Постанова

від 15.05.2023 по справі 910/19586/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" травня 2023 р. Справа№ 910/19586/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Ходаківської І.П.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача: Данилів М.М.

від відповідача-1: Онищенко Т.О.

від відповідача-2: не з`явився

від третьої особи: Поливач О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022

у справі № 910/19586/21(суддя Трофименко Т.Ю)

за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє"

до 1. Київської міської ради,

2. Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"

про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича про скасування запису Державного реєстратора Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черненка Ігоря Леонідовича № 30128518 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю реєстрації права комунальної власності на вказане майно за відповідачем-1, оскільки спірні приміщення є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, а тому належить до спільної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.10.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач не довів суду передбаченими законом засобами доказування, що спірне приміщення належить до допоміжних, призначено для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців та може бути у спільній власності мешканців будинку. Крім того, додатковою підставою для відмови в задоволенні позову також стало обрання позивачем неефективного способу захисту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №910/19586/21 в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення є незаконним та таким, що було прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального закону.

Так, апелянт стверджує, що:

- відповідно до перинних документів на будинок, планів, схем, технічного паспорту, інших будівельних та установчих документів на будинок не значиться та не вказується група приміщень № 121 (літ. А), а лише зазначається про допоміжне приміщення № 121;

- судом першої інстанції застосовано редакцію ст. 19 Закону № 2866-ІІІ, яку було виключено на підставі Закону № 417-VІІІ від 14.05.2015;

- обґрунтовуючи належність приміщення форпост № 121 саме до допоміжного, а не нежитлового, позивачем було надано суду проектні рішення, робочі креслення, креслення поетажного плану, технічний паспорт від 21.11.2016, акт № 202/31 від 02.04.2019 провідного інженера КП «Київжитлоспецексплуатація», первинні документи на будинок з яких вбачається розташування у приміщені комунікацій, а саме водопостачання та теплопостачання, необхідних для забезпечення життєдіяльності всього будинку. Однак, суд належним чином не встановив правового статусу приміщення форпост № 121, не встановив мети, з якою воно будувалось.

Також позивачем подано письмові пояснення щодо належного та ефективного способу захисту порушених прав, в яких сторона зазначає, що рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096 та довідка РВ ФДМ по м. Києву, які значяться у спірному записі як підстава для проведення реєстраційної дії, не могли бути використані при реєстрації, оскільки житловий будинок зі спірним приміщенням фактично був списаний з балансу Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації та передано на баланс ОСББ 29 вересня 2016 року.

У відповідача-2, за твердженнями апелянта, не було правових підстав для здійснення реєстрації запису про право власності за відповідачем-1, оскільки співвласники ОСББ не надавали на це згоди.

Позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, оскільки редакція абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дозволяє виконати судове рішення, яким скасовано державну реєстрацію прав.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від третьої особи надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому даний учасник справи просить апеляційну скаргу ОСББ "Наше Майбутнє" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Також третьою особою подано заперечення на письмові пояснення щодо належного та ефективного способу захисту, в яких зазначається, що:

- запис про державну реєстрацію прав власності є лише засвідченням права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення, що виникло на підставі рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096, є чинним;

- житловий будинок № 2-Ана пл. Оболонській було передано ОСББ за винятком, зокрема, нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва (в т.ч. право власності на яких не зареєстровано), тобто спірні приміщення не передавались апелянту.

Інші учасники не скористались своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, та не подали суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О. Ходаківська І.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/19586/21. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №910/19586/21; закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 20.03.2023; явку учасників справи визнано не обов`язковою. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 13.03.2023; встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 13.03.2023.

В судовому засіданні 20.03.2023 оголошено перерву до 15.05.2023, про що постановлено відповідну ухвалу.

Явка представників сторін

В судове засідання 15.05.2023 представник відповідача-2 не з`явився, про час та місце судового розгляду сторона повідомлялась у встановленому чинним процесуальним законом порядку, а саме повернутий відділенням поштового зв`язку конверт, що надсилався за наявною у справі адресою відповідача-2, з відміткою на довідці Ф.20 «відсутність адресата за вказаною адресою».

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача-2, який належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Представник позивача в судовому засіданні 15.05.2023 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та ухвали нове про задоволення позовних вимог.

Представники відповідача-1 та третьої особи в судовому засіданні 15.05.2023 заперечили проти доводів апелянта та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги позивача, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників сторін та третьої особи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

На підставі Рішення Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 02.04.1990 №162 "Про приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів житлово-цивільного призначення" та акту приймальної комісії про прийняття в експлуатацію об`єкта житлово-цивільного призначення за адресою: м. Київ, пл. Дружби Народів, 2а, введено в експлуатацію закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок (жила площа - 3528 м2, зведена площа - 6820 м2, квартир - 120, вбудовані приміщення - форпост - 468 м2).

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1992 №311 "Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю та власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів прийнято рішення від 13.01.1992 №26 "Про формування комунального майна міста та районів", яким був затверджений перелік комунального майна, що перебувало у комунальній власності міста і передавалися до комунальної власності районів, у тому числі житловий фонд Оболонського району (крім будинків маневреного фонду).

Рішенням Київської міської ради від 06.09.2001 №71/1505 "Про хід адміністративно-територіальної реформи в м. Києві" нерухомі об`єкти, які вже належали до комунальної власності територіальних громад чотирнадцяти районів м. Києва, були включені ліквідаційними комісіями районів м. Києва до переліків комунального майна територіальних громад, які повинні бути передані новоутвореним десяти районам м. Києва та подані на затвердження до Київської міської ради.

Рішенням Київської міської ради від 27.12.2001 №208/1642 "Про формування комунальної власності територіальних громад районі та м. Києва" затверджено переліки комунальної власності територіальної громади м. Києва та територіальних громад районів м. Києва (проведено розмежування комунального майна м. Києва між новоутвореними десятьма районами м. Києва).

У зв`язку із ліквідацією районних у місті Києві рад, рішенням Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096 "Про питання комунальної власності територіальної громади м. Києва" рішення Київської ради від 27.12.2001 №208/1642 було визнано таким, що втратило чинність, цим же рішенням все майно територіальних громад районів міста було зараховано до комунальної власності територіальної громади міста Києва, у тому числі, житловий будинок на площі Дружби Народів, 2-а, що розташовані в Оболонському районі міста Києва.

Так, згідно з додатком №5 "Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Києва, що розміщені в Оболонському районі" до рішення Київської міської ради від 02.12.2010 №284/5096, житловий будинок на площі Дружби Народів, 2-а міста Києва, загальною площею 9 065,10 кв.м, нежитлова площа 142,90 кв.м, включені до переліку об`єктів права комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Відповідно до розпорядження Київської міської державної адміністрації від 10.12.2010 №1112 "Про питання організації управління районами в місті Києві" житловий будинок на площі Дружби народів, 2-а, віднесено до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації.

Згідно з Розпорядженням Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 "Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації", за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" закріплено на праві господарського відання без права розпорядження майно, що передане до сфери управління Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації, згідно з додатками 1-4 до цього розпорядження.

Відповідно до Додатку №3 до розпорядження Оболонської районної в міста Києві державної адміністрації від 31.01.2015 №41 "Про деякі питання комунального майна територіальної громади міста Києва, що віднесене до сфери управління Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації" з балансу КП "Житлосервіс "Приозерне" Оболонського району у м. Києві на баланс Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" передано, зокрема, жилий будинок №2-А на площі Дружби Народів (на даний час - площа Оболонська), загальною площею 9 065,10 кв.м, нежитлова площа - 142,90 кв.м.

20.04.2016 зареєстровано юридичну особу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" (ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 40436506).

29.09.2016 Оболонською районною в місті Києві державною адміністрацією прийнято Розпорядження №556 "Про списання з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" житлового будинку №2-А на площі Оболонській та передачі його в управління Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє", згідно з п. 1 якого адміністрація розпорядилася списати з балансу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" житловий будинок №2-А на площі Оболонській і місті Києві, за винятком квартир та нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва (у тому числі, право власності на яких не зареєстровано).

Згідно з актом приймання-передачі житлового будинку м. Києва, площа Оболонська, 2-А, в управління ОСББ "Наше Майбутнє" передано житловий будинок загальною площею будинку 8364,75 кв.м та квартир 6921,49 кв.м.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, група приміщень №121 (літ. А), загальною площею 134 кв.м, у будинку 2-А на площі Оболонській у місті Києві, 29.01.2019 Державним реєстратором Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченком Ігорем Леонідовичем (запис № 30128518) зареєстрована на праві комунальної власності за Київською міською радою на підставі: Довідки, серія та номер: 30-08/121 15, виданий 11.11.2016, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна Україну по місту Києву; рішення органу місцевого самоврядування, Рішення "Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва", серія та номер: 284/5096, виданий 02.12.2010, видавник: Київська міська рада (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №1756967680000).

Зазначені преюдиційні обставини також встановлено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2021 у справі № 910/18949/19, якою рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2020 у справі №910/18949/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково та зобов`язано Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району міста Києва" передати в управління Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" тамбур загальною площею 2,5 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - І, хол загальною площею 21,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІІ, санвузол загальною площею 5,5 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІІІ, теплопункт загальною площею 17,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІ, електрощитова загальною площею 12,0 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІІ, сміттєзбірник загальною площею 16,6 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - VІІІ, сходова клітина загальною площею 11,1 кв.м., порядковий номер приміщення згідно технічного паспорту Київського міського бюро технічної інвентаризації від 21.11.2016 - ІХ, які входять в групу приміщень №121 та знаходяться на першому поверсі будинку 2-А на пл. Оболонській, м. Київ.

Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки вважає, що зареєстрована за Київською міською радою на праві власності група приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., розташованих на першому поверсі житлового будинку, призначена для забезпечення побутових потреб мешканців будинку, а отже має статус допоміжних, тому не може бути самостійними об`єктами права комунальної власності.

Натомість, Державний реєстратор Комунального підприємства "Єдине вікно державної реєстрації" Черченка Ігоря Леонідовича безпідставно та неправомірно здійснив запис № 30128518 про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., за адресою: м. Київ, площа Оболонська, будинок 2-А, за Київською міською радою.

Реєстрація права комунальної власності на спірні приміщення порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що прийняття на баланс ОСББ "Наше Майбутнє" житлового будинку не дає права позбавляти територіальну громаду міста Києва права власності на зареєстроване майно в цьому будинку; позивачем не доведено, що спірне приміщення має призначення для забезпечення експлуатації будинку та обслуговування його мешканців.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, третя особа зазначає, що поданими доказами підтверджується, що група приміщень №121 у житловому будинку 2-А на площі Оболонській у місті Києві є нежитловими, а документи, на які посилається позивач, цього не спростовують. Крім того, прийняте органом місцевого самоврядування рішення, на підставі якого зареєстровано право комунального власності на спірну частину приміщень, не оскаржувалось та є чинним.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Крім того, слід враховувати, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 13.05.1980 р. в справі "Артіко проти Італії", п. 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі "Наталія Михайленко проти України").

Тобто, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. (Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду, яка викладена в постанові від 27.11.2018 у справі №905/2260/17)

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Разом з тим, в силу імперативних приписів частини другої статті 5 ГПК України, якщо суд дійде висновку, що закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Наведене корелюється з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 78), за якою у разі якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Так, звертаючись з позовом про скасування запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., позивач зазначає, що реєстрація права комунальної власності за Київською міською радою означених приміщень порушує право спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку № 2-А на площі Оболонській у місті Києві, оскільки спірні приміщення є саме допоміжними приміщеннями.

Із зазначеного слідує, що для захисту порушеного права власності позивача необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Вказане відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування встановлюється статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яку згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, викладено в новій редакції.

Абзацом другим частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Водночас в абзаці третьому частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент звернення з позовом), зокрема, встановлювалося, що ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зазначене положення закону обумовлено тим, що суд вирішує спір про право. Скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

Норми Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" регламентують процедуру внесення державним реєстратором відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За загальним правилом, у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, державний реєстратор повинен керуватися положеннями Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", чинними на момент вчинення ним дій на підставі такого судового рішення.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинна нині редакція абзацу другого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлює, що у разі, якщо в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень.

Абзац третій частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" також містить пряму вказівку на те, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Таким чином, порядок дій державного реєстратора у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення врегульований чинними нині абзацами другим і третім частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено та підлягає поновленню, державний реєстратор повинен одночасно з державною реєстрацією припинення права власності відповідача на відповідне нерухоме майно провести державну реєстрацію набуття права власності на спірне нерухоме майно за позивачем.

В силу положень абзацу першого частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про право власності відповідача з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не вилучаються. Задоволення позову є підставою для вчинення державним реєстратором нової реєстраційної дії - внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Таким чином, зміст зазначеної правової норми переконливо свідчить про те, що, на відміну від частини 2 статті 26 Закону України № 1952-IV у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, чинна редакція встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи:

1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав;

2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав;

3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Тобто до переліку способів захисту не належить судове рішення про скасування запису про державну реєстрацію припинення прав чи припинення обтяжень, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі № 1952-IV.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 914/1201/19, від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, які є актуальними для правовідносин, що склалися у даній справі при вирішенні питання ефективності обраного способу захисту, який визначений законом.

Відтак, з 16.01.2020 законодавець виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права, який (спосіб захисту) в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже не спроможний надати особі ефективний захист її прав.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем в поданому позові викладено вимогу саме про скасування запису, а тому з врахуванням вищенаведених правових позицій касаційної інстанції не може бути ефективним в розрізі забезпечення поновлення прав особи, що звернулась з цим позовом до суду.

В контексті наведеного відхиляються необґрунтовані доводи апелянта про те, що ним обрано належний та ефективний спосіб захисту, оскільки судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування запису в державному реєстрі не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно інформації (витягу) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 29.01.2019 реєстратором вчинено запис (з відкриттям розділу) № 30128518 про державну реєстрацію комунальної власності на нерухоме майно - групу приміщень №121 (літ.А), загальною площею 134 кв.м., за адресою: м. Київ, Оболонська пл., 2-А, на підставі довідки регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києві від 11.11.2016 та рішення Київської міської ради «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» від 02.12.2010 № 284/5096.

Однак, вимога про визнання недійсним рішення в частині, що стосується спірних приміщень, в рамках вирішення даного спору не пред`явлена, як і вимога із застосуванням правового механізму віндикації.

Беручи до уваги те, що позивачем у даній справі подано позов про скасування запису державної реєстрації права власності, тобто обрано спосіб захисту не передбачений законом, а його задоволення не вирішить спір про право, а отже не зумовить реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, згідно вимог чинного законодавства, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту.

При цьому, колегія звертає увагу на те, що з обґрунтувань підстав позову у цій справі вбачається наявність між сторонами спору про право, який не може бути вирішений в рамках розгляду цієї справи у зв`язку із обранням позивачем неналежного та неефективного способу захисту порушеного права. Тому з мотивувальної частини оскарженого рішення слід виключити висновки суду першої інстанції які стосуються спору про право. В цій частині позивач не позбавлений права подати позов, визначивши спосіб захисту порушеного права у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому ці обставини можуть предметом розгляду у іншому судовому провадженні.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову але лише з мотивів неналежності та неефективності обраного позивачем способу захисту.

Додатково колегія звертає увагу на наступне.

Зі змісту позову слідує, що підстава позову обґрунтована лише посиланням на те, що спірне приміщення є допоміжним, а тому відповідача-2 безпідставно здійснив реєстрацію права власності на групу приміщень за Київською міською радою. Аргументації щодо порушення відповідачем-2 порядку проведення державної реєстрації права власності позов не містить.

За наведеного, доводи апелянта про те, що подані на реєстрацію права власності документи не могли бути підставою для її проведення не приймаються Судом до уваги, оскільки фактично є додатковими підставами позову, що не були предметом дослідження в суді першої інстанції. Тоді як, у суду апеляційної інстанції в силу приписів ч. 5 ст. 269 ГПУ України відсутня процесуальна можливість здійснення їх оцінки.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених у даній справі обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №910/19586/21 підлягає залишенню без змін з підстав, викладених у цій постанові. Скаржником не наведено переконливих та достатніх аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Наше Майбутнє" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №910/19586/21 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на позивача (скаржника).

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 23.11.2022 у справі №910/19586/21 залишити без змін з підстав, зазначених у цій постанові.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 05.06.2023.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді І.П. Ходаківська

О.О. Євсіков