Постанова

від 06.12.2022 по справі 914/851/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/851/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Уркевич В.Ю.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача-1: не з`явились

позивача-2: Шейхет М.Г., Шнир Я.Б. (присутні в режимі відеоконференції)

відповідача-1: Поліщук О.С. (присутній в режимі відеоконференції)

відповідача-2: Абросімов С.С.

третьої особи-1: не з`явились

третьої особи-2: не з`явились

третьої особи-3: не з`явились

третьої особи-4: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022

та рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2021

у справі № 914/851/16

за позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу

до: 1) Львівської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Девелопмент"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство культури та інформаційної політики України; 2) Львівська обласна державна адміністрація, 3) Відділ Держгеокадастру у м. Львові; 4) Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація",

про визнання недійсними ухвал Львівської міської ради та договору оренди земельної ділянки

В С Т А Н О В И В:

Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (далі - позивач-2, Представництво) звернулись до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач-1, Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Девелопмент" (далі - відповідач-2, ТОВ "Парус Девелопмент") про визнання недійсними ухвал Ради від 01.10.2015 №5302, від 21.05.2015 №4671 (в частині пункту 2) та договору оренди від 12.11.2015 земельної ділянки вул. В.Єрошенка, 22 у м. Львові площею 0,5179 га, кадастровий номер 4610137500:02:005:0024 (далі - спірна земельна ділянка).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищевказані ухвали прийнято, а договір оренди від 21.05.2015 укладено з порушенням вимог земельного, пам`яткоохоронного законодавства, чинних міжнародних договорів. За доводами позивачів спірна земельна ділянка входить до меж Нового юдейського кладовища ХІХ століття, яке є нововиявленим об`єктом культурної спадщини з усіма наслідками щодо такого статусу, про що свідчить наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації № 58-ос від 04.12.2017 «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток», а земля кладовища належить до земель історико-культурного призначення. Відповідно, спірні ухвали та договір оренди спірної земельної ділянки порушують права позивачів на збереження об`єктів культурної спадщини єврейського народу та охоронюваний законом інтерес останніх щодо збереження та захисту національних культурних традицій єврейського народу.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 скасовані рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції у наведеній постанові вказав на необхідність встановити, чи підтверджується поданими позивачами доказами знаходження можливого нововиявленого об`єкта культурної спадщини - Юдейського кладовища ХІХ століття в межах спірної земельної ділянки, а з метою встановлення накладення земельних ділянок та визначення меж такого накладення суду слід визначитися щодо можливості призначення відповідної експертизи.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2021 (колегія суддів у складі: Запотічняк О.Д. - головуючий, Король М.Р., Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Якімець Г.Г.), у позові відмовлено.

Судами обох інстанцій встановлено, що ухвалою Ради від 21.05.2015 №4671, зокрема затверджено ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надано спірну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової і громадської забудови за функцією використання - землі комерції (пункт 2).

За договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.07.2015 ТОВ «БК Львівська мрія» придбало у ПАТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» будівлі та споруди на вул. В.Єрошенка, 22 у м. Львові.

Ухвалою від 01.10.2015 №5302 Рада вилучила з користування ПАТ «Будівельно-монтажне управління «Львівгазифікація» спірну земельну ділянку; припинила дію договору оренди землі, зареєстрованого 05.06.2015 за № Ш-3514; передала ТОВ "БК Львівська мрія" спірну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду за рахунок земель житлової і громадської забудови за функцією використання - землі змішаного використання (землі житлової забудови, землі комерції).

На виконання вказаної ухвали 12.11.2015 між Радою і ТОВ "БК Львівська мрія" (перейменовано в ТОВ «Парус Девелопмент») укладено договір оренди спірної земельної ділянки.

Згідно з листом Міністерства культури та інформаційної політики України від 11.01.2021 №124/6 11.7 Нове юдейське кладовище на вул. Єрошенка у м. Львові не занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Питання про занесення вказаного об`єкта розглядалось на засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення (не занесення) об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, за результатами розгляду якої надана облікова документація була направлена на доопрацювання з рекомендацією винести на повторний розгляд питання відповідності об`єкта критеріям пам`яток місцевого значення та доцільності занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також неодноразово висловлювались зауваження щодо повноти зазначеної в обліковій документації інформації та необхідності проведення додаткових досліджень щодо наявності місць поховань, встановлення обгрунтованих меж території об`єкта, доопрацювання графічної частини.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні ухвали прийняті Радою в межах наданих повноважень та з дотриманням норм чинного законодавства. Керуючись у тому числі висновками проведеної у справі судової інженерно-технічної експертизи, суди констатували не доведення позивачами того, що спірна земельна ділянка входить до меж Нового юдейського кладовища на вул. Єрошенка у м. Львові, яке до того ж не внесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до приписів частини 2 статті 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» та не занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Відсутні й докази того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронної зони об`єкту ЮНЕСКО, в межах ареалу історично населеного місця.

Наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 04.12.2017 № 58-ос «Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток», на який посилаються позивачі, не підтверджує набуття Новим юдейським кладовищем статусу об`єкта культурної спадщини та будь-якому випадку був прийнятий вже після прийняття спірних ухвал та укладення договору оренди земельної ділянки. Крім того, суди констатували обрання позивачами неналежного та неефективного способу захисту порушеного права.

Також суди обох інстанцій відхили клопотання позивачів про призначення у справі повторної судової земельно-технічної експертизи з підстав відсутності сумнівів у неправильності висновку експерта у вже проведеній експертизі від 28.09.2020 та не доведення позивачами його суперечності іншим матеріалам справи. По суті доводи позивачів зводяться до незгоди з висновками проведеної у справі судової експертизи, що з огляду на приписи ст. 107 ГПК України не є підставою для призначення повторної експертизи.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Представництво звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:

- суди неправильно застосували норми статей 11, 54 Конституції України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України, статті 6, 10 Закону України «Про національні меншини в Україні» без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17, від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 у подібних правовідносинах;

- у порушення вимог частини 1 статті 316 ГПК України суди не виконали обов`язкових вказівок Вищого господарського суду України у постанові від 27.06.2017, а також необґрунтовано відхилили клопотання позивачів про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.11.2022.

Учасники справи правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Суд касаційної інстанції також зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17, від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.

Предметом спору у справі №914/851/16 є визнання незаконними та скасування ухвал Ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання цієї земельної ділянки в оренду відповідачу-2 для будівництва і обслуговування готелю, а також визнання недійсним укладеного між відповідачами на виконання ухвали Ради договору оренди земельної ділянки.

Основним аргументом позивачів є те, що спірна земельна ділянка входить до меж об`єкта культурної спадщини - Нового юдейського кладовища на вул. Єрошенка у м. Львові.

Однак суди попередніх інстанцій констатували не доведення позивачами як обставини перебування спірної земельної ділянки у межах Нового юдейського кладовища, так і наявності у цього об`єкта статусу об`єкта культурної спадщини.

Разом з тим у справі № 914/340/17 за позовом Об`єднання Комітетів, Представництва Американського Об`єднання, Єврейської релігійної громади "Турей Загав" ("Золота Роза") до Ради про визнання недійсною ухвали Ради у частині визнання права власності територіальної громади м. Львова на руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза") позовні вимоги обґрунтовані тим, що пам`ятка культурної спадщини - руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза") входить у межі Державного історико-архітектурного заповідника у м. Львові, а всі землі в межах заповідника є землями державної власності історико-культурного призначення, що було предметом дослідження й установлено судовими рішеннями в інших справах. Оспорюваною ухвалою пам`ятку культурної спадщини - руїни синагоги "Турей Загав" ("Золота Роза"), вирішено вважати такою, що є у власності територіальної громади м. Львова.

Предметом спору у справі № 914/582/17 за позовом Представництва Американського Об`єднання до Жидачівської районної ради Львівської області є визнання частково недійсним рішення Жидачівської районної ради Львівської області "Про передачу об`єктів у комунальну власність Жидачівської районної ради" в частині прийняття у комунальну власність приміщень гаражів на вул. Загір`я, 2 у м. Жидачеві.

Постанови Великої Палати Верховного Суду у наведених вище справах, на висновки щодо застосування норм права в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, були прийняті за іншої ніж у даній справі фактично-доказової бази, а також за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями та за іншими поданими сторонами та оцінених судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення, тобто зазначені справи і справа, що розглядається, є відмінними за істотними правовими ознаками, що свідчить про неподібність спірних правовідносин у них.

Отже, доводи скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, наведених у вказаних вище постановах, є необґрунтованими.

Звідси зазначена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

Щодо підстави касаційного провадження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що суди необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п.3 ч.3 ст.310 ГПК України). Таким клопотанням скаржник вважає його клопотання про призначення у справі повторної судової експертизи.

Щодо цього аргументу скаржника Верховний Суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Частиною 1 статті 99 ГПК України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Вирішуючи питання про призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення, лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну (частина 2 статті 99 ГПК України ).

Відповідно до статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Відмовляючи у призначенні у справі повторної експертизи, суди обох інстанцій виходили з того, що позивачами не доведено, що висновок експерта від 28.09.2020 є невірним, неповним чи недостовірним. Висновок проведеної у справі експертизи складений на підставі фактичних даних, отриманих в процесі проведення експертизи, жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість висновку експертизи, або його суперечності з іншими матеріалами справи, як цього вимагають положення ст. 107 ГПК України, судами не встановлено. При цьому позивачами не надано до суду іншого висновку, який би суперечив висновку судового експерта або спростовував такий висновок.

З огляду на те, що призначення судової експертизи є правом суду, а не його обов`язком, і повторна експертиза може бути призначена у разі наведення у клопотанні достатніх та обґрунтованих на те підстав. Проте, як установили суди першої та апеляційної інстанцій, таких підстав позивачами зазначено не було, наявні у матеріалах справи докази не є суперечливими, а доводи скаржника зводяться до незгоди з мотивами, з яких судами було відмовлено позивачам у задоволенні клопотань про призначення експертизи.

Верховний Суд не вбачає ознак необґрунтованості відхилення судами клопотань позивачів та констатує дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вчиненні відповідних процесуальних дій, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень з цієї підстави. У зв`язку з чим колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з`ясування обставин, уже встановлених судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 ГПК України.

Другим аргументом скаржника є те, що всупереч положенням ч. 5 ст. 310 і ч.1 ст. 316 ГПК України суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи не виконали вказівок Вищого господарського суду України, викладених у постанові від 27.06.2017, які слугували підставою для направлення цієї справи на новий розгляд. У зв`язку з чим висновки судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору є таким, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Так, згідно з імперативними положеннями ч. 5 ст. 310 та ч. 1 ст. 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Верховний Суд констатує, що суд першої інстанції, висновки якого підтримані апеляційним судом, керуючись нормами ст. 269 ГПК України, у новому розгляді справи виконав вказівки, що містилися у постанові Вищого господарського суду України від 27.06.2017 у цій справі. Оцінивши за правилами ст. 86 ГПК України у сукупності з іншими доказами висновки проведеної у справі судової експертизи, суди дійшли заснованого на законі висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову з огляду на не доведення позивачами стверджуваного ними факту перебування спірної земельної ділянки у межах Нового юдейського кладовища по вул. Єрошенка у м. Львові.

Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги у цій частині здебільшого стосуються встановлення обставин справи та переоцінки доказів у справі, проте суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

Відтак, підстави касаційного оскарження, передбачені п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки викладені у касаційній скарзі доводи про порушення норм процесуального права не отримали підтвердження, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Касаційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2021 у справі № 914/851/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді Случ О.В.

Уркевич В.Ю.