ухвалив злучити до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів, Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", зобов`язати позивача направити копію позовної заяви з додатками на адресу третьої особи, докази чого надати до суду та відкласти підготовче засідання у справі на 07.02.2022.

07.02.2022 до суду від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 07.02.2022 з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; клопотання представника третьої особи про відкладення розгляду справи задовольнити; оголосити в підготовчому засіданні перерву до 23.02.2022.

В підготовче засідання 07.02.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи. У підготовчому засіданні 23.02.2022 було оголошено перерву до 21.03.2022.

Проте, підготовче засідання 21.03.2022 у справі не відбулося через введення в Україні воєнного стану з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2022 підготовче засідання у справі призначено на 01.06.2022.

В підготовче засідання 01.06.2022 представники сторін та третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою від 01.06.2022 відкладено підготовче засідання у справі на 22.06.2022.

В підготовче засідання 22.06.2022 з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Суд, відповідно до ч. 2 ст. 185 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 08.08.2022.

В судове засідання 08.08.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити клопотання представника позивача та відкласти судове засідання на 14.09.2022.

В судове засідання 14.09.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив, що подані позивачем докази до розгляду судом не приймаються відповідно ч. 8 ст. 80 ГПК України, оголосити перерву в судовому засіданні на 05.10.2022.

05.10.2022 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення.

В судове засідання 05.10.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 02.11.2022.

В судове засідання 02.11.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву на 23.11.2022.

В підготовче засідання 23.11.2022 з`явилися представники позивача, відповідача-1 та третьої особи. Представник відповідача-2 в засідання суду не з`явився, уповноваженого представника не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що відповідача-2 було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, підстав для відкладення розгляду справи суд немає, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представників вказаної особи.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов та просили його задовольнити у повному обсязі, а представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у його задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 23.11.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На підставі Рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 02.04.1990 №162 "Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів житлово-цивільного призначення" та акту приймальної комісії про прийняття в експлуатацію об`єкта житлово-цивільного призначення за адресою: м. Київ, пл. Дружби Народів, 2а, введено в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок (жила площа - 3528 м2, зведена площа - 6820 м2, квартир - 120, вбудовані приміщення - форпост - 468 м2).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1992 №311 "Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення від 13.01.1992 №26 "Про формування комунального майна міста та районів", яким був затверджений перелік комунального майна, що перебувало у комунальній власності міста і передавалися до комунальної власності районів, у тому числі житловий фонд Оболонського району (крім будинків маневреного фонду).

Рішенням Київської міської ради від 06.09.2001 №71/1505 "Про хід адміністративно-територіальної реформи в м. Києві" нерухомі об`єкти, які вже належали до комунальної власності територіальних громад чотирнадцяти районів м. Києва, були включені ліквідаційними комісіями районів м. Києва до переліків комунального майна територіальних громад, які повинні бути передані новоутвореним десяти районам м. Києва та подані на затвердження до Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районі та м. Києва" затверджено переліки комунальної власності територіальної громади м. Києва та територіальних громад районів м. Києва (проведено розмежування комунального майна м. Києва між новоутвореними десятьма районами м. Києва).

У зв`язку із ліквідацією районних у місті Києві рад, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва" рішення Київської ради від 27.12.2001 №208/1642 було визнано таким, що втратило чинність, цим же рішенням все майно територіальних громад районів міста було зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у тому числі, житловий будинок на площі Дружби Народів, 2-а, що розташовані в Оболонському районі міста Києва.

Так, згідно з додатком №5 "Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Оболонському районі" до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096, житловий будинок на площі Дружби Народів, 2-а міста Києва, загальною площею 9 065,10 кв.м, нежитлова площа 142,90 кв.м, включені до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" житловий будинок на площі Дружби народів, 2-а, віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з Розпорядженням Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 "Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації", за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" закріплено на праві господарського відання без права розпорядження майно, що передане до сфери управління Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації, згідно з додатками 1-4 до цього розпорядження.

Відповідно до Додатку №3 до розпорядження Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 "Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації" з балансу КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві на баланс Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" передано, зокрема, жилий будинок №2-А на площі Дружби Народів (на даний час - площа Оболонська), загальною площею 9 065,10 кв.м, нежитлова площа - 142,90 кв.м.

20.04.2016 зареєстровано юридичну особу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" (ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 40436506).

29.09.2016 Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято Розпорядження №556 "Про списання з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" житлового будинку №2-А на площі Оболонській та передачі його в управління Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє", згідно з п. 1 якого адміністрація розпорядилася списати з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" житловий будинок №2-А на площі Оболонській і місті Києві, за винятком квартир та нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва (у тому числі, право власності на яких не зареєстровано).

Згідно з актом приймання-передачі житлового будинку м. Києва, площа Оболонська, 2-А, в управління ОСББ "Наше Майбутнє" передано житловий будинок загальною площею будинку 8364,75 кв.м та квартир 6921,49 кв.м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, група приміщень №121 (літ. А), загальною площею 134 кв.м, у будинку 2-А на площі Оболонській у місті Києві, 29.01.2019 Державним реєстратором Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченком Ігорем Леонідовичем (запис № 30128518) зареєстрована на праві комунальної власності за Київською міською радою на підставі: Довідки, серія та номер: 30-08/121 15, виданий 11.11.2016, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна Україну по місту Києву; рішення органу місцевого самоврядування, Рішення "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", серія та номер: 284/5096, виданий 02.12.2010, видавник: Київська міська рада (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1756967680000).

Зазначені преюдиційні обставини також встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі № 910/18949/19, якою рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/18949/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та зобов`язано Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" передати в управління Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" тамбур загальною площею 2,5 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - І, хол загальною площею 21,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІІ, санвузол загальною площею 5,5 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІІІ, теплопункт загальною площею 17,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІ, електрощитова загальною площею 12,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІІ, сміттєзбірник загальною площею 16,6 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІІІ, сходова клітина загальною площею 11,1 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІХ, які входять в групу приміщень №121 та знаходяться на першому поверсі будинку 2-А на пл. Оболонській, м. Київ.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що зареєстрована за Київською міською радою на праві власності група приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., розташованих на першому поверсі житлового будинку, призначена для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже має статус допоміжних, тому не може бути самостійними об`єктами права комунальної власності.

Натомість, Державний реєстратор Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича безпідставно та неправомірно здійснив запис № 30128518 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., за адресою: м. Київ, площа Оболонська, будинок 2-А, за Київською міською радою.

Реєстрація права комунальної власності на спірні приміщення порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що прийняття на баланс ОСББ "Наше Майбутнє" житлового будинку не дає справа позбавляти територіальну громаду міста Києва права власності на зареєстроване майно в цьому будинку; позивачем не доведено, що спірне приміщення має призначення для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування його мешканців.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, третя особа зазначає, що поданими доказами підтверджується, що група приміщень №121 у житловому будинку 2-А на площі Оболонській у місті Києві є нежитловими, а документи, на які посилається позивач, цього не спростовують. Крім того, прийняте органом місцевого самоврядування рішення, на підставі якого зареєстровано право комунального власності на спірну частину приміщень, не оскаржувалось та є чинним.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19.06.1992 № 2482-XII (далі - Закон № 2482-XII) приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 10 Закону № 2482-XII власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. Власники квартир багатоквартирних будинків, житлових приміщень у гуртожитках можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001 №2866-ІІІ (далі - Закон №2866-ІІІ) об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 4 Закону №2866-ІІІ об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.03.2004 №1-2/2004 зазначив, що згідно з частиною першою статті 1 Закону №2482-XII суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, а отже, у їхню власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду. Закон №2482-XII врегульовує також відносини, пов`язані з виникненням, оформленням та набуттям права приватної власності на квартири та інші об`єкти приватизації державного житлового фонду. Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону №2482-XII, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку. Набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України, забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

В аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону №2482-XII треба розуміти так: Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

За змістом ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Згідно ст. 19 Закону №2866-ІІІ спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їхній спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Таким чином, на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку поширюється правовий режим як спільної сумісної, так і спільної часткової власності, який передбачає особливий порядок здійснення правомочностей власника щодо володіння, користування і розпорядження. При цьому в законодавчому порядку не виокремлюються суб`єкти права спільної власності залежно від підстав набуття права власності на квартиру.

За приписами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015 № 417-VIII (далі - № 417-VIII) багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 у справі №914/554/19 вказав, що особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те, що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми закону і підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь-якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав.

При цьому нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

Водночас допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Подібні за змістом правові висновки щодо визначення допоміжних приміщень у багатоквартирних будинках міститься у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі №906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

Суд зазначає, що при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

Позивач зазначає, що реєстрація права комунальної власності за Київською міською радою на приміщення №121 (літ. А), загальною площею 134 кв.м, порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку № 2-А на площі Оболонській у місті Києві, оскільки спірні приміщення є саме допоміжними приміщеннями.

Передусім позивач вказує про те, що згідно первинних документів по житловому будинку на площі Оболонській, 2-А, у м. Києві, а саме: технічного паспорту від 15.01.1991, вбачається відсутність нежитлових приміщень у цьому будинку, ніколи не вказується група приміщень № 121 (літ.А), а лише зазначається допоміжне приміщення форпосту № 121.

Суд зазначає, що у Додатку № І до Рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 02.04.1990 №162 побудованим будинком значиться житловий будинок по пр. Дружби Народів, 2а з такими характеристиками: жила площа - 3528 м2, зведена площа - 6820 м2, квартир - 120, поверхів - 22, вбудовані приміщення - форпост - 468 м2.

Тобто, форпост у вказаному будинку визначався при здачі його в експлуатацію вбудованим приміщенням.

Суд зазначає, що відповідно до академічного тлумачного словника української мови термін "форпост" означає передня варта, передній пост охоронних частин; укріплений пункт на кордоні.

В Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 вказано, що вбудоване приміщення - приміщення, що є частиною внутрішнього об`єму будівлі.

При цьому, зі змісту вказаного підзаконного акта вбачаться, що вбудоване приміщення може бути як нежитловим приміщенням, так і допоміжним, однак у даному випадку в первинних документах на об`єкт не конкретизовано, яке саме приміщення мав на увазі забудовник під визначенням «форпост».

Отже, однозначно стверджувати, що форпост первинно планувався як допоміжне приміщення та був призначений для обслуговування будинку немає підстав, а тому оцінка статусу спірного у даній справі приміщення, що є частиною названого форпосту, визначається судом з урахуванням нижченаведеного.

В підтвердження вказаних доводів приналежності спірного приміщення до допоміжних позивач також посилається на:

- технічний паспорт від 21.11.2016, з якого вбачається розташування у спірному приміщенні комунікацій, а саме: водопостачання та теплопостачання, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього будинку, а також вбачається відсутність будь-яких нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку;

- акт обстеження технічного стану несучих та огороджувальних конструкцій житлового будинку №2-А на Оболонській площі від 02.04.2019 № 202/31, з якого вбачається, що «труби системи опалення, водопостачання та каналізації, що прокладені через групу приміщень № 121, є невід`ємною частиною інженерних систем житлового будинку»;

- лист Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» № 002/2629 від 04.07.2019 з якого вбачається, що житловий будинок по площі Оболонській, 2-А забезпечується теплом від теплової магістралі № 3 СТ-2. Центральне опалення по незалежній схемі по графіку № 105/70 та централізоване гаряче водопостачання здійснюється від центрального теплового пункту по площі Оболонській, 2-А;

- лист структурного підрозділу «Енергозбут» Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» №30/вих./1-6048 від 15.04.2019, де зазначено, що «система опалення нежитлового приміщення не обладнана засобами обліку теплової енергії та є частиною загальнобудинкової системи опалення житлового будинку»;

- висновок експерта про те, що в групі приміщень №121 центральне опалення є єдиним з опаленням інших приміщень житлового будинку. Відсутнє окреме від житлової частини будинку підключення до систем централізованого теплопостачання через індивідуальний тепловий пункт (ІТП) або відгалуженнями систем зі своїми приладами обліку теплоспоживання, що розташовуються в загальному приміщенні ІТП.

За твердженнями позивача, з указаних документів не вбачається, що приміщення форпост № 121 з мого початку будувалося як таке, використання якого мало інше призначення (магазини, перукарня, офіс, поштове відділення тощо), відтак - воно підпадає під правовий режим допоміжних приміщень.

Однак, суд зазначає, що зазначені документи не доводять, що спірні приміщення площею 134 кв.м мають неодмінні характеристики, що свідчать про їх призначення для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Натомість, той факт, що труби системи опалення, водопостачання та каналізації, що прокладені через групу приміщень № 121, є невід`ємною частиною інженерних систем житлового будинку, не є тією особливістю, що відрізняє нежитлові приміщення від допоміжних чи житлових.

Стосовно відомостей, відображених в технічному паспорті, виготовленому Київським міським бюро технічної інвентаризації 21.11.2016 на замовлення позивача, на приміщення громадського призначення, вбудовані в житловий будинок, то з них вбачається, що група приміщень №121 складає загальну площу 216,7 кв.м. на першому поверсі будинку №2-а на площі Оболонській у місті Києві, з яких до місць спільного користування першого поверху відносяться приміщення площею загальною площею 103,4 кв.м, які у постанові від 03.08.2021 у справі № 910/18949/19 Північний апеляційний господарський суд і зобов`язав Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" передати в управління Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє".

Зазначені приміщення дійсно значаться в розділі Експлікації підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями загального користування.

Водночас, решта приміщень групи приміщень №121 - площею 167,3 кв.м та 49,4 кв.м, до складу якого очевидно входить і спірне, значаться в розділі «Площа не житлових (вбудованих) приміщень. Найменування груп приміщень: торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, аптек, жіночих консультацій, стоматполіклінік, фізкультурно-оздоровчих занять, груп короткочасного перебування дітей, культурно-масової роботи з населенням, бібліотек, виставкових залів, юридичних консультацій, рагсів, відділень зв`язку, банків, житлово-експлуатаційних організацій тощо.».

Аналогічно зазначено і в технічному паспорті, виготовленому Асоціацією «Авістор-буд» 12.12.2018, щодо приміщень загальною площею 134,00 кв. по групі приміщень № 121.

Крім того, у розділі VIII Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24.05.2001 № 127 вказано, що на планах поверхів проставляються номери всіх (житлових або основних і допоміжних) приміщень. Нумерація вбудованих (прибудованих) нежитлових приміщень (груп нежитлових приміщень) здійснюється після закінчення нумерації всіх квартир. Житлові та допоміжні приміщення нумеруються арабськими цифрами - окремо кожна квартира (група нежитлових приміщень, машино-місць) у порядку руху за годинниковою стрілкою, починаючи від входу. Нумерація сходових кліток та інших допоміжних приміщень спільного загальнобудинкового користування та неопалюваних приміщень позначається римськими цифрами.

Позначення нумерації приміщень, згідно з планами поверхів до технічних паспортів від 15.01.1991, від 21.11.2016 та від 12.12.2018, а також планом за поверхами Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна від 19.06.2006, свідчить також про наявність нежитлових приміщень у групі приміщень № 121 поверху 1.

Отже, зважаючи на викладене, обставини віднесення спірного приміщення до допоміжних, на які посилається позивач, зазначений технічний паспорт від 21.11.2016 якраз і не підтверджує, а навпаки спростовує.

Більше того, наданий третьою особою технічний паспорт, виготовлений Асоціацією «Авістор-буд» 12.12.2018, як і вказаний вище, також підтверджує належність приміщень площею 134,00 кв. по групі приміщень № 121 до нежитлових.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як передбачено ст.98 Господарського процесуального кодексу України, висновком експерта є докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст.101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до абзацу 10 частини 2 пункту 4.14 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 N 53/5, у вступній частині висновку експерта зазначаються, зокрема, попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України.

Долучений позивачем до позовної заяви висновок експертного дослідження від 12.08.2019 №07/19 за результатами проведення будівельно-технічного дослідження, складений судовим експертом Ігнатьковим В.М., не може вважатись висновком судової експертизи в розумінні процесуального законодавства,оскільки не містить вказівки на те, що його підготовлено для подання до суду, а експерт обізнаний про кримінальну відповідальність.

Отже, суд не може прийняти вказаний висновок експертного дослідження як належний та допустимий доказ у справі.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на все викладене вище, суд вважає, що позивач не довів суду передбаченими законом засобами доказування, що спірне приміщення належить до допоміжних, призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та може бути у спільній власності мешканців будинку.

Крім того, стосовно заявленого позивачем способу захисту його прав, а саме скасування запису державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, суд зазначає таке.

У cтатті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Як захист права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Разом із тим суд звертає увагу на те, що у частині другій статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року, далі - Закон № 1952-IV) встановлювався порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування.

Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на час вирішення справи судом) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, в розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав, як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав.

Водночас у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

За змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про державну реєстрацію припинення прав чи припинення обтяжень, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 19.10.2022 у справі № 354/397/17.

Враховуючи вказане вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних слід відмовити також у зв`язку з неефективністю обраного способу захисту.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12.12.2022

Суддя Т. Ю. Трофименко